Поняття моральної норми та причини відхилення від них

Міністерство освіти і науки України

Вінницький гуманітарно-педагогічний коледж

Відділення фізичного виховання

Курсова робота з педагогіки

Поняття моральної норми та причини відхилення від них

студента 4 курсу,41-Ф групи

Олійника Олега

Вінниця 2008

Зміст

Вступ

1.Поняття соціальної норми, її функції

2.Спільність та відмінність моралі і права

3.Девіація як відхилення від норми

4.Причини девіацій

Висновки

Література

Вступ

Якщо звернутися до історії філософської і соціологічної думки, то побачимо, що суттєве місце завжди посідали пошуки інтегративних елементів, відносин, які визначають їхню цілісність. У складній системі суспільних відносин, соціальних зв'язків, мислителі пробували виділити головні визначаючі. За Регелем, головними визначаючими були правові відносини, саме вони єднали всі види зв'язків в одне ціле. За Кантом, таку роль відігравали моральні відносини. За Марксом — глибинні економічні. Власник і безпосередній виробник не можуть існувати один без одного. Відносини, що складаються у процесі виробництва матеріальних благ, визначають всі інші види відносин, тобто суспільству надає цілісності певна ієрархічність взаємозв'язків.

М. Вебер вважав головним фактором цілісності типові переконання, що виражають потреби, інтереси. Е. Дюркгейм — колективну свідомість. На думку Е. Дюркгейма, саме послаблення спільних вірувань і почуттів означає послаблення соціальних зв'язків та загрожує дезінтеграцією суспільства.

Безперечно, спільні цінності є інтегративним фактором, але він не єдиний. Цінності можуть не лише об'єднувати, але й вказувати на диференціацію, бо системи цінностей можуть бути протилежними, їхня роль може змінюватися. "Цінності, — підкреслював В.П. Тугаринов, — суть явища природи і суспільства, які є благами життя і культури людей певного суспільства як дійсність чи ідеал. Як правило, виділяють цінності:

1) існуючі, наявні, наприклад, цікава робота, сім'я, повага людей, багатство і т. ін.;

2) цінності цільові.

Це ідеали, цілі, цінності бажання. Ідеали формулюють висхідні положення про цілі, засоби, дають змогу окреслити лити ідеальну прогностичну модель поведінки;

3) і, нарешті, цінності належного (соціальні норми, ролі, установки). В той же час норми можуть бути самостійною цінністю.

Девіантна поведінка, що розуміється як порушення соціальних норм, придбало в останні роки масовий характер і поставило цю проблему в центр уваги соціологів, соціальних психологів, медиків, працівників правоохоронних органів.

Пояснити причини, умови і фактори, що детермінують це соціальне явище, стала насущною задачею. її розгляд припускає пошук відповідей на ряд фундаментальних питань, серед яких питання про сутність категорії «норма» (соціальна норма) і про відхилення від неї. У стабільно функціонуючому і суспільстві, яке стрімко розвивається, відповідь на це питання більш-менш ясне. Соціальна норма - це необхідний і відносно стійкий елемент соціальної практики, що виконує роль інструмента соціального регулювання і контролю. «Соціальна норма, - відзначає ЯЛ. Гілинський, - визначає історично сформовану в конкретному суспільстві межу, міру, інтервал припустимого (дозволеного чи обов'язкового) поводження, діяльності людей, соціальних груп, соціальних організацій».

Соціальна норма знаходить своє втілення (підтримку) у законах, традиціях, звичаях, тобто у всьому тому, що стало звичкою, міцно ввійшло в побут, у спосіб життя більшості населення, підтримується суспільною думкою, відіграє роль «природного регулятора» суспільних і міжособистісних відносин. Англійський мислитель Клайв С. Льюїс схильний бачити в моральних нормах свого роду «інструкції», «що забезпечують правильну роботу людської машини».

Але в реформованому суспільстві, де зруйновані одні норми і не створені навіть на рівні теорії інші, проблема формування, тлумачення і застосування норми стає надзвичайно складною справою. Можна зрозуміти повну гіркоту висловлювання А. Солженицина: «Яка це реформа, якщо результат її презирство до праці і відраза до неї, якщо праця стала ганебним, а шахрайство стало доблесним. (5; с. 18)

Звичайно, українське суспільство не може довго залишатися в такому положенні. Девіантна поведінка значної маси населення втілює сьогодні найбільш небезпечні для країни руйнівні тенденції.

1. Поняття соціальної норми, її функції

Соціальні норми, так само, як інші цінності, виконують функції оцінки й орієнтації особистості, спільноти. Разом з тим, вони не обмежуються цими функціями. Норми здійснюють регулювання і соціальний контроль за поведінкою. Вони мають яскраво виражений вольовий характер. Це не лише вияв думки, але й вияв волі. При цьому, на відміну від індивідуального волевиявлення, норма виявляє типові соціальні зв'язки, подає типовий масштаб поведінки. Норма не лише оцінює й орієнтує, як ідеї, ідеали, але й диктує своє. її характерною риссю с імперативністю. Це єдність оцінки та припису.

Соціальні норми — це правила, що відбивають вимоги суспільства, соціальної групи до поведінки особистості, групи у їхніх взаємовідносинах одне з одною, соціальними інститутами, суспільством в цілому.

Регулюючий вплив норм полягає у тому, що вони встановлюють межі, умови, форми поведінки, характер відносин, цілі та способи їх досягнення.

Внаслідок того, що норми передбачають і загальні принципи поведінки, і конкретні її параметри, вони можуть давати більш повні моделі, еталони належного, ніж інші цінності.

Порушення норм викликає більш конкретну й чітку негативну реакцію з боку соціальної групи, суспільства, його інституціональних форм, спрямовану на подолання відхилення поведінки від норм. Тому норми є більш дійовим засобом боротьби з девіацією, забезпечення порядку, сталості суспільства.

Норми виникають внаслідок потреби в певній поведінці. Так, наприклад, однією з найдавніших норм була норма чесного ставлення до своєї частки в суспільній праці. На світанку людства можна було вижити, лише дотримуючись певних критеріїв даної норми. Вона з'явилася у результаті закріплення необхідних спільних дій, які повторюються. Цікаво, що ця норма не втратила свого значення і в наш час, хоча її наповнюють інші потреби, актуалізують інші фактори.

Багатоманітність соціальної реальності, соціальних потреб, породжує і багатоманітність норм. Класифікувати норми можна за різними ознаками. Для соціолога має значення виділення норм за суб'єктами, носіями норм. За цією ознакою виділяють загальнолюдські норми, норми суспільства, групові, колективні. У сучасному суспільстві спостерігається складна колізія цих норм. За об'єктом або сферою діяльності розмежовуються норми, що діють у галузі певних видів відносин: політичні, економічні, естетичні, релігійні та ін. За змістом — норми, що регулюють майнові відносини, спілкування, забезпечують права і свободи особи, регламентують діяльність закладів, взаємини між державами і т. ін.

За місцем у нормативно-ціннісній ієрархії — основні і другорядні, загальні й конкретні. За формою утворення і фіксації — жорстко фіксовані і гнучкі. За масштабом застосування — загальні й локальні.

За способом забезпечення — ті, ще спиваються на внутрішнє переконання, громадську думку або на примус, на силу державного апарату.

За функціями — норми оцінки, орієнтуючі, контролюючі, регламентуючі, каральні, заохочуючи.

За ступенем усталеності — норми, що спираються на соціальну звичку, на звичаї, традиції, і ті, що не мають такої основи, тощо.

2. Спільність та відмінність моралі й права

Як складні специфічні і самостійні види соціальних норм, що представляють основні норми поведінки, основні фактори єдності суспільства, як правило, виділяють норми моралі і права.

"Право і мораль, — писав Е. Дюркгейм, — це сукупність уз, які прив'язують нас одне до одного і до суспільства, створюють з маси індивідів єдиний зв'язний агрегат" [4, с. 369].

І право, і мораль регулюють суспільні відносини шляхом створення загальнообов'язкових правил поведінки та встановлення певної відповідальності у разі їх недотримання. Разом з тим вони суттєво різняться одне від одного. Це відносно самостійні регулятори поведінки.

Перш за все зазначимо, що походження і доля моралі й права різні. Мораль значно давніша. Вона з'являється з появою людського суспільства, в процесі становлення праці. Право ж — лише з появою держави. Якщо право поділяє долю держави, то мораль набуде більш повного розвитку в майбутньому як загальнолюдська мораль.

Мораль і право різняться за формою вираження волі суспільства. Мораль виражає волю окремих соціальних груп і суспільства в цілому, право — державну волю. Саме цим пояснюється принципова відмінність моралі і права за способом забезпечення. Якщо додержання норм моралі забезпечується внутрішнім переконанням у справедливості норм і силою громадської думки, то дотримання норм права, крім того, і силою державного апарату. Але на цій основі не можна розглядати норми моралі як внутрішні, що ґрунтуються на переконанні, і норми права як зовнішні, що ґрунтуються на примусі. Правопорядок стійкий, коли спирається на свідоме прийняття норм як необхідних і справедливих. Мораль спирається не лише на переконання, а й на громадський примус. Головна відмінність полягає в характері і питомій вазі примусу, а не в його наявності чи відсутності. У праві питома вага примусу більша, і він має державний характер.

Не можна не помітити, що правові норми, як правило, відрізняються від моральних своєю формальною визначеністю. Вони встановлюються чи санкціонуються державою у наперед визначеному .„рядку, мають строго визначену форму (закону, указу, постанови та ін.), вступають в силу у точно встановлений час. Норми ж моралі постійно формуються в суспільстві в міру його розвитку, поступово поширюються в міру підтримки їх громадською думкою.

Правові норми носять і більш конкретний характер. Звичайно вони переслідують чи заохочують конкретні дії. Норми ж моралі, як правило, вказують на загальний принцип поведінки. Тому одній моральній нормі, наприклад, "не убий", "не скривджуй іншого", відповідає багато правових норм, які карають за вбивство за різних обставин, скривдження в різній формі і таке інше.

І головне, що хотілося б підкреслити, мораль і право відмінні одне від одного за висотою вимог, що пред'являються до поведінки людини. В принципі мораль пред'являє більш високі вимоги. Це дало підстави В. Соловйову свого часу визначити право як "примусову вимогу певного мінімального добра, певного мінімуму моралі" [11, с. 509 — 511, 382]. Вимоги моралі безмежні, всеохоплюючі. Мораль, наприклад, засуджує у всіх випадках погане, неуважне ставлення батьків до дітей, право ж карає лише таке ставлення, яке свідчить про неналежне здійснення батьківських прав і обов'язків, передбачених законом. Мораль засуджує всі випадки недобросовісного, халатного ставлення до дорученої справи, право ж переслідує лише таке невиконання службових обов'язків, яке завдало відчутної шкоди державним, суспільним інтересам або правам та інтересам окремих осіб, що охороняються законом.

Мораль, на відміну від права, завжди засуджує байдуже, формальне ставлення до людей, будь-які прояви егоїзму, цинізму. Право ж засуджує лише найбільш злісні випадки цих негативних явищ. Так, право засуджує цинізм, який набуває вигляду хуліганських дій, тобто пов'язаний з крайніми формами неповажного ставлення, що ображають гідність присутніх.

Про те, що моральні норми пред'являють більш високі вимоги, ніж правові, свідчить і більша тривалість морального осуду. З особи, що здійснила злочин і відбула покарання, може бути знята судимість, та це не означає відмови від морального осуду.

Суспільству зовсім не байдуже, якими мотивами керується людина, тому мораль засуджує не лише лихі справи, але й лихі думки. Про значення шкідливих спонукань дуже добре говорить Лев Толстой у романі "Воскресіння". Нехлюдов, розмірковуючи про своє ставлення до Катюші Маслової, каже: "Вчинку негарного не було, але було те, що багато гірше негарного вчинку, були ті думки, від яких походять негарні вчинки... Негарний вчинок лише проторює шлях до негарних вчинків; негарні ж думки нестримно тягнуть цим шляхом" [13, с. 293].

Внаслідок того, що мораль пред'являє більші вимоги до поведінки, сфера її дії значно ширша за право. Сфера моралі ширша також тому, що існують стосунки, які взагалі не підлягають правовому регулюванню (стосунки дружні, любовні, товариські та ін.).

Б.М. Чичерін говорив, що коли право — це свобода, визначена законом, то мораль накладає на людину самі обов'язки, не визначаючи прав. І в цьому розумінні право є законом "правди" (тобто юридичної справедливості), а мораль — законом любові [15, с. 84].

Нарешті, норми моралі гнучкіші за норми права. В силу специфіки свого утворення вони швидше віддзеркалюють нові потреби, йдуть немовби попереду, вказуючи шлях праву. Правові норми більшою мірою відстають від потреб суспільства. Звідси неминучість колізій моралі і права. Перехід, наприклад, у нашій країні до ринкової економіки призвів до появи моральних норм, які позитивно оцінюють і стимулюють підприємництво, правові ж норми все ще його обмежують. Давно назріла необхідність у нових правових нормах, які б регулювали індивідуальну трудову діяльність, регламентували приватизацію та ін., але такі норми не приймаються. Моральні норми нашого суспільства давно потребують посилення правової відповідальності за порушення громадського порядку, за особливо небезпечні для суспільства злочини.

Протиріччя можуть виникати і внаслідок недосконалості окремих правових норм, їх невірного тлумачення, недостатньо активного використання. У 60-ті роки широка громадськість рішуче виступила проти норми, згідно якої у свідоцтві про народження не вказувався батько, якщо дитина народилася у незареєстрованому шлюбі. По суті вона вводила поняття "незаконнонародженого", несла страждання дитині, ставила у важке становище одиноку матір. Справедливо підкреслювалося, що ця норма протирічить моралі, хоча вона й містилася у правовому акті, спрямованому на захист матері та дитини. Норму було відмінено, та лише через 24 роки з моменту її прийняття. Формальна визначеність правової норми явно утруднила її подолання.

Протиріччя виникають і в зв'язку з нерозумінням органічного характеру поєднання права і моралі. У середині 80-х років широко рекламувалася формула "У суспільстві дозволяється все, що не забороняється законом". її розглядали як символ, прапор правової держави. В дійсності ж вона уособлювала аморалізм, оскільки більшість заборон у суспільстві носить моральний характер. Правова держава, яка захищає права і свободи особистості, суспільства, може утвердитися, лише підтримуючи моральні вимоги. Мораль і право доповнюють і забезпечують одна одну. Та все ж у їхній взаємодії пріоритет належить моралі. Вона лежить біля витоків утворення права, супроводжує весь його розвиток, є найважливішим способом його забезпечення.

Мораль відіграє особливу роль у забезпеченні соціальної солідарності, оскільки морально "все те, що служить джерелом солідарності, все, що змушує людину рахуватися з іншими, регулювати свої порухи не лише егоїстичними мотивами" [4, с. 369].

3. Девіація як відхилення від норми

Під девіантною (лат. Deviatio - відхилення) поведінкою слід розуміти: 1) вчинок, дії людини, що не відповідають офіційно встановленим чи фактично сформованим у даному суспільстві нормам (стандартам, шаблонам); 2) соціальне явище, виражене в масових формах людської діяльності, які не відповідають офіційно встановленим чи фактично сформованим у даному Суспільстві нормам (стандартам, шаблонам).

У першому значенні девіантна поведінка переважно предмет психології, педагогіки, психіатрії. В другому значенні - предмет соціології і соціальної психології. Зрозуміло, таке дисциплінарне розмежування відносне.

Вихідним для розуміння відхилень служить поняття «норма».

У теорії організації склалося єдине - для природних і суспільних наук - розуміння норми як межі, міри припустимого (з метою збереження і зміни системи). Для фізичних і біологічних систем - це припустимі межі структурних і функціональних змін, при яких забезпечується схоронність об'єкта і не виникає перешкод для його розвитку. Це - природна (адаптивна) норма, що відбиває об'єктивні закономірності збереження і зміни системи.

Спеціальні соціологічні теорії досліджують окремі соціальні феномени як підсистеми конкретної суспільної системи, залежності об'єкта вивчення від соціального цілого і взаємозв'язку з іншими соціальними процесами (підсистемами).

Предметом подібних теорій можуть виступати соціальні явища й інститути у визначеній сфері суспільного буття (праця, політика, побут, дозвілля) чи ж «наскрізні», властивим різним сферам.

Функціонально частки соціологічні теорії служать методологією пізнання окремих соціологічних процесів, спільностей, інститутів і методологічною основою емпіричних досліджень.

Як було сказано раніше, під девіантною (лат. Deviatio - відхилення) поведінкою слід розуміти: 1) вчинок, дії людини, що не відповідають офіційно встановленим чи фактично сформованим у даному суспільстві нормам (стандартам, шаблонам); 2) соціальне явище, виражене в масових формах людської діяльності, які не відповідають офіційно встановленим чи фактично Сформованим у даному суспільстві нормам (стандартам, шаблонам). ( 2; стр. 13)

У першому значенні девіантна поведінка переважно предмет психології, педагогіки, психіатрії. В другому значенні - предмет соціології і соціальної психології. Зрозуміло, таке дисциплінарне розмежування

Соціологія девіантної поведінки відноситься до «наскрізних» теорій. Специфіка її предмету полягає в тому, що коло досліджуваних явищ історично мінливе і залежить від сформованих у даний момент у конкретному суспільстві соціальних норм.

Існування кожної системи (фізичної, біологічної, соціальної) є динамічний стан, єдність процесів збереження і зміни. Девіації (флуктуації в неживій природі, мутації - у Живий) є загальною формою, механізмом, способом мінливості, а, отже, і життєдіяльності, розвитку кожної системи. Чим вище рівень її організації (організованості), чим система динамічні, тим більше значать зміни як засіб збереження (по вираженню І. Пригожина - «порядок через флуктуації»).

Оскільки функціонування соціальних систем нерозривно зв'язано з людською життєдіяльністю (предметною колективною свідомою діяльністю суспільної людини), соціальні девіації реалізуються в кінцевому рахунку також шляхом девіантного поводження.

Об'єктами дослідження виступають різні види відхилень:

1. Культурні і психічні відхилення. Соціологів цікавлять насамперед культурні відхилення, тобто відхилення даної соціальної спільності від нормкультури. Психологів же цікавлять психічні відхилення від норм особистісної організації: психози, неврози і так далі. Люди часто намагаються зв'язувати культурні відхилення з психічними. Наприклад, сексуальні відхилення, алкоголізм, наркоманія і багато інших відхилень у соціальному поводженні зв'язують з особистісною дезорганізацією, інакше кажучи з психічними відхиленнями. Однак особистісна дезорганізація далеко не єдина причина поводження, що відхиляється. Звичайно психічно ненормальні особистості цілком виконують усі правила і норми, прийняті в суспільстві, і, навпаки, для особистостей, психічно цілком нормальних, бувають характерні дуже серйозні відхилення.


10-09-2015, 14:53