Державний вищий навчальний заклад
«Університет менеджменту освіти»
Контрольна робота
з курсу «Соціальна політика»
Студент
Кравченко Олександр Олександрович
Київ 2010
Зміст
Вступ
1. Завдання соціальної політики України та напрямки її здійснення
1.1 Сутність, принципи та функції соціальної держави
1.2 Пріоритети соціальної держави
2. Сутність закону "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття"
3. Основні складові колективного договору
3.1 Зміст колективного договору
3.2 Соціальне партнерство
4. Упорядкувати методи вимірювання соціальних результатів та витрат
5. Стисло проаналізувати стан добробуту в країнах світу
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
Людство пройшло довгий шлях у своїй історії, доки соціальні функції держави набули масштабного характеру і стали домінуючими. Соціальна політика як напрямок діяльності держави і сама соціальна держава — явища досить молоді. Перші слабкі ознаки того, що сьогодні характерно для сучасних соціальних держав, спостерігаються лише наприкінці XIX століття.
В сучасних умовах розбудова України як соціальної держави потребує правового, фінансово-економічного, кадрового, інформаційного та науковогозабезпечення. Шляхи та механізми реалізації основних принципів, положень, норм та функцій соціальної держави, їх пріоритетність визначаються та обумовлюються конкретною ситуацією в державі та за її межами, а також потребами перспективного соціального розвитку. Функціонування соціальної держави забезпечується за допомогою відповідних механізмів соціальної та економічної політики.
Соціальна політика – це діяльність по управлінню соціальною сферою суспільства, забезпеченню матеріальних і культурних потреб його членів, регулюванню процесів соціальної диференціації суспільства, у тому числі доходів економічно активного населення і непрацездатних громадян, що дозволяє кожному членові суспільства реалізовувати його найважливіші соціально-економічні права, насамперед право на рівень і якість життя, необхідні для нормального відтворення і розвитку особистості.
Економічна політика – базовий механізм функціонування соціальної держави. Принцип загального добробуту, як основоположний для соціальної держави, обумовлює у якості необхідної умови її існування високий рівень економічного розвитку, що дозволяє забезпечувати прожитковий мінімум для кожного громадянина. Тому ключовим моментом побудови соціальної держави є створення її відповідної економічної бази.
Соціальна та економічна політика повинні мати спільну спрямованість, якою є створення умов щодо досягнення головної мети соціальної держави та її цілей, забезпечення соціальної орієнтації економіки, збереження людського, трудового та інтелектуального потенціалу та забезпечення їх розвитку, захист соціальних інтересів особи, суспільства, держави.
Серед базових механізмів реалізації та функціонування соціальної держави є право. Правове забезпечення соціальної та економічної політики здійснюється чинними законами і законодавчими актами України.
1. Завдання соціальної політики України та напрямки її здійснення
1.1 Сутність, принципи та функції соціальної держави
Стаття 1 Конституції проголошує Україну демократичною, соціальною правовою державою. [1]
Ця конституційна норма виступає фундаментальним принципом, що завдає вектор суспільного розвитку. Головним атрибутом соціальної держави є реальна відсутність бідних, а не декларативне проголошення допомоги соціально уразливим верствам. При цьому добробут забезпечується не тільки і не стільки перерозподілом власності одних на користь інших, а головним чином стимулюванням і забезпеченням активної та ініціативної діяльності всіх громадян.
Світова практика свідчить, що на сьогодні дієвими є два способи забезпечити соціальну захищеність громадян:
· по-перше , держава сама здійснює перерозподіл національного багатства шляхом фінансування соціальних програм;
· по-друге , держава надає громадянам можливість забезпечити себе пенсією, коштами на випадок хвороби тощо, а також надає право вибору тієї чи іншої соціальної послуги на ринку.
Концепція соціальної держави України на порядок денний ставить завдання щодо скорочення функції держави у соціальному забезпеченні і посилення ролі соціального страхування.
Сутність концепції соціальної держави полягає у наступному: упорядкування життя суспільства на принципах гуманізму; пом’якшення гри ринкових сил, забезпечення кожному громадянину гідних умов життя, в першу чергу за рахунок розвитку виробництва, його ефективності; підтримка відносин між громадянами, між державою та громадянами на основі принципів солідарності та субсидіарності. [6]
Важливим чинником розвитку соціальної держави є трансформація соціальної політики в активну, яка не тільки усуває наслідки соціального дисбалансу, але й передбачає збалансований політичний перерозподіл суспільних благ. Така соціальна політика сприяє перетворенню всієї соціальної сфери у напрямі стабілізації та зростання рівня життя громадян, становлення збалансованої соціально-класової структури з чисельним середнім класом, формування стабільної та ефективної системи соціального захисту і соціального забезпечення. Це буде забезпечувати перехід до функціонування соціальної сфери у режимі динамічної рівноваги і стабільності.
Соціальна держава – це правова демократична держава, що проголошує вищою цінністю соціальну справедливість. Це форма організації суспільства, що здатна забезпечити соціальний прогрес. Серед її головних пріоритетів – соціальний захист громадян, нейтралізація соціально-економічних конфліктів, дотримання соціальних стандартів та принципів гідного життя для всіх громадян за допомогою розподілу та перерозподілу ВВП.
Передумовами становлення соціальної держави виступають: відкритий характер державної влади; гарантована рівність громадян перед законом та право на участь у державному й громадському житті; ринкова економіка; громадянський мир та солідарність. В свою чергу умовами розвитку соціальної держави та її характерними ознаками є: демократична організація державної влади; високий економічний потенціал, що дозволяє здійснювати заходи з перерозподілу доходів без пригнічення інтересів власників прибутків; соціально орієнтована структура економіки, що виявляється у розробці дієвих соціальних програм і пріоритетності їхньої реалізації; існування розвиненого громадянського суспільства; дотримання моральних норм громадянами і, насамперед – посадовими особами.
Основні напрями діяльності сучасної соціальної держави включають: заходи з заохочення економічного зростання (стимулювання попиту на ринку праці, політика цін і доходів тощо); перерозподіл національного доходу на користь соціально вразливих верств (за ознакою віку - молодь та пенсіонери, за ознакою статі – жінки, за ознакою фізичних вад – інваліди тощо); розвиток доступних для всіх охорони здоров'я, освіти, культури. При цьому обсяг соціальної допомоги має бути виваженим, бо надмірна соціальна допомога призводить до завищених очікувань, зниженню мотивації до праці та розвитку психології соціального утриманства. [14]
Головне завдання соціальної держави зумовлює визначення основних принципів , які мають усвідомлюватись громадянами і реалізуватись через діяльність державних та недержавних інституцій, а саме:
· принцип загального добробуту;
· принцип соціальної справедливості;
· принцип солідарності;
· принцип субсидіарності;
· принцип соціальної безпеки.
Серед основних принципів соціальної держави пріоритетним доцільно визнати принцип загального добробуту . Він спрямований на повне, гарантоване забезпечення потреб громадян у необхідних матеріальних і духовних благах. Критерієм дотримання принципу загального добробуту є високий рівень життя населення, що визначається обсягом і структурою споживання, сукупністю поточних доходів та накопичень, забезпеченістю житловими умовами тощо.
Принцип соціальної справедливості визначає міру забезпечення окремих громадян матеріальними і духовними благами відповідно їх внеску у суспільно корисну працю.
Принцип солідарності означає взаємодопомогу та взаємопідтримку між різними верствами та віковими групами населення і виходить із засадних моральних цінностей людського існування. В основі цього принципу – соціальна відповідальність працюючих за непрацездатних.
Важливим принципом соціальної держави є принцип субсидіарност і, який має дві складові: по-перше, це перетікання коштів від більш успішних до менш успішних за ринкових умов; по-друге, цей принцип передбачає законодавче регулювання взаємодії у соціальному секторі державних і недержавних структур з наданням громадським та приватним ініціативам переваги у фінансуванні соціальних програм.
Принцип соціальної безпеки обумовлює та гарантує безпеку людини, суспільства та держави від внутрішніх й зовнішніх загроз шляхом скоординованої системи національної безпеки і соціальної політики, розвитку системи соціального (державного та недержавного) страхування, інтеграції України в міжнародну систему соціального розвитку. [6]
1.2 Пріоритети соціальної держави
Становлення та розвиток соціальної держави України забезпечується наступними пріоритетами:
· гарантуванням конституційних прав і свобод людини і громадянина;
· розвитком громадянського суспільства, його демократичних інститутів;
· зміцненням політичної і соціальної стабільності в суспільстві;
· створенням конкурентоспроможної, соціально орієнтованої ринкової економіки та забезпеченням постійно зростаючого рівня життя й добробуту населення;
· розвитком духовності, моральних засад, інтелектуального потенціалу Українського народу, зміцненням фізичного здоров'я нації, створенням умов для розширеного відтворення населення.
На кожному етапі свого розвитку соціальна держава визначає пріоритети щодо реалізації установлених принципів, виходячи із ступеня гостроти найважливіших соціально-економічних та політичних проблем; проблемного бачення значних протиріч історичної ситуації, що склалася, вирішення яких буде сприяти переходу суспільства на якісно новий рівень соціально-економічного розвитку, що базується на демократичних принципах та правових нормах. [11]
На сучасному етапі становлення соціальної держави України стратегічними пріоритетами по сферахдіяльності виступають:
· політика доходів населення; зайнятості населення;
· соціальної безпеки та соціального захисту населення;
· охорони здоров’я населення;
· демографічного розвитку;
· соціокультурного середовища;
· систем життєзабезпечення населення, захисту від природних та техногенних аварій і катастроф;
· соціального партнерства;
· зовнішньої політики.
У сфері політики доходів населення:
· забезпечення зростання реальної заробітної плати;
· встановлення державних гарантій оплати праці;
· недопущення отримання заробітної плати нижче прожиткового мінімуму визначеного державою.
У сфері зайнятості населення:
· забезпечення громадянам України можливості працювати на умовах вільного вибору професії, повної і продуктивної зайнятості;
· захист трудових прав та інтересів працівників через систему соціального партнерства.
У сфері соціальної безпеки та соціального захисту населення:
· створення ефективної, реально діючої системи соціальної безпеки та соціального захисту населення від соціальних ризиків та загроз;
· розробка та прийняття закону України “Про основи соціальної безпеки в Україні”;
· вдосконалення системи пенсійного забезпечення та реформування системи соціального страхування;
· здійснення реального соціального захисту сім’ї, материнства, молоді, інвалідів та інших слабо захищених верств населення.
У сфері охорони здоров’я населення :
· створення умов для розвитку медичної науки;
· удосконалення системи невідкладної медичної допомоги з метою наближення її до світових стандартів, розвитку інституту сімейного лікаря;
· розвиток та вдосконалення адресної дотації для пільгового забезпечення ліками громадян за соціально-медичними показниками;
· ефективного використання баз санаторно-курортного оздоровлення;
· впровадження державних соціальних стандартів у сфері охорони здоров’я та дотримання гарантованого рівня державної безоплатної медичної допомоги;
· розробка та прийняття закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування”.
У сфері демографічного розвитку :
· розробка та вдосконалення основних напрямків демографічної політики, спрямованої на зменшення депопуляції населення України;
· вдосконалення законодавчої бази України стосовно демографічного розвитку та демографічної безпеки держави.
У сфері соціокультурного середовища:
· вдосконалення системи розвитку освіти, закладів культури і науки;
· збереження та пропагування національної культури, мови, традицій, як на території України так і за кордоном;
· толерантне ставлення до мови, традицій і культури інших народів, націй і народностей, які населяють Україну.
У сфері життєзабезпечення населення :
· збереження, відновлення та примноження житлового фонду;
· створення фонду соціального житла; поліпшення якості та рівня благоустрою житла;
· розвиток комунального господарства, засобів транспорту і зв'язку;
· створення нормальних умов життя в населених пунктах (газифікація, телефонізація), що не мають постійно діючих комунікацій з основною територією країни;
· розвиток дієвих та привабливих умов для кредитування стосовно придбання житла.
У сфері захисту від природних та техногенних аварій і катастроф:
· надання пріоритетності вимогам екологічної безпеки; соціоекологічний принцип природокористування, який полягає у науково обґрунтованому поєднанні екологічних, економічних і соціальних інтересів;
· гласність і демократизм при прийнятті рішень, реалізація яких впливає на стан навколишнього природного та соціального середовища;
· безоплатність загального природокористування і платність спеціального природокористування для господарської діяльності;
· нормування впливу господарської та іншої діяльності на природне середовище;
· створення системи страхування екологічних і катастрофічних ризиків;
· вдосконалення законодавства України щодо практичного застосування норм по захисту екологічних прав громадян.
У сфері соціального партнерства:
· вдосконалення системи зв'язків між трудовими колективами, професійними союзами, роботодавцями та державою, органами місцевого самоврядування, їхніми представниками і спільно утвореними органами, що проявляються у взаємних консультаціях, переговорах і примирливих процедурах, які будуються на принципах багаторівневого співробітництва, добровільного і рівноправного партнерства;
· підвищення ролі трудового колективу при вирішені питань власності чи перепрофілюванні підприємства;
· обов’язковість виконання колективних договорів; надання можливості проведення соціальної експертизи прийнятих рішень, які мають соціальне спрямування.
У сфері зовнішньої політики :
· забезпечення відповідності національного законодавства міжнародно визнаним принципам і нормам у галузі прав людини, зокрема Конвенції про захист прав і основних свобод людини та практиці її застосування Європейським Судом з прав людини;
· виконання міжнародних зобов’язань у сфері соціальної та гуманітарної політики. [14]
Реалізація даної системи пріоритетів соціальної держави України дозволить вирішити питання щодо:
· удосконалення системи державного та регіонального соціального управління та підвищення його ефективності;
· підвищення рівня та якості життя населення, створення умов формування середнього класу та подолання бідності;
· протистояння різкому розшаруванню суспільства за рівнем доходів, майновим і соціальним становищем, формування солідарної соціальної структури суспільства;
· підвищення рівня здоров'я населення, поліпшення системи його охорони, зміцнення генофонду українського народу;
· розв'язання демографічних проблем; протистояння руйнуванню людського, трудового та інтелектуального потенціалу, забезпечення їх розвитку;
· посилення мотивів і стимулів до соціальної та інноваційної активності людей, до трудової та підприємницької діяльності, удосконалення соціально-трудових відносин; здійснення ефективної державної регіональної соціальної політики, поступова її децентралізація, подолання значної диференціації соціального розвитку регіонів;
· реформування соціального забезпечення та соціального страхування, надання адресної державної підтримки незахищеним верствам населення;
· збереження й розвитку соціальної інфраструктури, всебічного розвитку сфери обслуговування та житлового забезпечення, гуманітарної сфери - освіти, науки, культури, охорони здоров'я населення, фізичної культури і спорту, відпочинку та туризму;
· забезпечення екологічної безпеки; створення сприятливих умов для підтримки сім'ї, жінок, дітей та молоді;
· збалансування взаємодії органів влади, суспільства і людини;
· створення умов для соціальної інтеграції України до європейських та міжнародних соціальних систем. [6]
2. Сутність закону «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»
Соціальне страхування на випадок безробіття здійснюється згідно із Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» і являє собою систему прав, обов’язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття. [2]
Цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття.
Суб’єктами страхування на випадок безробіття є застраховані особи, члени їх сімей та інші особи, страхувальники та страховики.
Страхуванню на випадок безробіття підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), включаючи тих, які проходять альтернативну (невійськову) службу, а також тих, що працюють неповний робочий день або неповний робочий тиждень, та на інших підставах, передбачених законодавством про працю.
Законом установлена залежність розміру допомоги від страхового стажу. Застраховані особи, які визнані безробітними, мають право на допомогу у зв’язку з безробіттям, якщо вони протягом 12-ти місяців, що передували початку безробіття, працювали на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) не менше 26-ти календарних тижнів і сплачували страхові внески. [2]
Право на допомогу у зв’язку з безробіттям зберігається у разі настання перерви страхового стажу з поважних причин, таких як:
· навчання у професійно-технічних та вищих навчальних закладах, клінічній ординатурі, аспірантурі, докторантурі з денною формою навчання;
· строкова військова служба;
· здійснення догляду непрацюючою працездатною особою за інвалідом І-ї групи або дитиною-інвалідом віком до 16-ти років, а також за пенсіонером, який за експертним медичним висновком потребує постійного стороннього догляду;
· інші поважні причини, передбачені законодавством України.
Допомога у зв’язку з безробіттям виплачується з восьмого дня після реєстрації застрахованої особи в установленому порядку в державній службі зайнятості. Громадяни мають право одержувати допомогу 360 календарних днів протягом двох років. Це стосується і тих випадків, коли громадянин улаштувався на роботу і знову її утратив.
Для осіб передпенсійного віку (за два роки до настання права на пенсію) тривалість виплати може становити 720 календарних днів.
Допомога у зв’язку з безробіттям визначається у розмірі прожиткового мінімуму, встановленого законом, і не може бути вищою за середню заробітну плату, що склалася в галузях національної економіки відповідної сфери за минулий місяць.
Згідно із Законом застраховані особи мають право на допомогу у зв’язку з частковим безробіттям, якщо протягом 12-ти місяців, що передували місяцю, в якому почався простій, працювали не менше 26-ти календарних тижнів, сплачували страхові внески, та в яких ці простої становлять 20 % і більше робочого часу.
Допомога у зв’язку з частковим безробіттям працівникові надається за кожну годину простою із розрахунку двох третин тарифної ставки (окладу), встановленого працівникові розряду, і її розмір не може перевищувати прожиткового мінімуму, визначеного законом. [2]
Розмір допомоги установлюється у відсотках до середньої заробітної плати (доходу) застрахованих осіб залежно від страхового стажу:
· до 2-х років — 50 %;
· від 2-х до 6-ти років — 55 %;
· понад 10 років — 70 %.
Допомога у зв’язку з безробіттям виплачується залежно від тривалості безробіття у відсотках до визначеного розміру:
· перші 90 календарних днів — 100 %;
· протягом наступних 90 календарних днів — 80 %;
· у подальшому — 70 %.
Закон «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» приведено у відповідність із рішенням КСУ.
Нещодавно Рішенням Конституційного Суду України деякі норми Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 02.03.2000 № 1533-III визнано такими, що не відповідають Конституції України. [15]
Тож, Верховна Рада України внесла до згаданого Закону відповідні корективи і тепер, як і раніше:
· припинення трудових відносин за угодою сторін вважатиметься втратою роботи з незалежних від застрахованих осіб обставин;
· виплата допомоги по безробіттю особам, які звільнилися з останнього місця
10-09-2015, 14:41