Міністерство освіти і науки України
Київський національний університет імені Тараса Шевченко
Факультет соціології
Кафедра історії та теорії соціології
Курсова робота
на тему:
Еміль Дюркгейм про основні типи суїциду, його причини та напрямки профілактики
Київ – 2010
Зміст
Вступ
1. Життєвий шлях та формування соціологічних поглядів Еміля Дюркгейма
2. Соціологія суїциду Дюркгейма
2.1 Основні типи та причини суїциду
2.2 Напрямки профілактики суїциду
Висновки
Вступ
Самогубство в сучасні часи вважається одним із найстрашніших гріхів, на який зважуються зневірені індивіди. Такий вчинок є не лише проблемою особистості, а й суспільства в цілому. Адже суїцид – це явище соціальне, тому, що саме стан суспільного середовище спонукає індивіда до вчинку позбавлення себе життя. Саме до такого висновку прийшов Еміль Дюркгейм у своїй роботі «Самогубство».
Отож, тему своєї курсової роботи – «Еміль Дюркгейм про основні типи суїциду, його причини та напрямки профілактики», - я обрала не вагаючись. Адже, проблема самогубства була важливою у всі часи існування людської цивілізації. Актуальна вона й на сьогодні. Багато вчених досліджували проблему самогубства: було проведено безліч досліджень, написано багато праць. Особливість, лише, в тому, що ставлення до суїциду у різні періоди було різне й багато у чому залежало від релігій, традицій, морально-етичних норм. Та я обрала соціологічне дослідження Еміля Дюркгейма тому, що у праці «Самогубство» детально описане явище суїциду, його причини та напрямки профілактики, які притаманні сучасному суспільству. Еміль Дюркгейм є першим вченим, який зайнявся саме соціальними проблемами самогубства. Він пояснював явище позбавлення себе життя, враховуючи зовнішні обставини, особливості та умови суспільства, в яких живе людина. Зважаючи на те, що до Дюркгейма ніхто із соціологів серйозно не займався цією проблемою, то можна стверджувати, що він започаткував нову течію у соціології – суїцидологію. Я вважаю, що досить актуально детально проаналізувати сучасну проблему самогубства, як соціального явища, яка непокоїть людство.
Так, об’єктом курсової роботи є наукова творчість Еміля Дюркгейма.
Предмет роботи – соціологія суїциду у творчості Еміля Дюркгейма.
Мета роботи - проаналізувати соціологію суїциду Еміля Дюркгейма.
Для досягнення мети необхідно вирішити такі завдання :
1. Прослідкувати формування соціологічних поглядів Е. Дюркгейма
2. Визначити типи самогубств за Е.Дюркгеймом
3. Визначити причина самогубств за Е.Дюркгеймом
4. Визначити напрямки профілактики самогубств за Е.Дюркгеймом.
Отже, моя курсова робота складається із вступу, двох розділів та висновків. У першому розділі я прослідковую життєвий шлях та формування соціологічних поглядів Дюркгейма. Адже, важливо дізнатися під яким впливом формувались ідеї та концепції вченого, що спонукало його до вивчення саме самогубства.
Другий розділ присвячений соціології суїциду Дюркгейма і містить два підрозділи. У першому підрозділі описуються типи самогубств та їх причини. Дюркгейм виділяє чотири типи суїциду: егоїстичний, альтруїстичний, аномічний та фаталістичний. Він акцентує увагу на тому, що причинами усіх типів самогубств є саме соціальні причини викликані умовами, які панують у суспільстві. У другому підрозділі йдеться мова про напрямки профілактики самогубств. Дюркгейм вважає, що для того, щоб запобігти зростанню показника кількості самогубств, необхідно перш за все усувати їх причини, шляхом зміцнення професійних груп та кооперацій.
самогубство соціологічний суїцид дюркгейм
1. Життєвий шлях та формування соціологічних поглядів Еміля Дюркгейма
На межі 19-20ст. соціологія вступає у переломну фазу свого розвитку. Це був період європейської історії, який вважається «благословенним», у який Європа вважалася відносно мирною. Війни до 1914 року були короткотривалими й безпосередньо не змінювали хід європейської історії. Саме у цей період жив і творив Еміль Дюркгейм – відомий соціолог, філософ, засновник французької соціологічної школи. Та насамперед , у світовій соціології він відомий, як автор концепції соціологізму. Дюркгейм заслуговує на те, щоб його називали одним із творців соціології як науки. Саме завдяки його творчості соціологія здобула справжнє визнання у Франції.
Еміль Дюркгейм народився у 1858 році, в місті Епіналі (Франція), у небагатій сім’ї рабина. Ще змалку хлопця готували до релігійного майбутнього – релігійного поприща предків й навчали давньоєврейській мові, Торі й Талмуду. Майбутній вчений навчався у ліцеї в рідному місті. Та у юнацькому віці, після смерті батька, він відмовився продовжити сімейну традицію. Біографи Еміля Дюркгейма, також, стверджують, що значний вплив на його рішення справила шкільна вчителька-католичка і деякий час Дюркгейм відчував схильність до католицизму. Незважаючи на це він не став ані католиком, ані атеїстом, а до кінця життя залишався агностиком. Дюркгейм виявив здібності до вивчення гуманітарних наук і після закінчення ліцею поїхав до Парижу, в Ліцей Людовіка Великого, щоб підготуватись до конкурсного іспиту у Вищій Нормальній школі. Але вступив він туди лише з третього разу, у 1879 році. Там з ним навчались відомий філософ Анрі Беоргсон та відомий діяч соціалістичного руху Жан Жорес.
Навчання у Вищій Нормальній школі справило значний вплив на формування поглядів майбутнього соціолога. Дюркгейм з великим захопленням та зацікавленістю відвідував лекції історика Н.Фюстеля де Куланжа та філософа Еміля Бутру. Він вважав їх своїми безпосередніми вчителями та наставниками.
Фюстель де Куланж привернув увагу молодого студента своєю надмірною зацікавленістю наукою та метою ввести в історію наукові методи. Саме йому Дюркгейм присвятив свою дипломну роботу, написану латинською мовою – «Вклад Монтеск’є у становлення суспільної науки».
Еміль Бутру - представник філософського ідеалізму, намагався довести рівноправ’я науки та релігії, стверджував, що досвід повинен опиратись на наукові джерела та на релігійні почуття у рівній мірі. Він також вплинув на погляди Еміля Дюркгейма. Бутру нав’язував своєму учню методологічну ідею, згідно з якою синтез, утворений поєднанням елементів і може пояснюватись ними; складне не можна виводити з простого, тому кожен більш складний рівень реальності повинен пояснюватись на основі власних принципів науки. Саме Бутру Дюркгейм присвятив свою першу працю по соціології – «Про розподіл суспільної праці».
У студентські роки вченого зацікавили ідеї Ш. Ренув’є та І.Канта. Під впливом Ренув’є у Дюркгейма склалися переконання, що саме мораль посідає центральне місце у філософському мисленні, що існує потреба у науці про мораль. У творчості Канта, вченого зацікавила теорія морального обов’язку. Саме апріоризм, ігнорування соціального аспекту моралі, формальний характер кантівського категоричного імперативу спонукали Дюркгейма звернутися до соціологічного обґрунтування моралі. У своєму стремлінні «соціологізувати» моральну філософію Канта Дюркгейм відшукав опору у соціології Конта.
Більш помітний вплив Огюста Конта на Еміля Дюркгейма прослідковується у період, коли у 1882 році, після закінчення Вищої Нормальної школи, вчений отримав диплом філософа та протягом трьох років займався викладацькою роботою у провінційних ліцеях.
Дюркгейм критикував ряд положень соціології Конта. Та незважаючи на це, майбутній соціолог визнавав його батьком соціології. Вслід за Контом, Дюркгейм розглядає природничі науки як зразок для побудови соціології. Соціолог із схваленням ставиться до контівського підходу вивчення суспільства як органічного, солідарного цілого, яке складається з взаємопов’язаних частинок. На відміну від Конта, який відмовився від причинності в науковому поясненні, Дюркгейм намагався віднайти причини усіх соціальних явищ. Емілю Дюркгейму в цілому був чужий однолінійний еволюціонізм батька соціології, і вчений не визнавав контівського «закону трьох стадій», про який писав: «Людство одночасно пішло різними шляхами і, відповідно, доктрина, яка принципово стверджує, що воно завжди і всюди переслідує єдину ціль базується на помилковому постулаті».
З кінця 1884 року Еміль Дюркгейм періодично публікував огляд соціологічної літератури у якості співробітника журналу «Філософське ревю». Саме в цей час вчений відчув вплив ідей біоорганічної школи - використовував біологічні поняття та приклади, як ілюстрації і докази деяких соціологічних принципів. З особливою повагою Дюркгейм ставився до таких представників біоорганіцизму, як А.Еспінас та А.Шеффлє. Дюркгейм високо з повагою ставився до творчості цих мислителів. Книгу Еспінаса «Суспільства тварин» він вважав першою главою соціології. Високо вчений цінував і книгу Шеффлє «Будова та життя соціальних тіл». Рецензія на цю працю була першою публікацією соціолога у журналі, опублікована в 1885 році. У цих же авторів соціолог запозичив поняття «колективна свідомість».
В 1885 році Дюркгейм відчув,що сучасний стан соціології та філософії потребує поглибленого вивчення і взяв академічну відпустку. Вчений вирушив у відрядження до Німеччини, де дізнався про стан досліджень та викладання філософії і соціальних наук. У період перебування у Лейпцизькому університеті Дюркгейм познайомився з відомим психологом та філософом В.Вундтом - засновником першої лабораторії експериментальної психології. Вчений зацікавився роботою цієї лабораторії – він захопився постановкою наукових досліджень, що проводились Вундтом і вважав, що чіткість дослідницької роботи сприяє пробудженню у вчених цікавості до наукової точності. У першому науковому звіті про свою подорож до Німеччини Дюркгейм формулює низку принципів власного розуміння соціології. Він вважає соціологію позитивною наукою про моральні факти, яка разом з науками про економічні, юридичні, релігійні та інші соціальні феномени,повинна складати систему соціальних наук. Другий звіт про цю поїздку був присвячений огляду стану етики. Дюркгейм стверджує, що тенденція до створення спеціальної науки про моральні феномени бере свій початок у роботах економістів та юристів, зокрема у представників історичної школи права. Соціолог продовжує аналізувати роботи А.Шеффлє поряд з працями Г.Шмоллера, В.Вундта, А.Поста, А.Вагнера. Доповіді Дюркгейма про поїздку до Німеччини сприяли зміцненню його репутації як серйозного вченого.
У 1887 році Еміль Дюркгейм отримав запрошення прочитати курс лекцій соціальних наук, який був організований спеціально для нього, в університеті Бордо. Тут його призначають професором педагогіки та соціології на філологічному факультеті. З 1896 року у цьому ж університеті він очолює кафедру «соціальної науки» – першу кафедру соціології у Франції.
Навколо Дюркгейма згуртувалась група його учнів та послідовників: Марсель Гране, Селестин Бугле, Франсуа Симіан, Поль Фоконне, Моріс Хальбвакс, Марсель Мосс та інші. У тісній співпраці з ними учений у 1896 році почав видавати журнал «Соціологічний щорічник». Цей журнал мав забезпечити контакт між соціальними науками і таким чином вплинути на зміну їх методів, організацію досліджень та їх структуру, показати, що усі ці науки є єдиним цілим. Другим завданням журналу було привернення уваги читачів до спеціальних соціальних досліджень. Соціолог, також, вважав, що наука за своєю природою є кумуляцією систематичного знання і вимагає зусиль та співпраці багатьох осіб і тому «Соціологічний щорічник» повинен був стати прикладом об’єднаної групи дослідників, єдиним науковим колективом, який втілював спільні принципи та завдання. Прихильники ідей Дюркгейма, які брали участь у заснуванні журналу, стали таким колективом і утворили наукову школу, яка дістала назву Французька соціологічна школа. Вона стала одним із провідних напрямків французької соціології XIXст.-1пол. XXст.
У 90-х роках XIXст., у час бордоського періоду діяльності, вченим було опубліковано перші три найвідоміших його праці. Першою з них є докторська дисертація «Про розподіл суспільної праці», яку Дюркгейм успішно захистив у1893 році. Пізніше дисертація була визнана однією з соціологічних праць соціолога. У цій роботі були викладені теоретичні та соціально-політичні ідеї автора і продемонстроване його розуміння основних проблем соціології. Основна мета праці: довести,що всупереч деяким теоріям розподіл суспільної праці забезпечує соціальну солідарність, виконує моральну функцію. Теорія розподілу праці Еміля Дюркгейма формувалась під впливом відповідних ідей Герберта Спенсера. Цей вплив був неоднозначним: одночасно і позитивним, і негативним. З одного боку Дюркгейм розвивав своє вчення полемізуючи зі Спенсером, тобто тут може йти мова про негативне ставлення Дюркгейма до нього. Наприклад, індивідуалізму Спенсера протиставлявся колективізм Дюркгейма. З іншого боку був виявлений і позитивний вплив Спенсера у дослідженнях Дюркгейма. Це стосується структурно-функціональної сторони соціології вченого, тобто аналізу суспільства як органічного цілого. Також Дюркгейм, як і Спенсер розглядав складні типи суспільств як комбінації простих. Взагалі схильність використовувати «елементарні форми» як модель для вивчення розвинутих форм стимулювалась роботами Спенсера, який як і Дюркгейм будував свою соціологію на великому етнографічному матеріалі.
Наступна праця «Правила соціологічного методу» спочатку була опублікована у 1894 році у вигляді серії статей, а у 1885 році з невеликими змінами та передмовою була видана окремою книгою. Праця присвячена обґрунтуванню теоретико-методологічної концепції «соціологізму» і була фундаментом формування соціології як самостійної науки. За рішучістю, стислістю та чіткістю стилю «Правила соціологічного методу» можна віднести до жанру маніфесту. Ця робота Дюркгейма, в певній мірі, співзвучна з роботою Декарта «Міркування про метод». Автори обох праць намагались віднайти раціональні прийоми та принципи, які б дозволили відшукати істинну незалежно від загальноприйнятих думок та ідей. У Декарта зустрічається поняття «правила методу», якому присвячена друга частина «Міркування про метод». Можливо, співзвучність робіт двох авторів обґрунтовується тим, що Дюркгейм був переконаним та безкомпромісним прихильником раціоналізму – французької раціональної традиції, яка починається з Рене Декарта. Окрім Декарта, Дюркгейм найбільшими авторитетами виділив для себе Ш.Монтеск’є Ж.Руссо. Ш. Монтеск’є соціолог вважав попередником своєї наукової соціології, оскільки саме він обґрунтував можливість існування соціальної науки, зокрема, ідеї детермінізму та законоподібності у розвитку соціальних явищ, а також, поєднання опису та раціонального пояснення цих явищ. З Ж.Руссо Дюркгейма пов’язує спільне використання понять загальної волі та суспільного договору. Руссо з його поняттями загальної волі та громадянської релігії Еміль Дюркгейм розглядав в якості попередника соціології, який сприяв розвиткові уявлень про природу соціальної реальності.
Третьою роботою Дюркгейма є його соціологічне дослідження «Самогубство» (1897). На відміну від інших його досліджень ця праця ґрунтується на аналізі статистичного матеріалу, який характеризував динаміку самогубств у різних європейських країнах. Дюркгейм спробував об’єднати теоретичний підхід до аналізу цього явища з аналізом емпіричних даних, які слугували для перевірки його гіпотези.
Взагалі, творча спадщина Еміля Дюркгейма є багатою та різноманітною. Він виявився тією людиною, саме тим мислителем, хто осмислив великий масив нових ідей і створив нову чітку парадигму соціології. Тому ідеї К.Маркса, теж, не могли залишитись поза увагою французького вченого. Адже на рубежі XIX.ст-XXст. популярність цих ідей була такою великою,що до них звертались усі відомі мислителі. Дюркгейм був ознайомлений з роботами Маркса, але заперечував його вплив на свою діяльність. Вчений інтерпретував погляди Маркса у дусі економічного редукціонізму, що зводив всю життєдіяльність суспільства до економічного фактору. Своє відношення до теорії марксизму Дюркгейм чітко виклав у рецензії на книгу відомого італійського марксиста А.Лабріоли «Нариси матеріалістичного розуміння історії». Аналізуючи цю роботу, вчений відзначив плідною ідею про те, що соціальне життя не пояснюється теорією, яку створюють ті, хто бере безпосередню участь у ньому. Соціальне життя повинно пояснюватись глибокими причинами, які незалежні від людської свідомості.
Також, вчений не погоджується з марксистською оцінкою значної ролі економічного фактору в соціально-історичному розвитку. Еміль Дюркгейм критикував концепцію Маркса не за першоджерелами, а через її критичний аналіз іншими авторами. Тому у творчості відомого соціолога прослідковується вульгаризація марксистських положень: він ототожнював «індустріальну техніку» та «економічний фактор», чого Маркс ніколи не робив.
Зокрема, Еміль Дюркгейм критикував загальну концепцію марксизму, яка з ролі економічного фактору в житті суспільства виводить теорію класової боротьби та неминучість соціалістичної революції. Дюркгейм зазначав, що немає ніяких підстав пов’язувати роль економічного фактору в історії з соціалістичним рухом. Він вважає, що між доктриною економічного матеріалізму та соціалізмом немає ніякого взаємозв’язку.
Розглядаючи марксизм, Еміль Дюркгейм проявив свою цікавість до соціалізму і почав вивчати його історію. Вчений вважав, що соціалізм не пов'язаний з класовою боротьбою. Дюркгейм не вірить у плідність насильницьких мір і відмовляється розглядати класову боротьбу, особливо, конфлікти між робітниками, як важливу рису сучасного суспільства. Для Дюркгейма конфлікти між робітниками та підприємцями слугують доказом неправильної організації або ж часткової аномалії сучасного суспільства, яка повинна бути усунута. Соціальна проблема для Дюркгейма не стільки економічна, скільки моральна і в цьому питанні він дуже далеко від Маркса. Сутність соціалізму Дюркгейм вбачає не у відношенні до власності, а у організації та моралізації. Отож, концепція соціалізму Дюркгейма формувалась у протиставленні до ідей марксизму.
Після публікації своїх трьох основних робіт Еміль Дюркгейм у 1902 році став професором кафедри науки про виховання у Сорбонні, через деякий час очолював цю кафедру. Викладацька діяльність вченого була дуже плідною. З лекційних курсів, які користувались великою популярністю народилося багато наукових робіт Дюркгейма.
Після переїзду в Париж Дюркгейм протягом останніх 15 років свого життя був захоплений викладанням, розробкою соціологічних проблем моралі, виховання та освіти, науковими та філософськими дискусіями, а також роботою у «Соціологічному щорічнику», який виходив друком до 1913 року. Протягом періоду існування видання було видано 12 томів журналу. Про послідовний розвиток творчої думки Дюркгейма свідчить написання таких важливих статей , як «Про деякі примітивні форми класифікації»(написана у співавторстві із М.Моссом) та «Визначення морального факту».
У 1909 році Дюркгейм у Коледжі де Франс читав курс «Видатні педагогічні вчення у Франції з початку XVIIIст.»
У 1911 році соціолог виступив на філософському конгресі в Болоньї на тему «Судження про реальність та ціннісне судження».
У 1912 році була опублікована праця «Елементарні форми релігійного життя» - продукт багаторічної роботи Дюркгейма над осмисленням проблем релігії як соціального явища, створений на матеріалах спостереження за австралійським тотемізмом.
У 1914 році роботі соціолога завадила Перша Світова Війна. Дюркгейм відгукнувся на воєнні події
10-09-2015, 16:29