4. Я дихаю спокійно.

5. Сонячне сплетіння випромінює тепло.

6. Мій лоб прохолодний [12, c. 176].

Пацієнт повторює першу формулу 7–8 раз, ніби переконуючи себе, що рука в нього тяжка. Після засвоєння першої формули можна переходити до другої – викликати почуття тепла в кінцівках. Хворий може уявляти, що його кінцівки стали теплі від того, що наче знаходяться в теплій воді, що судини на руках набухли, налились гарячою кров’ю. Третя вправа направлена на серцево-судинну систему: «Серце б’ється сильно, рівно, спокійно, ритмічно». Щоб краще контролювати серцевий ритм пацієнт може покласти руку на область серця. Після засвоєння третьої вправи тривалість сеансу зростає до 10 хвилин.

«Я дихаю абсолютно спокійно, рівно, плавно, безболісно», – навіює собі пацієнт. П’ята вправа направлена на покращання роботи органів живота, шоста торкається судин мозку, сприяє зменшенню гіпертонічних і ліквородинамічних проявів. Крім того, при аутогенному тренуванні лікар разом з пацієнтом підбирає терапевтичну формулу навіювання, включаючи в неї фрази, направлені на подолання симптомів захворювання, патологічних звичок.

У стаціонарних умовах або в спеціальному кабінеті психотерапії рекомендується модифікація аутогенного тренування в поєднанні з м’язовою релаксацією та дихальною гімнастикою. Якщо сеанс проводиться вранці, в ліжку, він закінчується формулою психотерапевтичного вмісту: «Стан розслаблення, дрімоти, спокою поступово покидає мене, я відчуваю себе впевненим, мені хочеться щось робити, виникає бажання рухатись, я відчуваю себе сильним, добре відпочившим». Хворий потягується, напружуючи всі групи м’язів. Такий сеанс повторюється і під час післяобіднього відпочинку. Перед сном сеанс закінчується формулою: «Зараз я засну та буду почувати себе добре» [38, c. 156].

Для засвоєння аутогенного тренування дітьми може використовуватись гетеросугестія, коли лікар декілька (2–5) сеансів вголос промовляє формули аутогенного тренування, а хворий повторює їх подумки. Частота таких сеансів 1–2 рази на тиждень, при умові, що хворий обов’язково займається крім того сам 2–3 рази на день [13, c. 25].

Аутогенне тренування груповим методом можна застосовувати з 7–10 років, використовуючи адаптований для дітей варіант. Бажано, щоб діти в групі були однієї статі, без значної вікової різниці. Проводиться заняття в тихій, дещо затемненій кімнаті. Діти розташовуються в зручних кріслах (розміщених півколом), знаходячись в полі зору психотерапевта. Кількість дітей в групі – від 6 до 10. Тривалість заняття 15–20 хв. На першому занятті лікар пояснює методику та формули самонавіювання i проводить сеанс. Діти подумки повторюють за лікарем формули самонавіювання. З 4–5 сеансу діти займаються самостійно під наглядом лікаря. Ця методика аутогенного тренування полягає у повторенні певного тексту:

«Я спокійний. Я нікуди не поспішаю (2–3 рази).

Мої руки розслаблені. права рука розслаблена. i ліва (3 рази).

Я спокійний. Я нікуди не поспішаю.

Мої ноги розслаблені.права нога розслаблена. i ліва (3 рази).

Я спокійний. Я нікуди не поспішаю.

Розслаблена спина. живіт. груди. розслаблена шия. приємно розслаблені м'язи обличчя.

Я спокійний. Я нікуди не поспішаю.

Мої руки важкі i теплі. права рука важка i тепла. і ліва рука важка i тепла (2–3 рази).

Мої ноги важкі та теплі. права нога важка i тепла. i ліва нога важка i тепла (2–3 рази).

Все моє тіло приємно розслаблене. Я нікуди не поспішаю.

Моє дихання вільне, спокійне (4–6 разів).

Серце б'ється спокійно, ритмічно. серце відпочиває (3 рази).

Відчуваю приємне тепло в ділянці живота (4–6 разів

Приємне тепло у всьому тілі. Я відпочиваю. Моє чоло приємно прохолодне».

Після того, як діти виконали основні вправи аутогенного тренування, настає час для індивідуального самонавіювання. Кожний член групи навіює собі словесні формули, які вони з психотерапевтом оговорили до групового сеансу і які направлені на подолання їх симптомів захворювання та зміну поведінки [14, c. 46].

Потім лікар пропонує дітям протягом 2–3 хвилин зосередитись на прослуховуванні музики та на процесі дихання. В кінці сеансу психотерапевт просить дітей повторити 5 раз фразу: «Я впевнений у собі, у мене все буде виходити». Закінчується сеанс тим, що діти подумки рахують до «п’яти», уявляючи нібито вони біжать на гірку. На рахунок «п’ять» роблять глибокий вдих, стискають кулаки i відкривають очі. Після сеансу лікар дізнається про самопочуття дітей i потім вони залишають кабінет психотерапії.

Метод Куе

Нансійський аптекар Еміль Куе запропонував методику самонавіювання. Хворий вранці і перед сном, перебираючи чотки 30 разів, навіює собі «З кожним днем я буду почувати себе все краще і краще». Крім уяви, яка найбільш важлива для ефективного користування цим методом, присутнє переконання, пряме і побічне навіювання. Метод може використовуватись при роботі з підлітками.

«Лице релаксанту»

Підвищення серцево-судинного компонента стресових реакцій в певній мірі обумовлено тонічним напруженням м’язів і цим можна пояснити застосування релаксаційних форм гімнастики. Про позитивні результати релаксації при лікуванні психосоматичних захворювань у дорослих свідчать роботи В.М. Васильєва (1991). Показано, що релаксація корисна для дітей з хронічними захворюваннями.

Хворий приймає зручну позу, закриває очі, злегка опускає нижню щелепу, ніби намагаючись проговорити звук «І», розслабляє всі м’язи обличчя, ні про що не думає, викликаючи в себе відчуття повного спокою. Тривалість сеансу 3–4 хвилини, повторюється сеанс 4–5 разів на день декілька днів чи тижнів.

Релаксація для лікування може використовуватись з 7–8 років

Медитація

Медитація є методикою аутосугестивного типу, яка має потенціал для індукування трофотропного стану шляхом концентрації уваги на об’єкті, що допомагає зосередитись і позбавлення всіх факторів, що розсіюють увагу. Процес медитації починається з рішення ні про що не думати і не робити ніяких зусиль. Людина, що медитує повністю розслабляється і дозволяє розуму і тілу вийти із потоку думок і відчуттів і спостерігати натиск цього потоку. Сеанс медитації груповим методом проводиться за тих же умов, що і сеанс аутогенного тренування. Психотерапевт пропонує хворим зручно сісти в кріслах, прикрити очі, зосередитись на процесі дихання, лічити подумки дихальні рухи після кожного видиху від одного до десяти, а потім в зворотному порядку – від десяти до одного. Після того вся увага концентрується тільки на процесі дихання і звуках музики. Слід уникати будь-яких думок протягом 10–15 хв. Закінчують так, як і сеанс аутогенного тренування. Крім занять в поліклініці хворий проводить сеанси самостійно вдома.

Показання для тренувальної терапії:

Тренувальні методики особливо ефективні при неврозоподібних розладах резидуально-органічного генезу. Крім того аутогенне тренування показано при неврозах (особливо неврозі нав’язливості), психосоматичних розладах, головному болю напруження. Є дані, що тренувальні методики можуть використовуватись для покращення імунітету. K. Olness et al. (1989), свідчить про достовірне зростання рівня IgА в крові (в порівнянні з контрольною групою) під час сеансу самогіпнозу у дітей з селективним імунодефіцитом.

3. Організація та проведення експериментального дослідження

3.1 Аналіз та результати дослідження уяви

Дослідження проводилось з 10 дітьми молодшого шкільного віку за двома методиками. Дані проведенного експерименту щодо розвитку творчої уяви за методикою «Дослідження творчої уяви» (див. Додаток А) у дітей подані у таблиці 3.1.

Таблиця 3.1. Результати експерименту з розвиткутворчої уяви

Згідно результатів опитування 6 балів набрали 4 учні (40%) вони склали дотепні та оригінальні речення. У реченні використано всі три слова в дотепній оригінальній комбінації.

5 балів – 3 учні (30%)Вони в реченні використали всі три слова, але без особливої дотепності, але в оригінальній комбінації.

4 бали отримали 2 учні (20%) – У реченні використали всі три слова у звичайній комбінації

3 бали набрав 1 учень (10%). Він задані три слова використав в менш необхідній, але в логічно допустимій комбінації

Потім було проведене дослідження по визначенню рівня складності у явлень в процесі навчання (див. Додаток В).

Таблиця 3.2. Результати експерименту з розвитку уяви по визначенню рівня складності у явлень в процесі навчання

Третій рівень складності уяви у 4 з опитаних учнів (40%): контур використано як основну деталь, а малюнок має певний сюжет, при цьому може бути введено додаткові деталі.

Четвертий рівень – у 3 (30%) з опитаних учнів: контур геометричної фігури залишається і далі основною деталлю, проте малюнок – це вже складний сюжет з доповненням фігурок та деталей.

П'ятий рівень – у 3 учнів (30%): малюнок має складний сюжет, в якому контур геометричної фігури використано як одну з деталей.

Отже, бачимо, що в середньому майже всі учні, які приймали участь у дослідженні справилися із завданням і мають рівні складності від 3 до 5 рівня.

Висновки про рівень розвитку уяви у дитини молодшого шкільного віку після проведення психотерапевтичних заходів робиться на основі аналізу й узагальнення даних, що отримані в результаті дослідження її пізнавальних процесів. Підставою для такого висновку є дані про індивідуальний психологічний розвиток дитини молодшого шкільного віку, зокрема розвитку її уяви.

За підсумками комплексного психодіагностичного дослідження дітей молодшого шкільного віку за допомогою методик, пропонується робити певні психолого-педагогічні висновки про кожну дитину і на їх основі давати батькам, вчителям та вихователям конкретні рекомендації щодо підвищення; рівня психологічного розвитку дитини.

На основі всього цього вимальовуються загальні психолого-педагогічні рекомендації щодо індивідуальної роботи з даною дитиною, зокрема розвитку в неї уяви. Крім того, слід звернути увагу на особливі, спеціальні психолого-педагогічні рекомендації, що стосуються індивідуальності певної дитини. Завершується відповідна робота письмовими відмітками про те, кому й коли ці висновки й рекомендації були повідомлені, а також – даними про те, чи були вони в подальшому реалізовані.

Результати опитування допоможуть вчителям приступити до наступного, дуже важливого етапу керівництва навчальним процесом, який би повною мірою сприяв розвитку уяви та творчої уяви зокрема. Щоб дитина вже на початковому ступені навчання, виховання та розвитку усвідомила все те величезне значення високого інтелектуального розвитку для кожної людини і для себе зокрема, щоб набула певних навичок та вмінь слід не залишати справи з удосконаленням системи методів розвитку уяви.

3.2 Практичні рекомендації щодо розвитку уяви в психотерапевтичних цілях

Чарівні окуляри

Мета: розвиток уяви; опанування поняття часу.

Матеріал: оправа окулярів без скла або саморобна маска з паперу.

Хід гри

Ведучий розповідає про пори року, як вони впливають на природу, тварин, людей. Потім говорить: «От чарівні окуляри, вони показують майбутнє. За три місяці, коли прийде весна, ми подивимося крізь них, і що ми побачимо?.» (літо). І т. ін.

Чарівні ляпки

Мета: розвиток уяви; опанування різних форм предметів.

Матеріал: заготовлюються макети кольорових ляпок різної форми.

Хід гри

Ведучий показує ляпки й просить сказати, скільки предметів дитина бачить у ляпці та які. Діти по черзі відповідають. Перемагає той, хто назвав побачені предмети останнім.

Ведучому краще записувати відповіді, щоб діти не повторювалися.

Скринька з казкою

Мета: розвиток фантазії, зв'язного мовлення, творчого мислення.

Матеріал: 8–10 різних фігурок, коробочка.

Хід гри

Ведучий пропонує виймати довільно фігурки з коробки. Треба вигадувати, ким або чим цей предмет буде в казці. Після того як перший гравець сказав 2–3 речення, наступний виймає інший предмет і продовжує розповідь. Коли історія закінчилася, предмети збирають разом, і починається нова історія. Важливо, щоб кожного разу вийшла закінчена історія та щоб дитина в різних ситуаціях вигадувала різні варіанти дій із тим самим предметом.

Чарівна труба

Мета: засвоєння дитиною протилежних якостей предметів; розвиток пізнавальної функції, уяви.

Матеріал: журнал або аркуш паперу, згорнутий у трубочку.

Хід гри

Ведучий показує «чарівну трубу» і говорить, що якщо подивитися крізь неї на предмет, то він змінить свої властивості на протилежні. Ведучий просить малюків подивитися крізь трубу на предмети й розповісти, як вони змінилися.

Допоможи колобку

Мета: розвиток пізнавальної уяви, творчого мислення, пам'яті, мовлення; визначення послідовності подій.

Матеріал: картки із сюжетом із казки «Колобок» (виготовляють із двох книжок-маляток – по картці на кожний сюжет).

Хід гри

Ведучий нагадує дитині казку про Колобка, показує картки. Потім картинки змішують, дитина витягує кожну з них і продовжує розповідь із того місця, якому відповідає картинка.

Якщо дитина впоралася із завданням, запропонуйте їй розповісти казку в зворотному порядку, начебто плівка прокрутилася назад. Якщо є можливість, покажіть на відеомагнітофоні, що це означає.

Пограємо в ріпку

Мета: розвиток мовлення й уяви; навчання символічного обігравання сюжету; колірне позначення героїв казки; засвоєння понять «більший – менший», послідовності подій.

Матеріал: кружечки: жовтий (ріпка), зелений (бабка), коричневий (дід), червоний (онучка), чорний (Жучка), білий (кішка), сірий (мишка).

Хід гри

Ведучий розповідає казку-плутанину. Починає з «Ріпки», включає персонажі з інших казок. Дитина зауважує помилки та в результаті переказує «Ріпку».

Спочатку можна дозволяти користуватися картинками-підказками. Коли дитина відповіла, попросіть її вигадати яку-небудь казку з цими новими персонажами. Діти, які успішно впоралися із завданням, вигадують історії з двох-трьох речень, помічають майже всі помилки.

Пограємо в театр

Мета: навчання дитини драматизації текстів, уміння виразно відтворювати образ героя.

Матеріал: текст казки «Колобок», кружечки різних кольорів, що позначають героїв казки: жовтий (Колобок), зелений (бабуся), оранжевий (лисиця), білий (заєць), коричневий (ведмідь), вирізаний із паперу будиночок, атрибути костюмів (капелюхи, маски) для персонажів, завіса або ширма.

Хід гри

Бажано, щоб у цю гру грали всі члени родини: чим більше учасників, тим краще. Ведучий пропонує пограти в казку «Колобок». Дитина, спираючись на атрибути казки, або самостійно згадує, хто діяв у казці, і знаходить кожному героєві відповідний кружечок.

Потім дитина розподіляє ролі серед членів родини та вручає кожному відповідний кружечок (хтось із членів родини буде виконувати кілька ролей, дитині доручають роль Колобка).

Потім разом із дитиною розмічають простір ігрового майданчика: домовляються, де буде будиночок бабусі й дідуся, де Колобок зустрічатиметься з іншими героями казки.

Перед грою ведучий просить дитину підказати, як мають грати ролі всі учасники, щоб бути схожими на персонажів казки. Підкажіть дитині, що це можуть бути особливі рухи (незграбний великий ведмідь), високий або низький голос, метушлива, або розмірена, або незграбна хода.

Герої займають свої місця й починають грати казку.

Ваша дитина добре впорається з грою, якщо в 4–5 років вона легко розмічає ігровий майданчик, може описати двох-трьох героїв. Якщо в дитини не все виходить, розіграйте інші казки з нашої книги («Ріпка», «Маша й три ведмеді», «Вовк і семеро козенят»), повторіть «Колобок» за один-два тижні.

Стара казка на новий лад

Мета: розвиток мовлення, уяви, творчого мислення, освоєння понять «більший – менший – ще менший».

Матеріал: казка «Три ведмеді», кружечки, що позначають ведмедів (коричневі, різних розмірів), червоний кружечок (дівчинка).

Хід гри

Ведучий згадує з дитиною казку, використовуючи картинки.

Попросіть дитину вигадати «казку навпаки»: ведмеді заблукали й потрапили до дівчинки. Що вони стали б робити, як повелися? Ведучий пропонує за допомогою кружечків розіграти нову казку.

Висновки

Отже, уява – процес створення індивідом наочних образів, внутрішня активність, за допомогою якої він здійснює випереджувальне відображення дійсності, розширює виднокруг свого життя.

Якщо мнемічний образ несе в собі минуле індивіда, перцептивний – теперішнє, мислитель ний – невідоме, то образ уяви – невідоме майбутнє.

У філогенезі є лише віддалений аналог уяви – екстраполяційний рефлекс. Однак навіть вищі тварини не здатні вийти за межі чуттєвого образу ситуації, в якій перебувають. Уява притаманна лише людині. Як і свідомість, вона з'являється на початкових етапах історіогенезу, вдосконалюється у магічних діях, ритуалах, міфах, творах первісного мистецтва й стає вагомим чинником розвитку людства. Впродовж онтогенезу уява змінює свої функції, дедалі більше опосередковуючи процеси життя індивіда. Ускладнення цих зв'язків розширює призначення уяви: вона стає засобом виходу особистості на новий простір життя, знаряддям творчості.

Отже, процес уяви є усвідомлюваним лише тоді, коли він функціонує на рівні дії або становить окрему діяльність. Проте як механізм, що обслуговує діяльність, він здійснюється поза контролем свідомості. На цьому наголошує теорія бісоціації А. Кестлера. Ідеться про спільне для різних видів творчості неусвідомлюване поєднання незвичних, несподіваних і непов'язаних між собою подій, явищ тощо. Тому якщо асоціація – одноплановий і шаблонний спосіб утворення нового, то бісоціація – багатоплановий і творчий.

Створюючи можливість майбутнього, уява виконує не лише пізнавальну та інструментальну, а й регулятивну функцію, адже вона забезпечує втілення образу в дійсність. Тому її часто використовують в психотерапії.

В дослідженні уяви ми спиралися на розуміння цього питання Л.С. Виготським, В.О. Моляко, Я.О. Пономарьовим, В.А. Роменцем, С.Л. Рубінштейном, Б.П. Тепловим та ін. Узагальнюючи їх, ми розглядаємо уяву як вищу психічну функцію при взаємодії двох сигнальних систем. Процес уяви фізіологічно є процесом утворення нових сполучень і комбінацій з уже складених нервових зв’язків у корі великих півкуль головного мозку. Уява – це вищий пізнавальний психічний процес, притаманний лише людині, при якому людина продукує на підставі попереднього досвіду образи, уявлення, ідеї. Вона є своєрідною формою відображення людиною дійсності. Все, що зроблено людиною і оточує її, є продуктом її уяви. Уява є психологічною основою творчості та її необхідною складовою, тобто творчість базується на уяві.

В ході даного дослідження зроблено теоретичний аналіз проблеми формування та розвитку уяви та охарактеризовано її основні види; визначено методи та методики дослідження рівня сформованості уяви; проведене експериментальне дослідження з визначення показників рівня розвитку уяви на прикладі дітей молодшого шкільного віку, які пройшли курс психотерапії.

Список використан их джерел

1. Аванесов В.С. Тесты в социологическом исследовании. М.: Наука, 2002. – 200 с.

2.


9-09-2015, 20:13