Проблема коректного оформлення поняття "уяви" як спеціально наукового концепту

М., 1985).

8. Уява - створення в процесі мислення нових образів на основі минулих сприйняттів і наявних понять (Словник «Суспільні науки». – К., 1992).

9. Уява - це психічний процес, у якому відбиття дійсності відбувається в специфічній формі - об'єктивно або суб'єктивно нового (у вигляді образів, подань, ідей), створеного на основі образів сприйняттів, пам'яті, а також знань придбаних у процесі мовного спілкування (С.И Ожегов. Словар руського язика. – М., 1987).

10. Уява - це аналітико-синтетична діяльність, що здійснюється під напрямним впливом свідомо поставленої мети або почуттів, переживань, які володіють людиною в цей момент (Полуянов Ю.А. Воображение и способности. –М.: Знание, 1982.- 96с.).

3.2 Порівняльний аналіз родових та видових ознак понять уяви

Ознака, що є загальним для класу предметів, із числа яких виділяється їхній підклас, мислимий в обумовленому понятті, називається родовою ознакою, а сам цей клас - родом. У наведених прикладах родовим є поняття “процес”, “психологічний”, “творча діяльність”. Ознаки, за допомогою яких обумовлений підклас предметів виділяється із класу предметів, що відповідають родовому поняттю, називаються видовою відмінністю. При визначенні поняття можуть бути зазначені один або кілька видових ознак. Різновидом визначення через рід і видову відмінність є генетичне визначення. Генетичним називається визначення, у якому вказується спосіб, яким утвориться тільки даний предмет, і шкалої іншої (це його видова відмінність). Ще одним різновидом родовидового визначення є операційне визначення, у якому мислимі в ньому предмети виділяються за допомогою вказівки тих або інших операцій, виконання яких дає можливість відрізняти ці предмети від інших. Правила явного визначення. Помилки, можливі у визначенні

1. Визначення повинне бути розмірним, тобто обсяг визначального поняття повинен бути дорівнює обсягу обумовленого поняття.

Це правило часто порушується, у результаті чого виникають логічні помилки у визначенні. Типи цих логічних помилок:

а) широке визначення, що коли визначає поняття по обсязі ширше, ніж обумовлене поняття.

б) вузьке визначення, що коли визначає поняття по обсязі вужче, ніж обумовлене поняття.

в) Визначення в одному відношенні широке, в іншому - вузьке.

2. Визначення не повинне містити кола. Коло виникає тоді, коли обумовлене поняття й визначальне поняття визначаються одне через інше.

3. Визначення повинне бути чітким, ясним. Це правило означає, що зміст і обсяг понять, що входять у визначення, повинен бути ясним і певним. Визначення понять повинні бути вільними від двозначності; не допускається підміна їхніми метафорами, порівняннями й т.д.

3.3 Коректна побудова поняття уяви

Отже, у концепті ми виділили два основних компоненти: загальномовний і індивідуальний. Предметом нашого інтересу в даній роботі є концепт «уява». Для Д.С.Лихачова дороге судження про те, що концепт являє собою зіткнення язикового словникового значення й емпірії. В індивідуальній мовній практиці словникове значення знаходить нові компоненти значення, які можуть бути як латентними в самім слові, так і індивідуальними. Так, наприклад, «Філософська енциклопедія» визначає уяву, як психічну діяльність, що полягає в створенні подань і уявних ситуацій, ніколи в цілому безпосередньо що не сприймалися людиною в дійсності. С.Л. Рубінштейн, пише: «Уява - це відліт від минулого досвіду, перетворення його. Уява - це перетворення даного, здійснюване в образній формі».

Концептоносій вносить індивідуальні змісти, певні власним досвідом (підкресленість елементів словникового значення: «психічна діяльність», «відліт від минулого досвіду»). Причому приклад тексту С.Л. Рубінштейна дозволяє зрозуміти розширювальне тлумачення досвіду: досвід є всі враження й всі впливи, випробувані автором.

По обсязі поняття бувають одиничні (одноелементний клас "великий російський письменник А.Н. Островський") , загальні (число елементів більше 1 "автомобіль, держава"), універсальні (обсяг яких дорівнює універсальному класу "натуральні числа"), порожні або з 0-вим обсягом (обсяг цих понять - порожня безліч "Бог, дід Мороз і т.п. ").

По змісту поняття бувають конкретні (у цих поняттях мається на увазі який-небудь предмет цілком "будинок, свідок"), абстрактні (у них мислиться не цілий предмет, а який-небудь із його ознак, узятий окремо від предмета "білизна, чесність"), відносними (існування одного предмета неможливо без існування іншого "учитель-учитель-учень-вчитель, діти-батьки"), безвідносні (предмети, що існують самостійно "будинок, людина"), позитивні (характеризують наявність в предметі якої-небудь якості або відносини "грамотна людина, що відстає учень"), негативні (означають те, що зазначена якість відсутнє в предметі "ненормальна людина"), збірні (коли група однорідних предметів мислиться як єдине ціле "полк, зграя"), незбірні (можна віднести до кожного предмета даного класу "будинок, ріка").

Отже, ми може укласти, що концепт «уява» - категорія, апелююча до діалектики системної й індивідуальної, універсального й частки.

На підставі вивчених визначень поняття «уява» можна зробити висновок. Жодне із цих понять не може претендувати на безроздільне панування в науці. Щораз, коли робляться спроби затвердити таке панування того або іншого поняття, виявляються його слабкі й сильні сторони.

Єдино правильне наукове рішення цього питання, приголосне з навчанням сучасної логіки про утворення понять, полягає в тім, що всяке строго науково побудоване поняття по необхідності обмежено. Ще Кант особливо наполегливо вказував на те, що з поняття не можна витягти більше, ніж у нього вкладено. А в поняття може бути вкладено тільки те, що полягає в родовій ознаці й у видовій його відмінності. Тому якщо ми візьмемо для визначення поняття уяви родова ознака з області психіки, те, залишаючись логічно послідовними, ми й будемо мати справу тільки із психічними переживаннями; так само точно, якщо ми візьмемо родову ознаку із психологічних явищ, оскільки вони втілилися в міжособистісних відносинах, то ми й будемо мати справу з уявою, як психологічним явищем; далі, якщо ми візьмемо родову ознаку уяви з області чисто психологічних процесах, то ми й будемо мати справу із психологічними явищами. Взагалі аналогічний результат ми будемо одержувати із усяким поняттям спорідненим з уявою, логічно правильно утвореним, тобто точно відмежованою своєю родовою ознакою й видовою відмінністю.

Це навчання про утворення понять, що розвиває новітньою логікою, засновано на даних, що доставляють сучасними науками. Природничі науки не знають всеосяжних і єдиних понять для складних конкретних явищ і оперують із множинністю понять для кожного окремого явища. Звичайно, більшість цих понять звичайно не формулюється і їм не надається виду закінченого логічного визначення.

Л.С. Виготский відзначає, що «Уява не повторює в тих же сполученнях і в тих же формах окремих вражень, які накопичені колись, а будує якісь нові ряди з колись накопичених вражень. Інакше кажучи, приношення нового в самий плин наших вражень і зміна цих вражень так, що в результаті цієї діяльності виникає деякий новий, що раніше не існував образ, становить, як відомо саму основу тієї діяльності, що ми називаємо уявою».

Цим шляхом, однак, він одержав таке широке поняття, що об'єктом його виявилася не сама уява, а створення неіснуючого й прагнучого до розвитку. Разом з тим, як ми бачили вище, виявилася нездатність цього поняття охопити щиру сутність об'єктивної уяви, тому що останнє не вміщається в сфері психологічних переживань. Не підлягає тому сумніву, що психічна природа уяви повинна бути додатково досліджена.

Висновки

Поряд із множинністю наукових понять уяви не підлягає сумніву, що уява як психічне явище єдине. Уява є специфічно людською формою психічної діяльності, що виникла на основі практичного перетворення дійсності. Розвиваючись разом з ускладненням процесу праці й суспільств, відносин, уява стає одним з основних елементів свідомості й діяльності людини.

Людська психіка досліджується давно - з різних наукових і гуманітарних позицій; але найбільшою мірою це вірно стосовно до уяви, оскільки тут найважливішу проблему й найважливішу перешкоду для культурно-естетичної інтеграції й оцінки представляє саму мову опису даної сфери й, відповідно, сама наша здатність дану сферу осмислити.

Очевидно, що уява цілком законно може стати об'єктом різноманітних вишукувань в областях: біології й медицини, де проводяться істотні фундаментальні дослідження; у психології й сексології, де досліджуються сильні емоційні реакції, особливо ефективність уяви в якості "пускового механізму" пам'яті, а також фактор уяви в сексуальному потязі й при виборі партнера.

Ця проблема, у свою чергу, відсилає нас до антропологічних досліджень, у яких нюху також перебуває місце й у які можуть бути розглянуті різні системи класифікації й оцінки фантазій. Далі, існує масова культура, що останнім часом настільки сильно займає уяву, фантазія, дизайн, новизна, стиль і мода. Але крім усього цього є й лінгвістика, де гостро коштує питання про лексикон, тобто про словесне кодування розвитку уяви, про горезвісну недостатність термінології.

Список використаної літератури

1. Ракитов А.И. Курс лекций по логике науки. М., 1971.

2. Зотов А.Ф. Структура научного мышления. М.,1973.

3. Логико-гносеологиечкие исследования категориальной структуры мышления. Киев., 1980.

4. Логический словарь-справочник под ред. КондаковаН.И., М., Наука, 1976, с.720.

5. Войшвілло Е.К., Дегтярьов М.Г. Логіка. М., ВЛАДОС-ПРЕСС, 2001.- 528 с.

6. Курбатов В.І. Логіка. Ростов-на-Дону, Фенікс, 2001. – 512 с.

7. Беркилит М., Петровский А. Фантазия и реальность. – М.: Политиздат, 1968.

8. Выготский Л.С. Воображение и его развитие в детском возрасте. Собр. соч. в 6 т. – Т. 2, М, 1982.

9. Коршунова Л.С. Воображение и его роль в познании. – М., 1979.

10. Коршунова Л.С., Пружинин Б.Н. Воображение и рациональность. Опыт методологического анализа познавательной функции воображения. – М., 1989.

11. Натадзе Р.Г. Воображение как фактор поведения. Эксперимен-тальные исследования. – Тбилиси, 1972.

12. Никифорова О.И. Исследования по психологии художественного творчества. – М., 1972.

13. Познавательные процессы и способности в обучении. – М., 1990.

14. Розет И.М. Психология фантазии. Экспериментально-теорети-ческое исследование внутренних закономерностей продуктивной умственной деятельности. – Минск, 1977.

Размещено на http://www.




9-09-2015, 17:32

Страницы: 1 2 3
Разделы сайта