— передкомунікативний — визначення стратегії і тактики майбутнього виступу та його основної ідеї, вирішення питань, пов'язаних з її трактуванням, відпрацювання змісту виступу, добір засобів та прийомів його передавання;
— комунікативний — центральний у процесі спілкування. Це творча робота промовця перед слухачами. При результативній взаємодії підготовлений та розроблений змістовний матеріал лекції стає дієвим засобом впливу на установки, знання, вміння слухачів, формування їхніх переконань;
— посткомунікативний — визначення результативності зустрічі зі слухачами. Цей етап іноді ігнорують, проте він потребує уваги, бо дає змогу визначити, чи досяг промовець мети, чи задовольнили свій інтерес і свої цілі слухачі. Це допоможе наступного разу усунути припущені помилки, краще врахувати запити людей.
Як зазначалося, етап підготовки публічного виступу певною мірою визначає її ефективність. Науковці, найкращі оратори, посилаючись на так звану теорію формування розумових дій П.Я. Гальперіна, а також дослідження нейропсихолога А.Р. Лурія, рекомендують:
— готувати повний текст публічного виступу;
— надрукувати його, прочитати для себе вголос, пам’ятаючи, що читання однієї сторінки продовжується в середньому 2 хвилини. Це дасть змогу, по-перше, впорядкувати матеріал і не заплутатися в ньому, а по-друге, орієнтуватися в його обсязі та часі;
— підкреслювати найважливіші думки;
— виокремлювати основні смислові блоки так, щоб перехід від одного до другого був природним;
— визначити основні думки в кожному блоці, їхню аргументацію, відповіді на можливі запитання і т. ін.
Досвідчені оратори вважають, якщо так працювати, то від самого початку текст не буде сумою окремих висловлювань, а цілісною структурою, в якій виділяються основні й другорядні питання, сильні та слабкі сторони, чисто "ораторські" та змістовні прийоми. Тоді втрачається залежність від тексту, і він підкорюється тому, хто виступає. Промовець зможе говорити спокійно, невимушене, скорочувати текст, перебудовувати, доповнювати, а згодом майже не користуватися ним. Думка завжди краще сприймається, якщо втілюється в живу фразу, що народжується у процесі мовлення. У цьому разі всі посилання будуть звернені до слухачів, а не до шпаргалки. І зусилля промовця не витрачатимуться на те, щоб відтворити текст, який було підготовлено раніше. Адже працює думка, а не пам'ять.
Усім подобається слухати промовця, який вміє включити до виступу цікаву оповідку й робить це доречно. Але слід також зважати на те, що немає нічого гіршого, ніж невдало сказаний жарт, бо слухачі почнуть реагувати на нього і перестануть слухати. Якщо є можливість проілюструвати тему виступу наочними матеріалами, треба цим неодмінно скористатися. Це гарантує більшу увагу слухачів, бо вони не лише чутимуть, а й бачитимуть. Проте слід спочатку переконатися в тому, що в приміщенні є технічні засоби і вони перебувають у робочому стані, а ви вмієте з ними працювати.
5. Особливості спілкування лектора з аудиторією
Групу людей, яка зібралася послухати лекцію, часто називають аудиторією. Це короткочасна, відносно стійка спільність людей, діяльність котрих спрямовується лектором (викладачем), яка постає як єдиний сукупний суб'єкт спілкування [4, с. 104—114].
У рамках цієї діяльності люди, котрі слухають лекцію, стають сукупним суб'єктом спілкування, бо їх об'єднують цілі, мотиви, інтереси. Проте кожен залишається особистістю зі своїми специфічно вираженими цілями, мотивами, інтересами, які можуть не збігатися з груповими. У процесі спільної діяльності нерідко створюються умови для розв'язання проблем, які не під силу окремій особистості. До того ж, як зазначалося, групове рішення, у прийнятті якого бере участь особистість, для неї стає більш значущим, аніж власне.
Раніше слухачів, які слухають лекцію, вважали пасивними об'єктами слухання. Тільки останніми роками їх почали вважати рівноправним суб'єктом спілкування. Почуття спільності, яке виникає в аудиторії, більш повне, якщо люди, запрошені для того, аби прослухати промовця, спеціально підготувалися. Це, у свою чергу, викликає відповідну налаштованість. А наявність першої та другої характеристик зумовлюють третю — загальну активність аудиторії. Отже, аудиторія — особливий психологічний феномен, свого роду розсипчасте "Ми". Головним завданням лектора стає консолідація цього "Ми" на основі загального інтересу присутніх в аудиторії особистостей.
Для того щоб спілкування лектора й аудиторії мало позитивний результат, лектору слід дотримуватись певних вимог.
Першою є орієнтація в умовах спілкування. Для того щоб воно було успішним, лектор має визначити цілі та мотиви аудиторії, з'ясувати для себе її специфіку, знати час та місце зустрічі. Характер орієнтування перед зустріччю з аудиторією дещо інший, аніж при міжособистісному спілкуванні, коли важливо, щоб до початку розмови співбесідники вже знали дещо одне про одного: про особливості характеру, коло інтересів, рівень знань, мотиви поведінки тощо. Лектор може знати своїх слухачів (скажімо викладач, який читає лекцію для студентів), а може й не знати, якщо його запросили як фахівця виступити в якійсь організації. У цьому разі він не створює образу кожного із майбутніх "співрозмовників", бо це неможливо. У нього формується загальний образ аудиторії. Причому це не якийсь середній слухач, а зовсім нове, специфічне соціальне явище, що не є сукупністю окремих особистостей. Великі труднощі полягають у тому, що цей образ треба порівнювати з реальними людьми, які сидять у залі, коригувати його, відчуваючи їхню реакцію. Якщо цього не робити, контакт підтримувати важко, і зустріч стане неефективною. Важливим компонентом орієнтації спілкування є завчасна інформація про вік, основні соціальні та професійні характеристики людей, про кількість можливих учасників зустрічі й приміщення, в якому відбудеться лекція.
Другою умовою успішного спілкування лектора з аудиторією є визначення її мотивації. Діяльність людини, як правило, завжди мотивована, проте в кожний конкретний момент переважає один певний мотив. У публічному спілкуванні, як правило, домінує комунікативно-пізнавальна потреба. Психологи виокремлюють такі види мотивів:
— пов'язані з об'єктом і метою взаємодії, тобто із соціальною діяльністю (скажімо, виступи колег за професією або відомих учених);
— пізнавальні (коли слухачі хочуть задовольнити свою потребу пізнати щось важливе, значуще для себе). Потреба в зустрічі з лектором виникає особливо тоді, коли питання, що цікавить людину, є не досить зрозумілим для неї;
— соціальні (наприклад, зустрічі, на яких висуваються кандидати в народні депутати);
— особистісні (усі так роблять, бо промовця всі добре знають, — це улюблений актор, письменник або громадський діяч який чимось викликав у певний момент особливий інтерес),
Третьою умовою ефективного спілкування в аудиторії цілеспрямованість виступу. Конкретна мета зумовлена те мою лекції, характером аудиторії, умовами спілкування. Розрізняють кілька типів цілей, що визначають вплив на аудиторію: пробудження інтересу до нових знань та до пошукової діяльності, до творчої активності, до розвитку потреби в самоосвіті; передавання повідомлень, що мають практичну цінність; формування певної системи оцінних суджень або зміна оцінок, зроблених раніше [4, с. 104—114].
Йдучи в аудиторію, лектору треба визначитись у мотивах та цілях, які привели слухачів на лекцію, і відповідно до цього вибудовувати свій виступ і свою поведінку з ними.
Неабияке значення для лектора має зворотний зв'язок зі слухачами, отримання інформації про те, наскільки лекція була цікавою і зрозумілою, наскільки вони задовольнили свої інтереси. Для цього досвідчений лектор використовує систему запитань-відповідей, які активізують пізнавальну діяльність аудиторії і дадуть лектору необхідну інформацію про результативність свого виступу.
Окрім того, лектор повинен завжди пам'ятати, що його ви ступ в аудиторії буде успішним, якщо, готуючись до лекції, вії буде спиратися на етичні вимоги та психологічні механізми.
У наш час, коли постійно зростає кількість пропозицій про нові проекти, види продукції, послуги та ін., важливим стає те, як представити інформацію про них. І для того, щоб нові ідеї дійшли до свого адресата, треба це робити в заманливій, цікавій і переконливій формі. Такою формою може стати презентація. Змістом презентації може бути інформація про нову видану книгу, новий товар, створену фірму.
Презентація проводиться з метою надання інформації для певної групи людей. І в цьому вона схожа на лекцію. Але це не лекція, бо люди на презентацію приходять не за власним бажанням, щоб пізнати щось нове, і рідко виявляють активність. Як правило, на презентацію людей спеціально запрошують, причому у запрошених бажання отримати нову інформацію значно менше, ніж у організаторів передати її.
На відміну від лектора, ведучий презентації має більшу свободу, бо не так залежить від наукового викладу проблеми.
Але водночас від результатів презентації може залежати його професійне майбутнє. Ведучий презентації звертається до людей, які мають більш високий статус, ніж у нього, і він має заслужити їхню довіру і повагу. Якщо лектор сам, в основному, окреслює час, який йому потрібен для викладу теми, то ведучий презентації, звичайно, запитує у запрошених, скільки часу вони йому можуть виділити для виступу. Лектор може, зацікавивши аудиторію, відіслати її до літератури для самостійного вивчення проблеми, а ведучий презентації повинен викласти людям, які зібралися, проблему в повному вигляді і в найдохідливішій і найпереконливішій формі. Лектор може бути кращим чи гіршим, але тема його виступу викликає зацікавленість у людей, бо вони зібралися його послухати, і тому звертатимуться до неї в майбутньому. Якщо ж презентація буде невдалою, то присутні на ній навряд чи захочуть витрачати в подальшому свій час і свою увагу на цю проблему.
Як і лекція, презентація для того щоб бути успішною, потребує значної підготовчої роботи. Необхідно визначити її цілі, персональний склад запрошених. На презентації обов’язково мають бути: керівник організації, особа, відповідальна за підготовчу роботу, спеціаліст з предмета презентації, спеціаліст із запрошеної аудиторії. Виступати повинен той, у кого це краще вийде. Звичайно, треба продумати, в якому приміщенні провести цю зустріч, які допоміжні матеріали, у тому числі й сувеніри, треба мати, як розподілити час, щоб не обтяжувати запрошених і підтримувати їхню увагу.
Організовуючи презентацію, важливо пам'ятати: чим більшою буде кількість запрошених, тим менше вони реагуватимуть на предмет презентації і тим більше на особу, яка вестиме зустріч. Чим більша аудиторія, тим складніше дібрати докази, зрозумілі для всіх. Маленькими вважаються аудиторії, в яких присутні до 50 осіб, великими — ті, в яких зібралося понад 200 осіб. Чим менше людей, тим менш офіційною буде зустріч, тим легше встановити з ними діалогічне спілкування і впливати на них.
Є особливості й у підготовці виступу або виступів на презентації. Спеціалісти в цій галузі пропонують таку структуру виступу [2]:
— спочатку сказати декілька приємних фраз, щоб привернути до себе увагу присутніх, встановити психологічний контакт із ними;
— розповісти про власний досвід, пов'язаний з предметом презентації;
— використавши запитання, з'ясувати, наскільки аудиторія знайома з предметом презентації;
— зазначити, чому саме цих людей запрошено;
— накреслити хід проведення презентації і чітко визначити час, необхідний для цього;
— викласти в дохідливій формі проблему, розбивши її на декілька етапів;
— за допомогою запитань з'ясувати, як аудиторія зрозуміла сказане;
— використати аудіовізуальні та інші допоміжні засоби (таблиці, схеми, діаграми);
— сформулювати пропозиції до присутніх;
— показати, що саме кожен із присутніх може втратити, якщо не підтримає запропоновану ідею;
— роздати запрошеним підготовлені матеріали (буклети, проспекти, схеми тощо) та маленькі сувеніри;
— з'ясувати, чи мають присутні якісь запитання і дати відповідь на них;
— висловити присутнім подяку за те, що вони надали можливість представити їм нову ідею, а також сподівання на подальше спілкування і взаємодію.
Отже, організаторам презентації треба докласти максимум зусиль, щоб зацікавити присутніх, якомога тісніше об'єднати їх і обов'язково встановити з аудиторією діалог. Тоді можна розраховувати на позитивне ставлення присутніх до предмета презентації, а відповідно — на подальше спілкування.
Висновки
Спілкування в аудиторії — це взаємодія, в якій беруть активну участь рівноправні партнери — промовець та люди, котрі його слухають.
Промовець є основним джерелом впливу на аудиторію. Ефективність спілкування значною мірою залежить від моральних і соціально-психологічних та інтелектуальних характеристик оратора.
Орієнтованість, мотивація та цілеспрямованість — необхідні умови ефективного спілкування промовця зі слухачами.
Ораторське мистецтво промовця — це насамперед мистецтво переконання, впливу на людей.
Позитивний результат матиме тільки така суперечка в аудиторії, яка ведеться на високому моральному рівні, коли обидві сторони дотримуються одних і тих же моральних цінностей та етичних норм.
Успішним буде виступ лектора в аудиторії тільки тоді, якщо він, готуючись до лекції, спиратиметься на етичні вимоги та психологічні механізми.
План
- Особливості публічного виступу
- Особистістю вплив промовця на характер спілкування
- Ораторське мистецтво промовця як умова переконання
- Підготовка до публічного виступу
- 5. Особливості спілкування лектора з аудиторією
- Презентація як форма виступу в аудиторії
9-09-2015, 19:34