1.3 Психомалюнок та його використання в психологічні практиці
Образотворче мистецтво – це перш за все діалог: або між творцем і його самістю, або між творцем та іншою людиною [6].
Безсумнівно, психомалюнок істотно відрізняється від малюнка загалом, зокрема художнього. Останній не виконується з прямою метою вираження психологічного змісту згідно з указаною темою. Психологічний зміст художнього малюнка не є центральним у його інтерпретації - він є лише супровідним феноменом художнього смислу, заради якого він і виконувався. Художні полотна створюються з натхнення, невимушено, а психомалюнок зумовлюється спочатку формальною спонукою (темами), які "не створюються" (як художнє полотно), а виконуються в короткий час згідно з інструкцією. Вона ж намагається зблизити психомалюнок із малюнком загалом у плані спонтанності та невимушеності в процесі малювання.
У малюнку представлена індивідуальна інтерпретація деякої події чи переживання, особливо, якщо мова йде про вільне малювання. Малюнок дає можливість людині відтворювати в образах дійсність і проектувати зміст психіки в символах. Сильна сторона малюнка полягає в можливостях поєднати зовнішній і внутрішній світи в образах і певних символах, а це дає змогу спостерігачеві проникати у внутрішні самохарактеристики психіки суб'єкта. “У психологічному малюнку співіснують на рівних дві реальності: реальність особистісних проекцій суб'єкта сприйняття і реальність соціального пізнання об'єкта сприйняття” [5]. Сама процедура графічного відображення досвіду в певному сенсі може бути розцінена як ігрова, оскільки людина має можливість «відійти» від дійсності, перебуваючи в дещо іншому світі власних фантазій і мрій. Причому, як правило, така діяльність володіє ярко вираженим катартичним, терапевтичним ефектом, схожим по змісту з багатьма катартичними методами. Нарешті, в малюнку автор завжди керується власними пріоритетами не тільки у виборі кольорового вирішення зображення, але і у виборі форми, розташування і сюжету (якщо мова йде про вільне малювання), що зближує малюнок з імпресивними і аддитивними методами дослідження. “Графічна продукція, завдяки її символічності, виражає об’ємний, багатогранний зміст, який відразу важко навіть розпізнати. Малюнок дає почуття психологічної безпеки й можливість “захисту” в ситуації одержання “ризикованої” для себе інформації” [11].
У зв’язку з цим проективний малюнок набув значного поширення на Заході, ставши ледве не найпопулярнішим у психодіагностиці, відтісняючи на другий план традиційні психометричні тести. Психомалюнок відносно недавно поповнив діагностичний арсенал вітчизняних психологів. Малюнкові техніки володіють рядом відмінностей, які і обумовили їх широке застосування в різних галузях психологічної практики для дослідження цілого ряду психологічних феноменів.
Очевидні недоліки будь-якої проективної малюнкової методики - це труднощі "зчитування" інформації з малюнка, її осмислення і вербального вираження; як будь-який цілісний образ, малюнок важко піддається розкладанню на окремі елементи. При виділенні ознак завжди залишається "сухий осад", доступний тільки при безпосередньому сприйнятті. Навчитися користуватися методикою можна, спираючись як на класифікацію й оцінку ознак, так і на безпосереднє сприйняття (по суті, експерт повинний задіяти усі свої функції - раціональні й ірраціональні). Однаково важливо і показати малюнки, і розповісти про них [7].
Творча зображувальна діяльність дітей багатьма сучасними дослідниками трактується в контексті вивчення особистості дитини, її емоціональних особливостей.
Серед специфічних характеристик малюнка, що визначили їх популярність серед психологів практиків, відзначені наступні:
1. Малюнкові техніки здійснюють дію, що розгальмовує дитину, оскільки діти люблять малювати, і ця діяльність приносить їм задоволення. Прохання психолога малювати зменшує напругу, що виникає при психологічному обстеженні, створює сприятливі умови для встановлення доброго емоціонального контакту, позитивну установку на подальшу роботу.
2. Малюнкові техніки зручні у використанні, так як : а) потребують мінімуму необхідних засобів; б) дитина самостійно фіксує за допомогою олівця рух думки, надаючи можливість психологу приділяти увагу емоціональному стану досліджуваного, відзначати особливості процесу малювання.
3) Малюнкові техніки є високоінформативними засобами пізнання особистості, що не потребують вміння вербалізувати свої відчуття. При цьому конкретизується, що малюнок може дати інформацію про значимі для дитини ситуації і людей, те, як вона сприймає себе та інших членів сім'ї (якщо мова йде про малюнок сім'ї).
4) Проективний малюнок дає досліднику цілісне враження про особистість досліджуваного, не вдаючись до використання складних обчислень і шкал, отримуючи відразу готовий продукт, "інтегрований результат". Від малюнка легко перейти до аналізу значимого для дитини змісту, висунути робочі гіпотези відносно сутності порушень ( в образі "Я", в системі сімейних відносин і т. ін.).
5) Малювання, в особливості значимих для дитини ситуацій має психотерапевтичну дію. В малюнку дитина немовби звільняється від надмірної напруги, програє можливі вирішення ситуації.
Розділ 2. Метод комплексу психомалюнків як метод активного соціально-психологічного навчання (Аспн)
2.1 Метод аналізу комплексу психомалюнків та особливості його використання
В контексті розвитку практичної психології та психологічної практики вкрай важливими є методичні знахідки, що забезпечують цілісне пізнання психіки в їх свідомих та несвідомих проявах. На розв'язання таких проблем і зорієнтований метод аналізу комплексу тематичних психомалюнків. Діалог з автором, в процесі їх аналізу дозволяє прилучити свідоме сприймання, рефлексію та інтерпретацію суб’єктом власної малюнкової продукції. “Внаслідок того, що це "внутрішнє" невидимо і не може бути представлено, хоча воно і впливає цілком чітко на свідомість, я рекомендую тим моїм пацієнтам, що особливо страждають від впливу "внутрішнього", спробувати намалювати його, наскільки їм дозволяють здібності. Ціль цього виразного методу полягає в тому, що несвідомий зміст стає доступним і більш зручним для розуміння пацієнтом. Терапевтичний ефект, що здійснює цей метод, запобігає небезпечному роздвоєнню несвідомих і свідомих психічних процесів.
На відміну від об'єктних, чи свідомих уявлень, усі графічні зображення процесів і впливів психічної основи є символічними. Вони вказують, дуже грубо і приблизно, на те значуще, котре ніколи і нікому ще не було відоме. Відповідно, нічого не можна з повною вірогідністю визначити на окремо взятому конкретному прикладі. Виникає лише відчуття чогось дивного і незручнозрозумілого. Неможливо з упевненістю сказати, що ж це означає чи представляє. Можливість розуміння може забезпечити лише порівняльне вивчення великої кількості таких малюнків. В наслідок відсутності художньої уяви, малюнки хворих, як правило, більш прості і виразні і, таким чином, більш зрозумілі, ніж твори сучасних художників"- зазначав Юнг, вказуючи на можливість отримання неусвідомлюваної інформації шляхом роботи з малюнками [21].
Цілісна методика комплексу тематичних малюнків формувалась протягом тривалого часу і зобов’язана своїм існуванням науковому підходу, розробленому в рамках активного соціально-психологічного навчання. Використання малюнку можна вважати невід'ємною особливістю методу АСПН, на протязі усіх років його розвитку, починаючи з 1979 року. Початково в канву процесу активного соціально-психологічного навчання були включені теми, направлені на забезпечення контроля за самопочуттям та емоційними навантаженнями учасників групи, а також ті, що прослідковували процеси групової динаміки. Згодом були введені в роботу теми найбільш індивідуалізованого характеру, що відображають внутрішні особисті уявлення, погляди, переживання суб'єкта: "Дорога мого життя", "Я реальне, Я ідеальне", "Людина, яку я люблю" та ін. В процесі роботи виникла необхідність звертання до тієї чи іншої теми. До того ж досвід показав, що збільшення тем сприяє більш повному відображенню психіки автора.
У зв’язку з цим кількість тем безперервно росла. Але специфіка останніх залишалась такою ж - всі вони торкались значимих для особистості аспектів життя: взаємовідносин з батьками, значимими людьми, пам’ятних подій, питань самовідображення та ін. Сама логіка роботи з малюнковим матеріалом нерідко спонукала звертатись до попередніх, вже проаналізованих раніше малюнків. Таким чином "старі" та "нові" малюнки одного автора були розрізнені серед багатьох інших. Цьому сприяв не тільки чисто зовнішній індивідуальний авторський стиль, але і використана ним символіка, варіанти кольорів. В подальшому виявилось, що символи схильні повторюватись від малюнка до малюнка в рамках виконання одним автором, причому вони мають для нього фіксоване значення, що відрізняє зміст авторського матеріалу. Знаходження логічних взаємозв’язків між окремими фрагментами малюнків різноманітної тематики стала важливим етапом на шляху до цілісного аналізу комплексу тематичних психомалюнків.
Теми малюнків підібрано так, щоб при їх виконанні актуалізувалися емоційні аспекти досвіду, ставлення до пережитих ситуацій, суб'єктивне бачення себе та власних стосунків з іншими людьми.
Комплекс тематичних малюнків подібний до художнього мозаїчного полотна, яке має відобразити своєрідну індивідуально-психологічну історію життя суб'єкта. Чисельність малюнків одного й того ж автора допомагає пізнати такі внутрішні механізми психіки й тенденції його поведінки, які зумовлюються логікою несвідомого, що не розкривається зі змістом кожного зокрема малюнка. Зміст цей виражається через взаємозв'язки між окремими малюнками й через спільні характеристики їх усіх загалом. Кожна тема об’єктивує фрагмент внутрішнього життя особистості матеріалізується в конкретному зображенні. Це дає можливість відслідковувати всі значимі етапи життя, відрефлексовувати їх і передавати в малюнку індивідуальними засобами форми і кольору. Легко побачити, що теми індивідуального характеру тут доповнюються деякими, на перший погляд абстрактними, темами: "Чоловік, жінка і я", "Неіснуюча тварина", "Конфліктна ситуація", "Сприйняття нещастя" та ін. Досвід показав, що наявність особистісної проблеми досить особливо проявляється в так званих абстрактних темах, що не передбачають структурування відповіді будь-яким визначеним чином.
Різні малюнки здатні викликати різні питання і, відповідно, надавати саму різну інформацію. І звичайно, в одній бесіді неможливо дізнатися про все, про що ви хочете дізнатися стосовно людини. Аналогічно тому як у бесіді ми запитуємо людину для того, щоб прояснити для себе дещо чи розгадати якусь загадку, при обговоренні малюнків ми повинні бути винятково пильними [2].
Комплекс тематичних психомалюнків виконується у відповідності з інструкцією, згідно якої пропонується "ввійти в тему, прислуховуючись до своїх внутрішніх спонукань, уникаючи критики і контролю, не звертаючи уваги на техніку виконання". Необхідно прагнути до адекватної передачі психологічного змісту у відповідності з темою рисунку, не вдаючись до використання образних аналогій або зразку: "…Давайте волю руці…, але враховуйте при цьому тему малюнка і колір як засіб передачі змісту". При виконанні звертається увага на те, що дана робота не вимагає "інтелектуалізації" зображеного, а скоріше передбачає орієнтацію на почуттєві емоційні спонукання. В даному випадку важливим є зміст того, що зображується, складність і глибина відображеної проблеми, а також можливість передачі своїх почуттів за допомогою форми і кольору.
Виконаний комплекс малюнків є цілісним, завершеним в психологічному значенні продуктом, що складається з багатьох фрагментів, на перший погляд розрізнених, але в своїй сукупності такий, що представляє історію життя в своєрідній символічній формі. "Останнім засобом виразу несвідомого є символ; за його допомогою особливо легко замаскувати несвідоме і пристосувати його (створення компромісу) до змісту психіки, і тому він застосовується більш охоче, ніж будь-який інший засіб. Під символом ми розуміємо особливий вид непрямого зображення, відмінний, в силу відомих особливостей, від близьких йому форм зображення думок в образах – від порівняння, метафори, алегорії, натяку і т. ін. Символ представляє собою у певному сенсі ідеальне поєднання усіх цих форм виразу; він є наочною заміною чогось прихованого, з чим у нього є загальні зовнішні ознаки чи внутрішній асоціативний зв’язок. Його сутність полягає у двозначності і, якщо можна так сказати, багатодумковості, і сам він виник в силу свого роду поєднання окремих характерних елементів” [20].
Символіка створює колорит малюнків, конкретизує, індивідуалізує зображення, допомагає наблизитись до особистісних джерел проблем суб’єкта. Але щоб зрозуміти логіку несвідомого, що визначає когнітивний рівень "психологічного захисту", необхідно пройти тривалий і часом дуже важкий шлях разом з автором, використовуючи діагностико-психокорекційний діалог. "Символи" не служать ключем до ребусу, як багатьом здається. Наявність символу не служить само по собі приводом до висновків про зміст підсвідомого. Важливо враховувати контекст, роль, яку відіграє символ в його (клієнта) сні, грі, малюнку.
Значення окремого символу в малюнках найкраще розвивати в діалозі з автором, а цілісна інтерпретація малюнків і отриманого в такому діалозі вербального матеріалу дозволяє розкрити логіку несвідомого. В діалозі прояснюється суб’єктивна значимість певного кольору, символу, їх роль в малюнку і зміст самого зображення. Однак, потрібно мати на увазі, що автор передає не відсторонене переживання, а афективні фіксації і суб’єктивне відображення подій особистого життя. Мова є одночасно і інструментом неправди і знаряддям досягнення істини. Тому вербальний матеріал так само необхідний для роботи як і сам малюнок, так як він забезпечує можливість більш глибоко інтерпретувати намальоване, виходячи з розуміння його автором, і в той же час інтерпретація знаходиться поза його (автора) суб’єктивними поглядами.
Зустрічається ситуація, при якій автор переформульовує тему у відповідності до своїх уявлень, або вводить додаткові теми, яких немає в комплексі. Такий варіант передбачений інструкцією. Тема задає певний змістовий простір для мисленнєвої діяльності, де важливі для особистості події можуть об’єктивовуватися в силу їх емоціональної напруги і енергетичної ємкості. Якщо заданий темою внутрішній життєвий простір є для особистості проблемним або значимим в контексті його індивідуального розвитку - тема буде відображена, а при необхідності видозмінена у відповідності з проблематикою [22].
Часто автор відображує значимий для нього фрагмент (тему) в декількох малюнках, що можуть бути взаємопов’язані або існують автономно, відображаючи з різних сторін важливу для нього проблему. Таку ситуацію К. Юнґ поясняв тим, що людина таким чином виражає діючі в її свідомості фантазії, «а те, що в ній діє - є вона сама. В незліченних образах вона намагається вичерпно відобразити діюче в ній, щоб в підсумку виявити дещо одвічно невідоме і чуже - самі глибокі основи нашої душі» [19].
Було помічено, що символіка малюнків може повторюватись у різних авторів. Як правило домінують символи, взяті із предметів оточуючої природи, побуту: сонце, рослини, вода, різного роду посудини і ємкості, геометричні фігури і т.п. Однак ці предмети, що часто повторюються, завжди виявляються вплетеними в іншу індивідуальну авторську канву. Мова символів така ж різноманітна як і оточуюча нас дійсність - будь-який предмет навколишнього світу маючи індивідуальну значимість для особистості, може стати символом вираження її внутрішнього психологічного змісту. "Тому людина із самого початку є творцем символів; вона конструює свій характерний духовно-психічний світ із символів, якими вона говорить і мислить про оточуючий її світ, але також і з форм і образів, що викликають у неї її надприродні відчуття” [22]. Фрейд також вказує на можливість заміни важливих елементів символами які допускає цензура і відносить це до механізмів зсуву: "Не тільки відхилення від ходу думок, але і усі види непрямого зображення варто віднести до передвигань, особливо заміну важливого чи непридатного елемента індиферентним чи тим, що здається цензурі необразливим, що є як би віддаленим натяком на перший елемент, заміну символікою, порівнянням, деталлю" [13].
Безперечно це є свідоцтвом активного характеру несвідомого і його прагнення (на яке давно вказували психоаналітики) бути об’єктивованим. Що і відбувається при описаній ситуації. Несвідоме, що має велику емоційну насиченість і енергетичну ємкість, прагне до вираження в графічній продукції, оскільки остання представляє для цього головну умову - символічність з її багатозначністю, що дозволяє уникнути цензорського контролю свідомості, так як символ - це завжди іншомовність, наділена невичерпною багатозначністю образу. Як зазначає Юнг: « Насправді хворі ставлять на місце дійсності свої фантазії подібні таким реально невірним духовним продуктам давно минулого часу, що колись представляли собою загальні погляди на дійсність. Як показує бачення Зосима, стародавні марновірства були символами, що дають можливість перенестися в найбільш далеко лежачі області» [16].
Можна сказати, що несвідоме дуже економне у використанні символів для вираження численних і досить завершених "семантичних картинок". Всі ці картинки (гештальти) можуть мати місце і значення у матеріалі, що вивчається, але контекст, направлення, індивідуальне забарвлення вони набувають при безпосередній участі автора в їх об’єктивуванні.
Незмінним є те, що малюнок вміщує більшу кількість інформації ніж та, що свідомо вкладав автор при його виконанні. Часто він вміщує в собі декілька змістів. Малюнок настільки універсальний, що в змозі представляти як суб’єктивний погляд автора, його інтерпретацію, яка завжди "причесана", так і "іншу логіку", спочатку (до аналізу) недоступну свідомості автора хоч і представлену окремими "острівцями" в малюнках [21]. Саме ці мозаїчні просвітлення свідомості, які розширюються завдяки інтерпретації малюнка, дозволяють початково об’єктивувати та мотивувати автора новою для нього інформацією, що знаходилась до цього часу за межами свідомості. Хоча малюнок виконується за участю свідомості, він вміщує в собі компоненти, що визначають логіку несвідомого завдяки встановленню зв'язків між ними. Логіка свідомості, як правило, зрозуміла для індивіда, вона
9-09-2015, 18:08