Юнацький вік - період, який історично сформувався найпізніше, його необхідність диктується ускладненням соціального життя і тих вимог, які сучасні розвинені суспільства ставлять до рівня професійної освіти і особистісної зрілості своїх дорослих членів. Внаслідок цього юнацький вік не є повністю усталеним, люди в 15-17 років навіть в одній країні можуть опинитись в різних соціальних умовах розвитку. До того ж, якщо врахувати, що процеси фізичного, фізіологічного, психічного і соціального дозрівання мають нерівномірний перебіг і по різному за часом у різних людей, а відповідні відмінності з віком збільшуються, то стає зрозумілим складність вивчення і опису цього важливого етапу розвитку людини [7; с.26].
Юнацький вік - дуже відповідальний етап розвитку у житті школяра, коли завершується морфофункціональне дозрівання організму, відбуваються суттєві зміни його особистості, психологічне та соціальне дорослішання. Згідно з періодизацією, прийнятою у віковій фізіології, юнацький вік у дівчат починається в 16 років, у хлопців - у 17 років. У школярів юнацький вік припадає на старші класи, коли виникають значні труднощі, пов'язані з інтенсивним учбовим навантаженням та емоційним напруженням, неминучим під час вибору професії і підготовки до вступу до дорослого життя [16; с.35].
Під віковими особливостями розуміють характерні для того чи іншого періоду психологічні особливості, що мають тенденцію до прояву в поведінці всіх представників даного вікового етапу. І.В. Дубровіна зазначає, що основним особистісним новоутворенням юнацького віку є психологічна готовність до самовизначення та процес формування цього новоутворення [2; с.74].
Багато дослідників вважають основним новоутворенням у старшому шкільному віці особистісне та професійне самовизначення, оскільки саме у самовизначенні, в обставинах життя, у вимогах до школяра у період раннього юнацького віку криється найбільш істотне, що багато у чому характеризує умови, в яких відбувається формування його особистості. Дані досліджень вчених дозволяють стверджувати, що у старшому шкільному віці формується не саме самовизначення - особистісне, професійне (ширше - життєве), а психологічна готовність до нього, що передбачає:
1. Сформованість на високому рівні психологічних структур, насамперед самосвідомості.
2. Розвиненість потреб, що забезпечують змістовну наповнюваність особистості, серед яких центральне місце займають моральні установки, ціннісні орієнтації і тимчасові перспективи.
3. Становлення передумов індивідуальності як результат розвитку й усвідомлення своїх здібностей і інтересів кожним старшокласником.
Разом із тим, психологічна готовність визначається не стільки завершенням формування психологічних структур і якостей, скільки певною зрілістю особистості, тобто сформованістю психологічних утворень і механізмів, що забезпечують можливість безупинного зростання особистості зараз і в майбутньому. Самовизначення - центральне питання у ранньому юнацькому віці. Усвідомлення свого місця у майбутньому, своєї життєвої перспективи Л.І. Божович вважала центральним моментом психічного та особистісного розвитку в цьому віці. [1; с.112].
Найважливіша психологічна умова для виникнення і розвитку життєвих перспектив учнів - їх ціннісні орієнтації. Великі зміни у власному організмі та зовнішності, пов'язані зі статевим дозріванням, певна невизначеність положення (вже не дитина, але ще й не дорослий), ускладнення життєвої діяльності та розширення кола осіб з якими юнак мусить узгоджувати свою поведінку - все це різко активізує у юнацькому віці ціннісно-орієнтовану діяльність Наявність певної системи цінностей особистості є необхідною психологічною умовою для формування зрілих життєвих планів, особистісного й професійного самовизначення юнаків [1; с.115].
Ціннісні орієнтації - це елементи структури особистості, що характеризують змістовну сторону її спрямованості. У формі ціннісних орієнтацій у результаті визначення цінностей фіксується істотне, найбільш важливе для людини. Ціннісні орієнтації - це стійкі, інваріантні утворення моральної свідомості - основні його ідеї, поняття, „ціннісні блоки", компоненти світогляду, що виражають суть моральності людини, а виходить, і загальні культурно-історичні умови й перспективи. Зміст їх мінливий і рухливий. Система ціннісних орієнтацій виступає „згорнутою" програмою життєдіяльності і служить підставою для реалізації визначеної моделі особистості.
У ряді досліджень відмічається, що юнацький вік сензитивний, дуже сприятливий для утворення ціннісних орієнтацій як стійкої якості особистості, що сприяє становленню світогляду учнів, їх ставленню до оточуючої дійсності.
Розглядаючи у цілому особливості формування ціннісних орієнтацій у старшому шкільному віці, вчені стверджують, що цей необхідний та важливий елемент особистісної структури повністю сформований лише у однієї третини юнаків та дівчат. У третини школярів юнацького віку ціннісні орієнтації лише тільки починають формуватись і не можна стверджувати, що вони перетворились на стійку якість особистості. Значна частина старшокласників не повністю усвідомлює своєї життєвої позиції, не визначила свого особистого ставлення до цінностей оточуючого світу [17; с.38].
Конкретний зміст юності як етапу в розвитку особистості визначається у першу чергу соціальними умовами. У наш час 15-17-річні юнаки та дівчата навчаються у школі, середніх професійно-технічних закладах та технікумах, на перших курсах вузів (вони вже зробили свій перший професійний та життєвий вибір). Тому поняття „ранній юнацький вік", вважає Є.А. Шумилін, більш широке ніж поняття „старший шкільний вік" [16; c.39].
Суб'єктивно значущою для старшокласників стає неоднорідність їх соціального положення. З одного боку, продовжують хвилювати проблеми, успадковані від підліткового етапу, - власне вікова специфіка, право на автономію від старших, проблеми стосунків сьогодення, оцінок, різноманітних подій. З іншого боку перед ними стоять задачі життєвого самовизначення. Така комбінація зовнішніх і внутрішніх факторів або соціальна ситуація розвитку визначає й особливості розвитку особистості у старшому шкільному віці. Тут юнацький вік виступає як своєрідна межа між дитинством та дорослістю. Старший учень немов знаходиться на порозі вступу до самостійного дорослого життя [3; c.45].
У старшокласників найбільш часто зустрічаються мотиви, пов'язані із власною особистістю; достатньо великий відсоток становлять мотиви саморозвитку. Мотиви розвитку власних здібностей, потенцій у галузі навчання яскравіше виражені у 10-класників, ніж у 9-класників. Мотивація, пов'язана з майбутньою професійною діяльністю і роботою, виражена слабо.
Емоційні властивості ранньої юності мають різноманітні форми прояву. Це найбільш високий, в порівнянні з іншими віковими групами, рівень тривожності у всіх сферах спілкування, продовження диференціації за силою емоційної реакції, більша екстравертованість, менша імпульсивність і емоційна збудливість, більша емоційна стійкість в порівнянні з підлітками. Похідними від них є втрата юнаками інтересу до навчання, зниження успішності навчальної діяльності, виникнення міжособистісних конфліктів, внутрішніх суперечностей і криз тощо.
Розв'язання проблем емоційного становлення молоді вимагає проведення всебічного дослідження особливостей перебігу та процесу формування емоційної стійкості у старших школярів. Емоційна стійкість в сучасній науковій літературі визначається як стійка характеристика індивідуальності, як складова темпераменту, важлива на рівні із психічною активністю.
В спеціальній літературі розкриваються, в основному, лише окремі емоційні особливості та емоційні властивості осіб ранньої юності, а цілісних досліджень щодо обґрунтування методів дослідження та корекції емоційної стійкості в старшому шкільному віці немає, окремі ж роботи стосуються інших вікових категорій або ж мають фрагментарний характер.
При виборі професії тією чи іншою людиною, як правило, власні риси характеру та особистісні якості не враховуються у достатній мірі або й взагалі не приймаються до уваги. Старшокласники дуже часто не знають, чого вони хочуть, який фах обрати. Знання про велику кількість професій не роблять їх насправді значущими для професійного самовизначення.
Реальними альтернативами вони стають лише тоді, коли набувають особистісного смислу і вписуються у контекст власного життєвого світу.
Тому вивчення особливостей перебігу та процесу формування професійного самовизначення в старшому шкільному віці дозволить виявити професійну спрямованість особистості раннього юнацького віку, мотиви вибору професії. Така робота стає необхідною передумовою для оптимізації процесу особистісного самовизначення у ранньому юнацькому віці, що має на меті формування гармонійно розвиненої, творчої особистості через трансформацію всього навчально-виховного процесу системи освіти, переорієнтацію на особистість, урахування її індивідуально-психологічних і вікових особливостей.
2.2 Мотиваційна сфера учнів старших класів
Старшокласника традиційно прийнято розглядати як особу, що „стоїть на порозі" дорослого життя, сповненого планів та сподівань, зверненого у майбутнє. Перспективу у часі, як план уявлень про майбутнє життя, автори розглядають як одну з центральних у старшому шкільному віці інстанцій, що опосередковує діяльність людини, що впливає на зміст та функціонування мотиваційно-потребової сфери особистості.
Аспект професійних планів та намірів випускників середніх шкіл неодноразово й у різних контекстах досліджувався педагогами, психологами, соціологами. Вперше виникаючи у підлітковому та ранньому юнацькому віці, життєвий план відіграє надзвичайно важливу роль у становленні мотиваційно-потребової сфери, піднімаючи особистість на новий, більш високий рівень розвитку.
Навчальна діяльність школярів старшого шкільного віку тісно пов'язана з обиранням майбутньої професії, становленням професійних інтересів. Як стверджує Є.П. Ільїн [5; c.233], половина випускників вже має сформований основний та резервний професійні плани. Щоправда, обирання професії може мати не чітко визначене розуміння свого майбутнього місця в житті, а відбуватися або під примусом батьків, або з прикладу товаришів, або під впливом тимчасового інтересу. До того ж, в складних економічних умовах сьогодення обирання професії може відбуватися або під впливом ситуативних економічних факторів (підліток обирає професію задля скорішого заробітку), або під впливом "матеріального престижу" конкретної професії.
Відповідно до цього змінюється і мотивація навчальної діяльності. Якщо підлітки обирають професію відповідно до своїх уподобань та інтересів до окремих навчальних предметів, то молодші юнаки вже обирають предмети відповідно до майбутньої професії. Таким чином простежується велика вибірковість пізнавальних мотивів, що може призвести до суттєвого зниження інтересу до окремих предметів на користь майбутніх спеціалізованих знань.
Учбово-пізнавальний мотив (інтерес до способів добування знання) удосконалюється як інтерес до методів теоретичного й творчого мислення. Старшокласників цікавить участь у шкільних наукових суспільствах, застосування дослідницьких методів на уроках. Разом з тим їх залучають і шляхи підвищення продуктивності (результативності) пізнавальної діяльності, про що свідчить їхній інтерес до посібників про культуру й раціональну організацію розумової праці. Видимо, у цьому віці можна говорити про появу єдності процесуальної й результативної мотивації навчання.
Істотно розвиваються мотиви й способи самоосвітньої діяльності. На цьому етапі самоосвіти домінують далекі цілі, пов'язані з життєвими перспективами, вибором професії й самовихованням. Ці мотиви й мети самоосвіти викликають принципово нові способи самоосвітньої діяльності:
усвідомлення школярем особливостей своєї навчальної діяльності й особистості, співвіднесення їх з вимогами суспільства, оцінка цих особливостей і їхнє перетворення, пошук і вироблення нових способів пізнавальної діяльності, вироблення нових особистісних позицій, усвідомлення самоосвіти як особливої діяльності, співвідношення завдань і способів самоосвіти, розгорнуті самоконтроль і самооцінка, що виражаються в самоплануванні й розумному самообмеженні своєї діяльності. На цьому етапі розвитку школяра самоосвіта може зливатися із самовихованням. У школярів зростає у зв'язку із цим інтерес до таких форм навчальних занять, де самоконтроль і самооцінку своєї навчальної праці виконують вони самі, а не тільки вчитель.
Соціальні позиційні мотиви, що складаються у відносинах з оточуючими, також змінюються. Відносини з однолітками продовжують грати для учнів велику роль, неприйняття старшокласника в класному колективі викликає незадоволеність, занепокоєння, негативні емоції. Відносини із учителем у старших класах школи стабілізуються. Майбутнє закінчення школи, іспити підсилюють ділову орієнтацію школярів у відносинах із учителем. Разом з тим зростає прагнення школярів до поважних форм контролю з боку вчителя. У ряді випадків зростає вимогливість і критичність старшокласників стосовно вчителя. У цьому віці, як ніколи, велика виховна роль особистості вчителі.
Претензії на самостійність старших школярів відрізняються від таких же претензій у підлітків. Підлітки звичайно прагнуть до самостійності в навчанні, у виборі друзів і занять по інтересах, у розподілі вільного часу. Старшокласники ж претендують на самостійність у більше відповідальних сферах життя, які пов'язані з визначенням планів на майбутнє, з життєвими перспективами, з оцінками тих або інших суспільних явищ.
Мотиви отримання позитивних оцінок змінюються, стають адекватними. Молодші юнаки сприймають оцінку як критерій своїх знань, оцінка заради оцінки втрачає свою спонукальну роль, замість неї основним мотивом навчання стає прагнення до знань.
До цього слід добавити, що чим старші школяри, тим меншу кількість мотиваторів вони називають в якості стимулів своєї поведінки. Це свідчить про те, що під впливом формуючугося стійкого систематизованого світогляду у них виникає чітка ієрархізована структура мотиваційної сфери, яка в достатній мірі виражає їх повністю інтеріоризовані мотиви, погляди та переконання.
Таким чином, найбільш характерною є мотивація, направлена на власну особистість, Я старшокласників. Друге місце займає мотивація спілкування, і нарешті третє місце належить діловій мотивації, пов'язаній з реалізацією учбових та інших задач. Одночасно окреслюється тенденція до відносного зростання від 9 до 10 класу ділової мотивації за рахунок деякого зниження мотивації спілкування. Носіями цієї тенденції виступають перш за все юнаки, в той час як дівчата консервативно утримують пріоритет збереження значущості мотивації спілкування.
Розділ 3. Ексрериментальне дослідження мотиваційної сфери старшокласників
3.1 Добірка методик, спрямованих на виявлення мотивації
Досить розповсюдженими є методики, які виявляють мотиваційну спрямованість особистості – на успіх і досягнення і уникнення невдач. Методика “Мотивація до успіху” Т. Елерса оцінює силу прагнення до досягнення цілі, до успіху. Текс опитувальника включає 41 питання, чим більше балів набере опитуваний, згідно до ключа опитувальника, тім більш виражена в нього мотивація до успіху. Інша методика цього ж автора “Мотивація уникнення невдач”, яка дає змогу оцінити рівень мотивації до уникнення невдач.
Загальна Методика “Мотивація успіху та боязкість невдачі” А.А. Реана спрямована на діагностику мотивації на успіх і на уникнення невдачі.
Методика “Імпульсивність” дозволяє визначити тенденції людини до прийняття рішень. Згідно до цієї методики ми можемо вияснити, чи досить обдумані рішення приймає людина, чи прийняття рішень не достатньо вмотивовані і носять імпульсивний, необдуманий характер.
На наш погляд досить змістовною є “Методика діагностики соціально-психологічних настанов особистості в мотиваційно-потребностної сфері” О.Ф. Потьомкіною. Методика складається з двох блоків. Перший блок виявляє соціально-психологічні настанови, спрямовані на “альтруїзм-егоїзм”, “процес – результат” і дозволяє виявити ступінь виразності соціально - психологічних настанов. Другий блок виявляє психологічні настанови, спрямовані на “свободу-владу”, “працю-гроші”. Підсумок робиться згідно наданого “ключа”.
На сучасному етапі широкого розповсюдження набувають новітні методики мотивації. Серед таких методик, можна назвати “Тест індивідуальної мотивації (ТИМ), яка розроблена спеціалістами Центру тестування і розвитку “Гуманітарні технології” під керівництвом А.Г. Шмельова. Тест складається з 10 шкал: Мотивація зберігання – мотивація досягнення; Внутрішня мотивація-зовнішня мотивація; Покликання і інтерес; Визначеність; Здоров’я та комфорт; Творчість та незалежність Гроші; Взаємовідношення; Подолання та ріст; Престиж. За відповідями на питання за блоками, можливо встановити рівень за кожною шкалою, а також виявити за 8 шкалами середнє значення мотивації, спрямованої на трудову діяльність.
Модифікована методика Є. Ільїна «Мотивація навчання у ВНЗ», яка складається із 50 питань. Диференціація відповідей здійснюється за трьома шкалами: «здобуття знань» (прагнення здобути знання, допитливість); «опанування професії» (прагнення опанувати професійні знання і сформувати професійно важливі риси); «отримання диплому про закінчення ВНЗ (прагнення отримати диплом при формальному засвоєнні знань, прагнення пошуку «обхідних шляхів» для складання іспитів).
Методика «Спрямованість на здобуття знань або на оцінку» (Є. Ільїн, Н. Курдюкова). Методика спрямована на вивчення мотивації навчальної діяльності школярів. Дається 24 пари тверджень з парними відповідями. З двох відповідей потрібно вибрати одну і поруч з позицією запитання написати літеру (а або б), що відповідає обраній відповіді.
Виходячи з мети даної роботи та видвинутої нами гіпотези, для проведення дослідження ними обрано Методику Т. Елерса « Мотивація уникнення невдач» і Методику «Спрямованість на здобуття знань або на оцінку « (Є. Ільїна, Н. Курдюкової).
3.2 Проведення дослідження та обговорення результатів
У дослідженні приймали участь учні 11 класу (18 осіб) – 8 хлопців і 10 дівчат.д.ослідження проводилося в один етап. Учні були попередженні про мету дослідження і проінструктовані відносно правил надання відповідей.
3.3 Програма корекції мотиваційної спрямованості старшокласників
Мета: підвищення рівня спрямованості на успіх, формування позитивної навчальної мотивації.
Завдання: Розширювати можливості старшокласників, формувати в них необхідні знання, вміння і навички для підвищення результативності шкільної діяльності.
Форми роботи: групова, індивідуальна, колективна.
Програма корекції по формуванню позитивної навчальної діяльності, спрямованої на успіх, передбачає наступні напрями:
Профілактичний напрям. Складається програма для роботи педагогів і шкільних психологів
Діагностичний напрям включає с себе психологічне обстеження школярів старших класів з використанням методик, спрямованих на виявлення спрямованості мотивації, зокрема, це можуть бути методики Елерса, Реана, Ільїна.
Консультативна робота шкільного психолога і педагога з батьками (групові та індивідуальні бесіди);
колективні тренінги для старшокласників, проведення індивідуальних занять та вправ, спрямованих на розвиток стійких інтересів до занять, оскільки інтерес може перетворитися на стійку особистісну потребу; формування синдрому досягнень, тобто переважання у юнаків спонукання до успіху над спонуканням до запобігання невдач.
Очікуваний результат: вироблення у старшокласників оптимальної тактики щодо постановки мети і завдань у конкретних видах навчання і поведінки та в житті загалом, спрямованих на досягнення успіху.
Висновки
На основі аналізу основних теоретичних положень, присвячених мотивації, теоретичних і практичних підходів до вивчення особливостей мотиваційної сфери юнацтва, можна зробити
9-09-2015, 18:45