Бідність- соціальнезло
Зміст
Вступ
1. Бідність як соціальна категорія
1.1 Поняття і сутність бідності
1.2 Причини і види бідності
1.3 Вимірювання бідності
2. Бідність як феномен нової Росії
2.1 Масштаби бідності Росії
2.2 Бідність по - Красноярськ
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
На кожному етапі розвитку суспільства перед людьми виникає безліч проблем. Вони перетинаються, взаємно проникають, викликаючи до життя інші, часом більш складні проблеми. У соціології склалося цілий напрям - соціологія соціальних проблем - у рамках якого, з різних теоретичних позицій обґрунтовується, що представляє собою соціальна проблема, що її обумовлює, як її вивчати і вирішувати. Соціальна проблема - це об'єктивна суперечність, що приводить до порушення пропорцій соціального функціонування та розвитку і внаслідок цього - до дисбалансу інтересів різних соціальних груп, до руйнування домінуючих соціальних цінностей. Останнім часом про бідність почали говорити як про новий соціальний феномен, притаманному російському суспільству на межі століть.
У суспільному житті бідність і її крайня форма - злидні - оцінюються як соціальне зло. Стан бідності не дозволяє людині і суспільству реалізувати свої потенційні можливості, а, отже, розвиватися з найбільшою ефективністю. Саме тому бідність пов'язують з регресом в суспільному розвитку, чим обумовлюється необхідність розгляду бідності як гострої соціальної проблеми.
Бідність - це стан потреби, браку життєвих засобів, що не дозволяє задовольнити нагальні потреби індивіда або сім'ї. Бідність вважається однією з найбільш гострих соціальних проблем сучасного суспільства.
Останнім часом про бідність почали говорити як про новий соціальний феномен, притаманному російському суспільству на межі століть. Актуальність теми реферату визначається необхідністю осмислення бідності як складного і різноманітного соціального феномена, що виступає неодмінним «супутником» цивілізаційного розвитку.
Метою роботи є розкриття природи, сутності бідності як соціального феномена.
Робота складається з вступу, основної частини, висновків та списку використаної літератури. Загальний обсяг 26 сторінок.
1. Бідність як соціальна категорія
1.1 Поняття і сутність бідності
Що є бідність? Словник Ожегова пояснює це слово як «убогість, недостатність засобів існування, нужда, убозтво, непривабливість».
«Російська соціальна енциклопедія» більш академічна: бідність - це категорія, яка виражає абсолютну або відносне відставання від досягнутого в суспільстві стандарту споживання.
Цікаво, що аж до середини ХVIII століття самого поняття «бідність» не існувало. Товариство складалося або з дуже багатих, або з безпросвітних жебраків - врівноважуючої середини практично не було. В епоху Просвітництва, коли європейське суспільство почало створювати якісь соціальні стандарти життя, з'ясувалося, що є люди, нездатні цим стандартам відповідати.
Як стан бідність існувала споконвіку, але вважалася цілком звичайним явищем, притаманним переважній більшості населення. В азійських, античних і феодальних суспільствах ділення на багатих і бідних мало залежало від особистих здібностей людини: рівень потреб і можливості їх задовольняти залежали від станово-юридичного статусу індивідуума. У різних соціальних груп був різний спосіб життя, тому неможливість для низьких станів слідувати престижному способу життя вищих шарів сприймалася як звичну норму життя. У капіталістичному ж суспільстві вперше виник контраст між юридичною рівністю всіх громадян і фактичним сильним економічним нерівністю. Тому неможливість для одних жити так, як живуть інші, сприймається як соціальна несправедливість.
Першим на проблему бідності звернув увагу «винахідник ринку» Адам Сміт. Він, правда, вважав бідність «соціальною іржею» і вважав, що бідняком є не той, хто мало має, а той, хто мало має і при цьому багато хоче. До того ж протестантська етика, яка визначає моральний клімат суспільства, вважала їх «неправильними» громадянами. Тому вивчати бідність як явище не тільки економічне, але й соціальне стали порівняно недавно.
У 1917 році, російський соціолог Стопані вперше досліджував сімейні бюджети російських робітників і ввів в обіг поняття «межа бідності». Сьогодні визнано, що бідність є одним з найважливіших індикаторів життя суспільства. Якщо в суспільстві багато бідних, значить, воно економічно неблагополучним. Правда, до цих пір соціологи всього світу по-різному тлумачать саме поняття, кого слід вважати бідним.
Аналізуючи праці філософів і вчених різних історичних епох і напрямків, а також представників економічної, політичної, естетичної та релігійної думки дамо різні тлумачення бідності як соціального явища. Так, Платон, розмірковуючи над розшаруванням людей на бідних і багатих, бачив, що держава складається з двох частин: одну складають бідні, іншу - багаті, і всі вони живуть разом, будуючи один одному підступи. У роботі «Держава» показується, що бідні і багаті - це шари, групи всередині стану землеробів і ремісників, серед правоохоронців і правителів таких немає.
Аристотель також розглядав питання про соціальну нерівність і стверджував, що у всіх державах є три елементи: один клас дуже багатий, інший - дуже бідний, а третій є середнім. Згідно з його позиції, державі необхідно думати про бідних, тому що при виключенні безлічі бідняків з управління вони неминуче будуть ставати його ворогами. Бідність породжує бунт і злочини, і держава, що має багато бідних, приречена на загибель.
У роздумах Гоббса зустрічається точка зору про те, що в суспільстві неприпустиме існування привілейованих класів, так як вони зумовлюють хаос. Ж.-Ж. Руссо бачив у бідності, так само як і в невігластві, умови морального нездоров'я. І. Кант вважав, що в суспільстві завжди будуть бідні і в їх числі інваліди та хворі, на утримання яких необхідні державні кошти (в богодільнях і лікарнях). Філософ допускав і інші форми державної підтримки бідних. Наприклад, видачу їм допомог. Ці ідеї І. Канта, як відомо, широко практикуються соціально-орієнтованими державами. У свою чергу, Г. В. Ф. Гегель давав різні характеристики бідності і багатства. Він висуває поняття «збідніла маса», «потребують», «бідний клас», «випадковість потреби», «бідність» як протилежність «багатства», «злидні». Він розглядає бідність як соціальне явище, тобто таке, яке виступає певним специфічним станом індивіда, соціальної групи і суспільства. Їм виділяють дві сторони бідності: об'єктивна, пов'язана з обставинами, і суб'єктивна як область моральності суб'єкта. Філософа хвилювало питання: «як усунути бідність?». Гегель не вважав благодійність тим засобом, за допомогою якого може бути вирішена проблема бідності. Він писав про «середній клас» як панує в громадянському суспільстві.
Значний вплив на формування різних концепцій бідності справила філософія позитивізму. Так, у концепції Г. Спенсера затверджувалася позитивно-санітарна роль бідності, що виконує функцію природного відбору. Г. Спенсер зв'язав виникнення бідності із зростанням суспільного виробництва, і, так як зупинити виробництво неможливо, неможливо ліквідувати бідність. За Спенсеру бідність - це не стільки соціальне явище, скільки особиста проблема, якийсь «індивідуальний вибір» і «індивідуальна доля». У концепціях егалітарістов (Е. Реклю, Е. Белламі, Ч. Хол, П. Колкахан, В. Голдвін та ін) бідність розглядалася як соціальне зло, що заважає гармонійному розвитку суспільства. Як шляхів вирішення проблеми вони пропонували революційні перевороти і інші кардинальні заходи щодо існуючого порядку (наприклад, в системі розподілу ресурсів). Ліберально-реформістські концепції, близькі за своєю суттю до егалітаризму, вбачали в бідності коріння соціальної хвороби, яку можна і потрібно викорінити шляхом реформ. Звідси пропонувалися щодо лояльні до існуючої соціально-політичній і економічній системі способи вирішення проблеми.
Представники соціал-дарвінізму бачать у бідності неминучий наслідок індустріального розвитку і зростання чисельності населення. Бідність розглядається ними як закономірне явище ієрархічно організованого суспільства. Так, Т. Мальтус спробував пояснити явище бідності природними законами природи. Він стверджував, що держава, допомагаючи бідним, заохочує їх розмноження. Дж.Бентам займав більш радикальну позицію щодо бідних. На його думку, бідні винні у власній бідності, і суспільство не повинно нести ніякої відповідальності за них. Звідси робився висновок про необхідність скасувати різного роду допомоги бідним. Більш того, всіх бідних він пропонував помістити в місця з тюремним режимом. П. Прудон бачив основну причину бідності в протиріччі безмежності споживання та обмеженості виробництва. Він вважав, що людина в стані цивілізації отримує за допомогою праці те, що потрібно для підтримки його тіла і розвитку душі - ні більше, ні менше. Це «суворе взаємно виробництва і споживання і є бідність», а «злидні швидко карає непомірність і лінощі». Звідси рішення проблеми бідності Прудон бачив уві загальної економії та праці.
Проведений короткий аналіз феномену бідності, здійснений у філософській та наукової думки, дозволяє дати наступні визначення бідності:
Бідність - це такий стан соціальності, в якій відсутні одна або кілька складових: економічних, соціальних, моральних, правових, духовних, естетичних, виражають потреби і цінності особистості, групи, суспільства, цивілізації, що робить цей стан деструктивним.
Злидні - переважне відсутність у соціального суб'єкта всієї системи цінностей, крайня ступінь бідності.
Знедоленість - стан соціального суб'єкта, що характеризується відсутністю можливості самореалізації, набуття самодостатності в соціальному часі та просторі.
1.2 Причини і види бідності
Причини бідності можна умовно розділити на три основні групи:
1.Прічіни, що виходять з форм організації суспільного життя:
економічні (безробіття, низький рівень зарплат, пенсій, відсутність заощаджень);
юридичні (слабка правова захист населення);
культурні (стародавній звичай зводити народне піклування до роздачі милостині, малограмотність мас);
адміністративні (неефективна система держави);
соціальні (слабкий розвиток соціальних зв'язків, розшарування суспільства, проблеми соціалізації та само актуалізації індивіда).
Зовнішні причини, стихійно-природні (пожежі, неврожаї і т.д.).
Внутрішні причини, індивідуально-особистісні (хвороба, розумові та фізичні дефекти, соціально-психологічний склад особистості і її духовність).
Є такі підходи до пояснення причин виникнення та відтворення бідності як соціального явища.
1. Культурні пояснення. Одне з ключових понять у рамках цього підходу - культура бідності. Прихильники цього підходу доводять, що для середовища бідняків характерна особлива культура, в основі якої лежать смирення, невміння будувати своє майбутнє і фаталізм. У процесі первинної соціалізації ці цінності передаються від одного покоління до іншого, приводячи до «спадкоємства» бідності.
Інше культурологічне пояснення бідності використовує поняття культури залежності. Якщо в теоріях культури бідності самі бідняки розглядаються як джерело своїх бід, то в концепціях культури залежності таким джерелом виступає держава з його програмами соціального забезпечення. Як вважають багато ліберальні вчені, саме ці програми призводять до того, що бідні перестають покладатися на свої власні сили і паразитують за рахунок суспільства.
Прихильники культурного пояснення феномену бідності виступають за розвиток в людях таких якостей як завзятість, ощадливість і честолюбство. На їхню думку, один з варіантів вирішення проблеми бідності - ліквідація державної допомоги або її істотне видозміна (наприклад, перехід від безоплатних посібників до таких допомог, які людина повинна була б відпрацювати на громадських роботах).
2. Структурні пояснення. Теорії цього напряму пов'язують наявність бідності зі структурними особливостями суспільства, заснованими на соціальній стратифікації, економічному нерівності і т.д.
Прихильники концепції бідності як результату особливої ситуації стверджують, що в житті людей і суспільства в цілому трапляються періоди, коли ймовірність виникнення бідності дуже висока. Наприклад, це відбувається, коли в суспільстві спостерігається загальний спад економіки. Причому окремі індивіди не несуть відповідальності за виникнення такої ситуації. При цьому, бідність стає результатом нерівності людей у суспільстві та нерівного розподілу матеріальних благ між індивідами. Щоб запобігти такій ситуації, необхідно створювати систему соціального страхування.
У рамках іншої концепції бідність розглядається як наслідок розвитку міжнародної економіки та змін у структурі світового ринку робочої сили. Міжнародні корпорації шукають країни та регіони з дешевою робочою силою, це призводить до того, що в прагненні залучити ці інвестиції багато країн штучно стримують зростання заробітної плати, що призводить до загального зубожіння населення.
Незалежно від того, які первинні причини бідності, раз виникнувши, вона починає само відтворюватися. Чим більший відсоток населення країни перебуває за межею або близько межі бідності, тим більше у цієї країни шансів потрапити в «порочне коло бідності». Адже якщо значна частина населення бідна, вона не може купувати товари, в результаті не вистачає не вистачає виробничих інвестицій, що веде до неможливості розвивати економіку і підвищувати заробітну плату працюючих. При цьому країна, в якій значна частина населення живе в бідності, важче вирватися з убогості.
Якщо можна говорити про викорінення абсолютної бідності в ряді розвинених країн, то відносна бідність буде постійною проблемою будь-якої країни в осяжному майбутньому.
Причиною бідності індивіда може бути навіть певний склад його характеру. Так, відсутність сили волі, боягузтво, острах ризику, а також пасивність, лінь, схильність до бродяжництва часто призводить до бідності. Нерідко такі риси проявляються у разі відсутності або втрати вищих цінностей і сенсу життя індивідом, що тягне за собою стан екзистенційного вакууму, без духовності. У свою чергу, і бідність впливає на особистість людини. Бідним людям властиві невисока самооцінка, занижені потреби. В умовах безвиході вони часто покладаються на збіг сприятливих зовнішніх обставин, удачу, ніж на власні зусилля по впливу на те, як складається їхнє життя. З цим пов'язана і підвищена агресивність бідних по відношенню до суспільства, його законам і людям, владним структурам усіх рівнів.
Виділяють два види бідності.
1. Абсолютна бідність пов'язана з потребою в життєвих ресурсах, які забезпечують людині біологічне виживання.
Мова йде про задоволення самих елементарних потреб - в їжі, житлі, одязі. Критерії цього виду бідності мало залежать від часу і місця проживання людини. Конкретний набір продуктів, споживаних на зорі розвитку людського суспільства і сучасною людиною, суттєво різниться, але завжди можна однозначно судити, голодує чоловік або ситий. Таким чином, критерії абсолютної бідності пов'язані з біологічними характеристиками.
2. Відносна бідність визначається шляхом порівняння з загальноприйнятим, який вважається «нормальним» у даному суспільстві рівнем життя. Середній рівень життя в розвинених країнах Заходу свідомо вище, ніж у країнах, що розвиваються. Тому те, що буде вважатися бідністю в країнах розвиненого Заходу, для відсталих держав розцінюється як розкіш. Так, наприклад, в категорію відносно бідних на Заході потрапляють і ті люди, які не відчувають труднощів з харчуванням, але не можуть дозволити собі задовольняти потреби більш високого рівня (освіта, культурний відпочинок і т.д.). Таким чином, критерії відносної бідності базуються на соціальних ознаках і сильно варіюються в різні епохи чи країнах.
Крім цієї базової класифікації типів бідності, існують і інші підходи. Так, виділяють первинну бідність (це сім'ї, що ведуть раціональне домашнє господарство, але не мають достатніх фінансових коштів) і вторинну бідність (сім'ї, які мають достатньо фінансових засобів, але потребують через нераціональне ведення господарства). Нарешті, існує поділ на «стійку» бідність (бідність «у спадщину») і «плаваючу» (деякі бідні індивіди знаходять можливість вийти на більш високий рівень життя, але одночасно люди з середнім достатком розоряються і переходять у розряд бідняків).
1.3 Вимірювання бідності
бідність соціальний потреба індивід
Методик визначення бідності існує велика кількість. У більшості розвинених країн застосовують так звану «канадську» схему: по ній бідною вважається сім'я, яка витрачає на першочергові потреби - їжу, одяг, оплату житла - велику частину доходів (у різних країнах цю частку визначають по-різному). У європейських державах бідних «вираховують» за так званим індексом ППС - паритетом купівельної спроможності. Примітно, що розмір ППС кожен рік на спеціальній сесії встановлює Світовий банк. ППС визначає мінімально необхідну кількість грошей, які потрібні людині, щоб підтримувати фізичне існування. Для різних регіонів він різний. Для островів Карибського басейну, наприклад, один долар, а для Росії - чотири. Щоправда, в Росії індекс ППЗ «не працює», оскільки він не враховує особливостей нашої національної економіки.
Є ще стандарти бідності, розроблені ООН. За ним покладається порівнювати зміна доходів 20 відсотків найбагатших і 20 відсотків найбідніших представників населення. Росія знову ж таки в ці методики не вписується, оскільки є країною з перехідним типом економіки, де розрив між багатими і бідними дуже великий. Всього ж, за оцінками ООН, у стані бідності сьогодні живе близько мільярда людей, причому найвищі темпи приросту бідного населення в країнах Африки.
1. Концепція прожиткового мінімуму. Першими, хто зайнявся кількісними розрахунками рівня бідності, стали англійські вчені Чарлз Бут і Сібом Раунтрі, які ввели в 1890-х поняття «поріг бідності». Поріг бідності - це мінімальний прибуток, необхідний для придбання тільки життєво необхідних продуктів харчування, одягу та житла. З розвитком суспільства набір необхідних для життя предметів і послуг розширювався, але суть методу залишалася та ж - віднесення індивіда або сім'ї до розряду бідних залежить від того, чим вони володіли. За допомогою цього методу є можливість виміряти абсолютну бідність.
2. Концепція відносної бідності (депривації). Одним з перших її авторів був американський вчений Пітер Таунсенд. Якщо перша концепція базувалася на понятті доходу, то концепція відносної бідності на чільне місце ставила поняття добробуту. Вона враховувала задоволення не лише фізичних, а й соціальних потреб. Адже часто люди забезпечені життєво необхідними предметами та послугами, але не можуть вести прийнятий в їх суспільстві спосіб життя. З іншого боку, дохід не є визначальним показником в тих країнах, де держава проводить політику, спрямовану на поліпшення добробуту бідних за допомогою не тільки грошових субсидій та допомоги, а й найрізноманітніших натуральних пільг (безкоштовний проїзд у громадському транспорті, пільгове житло, безкоштовну освіту та т.д.). Акцент на якості і умови життя дозволяє визначити розрив між соціальною позицією індивіда (або сім'ї) та її рівнем життя.
3. Концепція акумульованої депривації. Ця концепція вперше запропонована в 1979 норвезьким соціологом Є. Хансеном. Істотний недолік методики концепції відносної бідності, - це довільність обраних критеріїв. Відсутність будь-якого критерію може бути не стільки показником бідності, скільки
10-09-2015, 16:31