Неврози в дорослих

часткового або повного паралічу кінцівок, хибкої ходи, неможливості стояти й ходити без сторонньої допомоги, розгонистого тремору однієї з кінцівок або всього тіла. Відзначаються випадання тактильної, болючої чутливості на окремих ділянках тіла поза зв'язком із зонами іннервації, що раптово наступила сліпота або порушення слуху й мови (істеричний сурдомутизм). При них відсутні симптоми органічної поразки нервової системи, органів слуху й зору. Характерно те, що локалізація й вид порушення багато в чому визначається традиціями соціальної групи, особливостями її субкультури й заняттями суб'єкта. Так, традиції деяких релігійних груп вимагають, щоб під час жалобної церемонії жінки, що складаються в близькому спорідненні з покійним, дали бурхливе афективне порушення з наступним припадком, що нагадує коматозний стан; під час цього стану хворі не реагують на зовнішні подразнення, на біль, і в них навіть різко сповільнюються й послабляються сухожильні рефлекси, зіничні реакції на світло. В осіб, що займаються жебрацтвом, конверсивні розладу істеричного типу найчастіше проявляються розгонистим тремором кінцівок, що кидається в очі всім перехожим. Іншою особливістю розладів є те, що, незважаючи на важке порушення функцій організму, хворі ставляться до нього з дивним спокоєм. Цей симптом одержав у психіатрії образна назва: "гарна байдужість".

У зв'язку з емоційним стресом у хворих істеричним неврозом розлади можуть досягати рівня глибокого порушення почуття Я, звуження свідомості до вузького кола афективно заряджених уявлень. Хворі при цьому починають поводитися подібно маленькій дитині, говорять примхливим тоном, демонструють глибоке слабоумство, нездатність розуміти найпростіші питання й адекватно реагувати на звичні побутові ситуації, грають сцени, явно суперечної реальної дійсності. Так, наприклад, хвора істеричним неврозом, бухгалтер за професією, будучи притягнута до кримінальної відповідальності за службовий злочин, перестає розуміти звернені до неї питання, безглуздо витріщає ока, робить грубі помилки в рахунку в межах десятка, при цьому загинає пальці й дивиться на навколишнім: з вираженням безпорадності й розгубленості. Цей вид дисоціації, позначуваний як синдром Ганзера, приводить до глибокого порушення соціальної адаптації, і тому в цьому випадку доречно говорити про істеричний психоз. Слід також зазначити, що всі розлади при істеричному неврозі схильні до рецидиву й при черговому психічному конфлікті повторно виникають у тій же формі.

В умовах сучасного патоморфоза психічних захворювань поводження багатьох хворих істеричним неврозом на прийомі в лікаря часто виявляється досить коректним, і потрібен певна навичка, щоб помітити в ньому елементи демонстративності, істеричній манірності й театральності, на яких робився акцент в описах цього захворювання в класичній літературі. Але удома хворі бувають примхливі, дратівливі й причепливі, вимагають до себе надмірної уваги. Вони обмежують коло своїх домашніх обов'язків, пояснюючи це "жахливою слабістю", часто й подовгу користуються лікарняними або відпрошуються з роботи із причини хвороби й для відвідування лікаря. І хоча питання про інвалідності звичайно прямо ними не ставиться, фактично він виникає у зв'язку із завзятими скаргами на неможливість виконувати свої виробничі обов'язки.

У більшості випадків хвороба приймає затяжний плин з періодичними загостреннями, пов'язаними з погіршенням життєвої ситуації й нових психічних травм. При тривалому плині захворювання поступово все більшого значення набувають стійкі астенічні й вегетативні розлади, емоційні порушення у вигляді дратівливості, нестриманості, невдоволення іншими людьми, загострюються особистісні особливості: вимога постійної уваги з боку близьких з постійними докорами й скаргами на їх "черствість" й "жорстокість", підвищений егоцентризм. У деяких випадках домінуючими в картині захворювання стають конверсивні істеричні симптоми: пароксизмальні розлади, порушення рухових функцій, що повторюються блювота й ін.

Плин неврозів буває як короткочасним, так і тривалим. У зв'язку з патоморфозом за останні десятиліття намітилася тенденція до більше тривалого й затяжного їхнього плину. За даними різних авторів, воно зустрічається в 20-55 % випадків захворювань. Третина хворих неврозами є на обліку в психоневрологічному диспансері більше трьох років, і лише близько 60% хворих знімаються з обліку у зв'язку з видужанням.

Література

1.Леонгард Акцентуйовані особистості. - К., 2000

2.Алан Е. Айві Психологічне консультування й психотерапія. - К., 1999

3.Роджерс К. Погляд на психотерапію. Становлення людини - К., 2004

4.Бухановський О.О., Кутявин Ю.О., Литвак М.Е. Загальна психопатологія. - К., 2003.

9-09-2015, 18:14