Внутрішня детермінація пов'язана зі змінами в особистості людини, коли формуються уявлення про себе як носія нових психологічних ролей, коли формується потреба стати суб'єктом нової ролі, для якої ще не створилися об'єктивні умови. Якщо нова життєва роль не може реалізуватись у рольовій поведінці, це може стати причиною досить істотної життєвої кризи, яка може мати найсерйозніші наслідки.
Зовнішні зміни пов'язані зі змінами обставин життя людини, коли існуючі життєві ролі людини вступають у суперечність з соціальними рольовими очікуваннями, коли ці ролі втрачають значення в житті людини і мають замінитися іншими. Ситуація, коли виникає необхідність міняти життєві ролі, які ще не віджили, також стає причиною життєвої кризи, що полягає у труднощах народження нових життєвих ролей людини[11] .
Шляхи подолання
Будь-яка криза – це емоційний дискомфорт. Причина проста: людина не одержує того, що йому потрібно. А потрібна йому одна річ - реалізована самототожність, тобто розуміння того, хто ти, прийняття себе таким і реалізація цього.
Розвиток самототожності йде по чотирьох векторах:
- статева ідентичність ;
- професійна ідентичність;
- ідеологічна ідентичність (де і з ким я живу, географія, історія, етнічна приналежність);
- любовно-сімейна ідентичність.
Спочатку людина виробляє свою ідентичність по цих напрямках, потім апробує її. І переживання внутрішнього неблагополуччя тим гостріше, ніж більша кількість векторів эгоідентичностей порушено. Досить двох векторів, щоб людині стало зовсім погано.
Якщо рольовий конфлікт є важливою складовою життєвої кризи, то істотним чинником психологічної допомоги людині, що переживає кризу, можуть стати методи, спрямовані на відбудову, корекцію чи відтворення її психологічних ролей. Методи рольової психотерапії (серед яких найвідомішою є психодрама) спрямовані на допомогу людині в розв'язанні численних життєвих проблем.
Будь-яка людина, що перебуває у критичній життєвій ситуації, справляється з психологічними труднощами з допомогою особливої внутрішньої діяльності - переживання[12] , яке є особливою формою реалізації життя. Те, що на рівні буття є можливістю реалізації життєвих необхідностей, можливістю життєтворення, те на рівні свідомості є осмисленістю життя. В ситуації неможливості перед людиною постає завдання смислу, завдання здобути осмисленість, знайти джерела смислу, тобто створити його. Саме ця загальна ідея «виробництва» смислу дозволяє говорити про переживання як про продуктивний процес, як про особливу роботу свідомості.
І в основі характеристики внутрішньої діяльності людини з подолання критичної ситуації лежать ознаки рівня інтелектуального розвитку особистості і її ставлення до оточуючого світу, згідно яких виникає чотири типи переживання.
Гедоністичне переживання ігнорує наявну реальність, заперечує її, формує і підтримує ілюзію благополуччя. Реалістичне переживання підкоряється принципу реальності, в основі якого лежить механізм терпіння. Людина приймає реальність, підкоряє свої потреби та інтереси новому смислу життя. Попередній смисл життя втрачається назавжди внаслідок чого людина має минуле, але втрачає історію. Ціннісне переживання визнає наявну критичну ситуацію, яка руйнує смисл життя, і намагається активно протистояти цьому. Ціннісне переживання будує новий смисл життя, враховуючи при цьому життєві втрати. Творче переживання – це переживання творчої особистості, яка в критичних ситуаціях зберігає здатність свідомо шукати вихід із скрутного становища. Вона або відновлює перерваний кризою попередній спосіб життя або формує, створює нове життя. В будь-якому випадку – це деяке самоформування, самотворення, тобто творчість.
Треба зазначити, що реальний процес подолання критичних ситуацій включає декілька типів переживання. Від того, який тип переживання домінує, залежить ступінь збереженості особистості після виходу із кризи. Якщо домінантним був принцип задоволення, то це, навіть у випадку успіху, може призвести до регресу особистості, принцип реальності може хіба що утримати її від деформації. І тільки принципи цінності та творчості мають можливість перетворити потенційно руйнівні події життя в джерела духовного зросту та удосконалення особистості.
Які ж існують форми адаптації людини, спрямовані на подолання рольових дисгармоній? Це адаптація, пов'язана із зростанням особистісних потенцій - самоактуалізацією та адаптація, пов'язана з розвитком компенсуючої функції психологічних ролей, своєрідна рольова гіперкомпенсація.
Існують дві основні стратегії рольової реабілітації
1. Стратегія "терапія ролі", тобто система заходів, спрямованих на зміну психологічних ролей особистості (тут роль виступає як об'єкт впливу). Вона включає такі методи: корекцію життєвих ролей і сценаріїв (трансакційний аналіз); формування і реконструкцію ролей (рольовий тренінг, психодрама); трансформацію ролі шляхом емоційного відреагування (психодрама, рольова психотерапія); розвиток ролей та їхних особистісних складових (тренінг особистісного зростання); психокорекція рольових конфліктів.
2. Стратегія "терапія роллю", тобто система методів психотерапії за допомогою рольової поведінки (тут роль виступає як засіб впливу на інші психологічні сторони особистості): ролі, що заміщають, уявні ролі, рольове переживання як засіб гармонізації життя чи як засіб компенсації (психодрама, терапія творчим самовираженням).
Якщо перша форма адаптації пов'язана з розкриттям сутнісних сил людини і автономізацією від соціуму і соціальних ролей, то друга форма може призвести до формування особистості, рольова поведінка якої буде придушувати прояви спонтанності. По суті це особлива форма рольової дисгармонії, що не належить до дезадаптивних, але у той же час є неконструктивною формою рольової гіперкомпенсації (подолання рольової дезадаптації).
"Терапія роллю" (психодрама)
Психодрама належить до таких методів рольової психотерапії, в яких роль виступає основним інструментом терапевтичного процесу, завдяки якому вдається здійснити позитивні зміни в особистості людини.
Засновник методу психодрами Дж.Морено надавав настільки великого значення психологічним ролям, що вважав їх первинними по відношенню до "Я" людини, а не навпаки. Хоча це твердження є дискусійним, не можна не погодитись з тим, що між особистістю, "Я" і психологічними ролями людини існує найтісніший зв‘язок. Психодрама є одним з методів психотерапії, який найкращим чином підходить до розв'язання людиною рольових конфліктів і до психологічної допомоги в переживанні людиною життєвої кризи.
Психодрама дає можливість моделювати життя людини, переживати події минулого, теперішнього та майбутнього, - як такі, що існували, так і такі, яких не було і не могло бути, відтворювати будь-які, навіть найфантастичніші, ролі. Моделюючи життєву кризу, можна допомогти людині віднайти такі емоційні ресурси, які дадуть змогу подолати її несприятливі психологічні наслідки. У психодрамі створюється певний життєвий світ людини, який можна творити і змінювати за власним розсудом, орієнтуючись на нагальні потреби людини, які в реальному житті не можуть реалізуватись з якихось причин. Отже, якщо у людини власний життєвий світ зруйнований чи деформований внаслідок життєвої кризи, психодрама допомагає не тільки відновити його, а й знайти перспективи для розвитку, варіанти можливих способів розв'язання складних життєвих колізій.
"Терапія ролі" (трансакційний аналіз)
Метод трансакційного аналізу, засновником якого є відомий американський психотерапевт Е.Берн, належить до таких методів, які розглядають роль як об'єкт аналізу. Суть цього методу психотерапії базується на ідеї его-станів, тобто особливих станів особистості, в яких вона виступає у процесі спілкування (трансакції) з іншими людьми: стан "Дитини" (переважання емотивної сфери, безпосередність і спонтанність), стан "Дорослого" (переважання раціональної сфери, розсудливість та паритетність в стосунках) та стан "Батька" (переважання моральної сфери, покровительство та контроль за виконанням соціальних норм). Функціонування цих его-станів створює складну картину життя людини та її стосунків з іншими і дає змогу проаналізувати багато явних і прихованих тенденцій.
Важливою складовою частиною цієї теоретичної системи є аналіз ігор, в яких беруть участь люди. Е.Берн наводить класифікацію цих ігор, робить їх докладний аналіз, а також показує їх зв'язок з життєвими сценаріями людей та їхніми видами. Одним із застосувань трансакційного аналізу є сценарний аналіз та ідея корекції дисгармонійних життєвих сценаріїв людини. Ця ідея має надзвичайне значення для нас, оскільки життєві кризи, як і інші важливі тенденції в житті людини, можуть бути "запрограмованими", тобто в неявному вигляді закладеними в життєвому сценарії людини, а отже подолання життєвої кризи та її наслідків може бути здійснене методами трансакційного аналізу.
Говорячи про терапевтичні аспекти рольового підходу до вивчення життєвих криз, не можна не зазначити, що практична психологічна допомога людині, що переживає кризу, можлива лише за умови наявності в людини потреби до особистісних змін, невдоволеності існуючою ситуацією. Далеко не при всіх рольових дисгармоніях людини можна говорити про таку потребу. Досить часто деформації рольової поведінки є бажаними для людини і використовуються для різних психологічних цілей.
Проблема "рольової людини", тобто проблема гармонії і дисгармонії особистості і її ролей) пов'язана з цілим рядом проблем соціальної психології особистості, таких як соціальний конформізм (добровільне прийняття на себе ролей чужих для людини, але таких, що схвалюються соціальною чи політичною системою); проблема психології влади, як рольової компенсації особистісних проблем людини; проблема волі і добровільної "несвободи" особистості, що бере на себе роль "в'язня" чи "жертви", щоб уникнути відповідальності за прийняття життєво важливих рішень чи позбавитися зусиль, необхідних для особистісного самовираження. Ці проблеми уже виходять за межі практики психологічної допомоги, хоч і визначають досконалість і гармонійність життєвого світу людини.
Практична частина
Підготуйте напівпроективне інтерв’ю «Сімейний фотоальбом» з метою встановлення ступеня задоволеності життям людей похилого віку. Яку роль відіграє осмислення минулого, віднайдення у ньому сенсу і формування зв‘язного образу пережитого в переживанні насиченості життя та задоволеності прожитим в старості?
Відповідь проілюструйте прикладами.
В основі всіх проективних методик лежить відкритий К.Юнгом[13] феномен можливості за допомогою непрямих дій викликати реакції, що проектують неусвідомлювані, але значимі для людини області переживань і поведінки. Тобто одвічно властиве людині прагнення тлумачити явища і предмети навколишньої дійсності у взаємозв'язку з її бажаннями, потребами, відчуттями, всім тим, що складає внутрішній світ особистості.
Найбільш важливою рисою проективних методик є невизначеність стимул-реакції, за допомогою якої проектується індивідуальний спосіб бачення життя. Передбачається, що стимул-реакція спрацьовує як свого роду екран, на який людина проектує характерні для неї способи мислення, настрій, потреби.
Основні принципи[14] , які лежать в основі проективного дослідження особистості:
1. Дослідження унікального в структурі або організації особистості. (Особистість розглядається як система взаємозв'язаних процесів, а не перелік (набір) здібностей або рис).
2. Особа в проективному підході вивчається як відносно стійка система динамічних процесів, організованих на основі потреб, емоцій і індивідуального досвіду.
3. Ця система основних динамічних процесів постійно, активно діє впродовж життя індивіда, формуючи, направляючи, спотворюючи, змінюючи і переінакшуючи кожну ситуацію в систему внутрішнього світу індивіда. Кожна нова дія, кожен емоційний прояв індивіда, його сприйняття, відчуття, висловлювання, рухові акти несуть на собі відбиток особистості (Проективна гіпотеза).
Загальними для всіх проектних методик є такі ознаки:
1. Невизначеність, неоднозначність використовуваних стимул-реакцій.
2. Відсутність обмежень у виборі відповіді.
3. Відсутність оцінки відповідей досліджуваних як «правильних» і «помилкових».
Класифікація проективних методик [15] :
Конститутивні проективні методики . Досліджуваному пропонується який-небудь аморфний матеріал, якому він повинен надати сенсу. Прикладом може служити методика Роршаха, що складається з 10 таблиць, на яких намальовані симетричні однобарвні і поліхромні зображення, — плями, які легко отримати, нанісши на аркуш папери трохи чорнил або фарбу, а потім перегнув цей аркуш навпіл. Досліджуваному задається лише один питання: «Що це може бути, на що це схоже?» Вважається, що в процесі інтерпретації зображень, додання їм змісту досліджуваний проектує свої внутрішні установки, прагнення й очікування на тестовий матеріал.
Конструктивні проективні методики . Пропонуються оформлені деталі (фігурки людей і тварин, моделі їх житла тощо), з яких потрібно створити осмислене ціле і пояснити його. «Тест світу», напр., складається з 232 моделей об'єктів, розподілених в різних пропорціях по 15 категоріям (удома, дерева, літаки, люди, тварини і
т.п.). Досліджувані конструюють «малий світ», а по безлічі його особливостей, що враховуються дослідниками, робляться висновки про особистість «конструктора».
Інтерпретативні методики . Необхідно тлумачити, інтерпретувати яку-небудь подію, ситуацію. Тест тематичної апперцепції є хорошою ілюстрацією цього виду методик. Досліджуваному пропонуються таблиці-картини, на яких змальовані відносно невизначені ситуації, що допускають неоднозначну інтерпретацію. В ході обстеження досліджуваним складається невелика розповідь, в якій необхідно вказати, що привело до змальованої ситуації, що відбувається в даний час, про що думають, що відчувають дійові особи, чим ця ситуація завершиться. Передбачається, що досліджуваний ідентифікує себе з «героєм» розповіді, що дає можливість розкриття внутрішнього світу досліджуваного, його відчуттів, інтересів і спонук.
Катартичні . Пропонується здійснення ігрової діяльності в особливо організованих умовах. Наприклад, психодрама, здійснювана у вигляді імпровізованої театральної вистави, дозволяє суб'єктові не лише афектно відреагувати (ігровий катарсис) — і тим самим добиваються терапевтичного ефекту,— але і дає дослідникові можливість виявити, що виносяться в зовні конфлікти, проблеми, іншу особистісно насичену продукцію.
Рефрактивні . Особистісні особливості, приховані мотиви дослідник прагне діагностувати по тих мимовільних змінах, які вносяться до загальноприйнятих засобів комунікації, наприклад, мова, почерк.
Експресивні . Виконання досліджуваним образотворчій діяльності, малюнок на вільну або задану тему, наприклад, методика «Дім-дерево-людина». Пропонується намалювати будинок, дерево і людину. По малюнку роблять висновки про афектну сферу особистості, рівень психосексуального розвитку й інші особливості.
Імпресивні . Ці проективні методики ґрунтуються на вивченні результатів вибору стимул-реакцій з ряду запропонованих. Досліджуваний вибирає найбільш бажані переважаючі стимул-реакції. Наприклад, тест Люшера, що складається з 8 кольорових квадратів (неповний набір). Пред'являються всі квадрати з проханням вибрати найбільш приємний. Процедура повторюється,і у результаті утворюється ряд, в якому кольори розташовуються по їх привабливості. Психологічна інтерпретація виходить з символічного значення кольору. Як стимул-реакції можуть виступати фактично будь-які об'єкти живої і неживої природи.
Адитивні . У цих проективних методиках від обстежуваного вимагається завершення вже початих речень, розповіді або історії. Наприклад, пропонується серія незавершених речень типу: «Майбутнє здається мені...», «Думаю, що справжній друг...» і тому подібне Ці методики призначені для діагностики особистісних змінних — від мотивів тих або інших вчинків до виявлення ставлення до чогось.
Опитуваний: чоловік 64 років.
Методика: опитуваному пропонувалось (оцінити) розказати про людей з якими він виріс за фотографіями сімейного/шкільного альбомів. Опитуваний згадував вчителів, однокласників, розповідав історії свого шкільного життя, інтерпретуючи певні ситуації з висоти свого теперішнього життєвого досвіду. При цьому він читав свої вірші про цих людей з нещодавно опублікованої збірки «Позняки і позняківці» (вибірка ілюстрацій додається).
Слід відзначити, що часове трактування життєвих негараздів говорить про те, що наступний їх аналіз опитуваним з метою віршування став ключем оволодіння ним тим, минулим часом і дав можливість для продуктивного розв'язання минулих та теперішніх життєвих криз. Відчувається свідоме оволодіння психологічними ролями на всьому життєвому шляху, адже роль передбачає виконання, тобто розгортання в часі системи дій та вчинків. І таким позитивним творчим епілогом є видання поетичної збірки про свій життєвій шлях та життєві шляхи близьких чи дорогих людей.
До того ж, відбувається освоєння нової ролі: поета, свідка минулих часів та хранителя традицій колись великого поселення Позняки (опитуваний створив шкільний музей «Родинний гай») з метою передачі традицій новому поколінню.
Таким чином опитуваний зміг позитивно переглянути свій життєвий шлях, зробити певні висновки, створити нові цілі та визначитись із засобами їх реалізації на наступні роки свого життя. Що дає йому натхнення та нові творчі задуми на кожен новий день.
Висновок
Часове трактування життєвої кризи говорить про те, що проблема часу, зокрема часу життя людини, є ключовою серед життєвих проблем людини. А отже оволодіння часом дає можливості для продуктивного розв'язання життєвих криз, які образно можна назвати збуреннями на життєвому шляху людини. Психологічна роль за самою своєю природою містить часовий компонент, адже роль передбачає виконання, тобто розгортання в часі системи дій та вчинків. Тому роль можна вважати засобом кризової психотерапії.
А знання і врахування у роботі з різними віковими категоріями закономірностей особистісного розвитку людини в різні вікові періоди усвідомлюється суспільством при розв’язанні багатьох проблем у різних сферах життєдіяльності. Ці знання допомагають не лише діагностувати наявність стабільних і критичних періодів в житті людини, але й долати труднощі, які зв’язані з нормативними кризами розвитку; у процесі профорієнтації врахування індивідуально-вікових особливостей може сприяти знаходженню адекватних цим особливостям способів і засобів вираження людиною своєї індивідуальності, а також успішному професійному становленню тощо.
Список використаної літератури
1. Ананьєв Б.Г. Человек как предмет познания.- Л.: Изд-во. Ленинград. ун-та, 1968. – 339 с.
2. Адлер А. Практика та теорія індивідуальної психології. – М., 1995. – 270 с
3. Братусь Б.С. К проблеме развития личности в зрелом возрасте. Вестн. Моск. ун-та, сер. 14, психология, 1980., №2 С. 3-12.
4. Виготский Л.С. Проблема возраста // Собрание сочинений : В 6 т. – М., 1984 (б) – Т.4 – С. 244 – 269.
5. Горностай П. П., Васьковская С. В. Теория и практика психологического консультирования: Проблемный подход. - К., 1995.
6. Гройсман А. Л. Проблемы ролевой психотерапии // Психологические механизмы регуляции социального поведения. - М., 1979.
7. Гейл Шихи «Возрастные кризисы» «Возрастные кризисы»: Ювента; Санкт‑Петербург; 1999
8. Драгунова Т.В. Проблема конфликта в подростковом возрасте // Вопросы психологии. – 1972. - №2. – С. 51-63.
9. Життєві кризи особистості (у двох частинах). Част. 1. – К., 1998. – 358 с.
10. Життєві кризи особистості (у двох частинах). Част. 11. – К., 1998. – 365 с.
11. Принцип развития в психологии. М., 1978. – 368 с.
12. Поливанова К.Н. Психологический анализ кризисов возрастного развития // Вопросы психологии. – 1994. - №1. – с. 61-69.
13. Степанова Е.І. Психологія дорослих. - СПб., 2000. - 360 с.
14. Тичина І.М. Творчість як засіб подолання життєвої кризи
9-09-2015, 18:52