У центрі уваги теорій насильства перебуває феномен агресивності людини. Відзначимо принаймні чотири напрямки досліджень і пояснень людської агресивності:
- етологічні теорії насильства (соціал-дарвінізм). Основне пояснення треба з визнання людини суспільною твариною, а суспільства - носієм і відтворювачем у своєму пристрої інстинктів тваринного миру. Критика цього напрямку дана вище. Безбережне розширення волі індивіда без необхідного рівня розвитку його культури руйнує границі моєї й твоєї волі, підвищує агресивність одних і беззахисність інших. Таке положення в нашім суспільстві одержало найменування свавілля, тобто стан абсолютного беззаконня у відносинах людей і в діях влади;
- фрейдизм, неофрейдизм і екзистенціалізм пояснюють агресивність людини як результат фрустрації відчуженої особистості. Агресивність викликається соціальними причинами (фрейдизм виводить її з Едіпова комплексу). Отже, основна увага в боротьбі зі злочинністю повинне бути звернене на пристрій суспільства;
- інтеракціонізм бачить причину агресивності людей у конфлікті інтересів, несумісності цілей;
- когнітивізм уважає, що агресивність людини є результат когнітивного дисонансу, тобто невідповідності в пізнавальній сфері суб'єкта (Л. Фестингер). Неадекватне сприйняття миру, де конфліктують свідомість як джерело агресії, відсутність взаєморозуміння зв'язані з будовою мозку (Х. Дельгадо, Б. Скиннер, Дж. Макконел).
Дослідники виділяють два види агресії: емоційне насильство й антисоціальне насильство, тобто насильство проти воль, інтересів, здоров'я й життя кого-небудь. Агресивність людини, точніше, злочинність як наслідок ослаблення саморегуляції поводження по-своєму намагається пояснити генетика людини. В 1980-1990 р. у нашій країні велися інтенсивні розробки по цій проблемі. Було виявлено, що відхилення в генотипі (коли число хромосом перевищує норму) ведуть до злочинного поводження, якщо процес виховання пустити на самоплив. Але наступні події вказали на те, що в основі протиправного поводження лежать соціальні умови: саме зміни в них викликали стрибок злочинності в 1992-1994 р.
Соціальні умови, переломлюючись у внутрішньому світі людини, викликають неврози, фрустрації. К. Хорні описує чотири великих неврози нашого часу:
- невроз прихильності (пошуки любові й схвалення за всяку ціну),
- невроз влади (погоня за владою, престижем і володінням),
- невроз покірності (самоідентифікація з харизмою лідера, релігійне поклоніння),
- невроз втечі від суспільства.
На думку К. Хорні, всі ці неврози збільшують самовідчуження особистості в суспільстві, вихід же з положення вона бачить лише в психотерапії. До речі, всі східні релігії засновані на боротьбі особистості із собою заради відходу від страждань - виявляється, досить змінити точку зору, внутрішню позицію, щоб перестати страждати від виразок суспільства. Зрозуміло, такий шлях найлегший, оскільки це позиція соціального дезертира.
Вникнемо за допомогою Р.К. Мертона в сучасну американську культуру. Р. Мертон говорить, що вона близька до полярного типу, коли акцентування мети-успіху не супроводжується еквівалентним акцентуванням інституціональних (законних, легітимних, культурно-визнаних) засобів. Культ успіху символізований багатством, останнє - грошима. Грошовий успіх укорінений в американській культурі (ти коштуєш рівно стільки, скільки в тебе грошей!). Інституціональні засоби заміняються інструментальними, ефективними в даній ситуації (тобто мораль ситуативна - на цьому узагальненні наполягав ще Д. Дьюї, американський філософ, представник прагматизму).
В американській (прийнятої) культурі немає слова «невдача». Невдачі ставляться лише до тимчасових явищ. Подібний підхід має на меті: не зменшувати домагань за рахунок самоідентифікації з рівними собі, а самоототожнювати себе з верхніми (кожний може стати економічним королем! - рефрен американських легенд про багатих). А це означає, що індивід у своїх невдачах обвинувачує лише себе, лад же критиці не піддається. Самокритика веде до ще більшої активізації суб'єкта, але в умовах, коли відбувається сильне акцентування багатства як основного символу успіху без відповідного акцентування законних способів його досягнення, у суспільстві відкривається широка дорога злочинності. Ріст злочинності за останні роки в США досяг таких розмірів, що терміново була прийнята державна програма по боротьбі зі злочинністю, у якій видне місце займають програми професійної орієнтації з метою запропонувати підліткам здорову альтернативу злочинним способам наживи.
Найбільше що характерно відхиляється поводження для нижчих шарів. До них культура висуває несумісні вимоги: з одного боку, їх орієнтують на багатство, з іншого боку - вони в значній мірі не мають змоги досягти його законним шляхом. У цій області Росія та Україна йде зараз слідом за Америкою.
Якщо культура визначає мети людей, то суспільний організм контролює шляхи й засоби досягнення людьми цих цілей. Існують формальний і неформальний види контролю. Перший пов'язаний з державою, що має поліцію (міліцію), суди й в'язниці. Ці організації покликані зміцнювати конформізм і регулювати дотримання правил. Затриманий поліцією людина стає після осуду ув'язненим - вона уже є частиною нової для його соціальної системи, у якій формуються власні статуси й ролі. В останні роки намітилася тенденція до формування кодексу необхідного службового поводження й почуття боргу в представників органів контролю: адже девіант повністю перебуває в їхній владі. Довіра до суду й поліції повинні бути врівноважені бездоганним службовим поводженням персоналу поліції, суду, виправної установи. Розвивається наука деонтологія, що вивчає проблему взаємин людей у цих системах для формування точних кодексів поводження (поліцейська і юридична деонтологія).
Однак формальний контроль, на якому ми зупинялися, є лише вершина айсберга. Теорія виділяє чотири механізми соціального контролю: прямій контроль, здійснюваний ззовні за допомогою покарань; внутрішній контроль, заснований на нормах і цінностях конкретної культури (субкультури); непрямий контроль, пов'язаний з ідентифікацією з родителями, друзями й т.д.; контроль, заснований на широкій доступності різних способів досягнення цілей, задоволення потреб (динамічність соціальних структур, демократизм суспільства, прагнення в культурі до соціальної рівності).
Література
1.Бергер П., Лукман Т. Соціальне конструювання реальності. - К., 1995.
2. Дельгадо Х. Мозок і свідомість. - К., 1999.
3. Дако П. Нове мистецтво жити. - К., 1995.
4.Ерасов Б.С. Социальная культурология. - М., 1994.
5.Назаретян А.П. Агрессия, мораль и кризисы в развитии мировой культуры. - М., 1995
10-09-2015, 14:41