б) для нестійко привілейованих (“шісток”):

• працювати, але без перевиконання норми;

• ухилятися від будівництва охоронних споруд;

• виконувати будь-яку роботу за завданням “авторитетів” (мити підлогу, прасувати одяг, прибирати);

в) для стійко непривілейованих (“ображених”):

• добре працювати;

• виконувати будь-яку роботу як за завданням “авторитетів”, так і за завданням адміністрації.

У місцях позбавлення волі існує система “норм” стосовно відно-син з адміністрацією, стосовно режиму, сфери побуту (наприклад, не пробачати образи, спілкуватися лише у своєму колі, переслідувати осіб, які звернулися по захист до адміністрації та ін.).

Слід відзначити складність становища жінок у тюрмі чи таборі. Стан високої психічної напруженості, відсутність санітарно-гігієнічних умов, убогість обстановки, важка робота, конвой, ходіння строєм, примітивні звички, боротьба за виживання - все це звалюється на жінку і морально її вбиває. Спеціалісти зазначають, що пси-хічні втрати жінок у тюрмі більші, ніж у чоловіків. Це пояснюється тим, що сфера блокованих у них потреб ширша і глибша, самі втрати переживаються гостріше, особистісне самозбереження досягається складніше. Специфіка жіночої психології практично не враховується працівниками жіночих колоній, що викликано знову ж таки їхньою слабкою професійною підготовкою.

Найбільше травмується психіка неповнолітніх, які відбувають термін покарання в колонії. Потрапляючи в кримінальну субкультуру в найбільш вразливому до зовнішніх впливів періоді свого життя, підлітки відчувають глибинну особистісну перебудову, “навернення до нової віри”, прилучення до традицій, норм і цінностей злочинного світу. Рання криміналізація, випробування ритуалом “прописки” і на витривалість та інші випробування, які існують у місцях позбавлення волі, сприяють десоціалізації особистості підлітка. Не випадково, частина неповнолітніх, які скоїли злочин, виходить з колонії вже не випадковими, а закоренілими злочинцями, які оволоділи за час перебування в місцях позбавлення волі всіма тонкощами кримінального ремесла. Цей факт свідчить про те, що виправно-трудові заклади далеко не в усіх випадках успішно вирішують завдання ресоціалізації особистості засудженого.

Жорсткі, а часом і жорстокі, методи впливу, режим у вигляді лише каральної функції, несприятливі умови життєдіяльності засуджених перетворили тюрми, табори і колонії на “академії” злочинності, в стінах яких частіше формуються лише негативні якості - злість, нестриманість, нервовість, невір’я у справедливість як соціальну норму тощо.

Життєдіяльність засуджених у виправно-трудових закладах має свою психологічну забарвленість залежно від певних періодів їхнього перебування в місцях позбавлення волі.

I період - період адаптації, який триває перші два–чотири місяці. Він характеризується найнапруженішим психічним станом засудженого. Особливо гостро відчувається обмеження потреб, зміна сформованих раніше стереотипів життя і поведінки. Виникають різноманітні негативні емоції (стрес, афект, фрустрація і т. д.), почуття пригніченості, приреченості, часом страху. Саме в цей період засуджений потребує психологічно грамотного ставлення до нього персоналу, виявлення терпіння і педагогічного такту від вихователів.

II період пов’язаний з певною переорієнтацією ув’язненого, з розвитком в нього інтересів у нових умовах життя (робота, яку виконує, навчання, створення мікрогрупи і т. п.). Розширюється сфера соціально-рольової поведінки, з’являються позитивні емоції, які викликають психічну активність засудженого, змінюється його психічний стан.

III період характеризується появою мети в житті і виробленням шляхів її досягнення. У цей період відбуваються поєднання зовнішнього впливу персоналу тюрми, табору, колонії з самовихованням, переоцінка ціннісних життєвих характеристик, змінюються погляди на деякі сторони побуту, стосунки з людьми і т. п.

IV період - очікування скорого звільнення. Часто цей період проходить дуже важко: ув’язненого опановують думки про те, як він прилаштується до життя в новому для себе світі і в новій якості, як складуться стосунки з рідними і близькими, як буде розв’язана проблема працевлаштування та ін. По суті, перед тими, хто звільняється, постає завдання нової особистісної перебудови, що викликає гострі переживання і призводить іноді до підвищеної збудливості індивіда. Найбільш глибокі переживання пов’язані з такими життєвими драмами, як розпад сім’ї, втрата житла, смерть когось з родичів і т. п. Виходять на волю люди з різними почуттями: одні з чистою совістю (це так звані випадкові злочинці, які розкаялися у скоєному), інші - озлоблені і мстиві (вони вважають, що їх засудження було несправедливим, а міра покарання - занадто жорстокою), треті взагалі не прощаються із зоною (це злісні, закоренілі злочинці, для яких злочин-ний спосіб життя виступає як єдино можливий).

Отже, чим краще організована життєдіяльність засуджених, чим більше режим виконує функції ресоціалізації особистості, чим вища професійна підготовка працівників тюрем, таборів, колоній, тим вищі результати перевиховання правопорушників.

3. Ситуаційна задача

натовп агресивний засуджений ресоціалізація

"Сьогодні в обідню перерву, - розповідав заявник Петренко слідчому, - я йшов додому, і коли проходив повз вікна своєї квартири, почув розпачливий зойк. З тротуару, крізь освітлене сонцем вікно та тюлеві портьєри, я побачив у кімнаті незнайомого чоловіка, який завдавав чимось удари моїй дружині. Поки я біг до вхідних дверей будинку, злочинець встиг зникнути. Вхідні двері було відчинено. Дружина, смертельно поранена двома ножовими ударами, була непритомна. Я відразу викликав міліцію та "швидку допомогу", але вже було запізно".

"Розповідь ця досить сумнівна", - подумав слідчий. На чому ґрунтувалися його підозри?

Слідчий піддав розповідь заявника Петренко сумніву з декількох причин:

По-перше, крізь освітлене сонцем вікно та тюлеві портьери неможливо роздивитись обрис людини, оскільки скло має властивість відбивати сонячні промені, аж надто так, щоб визначити особу людини у квартирі.

По-друге, як правило, вікна квартир (навіть першого поверха) знаходяться вище зросту людини.

Список використаної літератури

1. Бедь В.В. Юридична психологія: Навч. посіб. - 2-ге вид., доп. і переробл. - К.: МАУП, 2004.

2. Белоус В.В. Темперамент и деятельность: Учебное пособие. - Пятигорск, 1990.

3. Васильев В.Л. Юридическая психология. – СПб., 2000.

4. Гилева О.Б., Бочарова Т.В. Влияние социальных условий на структуру темперамента // Вопросы психологии. - 2000 -- № 4 - с. 73 - 75.

5. Глоточкин А.Д., Пирожков В.Ф. Исправительно-трудовая психология. - С. 315.

6. Еникеев М.И. Основы общей и юридической психологии: Учеб. для вузов. - С. 608.

7. Теплов Б.М. Психология и психофизиология индивидуальных различий. Избранные психологические труды. М., 1998.

8. Юридична психологія / За ред. Кондратьєва Я.Ю. – К., 2000.