Социальная стратификация современного общества

Міністерство транспорту України

Київський університет економіки і технологій транспорту

Кафедра: “Суспільних та гуманітарних наук ”

Контрольна робота
з предмету: “Соціологія”
на тему: “Соціальна стратифікація сучасного суспільства”

Перевірив: доцент
В. К. Філіпов
Розробив: ст. заоч. ф.н.
гр.3-МО-2
Д. О. Мартиненко
Шифр:99-МО-203

2002

План

План................................................................................................ 2

ВВЕДЕННЯ.................................................................................... 3

ОСНОВНІ СИСТЕМИ СТРАТИФІКАЦІЇ.................................... 5

Рабство........................................................................................ 5

Каста........................................................................................... 5

Родовід........................................................................................ 5

Клас............................................................................................. 6

ТРАДИЦІЙНІ СТРАТИФІКАЦІЙНІ СУСПІЛЬСТВА................ 7

СОЦІАЛЬНА СТРАТИФІКАЦІЯ В НАШІ ДНІ......................... 12

ВИСНОВОК................................................................................. 17

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.............................. 19

ВВЕДЕННЯ

Для людського суспільства на всіх етапах його розвитку була характерна нерівність. Структуровані нерівності між різними групами людей соціологи називають стратифікацією.

Для більш точного визначення цього поняття можна привести слова Питирима Сорокіна: «Соціальна стратифікація – це диференціація деякої даної сукупності людей (населення) на класи в ієрархічному ранзі. Вона знаходить вираження в існуванні вищих і нижчих шарів. Її основа і сутність – у нерівномірному розподілі прав і привілеїв, відповідальності й обов'язку, наявності і відсутності соціальних цінностей, влади і впливи серед членів того чи іншого співтовариства. Конкретні форми соціальної стратифікації різноманітні і численні. Однак все їхнє різноманіття може бути зведене до трьох основних форм: економічна, політична і професійна стратифікації. Як правило, усі вони тісно переплетені. Соціальна стратифікація – це постійна характеристика будь-якого організованого суспільства».[1]

«Соціальна стратифікація починається з веберовского розмежування більш традиційних суспільств, що ґрунтуються на статусах (наприклад, суспільств, що мають у своїй підставі такі запропоновані категорії, як стану і касти, рабство, унаслідок чого нерівність санкціонується законом) і поляризірованних, але більш розмитих суспільств, що мають у своїй основі класи (що типово для сучасного Заходу), де велику роль грають особисті досягнення, де економічна диференціація має першорядне значення і носить більш безособистісний характер».[2]

Вивчення соціальної стратифікації має довгу історію, що починається із середини XIX в. (роботи Карла Маркса і Джона Стюарта Милля), що включає серйозний внесок дослідників початку ХХ в. – від Вильфредо Парето (який запропонував теорію “циркуляції элит”) до Питирима Сорокіна. Зараз велика література по цій темі нерозривно переплітається з роботами, присвяченими утворенню, соціальному полу (gender), культурі, владі, статистичній техніці і ролі теорії в соціальних дослідженнях. Конечно, охопити все різноманіття літератури по даній темі в одній роботі не представляється можливим. Моєю метою є лише огляд основних типів стратифікації суспільства в минулому і сьогоденні.


ОСНОВНІ СИСТЕМИ СТРАТИФІКАЦІЇ

Згідно Энтони Гидденсу, «помітні чотири основні системи стратифікації: рабство, касти, стани і класи.

Рабство

Рабство – це найбільш виражена форма нерівності, при якій частина індивідів буквально належить іншим як їхня власність. Правові умови рабства значно варіюються в різних суспільствах. Системи рабської праці розвалилися почасти через боротьбу проти них, почасти тому, що економічні чи інші стимули спонукували людей працювати більш ефективно, чим прямий примус. Відтоді, як більш століття назад воля було гарантовано рабам Північної і Південної Америки, рабство як формальний інститут поступово знищилося і сьогодні майже цілком зникло у світі.

Каста

Касту зв'язують найчастіше з культурою Індійського субконтиненту. Термін «каста» португальського походження, означає «рід» і «чистий рід». У самих індійців немає терміна для опису класової системи в цілому, різні слова розкривають її різні аспекти. Серед них – два головних – варна і джати. Варни включає чотири категорії, ранжируються по соціальному престижу. Джати визначають групи, усередині яких кастові ранги мають організований характер. Вища варна, брахмани, представляють найбільш високий рівень чистоти, недоторкані – найбільш низький. Брахмани повинні уникати визначених типів контактів з недоторканих, і тільки недоторканим дозволяються фізичні контакти з тваринами чи із субстанцією, обумовленої як нечиста. Кастова система споконвічно жорстко зв'язана з індуською релігією. Індивіди переконані, що якщо хтось не залишиться вірним ритуалам і обов'язкам своєї касти, то його чекає найнижче положення в наступному втіленні.

Концепція каст іноді застосовувалася поза індійським контекстом, коли дві чи більш етнічні групи піддавалися сегрегації, і домінувало поняття расової чистоти (південна частина США, Південна Африка).

Родовід

Родовід були частиною європейського феодалізму, але били також у багатьох інших традиційних суспільствах. Феодальні стани включають страти з різними обов'язками і правами; деякі з цих розходжень установлюються законом. У Європі стану включали аристократію і дворянство. Духівництво складало інший стан, маючи більш низький статус, але володіючи різними привілеями. До так називаного «третьому родоводу» відносилися слуги, вільні селяни, торговці і художники. На противагу кастам, міжстанові шлюби й індивідуальна мобільність сприймалися толерантно.

Родоводи мали тенденцію розвиватися, коли існувала традиційна аристократія, що базувалася на знатності походження. У феодальних системах, подібних, що існували в середньовічній Європі, Родоводи були замкнуті на маєтки і локалізовані, утворити скоріше локальну, чим національну систему стратифікації. У більш централізованих і традиційних імперіях, таких як Китай чи Японія, вони були організовані на більш вираженій національній основі.

Клас

Класові системи відрізняються в багатьох відносинах від рабства, каст і станів. Особливо потрібно було б відзначити чотири моменти:

Класи не створюються на основі правових і релігійних норм; членство в них не ґрунтується на спадкоємному положенні і звичаях. Класові системи більш рухливі, ніж інші системи стратифікації, і границі між класами ніколи не бувають ясно обкресленими.

Приналежність індивіда до класу повинна бути «досягнута» їм самим, а не просто бути «такою» від народження, як в інших типах систем стратифікації.

Соціальна мобільність – рух нагору і вниз у класовій структурі – значно простіше, ніж в інших типах (у кастовій системі індивідуальна мобільність, перехід з однієї касти в іншу неможливий).

Класи залежать від економічних розходжень між групами людей, зв'язаних з нерівністю у володінні і контролі над матеріальними ресурсами.

В інших типах стратифікаційних систем нерівність виражена раніше на рівні міжособистих відношень, що стосуються обов'язків між слугою і паном, рабом і хазяїном, представниками вищої і нижчої каст. Класові системи, навпаки, здійснюють в основному зв'язки неособистого характеру».[3]


ТРАДИЦІЙНІ СТРАТИФІКАЦІЙНІ СУСПІЛЬСТВА

«Стратифікаційні суспільства одержали свою назву від латинського слова stratum, що в перекладі означає «шар». Суспільство цього типу найпростіше представити собі у виді слоеного пирога, так що усілякі взаємодії між шарами (стратами) організовані скоріше по вертикалі чим по горизонталі — як це відбувається в сегментарних суспільствах. Самими своєрідними зі стратифікаційних суспільств є суспільства, підрозділені на касти. Границі між співіснуючими шарами суспільства зберігаються тут практично непроникними.

Один з різновидів кастового розподілу суспільства заснована на етнічних розходженнях. Саме цей варіант виникає у випадку інтеграції цивілізації списа з цивілізацією зерносховищ. Історія Африки дає кілька прикладів подібної інтеграції. До початку другого тисячоріччя нашої ери племена скотарів, що відносяться до нілотской групи народів, стали розселятися з долини Нілу до півдня, у савани, де жили негроиди-банту. Прибульці-скотарі використовували як основу нової політичної системи перед державні структури місцевих хліборобів. При цьому на майнову і станову нерівність наляглось ще і кастове. Наприклад, у царстві Анколе, що сформувалося в XV-XVI століттях на території сучасної Уганди, скотарі хима відвели собі роль пануючої касти, що тримає в підпорядкуванні касту споконвічних місцевих жителів — хліборобів иру.

Одним з найважливіших інструментів збереження такого панування став заборону, що поширювалася на всіх иру, розводити худоба. Селянин міг одержати в користування або ялову корову, або бичків, яких заколювали на м'ясо. В обмін на цих тваринах иру повинні були віддавати скотарям частина свого врожаю. Можливості селян повстати проти встановленого порядку зведені до мінімуму, оскільки їм заборонялося мати зброя і входити до складу військових загонів. Шлюби між ира і хима категорично заборонялися. І хоча існувало в Анколе кастова нерівність служила джерелом постійної соціальної напруги, з економічної точки зору система виявилася прогресивної, оскільки сформоване в суспільстві поділ праці приносило обопільну вигоду і скотарям, і хліборобам.

Цей приклад розмежування каст по етнічній ознаці — далеко не єдиний. За свідченням Леви-Стросса, щось подібне існувало ще порівняно недавно в індіанців мбайа-гуайкуру в Бразилії і Парагваї. У структурі їхнього монархічного суспільств і в матеріальній культурі почуваються віяння древніх цивілізацій Америки — таких, наприклад, як культура Чавин у Перу, що існували на рубежі першого і другого тисячоріч до нової ери. У суспільстві кадиавеу представники цього етносу складали привілейовану касту, свого роду аристократію. До неї, крім самих монархів, належали родова знать, що підрозділялася на два супідрядних стани, і подкаста воїнів. Усі вони обслуговувалися кастою фортечних індіанців гуана, що, у наслідування вищим шарам суспільства, також підрозділялися на три подкасты. До речі сказати, істориками помічена закономірність, суть якої в тім, що процеси формування держави найчастіше прискорюються в суспільствах, що складаються більш ніж з одного етносу.

Причина виникнення іншого, набагато більш екзотичного варіанта кастового суспільства лежить не в поневоленні одного народу іншим, а у висхідним до найдавніших часів релігійним представленням, що склалися усередині того чи іншого єдиного етносу. Прекрасним прикладом релігії, що породила дуже вигадливу кастову систему, що стала основою всієї соціальної організації багатьох народів Південної Азії, служить індуїзм. У віруваннях індуїстів до логічного кінця доведене протиставлення понять «чистота» — «нечистота», що з поколінь століть були основними практично у всіх архаїчних культурах.

Могутнім джерелом нечистоти індуїсти вважають усяке насильство — і не тільки над людьми, але також над тваринами, над рослинами і над матір'ю-землею. Саме тому люди духовного звання ні в якому разі не повинні займатися хліборобством (при який наносяться рані землі), а професії м'ясника, що забиває худобу, і маслобоя, що віднімає життя в насінь рослин, відносяться до «нечистих».

Усе це створює в середовищі народів, що сповідають індуїзм, особливу психологічну обстановку страху перед невірним кроком, що грозить зіткненням зі скверною. От що пише, зокрема, французький етнограф Марко Габорио про повсякденний стан духу в жителів однієї з країн індуїсткого світу: «Відчуття надприродних сил пронизують усе життя мешканців Непалу... Здається, немає дій, не сполучених з обрядовістю, чисто мирських у європейському змісті цього слова, хіба тільки розваги. Також й самі танці нерідко здобувають релігійне значення і можуть легко перейти в шаманське «крутіння»... Численні і усюдисущі священні сили мають як би два полюси. Один позитивний: великі боги піклуються про порядок у світі і суспільстві. Це джерело чистоти і надії, впевненості в порятунку. Інший полюс — негативний, негативний, де зосереджені взаємно зв'язані нечистота і небезпека; сексуальність, народження, смерть — джерела нечистоти — віддаляють людини від великих богів і віддають у владу молодших злісних божеств, що бродять по землі примар і чаклунів»[4]

Виникнення індуїсткої системи каст обґрунтовано в санскритських трактатах, створених ще в першому тисячоріччі до нової ери. У них був установлений розподіл суспільства на чотири стани, іменованих варнами, за межами яких (а отже, і суспільства як такого) були залишені так називані вневарнові, що включають у себе самі знедолені шари париев і недоторканих. На вершині створеній завітами індуїзму ієрархічної піраміди знаходиться варна жрецов-брахманов. Трохи нижче коштує варна кшатриев, куди відноситься вища світська аристократія, покликана здійснювати земну владу, а також люди військових професій. За ними по спадній випливає варна вайшьев, що поєднує хліборобів, скотарів і торговців. Члени всіх цих трьох варн у віці 8—12 років, після навчання священним текстам, проходять ініціацію, що розглядається як друге, духовне народження. Тому брахмани, кшатрии і вайшьи іменуються двічі породженими — на відміну від представників четвертої, найнижчої касти шудр, що поєднує ремісників і слуг.

Спочатку система варн виникла, швидше за все, як природний, неодмінний результат майнового і соціального розшарування суспільства — приблизно тим же шляхом, як це відбувалося, скажемо, у хліборобів африканських саван. Варни мають те загальне зі станами більш звичного для нас європейського суспільства (духівництво, знать, купецтво, ремісники), що шлюби між ними не заборонені цілком: індуїст може взяти як другу дружину або наложниці жінку з більш низької варни, хоча одруження з представницею вищестоящої варни вважається неприпустимою. Головна ж відмінність варн від станів складається сьогодні в тім, що в основі ієрархічної супідрядності варн лежить принцип їхньої нерівноцінності по ступені «ритуальної чистоти»: варна брахманів — сама чиста, варна шудр найменш чиста, якщо не вважати, зрозуміло, вневарнових недоторканих і париев.

Саме цей принцип, доведений до логічного кінця, ліг в основу підрозділу варн і суспільства в цілому на касти чи джати, що склалося в більш пізні часи, у ході подальшої еволюції індуських культур. Усі без винятку члени даної касти характеризуються цілком визначеним рівнем спадкоємної чистоти-нечистоти, що раз і назавжди визначає місце цієї касти в ієрархії суспільства. Ступінь чистоти визначається в першу чергу родом діяльності: якщо будь-яка каста з варни брахманів, що коштує на стражу чистоти всього суспільства, по визначенню відноситься до найбільш чистим, то касти праль або золотарей виявляються серед найбільш нечистих, коли незабаром вони по роду своїх занять завжди і скрізь безпосередньо стикаються з «брудом», з відходами людської життєдіяльності. Вона передається через воду, їжу і навіть через дотик.

Чистота — стан хитливий, а нечистота всюдисуща і заразлива. Щоб зберегти рівень властиві даній касті чистоти, людина повинна постійно, під страхом виключення з касти, робити обмивання і всілякі ритуальні очищення — особливо після небезпечного контакту з членом нижчестоящої касти. Чи варто говорити, що нечистота передається могутнім потоком при полових контактах. Звідси найсуворіша заборона не тільки на шлюби, але навіть на скороминущі полові зв'язки між представниками різних каст.

Різні етноси, що дотримують індуїзму, можуть підрозділятися на неоднакову кількість каст — відповідно до національних традицій або локальних звичаїв даної місцевості. Наприклад, у жителів плоскогір'їв (тераев) Непалу варна брахманів поділяється на три касти, варна кшатриев також на три, варна вайшьев представлена єдиною кастою, а шудри розпадаються на 13 чистих каст, чотири — нечистих і сім недоторканих. Цікаво, що до останнього відноситься каста шкіряників-шевців, оскільки вони постійно мають справу зі шкірами полеглих і убитих тварин. Деякі вчені нараховують у цьому регіоні до 59 каст, хоча в межах одного великого села їх буває звичайно не більш 20. У сингалів, що представляють собою древніх першопроходців острова Шрі-Ланка, відомо 25 каст, а в живучих пліч-о-пліч з ними більш пізніх завойовників тамилов — 48.

Припустимо, менше число каст у сингалів у порівнянні з тамилами почасти порозумівається тим, що перші протягом своєї історії зазнали впливу від значного буддизму який, на відміну від індуїзму, формально не заохочує соціальну нерівність. Однак авторитет індуїзму в країнах Південної Азії настільки сильний, що зародкова система каст виникла місцями навіть серед правовірних буддистів, наприклад, у монголоидов-неваров, що населяють високогірну долину Катманду в Непалу, індуїзм і буддизм співіснують у якості рівноправних релігій. Індуїсти поділяються на 29 каст, а буддисти усього на три: на дві вищі чернечі касти і нижчу касту мирянин-удай. Дві високі касти буддистів претендують на той же статус, що і двічі породжені індуїсти, однак представникам тих і других не тільки заборонено вступати в змішані шлюби, але навіть брати участь у спільних трапезах. До усього сказаного варто додати, що система каст проникнула в індуїсцькі країни не тільки в середовище буддистів, але була прийнята також послідовниками ісламу цієї першої егалітарної релігії, що заперечує тверду соціальну стратифікацію суспільства. Так, хоча індуїстами Непалу всі мусульмани розглядаються як одна дуже низька нечиста каста, саме вони підрозділяють себе не багато не мало на 26 каст.

Однак наряду з цією аграрною цивілізацією в Непалу існують і інші. Мова йде про численні племена з власними віруваннями, дуже далекими від індуїзму. Усі ці численні етноси так чи інакше взаємодіють один з одним, крок за кроком створюючи єдине «синтетичне» суспільство, де кожний у більшому чи меншому ступені залежить від кожного. При цьому соціальний статус будь-якого учасника взаємодій — будь то буддист, чи мусульманин людина з цибулею і стрілами в руках — оцінюється з позицій кастової системи індуїзму, як світогляду, що абсолютно панує в країні».[5]

З погляду рядового члена відкритого демократичного суспільства система каст виглядає дивним і навіть відразливим анахронізмом. Однак М. Габоріо дотримує іншої думки, підкреслюючи її структурно-організуючу функцію. «Кастова система, — пише він, — завдяки ієрархічній побудові і поділу праці сприяє інтеграції численних народностей Непалу в єдине суспільство і єдину економічну структуру, і незважаючи на те, що вона була скасована на папері в 1963 році, продовжує залишатися одним з найважливіших факторів національної інтеграції»[6] .


СОЦІАЛЬНА СТРАТИФІКАЦІЯ В НАШІ ДНІ

Розглянемо тепер головні особливості тих суспільств, у яких живе людина нового часу і які у своєму розвитку спрямовані в майбутнє. Суспільства цього типу називають


10-09-2015, 15:47


Страницы: 1 2
Разделы сайта