Реферат
на тему
«Система комунікацій цивілізації»
Вступ
Під комунікацією розуміють процеси перекодування даних із вербальної в невербальну і навпаки – з невербальної у вербальну сфери. Прийнято вважати, що історичною передумовою виникнення міжлюдської комунікації був примус одного індивіда стосовно іншого до виконання тієї або іншої дії. Тобто для комунікації важливий перехід від говоріння одного додійіншого. Саме заради цього реалізується передача значень міждвома різними автономними системами, якими є дві (або більше) людини. У стандартному комунікативному акті такожважливіневербальні реакції на повідомлення, оскільки найбільш значущіпрояви захоплення, здивування, ненависті мають підкресленоскорочений вербальний компонент у вигляді різноманітних вигуків, або й узагалі не позначені вербально.
Оскільки комунікація здійснюється у фізичному просторі, на неї можна дивитися і як на процес обміну сигналами. Все це дозволяє здійснити обмін у фізичномупросторі по суті нефізичними величинами.
1. Комунікація як процес
Якщо про усну комунікаціюможна говорити як про перекодування вербального вневербальне, то писемність виникає зі зворотної дії:перекодування невербальних характеристик у вербальні. Наприклад,писемність у стародавньому Китаї виникла саме для процесів соціальногоуправління господарськими справами. Обставини вимагалиобліку та управління, іписьмова фіксація полегшила цей процес.
Сучасна дійсність може створювати довгі вербальнітексти, які вже не пов'язані безпосередньо з процесами переходу вневербальну сферу. Один з найважливіших напрямів створення таких текстів – це культура. За приклад можна взяти, літературу і ритуал. Із сучаснихпозицій літературою можна назвати збільшення вербального компонента за рахунокзменшення невербального. Явище, протилежне літературі за своює суттю – це ритуал. Він реалізує зворотне співвідношення: посилення невербального компонента за рахунок скорочення вербального.
Літературу (як і ритуал) можна розглядати якнормопороджуючу структуру. В результаті переходу від входу до виходувідбувається введення норми. В літературному тексті, наприклад, зазначається покараннянегативу та винагорода позитиву. Відбувається явне упорядкуванняситуацій на користь норми. Набір випадкових ситуацій дуже чіткоструктурується в результаті проходження літературного тексту. Причому, цесистемний погляд, бо й позитивні, і негативні герої володіютьвідповідною зовнішністю, набором вчинків і т.д.
Є ще одна важлива характеристика літературних текстів – це їх незавершеність. До останньої сторінки текст часто відчувається як незакінчений.
Відома роль незавершених дій на людську психіку. Людинівластиво прагнути до завершеності. Особливо яскраво ця якість незавершеності проявляється в явищах масової культури,наприклад, у детективі, який так захоплює людину, що вона не в змозівідмовитися від читання, доки не дізнається розв`язку. З іншого боку, людина може багато разів перечитуватихудожній текст, щоб іще раз відчути це почуття незавершеності.
У детективі свідомо вводяться деталі, провідні занеправильним шляхом. Детектив – це варіант лабіринту, де шляхом переборудеяких можливих шляхів зрештою знаходять свій істинний шлях. Алелюдина отримує естетичне та інформаційне задоволення від перебуванняв ситуації незавершеності.
Міф – це, навпаки, завершений текст. Він відомий заздалегідь, і це його сильна сторона, що дозволяє прогнозувати його майбутній розвиток. Це вербальна сторона ритуалу. Ритуал і міф описують одну точку реальності, тільки з різних позицій: міф – звербального боку, ритуал – з невербального. Ритуалом євідомий порядок дій, що вимагає виконання. Якщо в літературізакладена естетика новизни, то в ритуалі – естетика повтору. Однотипна естетика повтору виявляється ніби в орнаменті як одному зі способів впливу.Нескінченність створює його динамічний характер. Зупинений орнамент, тобто орнамент без динаміки дає нам, наприклад, свастику, або п'ятикутну зірку, що також можуть виступати елементарними одиницямивпливу, асоціюючись із відповідними відомими нам ритуалами.
Рекламний текст (як і сфера паблік рілейшнз) направлена на те, щоб знову відновити статус невербального компонента. Сучасні ритуалиє виродженими, вони занижують роль як вербального так іневербального компонентів. Це пов'язано із зникненням особливого статусусучасного ритуалу. Сучасне суспільство принципово альтернативне – для нього характерним є, відповідно, альтернативне комунікативне середовище. Тобто будь-якеповідомлення може бути замінено іншим. Суспільство минулого прагнуло доунікальності комунікативних процесів: наприклад, єдина релігія – Православ’я, єдина книга – Бібліятощо.Сьогодні ж усе змінюється з точністю до навпаки.
2 . Загальні характеристики комунікації
Комунікація у людини протікає в основному в рамках двохосновних каналів: вербального та візуального.
Саме в цій області почуттів людина найбільш чутлива і має відповідні апарати для сприймання й аналізу інформації. Собака, наприклад, можерозрізняти сорок тисяч варіантів запаху, що недоступно людині. Механізмианалізу і породження повинні доповнюватися відповідними механізмамизапам'ятовування. А якраз в області запаху і смаку людина не має такої чіткоїсистемної пам'яті.
Вербальна комунікація будується на лексично виділениходиницях, що відповідають реаліям світу. Це призводить до великої кількостіодиниць тезаурусу. З них складається нескінченне число повідомлень.
Візуальна комунікація не володіє подібним набором заздалегідь встановлених одиниць. Відсутність елементарних одиниць робить більш універсальним процесс сприйняття візуальної комунікації, оскільки не потребує попереднього знання великого масиву одиниць для розуміння повідомлення.
Однак і на візуальному рівні існують попередні норми, що визначають форму необхідного повідомлення. А. Маслоу дивиться на проблему ширше, коли говорить, що брак краси може бути патогенним фактором. Тобто нормування присутнє і в цьому типі комунікації.
Завдяки відсутності наперед заданої визначеності одиниць візуальне повідомлення несе більший обсяг інформаційної новизни. Тому телебачення настільки небезпечне з точки зору фахівця з паблік рілеішнз – як багатий повідомленнями канал, воно може видати «зайве» повідомлення, що особливо яскраво проявляється у випадку прямого ефіру. Звідси випливає необхідність більш суворого контролю саме телевізійного повідомлення, щоб не породжувати додаткових повідомлень, які супроводжують основне.
Комунікативні процеси відповідно до моделі Г. Бейтсона відбуваються на двох рівнях: комунікативному та метакоммунікатівному.
Комунікативний рівень розуміється стандартно, аметакоммунікатівний – задає модуль, загальне розуміння переданого повідомлення. Г. Бейтсонприйшов до своєї теоріїспостерігаючи за іграми мавп. Його цікавило питання: як мавпи розуміють у конкретному випадку, що покусування – це не сварка,а гра? Відповідь полягала в тому, що мавпа передає метакоммунікатівне повідомлення, що дає потрібну інтерпретацію і передається змістом. У людській комунікації яскраво продемонструвати це може те, що психічно хвора людина, наприклад, шизофренік, на думку вченого, не володіє метакоммунікативним інструментарієм, тому не може адекватно інтерпретувати отримані повідомлення. Так,вона не може розуміти жартів – ітим самим випадає з процесу звичайноїкомунікації.
Метакоммунікативні процеси повинні співвідноситися з тими чиіншими жанрами, з тими чи іншими типами дискурсів. Людина, що володіє мовою,повинна володіти набором прийнятих в даній структурі типів дискурсів,оскільки в кожному з них існує свій варіант комунікативної поведінки.
Комунікація також може бути ієрархічно ю (з пріоритетністю прямого зв'язку)і демократично ю (з пріоритетністю зворотного зв'язку). Дляієрархічної схеми важливий наказ, для демократичної – переконання. Дляієрархічної схеми більше значення має чистота каналу зв'язку, оскільки в ньому повідомлення що містить директиву, якщо досягне одержувача, завжди буде виконане. Не так ідуть справи з демократичною схемою, оскільки, згідно з нею, одержувач має правовибору: виконувати, чи ні повідомлення, що надійшло. Це пов'язано з іще однією відмінністю: в рамках ієрархічної комунікації перед нами поєднання «начальник –підлеглий», і у підлеглого немає іншого вибору, окрім послуху. Удемократичній схемі ми маємо справу з вільною людиною. Країни СНД,володіючи гарним досвідом ієрархічних комунікацій, не мають достатньогодосвіду роботи з вільною людиною. Влада, як правило, промовляє в режимі монологу, а недіалогу. Виступаючи в ролі автора, влада породжує один текст, тоді як увипадку демократичної комунікації йде породження безлічі текстів, щонеможливо в ієрархічній системі. Будь-який інший текст там відразуоголошується єретичним, неприйнятним.
Можна вважати, що ці два типи комунікації належать дорізних соціальних структур: держави і суспільства. Державазацікавлена в єдності, суспільство – у розмаїтті. Звідси і випливаєвищевідзначена орієнтація на монолог, який, по суті, блокує дії іншої сторони, або діалог, що дозволяє подібні мовні і немовнідії.
І реклама, і паблік рілейшнз породжують свої тексти в режимі суспільної (демократичної) комунікації. Звідси випливає складність цього процесу, оскільки таке породження може йти в агрессивному комунікативному середовищі з одночасним існуванням інших джерел інформації. Тобто породження повідомлення відбувається в умовах, коли одночасноіснує і породження інших повідомлень, що йому суперечать. Ця характеристикаособливо важлива в умовах інформаційних війн та психологічних операцій,коли проти безлічі пропагандистських повідомлень можна зуміти протиставитиодне-єдине, що зможе призвести до капітуляції суперника.
Ознакою, що сприяє породженню агресивного середовища,стає автономне існування різних комунікативних центрів. Розпад єдиної ієрархічної комунікації, властивий радянському періоду, створив соціальні групи з автономною комунікативною поведінкою. Наприклад, партія і парламент як інституції такої автономної поведінки, вступають у конфлікт з президентськими центрами в республіках СНД, які вимагають пріоритетності саме свого типу інформації.
Найбільш поширеною і дослідженою є дихотомія усної та письмової комунікацій . Вони помітні за такими ознаками:
- за своїм словником (абстрактні – конкретні поняття, довгі – короткі слова);
- за своїм синтаксисом (довгі – короткі речення).
Крім того, письмова комунікація не фіксує в повній мірі такі явища, як хезитація (вираз сумніву), що в усній мові може фіксуватися як: «е-е-е», «а-а-а», або інші подібні звуки. Звідси випливає, що письмова комунікація аж ніяк не є простою фіксацією усної, оскільки вона вибирає з неї виключно характеристики, що сприяють посиленню авторитетності свого слова.
У П. Єршова зустрічається цікаве розмежування комунікативної поведінки слабкої та сильної ділянок комунікації . Обмін інформацією він трактує як сферу боротьби. Виражаючи опір, співрозмовник завжди дає інформацію для заперечення, часом, у безсловесної реакції абонавіть у відсутності якої б то не було реакції. Усякий опірпартнера говорить про те, що отримана інформація виявилася недостатньоефективною. Тоді, щоб продовжувати боротьбу, потрібно знову видати інформацію – більш значну, ніж та, що була видана раніше, абиврешті-решт отримати у відповідь дані проте, що видана інформація все таки досягла мети.
У випадку явної ворожої боротьби видана інформація стаєзброєю. Ворог вважає за краще не видавати, а здобувати інформацію, а оскількийому доводиться видавати – він видає ту, яка неприємна для партнера. Прицьому розумний і розважливий ворог враховує реальні інтереси супротивникаі видає інформацію про те, що істотно їм суперечить.
Слабкий партнер, на думку П. Єршова, багатослівний, тоді як сильний – скупий наслова. Слабкий, щоб протидіяти сильному, змушений інформуватипартнера про складну ситуацію, яка змушує його боротися – наполягати на своєму.
Скупість на слова, відтак, є демонстрацією сили. Вчений також виділяє типи професій, зайняті переважно видачею інформації (наприклад, педагоги, бібліотекарі), і тих, хто частіше здобуває її (наприклад, податківці, різного роду адміністратори).
3. Модель комунікації з точки зору паблік ріле й шнз, реклами та пропаганди
Різні моделі комунікації, що розглядаються, виникають виходячи з різних завдань, які стоять перед дослідником. В області прикладнихкомунікацій, таких, як, наприклад, паблік рілейшнз, реклама та пропаганда,комунікатор намагається внести зміну в комунікацію, щоб перевестисвого адресата на новий тип поведінки. Пропаганду навіть часто визначаютьяк такий тип комунікації, де можуть розходитися цілі комунікатора іадресата, тобто комунікатор може перенаправляти адресата на цілі, вигіднішісаме йому, а не адресату.
Якщо згрупувати чинники, які формують процесскомунікації, ставлячи його форму і зміст, то можна побачити такийряд параметрів. Фактор комунікатора задає завдання та цілі, які вінпереслідує і які впливають на даний процес. Фактор цільової аудиторіївизначає інтереси адресата, оскільки з людиною краще говорити на тітеми, які їй небайдужі. Фактор каналу комунікації задаєстандарти даного каналу, які виступають як свого родуобмежувачі, наприклад, повідомлення по телебаченню буде відрізнятися відповідомлення, переданого по радіо. Сумарно можна представити ці фактори внаступному вигляді:
Повідомлення також можна представити як осередок рядучинників, наприклад, зміст (факт) і конкретна техніка дії.Поставити інформацію, що Х багатий, можна прямо і побічно, використовуючи різніваріанти впливу. Можна також побудувати «порятунок» ситуації, якщобагатство Х є для аудиторії негативним чинником, йдучи за моделлю «Хбагатий, але…» Головним чинником для пошуку аргументів при цьому ємодель життя аудиторії, розуміння того, що в її уявленнях є позитивом, а що – негативом.
Цей набір знань дозволяє комунікатору досягти потрібних йому цілей – а отже, є специфічним видом зброї – інформаційним. С. Расторгуєв дає таке визначення інформаційної зброї : це «засоби, що дозволяють цілеспрямовано активізувати в інформаційній системі ті процеси, в яких зацікавлений суб'єкт, що їх застосовує».
Фактор аудиторії, знання її моделі світу все ще недооцінюєтьсяна території СНД. Точніше, ми не володіємо адекватним інструментом для їїаналізу.Мінімальний набір знань про цільову аудиторію виглядає так:політичні уподобання, біографічна інформація, процеси прийняття рішень, демографічна інформація (стать, вік, раса, релігія, доходи, культурні вподобання), уявлення про сприятливі можливості та можливий розвиток подій, можливості в області інформаційних операцій, оцінки дій за різними сценаріями.
Для комунікатора не менш важливими, ніж модель аудиторії, є можливості каналу комунікації. Умовно кажучи, мильна опера якканал вимагає одного набору характеристик, серія газетних публікацій – зовсім іншого. При цьому ті чи інші національні або регіональні характеристики можуть вимагати опори наті чи інші канали. Незнання цих особливостей може призводити до помилок ідо неефективної комунікації.Приміром, під час розв`язання військового конфлікту вБоснії та Герцеговині країни НАТО направили основні зусилля на друковані ЗМІ, тоді як населення віддавало перевагу телебаченню.
Комунікація як багатофакторний феномен дозволяє при своємусвідомому конструюванні спиратися на ті чи інші характеристики.Комунікатор при цьому має можливість відбирати вигідні для себехарактеристики. Можна сказати, що, на відміну від одержувача інформації, комунікатор оперує і даними метарівня. Комунікатор ведеодночасно і комунікацію і метакоммунікацію, у той час, як об'єктвпливу приймає участь лише в комунікації. Природно, що вподібному випадку у комунікатора більше шансів досягти своїх цілей, навітьякщо вони будуть розходитися з цілями слухача чи глядача.
Успішний комунікатор веде свою комунікацію за заздалегідь вивіреним шляхом. Це як гра актора, який завчив совю роль і знає, в якомумісці його аудиторія засміється, а в якому заплаче, оскільки у нього єдосвід безлічі проведених спектаклів. Це також знанняметакомунікативного плану професійного рівня. Всі ми, спілкуючись,накопичуємо метакомунікативний потенціал. Проте індивідуальний досвід ідосвід професійного порядку чітко прогнозує подальшу поведінкусвоєї аудиторії, ґрунтуючись на апробації запропонованих підходів. З цієїпричини, наприклад, під час планування політичної кампанії всі слогани, рекламніролики та інші агітаційні матеріали попередньо перевіряються на фокус-групах.
Володіючи таким метакомунікативним знанням, перебуваючи одночасно в ситуації комунікації та метакомунікації, комунікатор може настільки точно керувати процесом передачі інформації, що рівень досягнення потрібного результату різко підвищується.
Прикладне використання комунікації вирізняється тим, що в ньомувиявляється активно задіяним саме метакомунікатівний фактор. Цепов'язано також і з тим, що комунікатор та одержувач інформації, якправило, не пов'язані ієрархічним зв'язком, як це має місце, наприклад, вармійської комунікації. В ієрархічній ситуації немає ніякої необхідностів риторичних хитрощах. Там метакомунікативний блок «законсервований» заздалегідь на користь комунікатора, залишаючи мінімальні можливості дляухилення від виконання наказу або прохання. Реклама і паблік рілейшнз,навпаки, моделюють вибір з боку одержувача інформації, тому дляпідвищення своєї ефективності вони мають потребу в посиленні позиційкомунікатора.
Прикладний комунікатор працює в сфері перекодуваннявироблених вербальних повідомлень в невербальні, оскільки його завданням єстимуляція нової поведінки. Це в достатній мірі складне завданняполегшується тим, що комунікатор повинен не стільки вводити нову поведінку, скільки активувати типи поведінки, що вже притаманні одержувачу інформації.
Глобальні поняття, на які він буде спиратися, повинні включати такі архетипні компоненти, як смерть, життя, страх і т.д. Подібні програми вже закладені в кожному з нас, тому питання полягає в тому, щоб більш точно визначити їх. Реклама, наприклад, дуже часто будується навирішенні подібних соціальних проблем, оскільки прохолодні напої абожувальна гумка можуть подаватися як можливість познайомитися,сподобатися, опинитися в привабливому колективі. Тобто чистофізичний параметр (наприклад, гігієна порожнини рота) може перекодовуватися всоціальний. Аналогічно під час війни листівки для солдатів ворога експлуатують почуттястраху, пропонуючи можливість уникнути його.
Комунікатор відповідає навіть на невисловлені сумніви одержувачаінформації. Наприклад, в період війни з Японією американським військовим психологам було надзвичайно складно схиляти японських солдатів до здачі в полон через наявний у них стереотип, що смерть почесніше полону. І одним заргументів у роботі проти цього стереотипу стала демонстраціяподальшогоблагополучного життя японських солдатів і офіцерів, які сталивійськовополоненими ще в період російсько-японської війни. Або такий приклад:оскільки солдати боялися опинитися в полоні на самоті, газетні листівки, що випускалися дляпротивника, демонстрували фотографії військовополоненихтільки в колективі.
По суті, навіть зміна гасла пропаганди, що велася психологами союзників серед німецьких солдатів з виразу «здавшися в полон, ти рятуєш себе» на «здавшися в полон, ти рятуєш свою сім`ю» також демонструє ефективність того типу повідомлення, що відповідає очікуванням одержувача інформації. Якщоперше гасло не працювало, бо дезертирували тільки маргінали, то другепривело до масового дезертирства. І в тому, і в іншому випадку була спробавводити поведінку, потрібну для комунікатора. Але тільки в другому випадку вона стало достатньою мірою обгрунтованою для одержувача інформації. Тому й реклама жувальної гумки або гігієнічних тампонів вирішує не стільки чисто фізіологічні завдання, скільки завдання соціального спрямування.
Реально комунікатор передає не повідомлення, він передає «ключ» донової програми дій, тому більш вдалим варіантом стає опорана вже записані в свідомості подібні або близькі установки. Тобто це опорана вже відоме, що має позитивне забарвлення для одержувача інформації. Ця модель діє на будь-якому рівні. Наприклад, у свої президентські перегони 2000 року Дж. Буш-молодший втягнув «міцного горішка» Брюса Вілліса, актрису Бо Дерек, співака блюзу кубинського походження Джона Секеду – усе заради завоювання голосів відповідних верств населення.
Загалом, слід визнати, що, якщо стандартні підходи (їх застосуванню присвячені лінгвістика, літературознавство) спрямовані на аналіз та породження повідомлення і лише потім його контексту, то прикладні
10-09-2015, 16:27