Найбільш поширена у наш час кейнсіанська теорія безробіття, згідно якого причина полягає в недостатньому попиті на товари, обумовленому схильністю людей до заощадження і недостатніми стимулами до інвестицій. Кейнсіанці доводили, що ліквідовувати безробіття можна через стимулювання державою попиту і інвестицій. Особлива роль в збільшенні інвестицій відводилася зниженню відсотка за кредит. Засобом боротьби з безробіттям Дж.Кейнс рахував збільшення інвестицій, які могли йти на розширення суспільних робіт і навіть на військові витрати.
По одній з концепцій, безробіття обумовлене високим рівнем заробітної плати, отже, щоб понизити безробіття, необхідно зменшити заробітну плату. Неокласична школа вважає безробіття природним явищем.
Марксистська теорія пояснює безробіття закономірностями капіталістичного способу виробництва, перш за все, законами конкурентної боротьби, що вимушує капіталістів збільшувати інвестиції, удосконалювати техніку, що веде до відносного збільшення витрат на засоби виробництва порівняно з витратами на робочу силу, зростанню органічної будови капіталу. Останнє також пов'язане з циклічними процесами накопичення капіталу і особливостями відтворення. У марксистській теорії це отримало назву загального закону капіталістичного накопичення. Його суть полягає в поляризації капіталістичного суспільства, що росте, наявності внутрішньо необхідних, стійких і сутнісних зв'язків між збільшенням об'ємів функціонуючого капіталу, суспільного багатства, продуктивної сили праці пролетаріату, з одного боку, і зростанням відносної промислової резервної армії, перенаселенням, убогістю, офіційним пауперизмом — з іншою. Складовий елемент цього закону — закон накопичення, до основних форм прояву якого відносяться абсолютне і відносне зубожіння.
Загальний закон накопичення дозволяє виявити діалектичну єдність причин, пов'язаних як з технологічним способом виробництва, так і з його суспільною формою. У першому випадку такою причиною виступає прогрес техніки, який обумовлює випереджаюче зростання попиту на засоби виробництва порівняно з попитом на робочу силу. Цим поясненням обмежується технологічна теорія безробіття. Проте подібного пояснення недостатньо, оскільки в умовах гуманістичного суспільства подолання безробіття не складало б особливої проблеми: вивільненим працівникам надавалася б можливість працевлаштування в інших сферах і галузях, для зайнятих скорочувався б робочий день, не було б зайнятості на двох і більш роботах, виключалися б наднормові роботи і так далі На жаль, така картина не відповідає дійсності. Тому пошук причин безробіття з необхідністю повинен бути доповнений аналізом суспільної форми — умов конкурентної боротьби, особливостей капіталістичного накопичення, які роблять безробіття неминучим, так вона є основним резервом для задоволення додаткового попиту на робочу силу в період підйому. При цьому вона виступає і як важливий чинник тиску на працівників при зниженні заробітної плати.
Разом з відміченими системними причинами, безробіття може бути також викликана комплексом інших причини, пов'язаних із структурними змінами в економіці, нерівномірністю розвитку продуктивних сил в народному господарстві і окремих регіонах, з постійним прогресом техніки, особливо його революційною формою — НТР, диспропорційною розвитку економіки, обмеженістю попиту на товари і послуги, нарешті, з елементарним пошуком працівниками нових робочих місць, де вище заробітна плата, змістовніша робота і так далі Залежно від умов дані причини безробіття можуть виступати як основні, оскільки закон капіталістичного накопичення не носить загального характеру, оскільки діє не у всіх суспільно-економічних формаціях і навіть не впродовж всього періоду існування капіталізму.
Розрізняють поточне, аграрне, застійне безробіття. Поточну — породжують структурні, технологічні зміни в економіці, кризи пере- і недовироблення і тому подібне До даної категорії безробітних відносяться особи, які мають необхідну загальноосвітню і професійну підготовку, фізично і психічно здорові. Безпосередньою причиною їх безробіття є перевищення пропозиції робочої сили над її попитом унаслідок нерівномірного і диспропорційного розвитку продуктивних сил в різних сферах, галузях і районах народного господарства. Найчастіше поточне перенаселення — це кратко— і середньострокове безробіття. Аграрне перенаселення обумовлене відсутністю достатньої кількості робочих місць в містах, що вимушує сільських трудівників залишатися в селі, підробляючи в місті, оскільки доходів від праці на землі недостатньо для нормального існування. Застійне перенаселення характеризується нерегулярністю зайнятості окремих категорій населення (сезонні роботи, надомна праця). Нижній шар цієї категорії безробітних — пауперы (непрацездатні і ті, хто тривалий час не можуть знайти роботу).
Відповідно до похідних причин (щодо основної) виділяють безробіття технологічну, таку, що виникає в результаті витіснення працівників унаслідок впровадження новою, як правило, автоматизованої техніки; фрикційну — пов'язану з текучістю робочої сили унаслідок її професійних, вікових і регіональних переміщень; структурну, обумовлену структурними змінами, що викликають невідповідність структури робочих місць і професійну невідповідність; циклічну, пов'язану з економічними циклами і, перш за все, кризами; конверсійну, викликану закінченням військових дій, значним скороченням виробництва військової продукції; регіональну, институционалную , приховану. У розвинених країнах світу близько 50 % приросту безробітних обумовлено структурною формою безробіття. Залежно від віку виділяють молодіжне безробіття, безробіття серед людей старшого віку і так далі
Безробіття завдає значного економічного збитку державі. Згідно закону А. Оуена, її збільшення на 1 % приводить до втрати річної продукції більш ніж на 2 %, а щорічний приріст ВНП в об'ємі 2,7 % утримує частку безробітних на постійному рівні. На самих безробітних відсутність роботи надає значний психологічний тиск, збільшує кількість серцевих захворювань, трагічних випадків. Втрата робочого місця в розвинених країнах по своїй психологічній дії рівнозначна смерті близького родича.
У західній економічній літературі широкого поширення набула концепція А.Філіпса, в якій обґрунтовується зворотна залежність між темпами інфляції і рівнем безробіття на нетривалому відрізку часу. Протягом тривалішого часу, згідно виводам сучасних економістів, така залежність не виявляється.
Чисельність офіційно зареєстрованих безробітних в розвинених країнах світу виросла з 11,7 млн чіл. у 1965 р. до більше 50 млн в середині 90-х рр. Якщо в США під повною зайнятістю в 1946 р. розуміли обмеження безробіття 4%-м рівнем, то на початку 90-х рр. — вже 7%-м.
Приведені дані свідчать про дію закону народонаселення, суть якого, за твердженням До. Маркса, полягає в зростанні промислової резервної армії праці.
6. Соціальний захист населення
Суть соціального захисту і шляху її досягнення. В умовах переходу до ринкової економіки армія безробітних зростає, що вимагає проведення активної соціальної політики на рівні держави, підприємства.
Соціальна політика сучасної держави — це комплекс соціально-економічних мерів держави, підприємств, організацій, направлених на ослаблення нерівності в розподілі доходів і майна; захист населення від безробіття, підвищення цін, знецінення трудових заощаджень і ін.
Основні напрями соціальної політики — захист населення від підвищення цін з використанням різних форм компенсацій і проведення індексації; допомога найбільш малоімущим сім'ям і безробітним; соціальне страхування, встановлення мінімальної заробітної плати для тих, що працюють; забезпечення переважне за рахунок держави розвитку освіти, охорона здоров'я, захист навколишнього середовища; надання допомоги в отриманні громадянами кваліфікації, регламентація процесу трудової діяльності (тривалість робочого дня, надання оплачуваних відпусток, створення профспілок і т. д.).
Основними принципами соціальної політики є оптимальне поєднання соціальної справедливості і ефективності; облік життєво необхідних соціальних стандартів, згідно Конституції країни, при формуванні бюджетів різних рівнів, чітке розмежування відповідальності за їх виконання між різними гілками влади і ін.
Проблема соціального захисту населення по-різному вирішується в рамках певної соціально-економічної формації, конкретної країни.
Щоб забезпечити такий захист, державу, перш за все, повинно в законодавчому порядку встановити основні соціальні гарантії, механізм їх реалізації і функції надання соціальної підтримки.
Соціальний захист населення забезпечують також підприємства (або підприємці) і самі найняті робітники через свої профспілкові організації.
Головними засобами зменшення нерівності в розподілі доходів і майна є прогресивний прибутковий податок і соціальні витрати держави, про які вже йшла мова в попередніх темах. Так, в Швеції, завдяки проведенню відповідної політики, стократна різниця між сукупним доходом домашнього господарства 10 % найбільш багатого і 10 % найбільш бідного населення зменшується в 25 разів і складає 4:1. На перерозподіл доходів і майна в розвинених країнах миру офіційно направлена політика доходів.
У західній економічній літературі з метою вимірювання диференціації в доходах найчастіше використовується крива Лоренця (по імені американського економіста М. Лоренця). Ступінь нерівності в доходах вимірюється за допомогою коефіцієнта Джіні (по імені італійського економістах. Джіні). При цьому використовуються різні підходи і принципи до розуміння проблеми справедливості. Заслуговує уваги роулсианский принцип (по імені американського філософа Д. Роулса), згідно якому справедлива така диференціація в доходах, при якій відносна економічна нерівність сприяє досягненню більш високого рівня життя найбідніших верств населення.
В процесі регулювання доходів слід добиватися оптимального співвідношення між ефективністю суспільного виробництва і соціальною справедливістю економічної системи. Надмірне вирівнювання доходів і майна приводить до значного ослаблення, а деколи, і повному руйнуванню дієвих стимулів до праці, істотного ослаблення ринкових механізмів господарювання. В той же час, надмірна диференціація доходів обумовлює наростання соціальної напруженості, поглиблення соціальних конфліктів, використання виключно ринкових важелів господарювання.
У системі соціального захисту населення найважливішим елементом є соціальне страхування, яке включає пенсійне, медичне, страхування від безробіття і нещасних випадків на виробництві. У розвинених країнах Заходу пенсійне і медичне страхування здійснюється шляхом відрахувань від заробітної плати і прибутків в рівних пропорціях.
Страхові виплати у разі безробіття проводяться із спеціальних страхових фондів. Розмір їх залежить, по-перше, від тривалості безробіття, по-друге, від специфічних умов тієї або іншої країни. У першому випадку найбільші суми витрат (від 50 до 70 % середньої зарплати) виплачуються в перші місяці безробіття на час законодавчого встановленого періоду. У подальшому суми виплат зменшуються. У США максимальний термін отримання допомоги по безробіттю складає 26 тижнів, а величина щотижневої допомоги в середині 90-х рр. складала близько 200 дол. В окремих випадках термін надання допомозі може бути продовжений до 49 тижнів.
У другому випадку до уваги приймається період зайнятості, трудовий стаж, фізична здібність до праці, термін надання допомозі і ін. Так, в Германії трудовий стаж повинен складати не менше 6 місяців впродовж 3 років і не менше 10 тижнів впродовж останнього року перед звільненням з роботи. У Франції такими умовами є наявність роботи протягом 150 днів в році і 91 день страхування. У Великобританії береться до уваги тільки сплата внесків до страхового фонду: протягом року їх повинно бути не менше 26.
Важлива ланка соціального захисту населення — програми працевлаштування і перекваліфікації. У виконанні цих програм беруть участь держава. При цьому велику частину відповідних коштів держава направляє на перекваліфікацію працівників.
У загальнонаціональному масштабі сучасна держава з метою зменшення армії безробітних прагне регулювати заробітну плату, підтримуючи її на такому рівні, щоб темпи збільшення були нижчі за зростання продуктивності праці. З цією метою проводиться політика доходів, активна кредитно-грошова політика і ін. Політику доходів здійснюють і приватні фірми, прагнучи до того, щоб рівень продуктивності праці випереджав збільшення оплати робочої сили.
Політика працевлаштування включає також заходи по регулюванню тривалості робочого дня. За останніх 100 років в більшості розвинених країн Заходу тривалість робочого часу скоротилася удвічі. Виключенням стала тільки Японія. Японець сьогодні працює в середньому 2 150 ч/г., або на 250 ч більше, ніж, наприклад, француз. Скорочення тривалості робочого дня з метою збільшення зайнятості мало місце в Швеції, Франції і деяких інших країнах в 70-80-і рр.
Одним з елементів соціального захисту населення є правове регулювання найманої праці, яке здійснюється через встановлення в законодавчому порядку мінімального рівня заробітної плати, пенсій, порядку укладення колективних договорів відносно умов праці, оплати робочої сили, соціального страхування, відпусток і так далі
Кінцеве джерело виплат по соціальному страхуванню — праця найнятих робітників і службовців, оскільки він, по-перше, є джерелом вартості і синергетичного ефекту, що виникає при взаємодії робочої сили із засобами виробництва і іншими елементами продуктивних сил; по-друге, створює основну частину необхідного і додаткового продукту; по-третє, підприємці, відносячи виплати до фонду соціального страхування до витрат виробництва, по суті перекладають їх на плечі споживачів.
Останнє положення особливе наочно демонструє досвід Швеції, де соціальні фонди формуються за рахунок держави і підприємців. При цьому підприємці фінансують соціальне страхування у разі хвороби на 85 %, народні пенсії — на 78, нещасні випадків на виробництві — на 100, щоденні пільги у разі безробіття — на 61 %. Решту витрат на перераховані цілі бере на себе держава.
При встановленні мінімального рівня заробітної плати документи МОТ рекомендують враховувати потреби працівників і їх сімей, вартість життя, соціальні пільги, рівень інфляції, а також показники, які впливають на рівень зайнятості (наприклад, рівень продуктивності праці, кількість безробітних і ін.).
За основу мінімального рівня заробітної плати береться набір товарів і послуг, які задовольняють основні фізіологічні і соціальні потреби окремої людини або типових сімей (з однією дитиною, з двома і ін.). Цей набір в різних країнах різний. У США, наприклад, в нього включають оплату за найм житла, близько 20 видів м'ясопродуктів, покупки разів в п'ять років уживаного автомобіля і ін.
Розмір мінімальної заробітної плати в розвинених країнах Заходу досягає від 30 до 50 % розміру середньої заробітної плати. Так, в США він складає 4,5 дол. в ч. Окремий мінімум встановлюється для молоді.
Найзагальнішими критеріями бідності є безробіття і інфляція, рівень яких характеризує ступінь бідності. Сумарну величину цих показників в США називають «індексом убогості». Так, якщо індекс безробіття складає 2 %, а індекс інфляції 1 000, то «індекс убогості» — 1 002 %.
Основний критерій бідності — рівень доходів на одну людину. Загальний критерій бідності — структура споживання в сім'ях, зокрема, частка витрат на живлення. У США, наприклад, до бідних відносяться сім'ї, які витрачають на живлення третину сімейного бюджету. У Росії в 1992 р. витрати на живлення складали в доходах більшості сімей близько 75%.
Загальний рівень бідності в тій або іншій країні визначається показником частки кількості бідних людей в загальній чисельності населення у віці старшого 15 років. Бідність вимірюється за допомогою прожиткового мінімуму, який існує у вигляді життєвого (або фізіологічного) мінімуму і соціального мінімуму. Перший відображає задоволення тільки головних фізіологічних потреб і отримання основних послуг, другою включає ще і мінімальні духовні і соціальні запити.
Найбільш точним для визначення абсолютного рівня прожиткового мінімуму є метод споживчої корзини. Так, в Болгарії в таку корзину включають на сім'ю з двох осіб 552 позиції, з трьох — 639, а з чотирьох — 652. Споживча корзина для кожного типу сім'ї складається з 149 позицій продовольчих товарів (або 23—27 % від загальної кількості позицій), з таким розрахунком, щоб структура живлення забезпечувала денну калорійність для тих, що працюють — 2 822 кал., для пенсіонерів — 2 026 і для дітей — 2 123. У 1988 р. рівень прожиткового мінімуму по відношенню до среднедушевому доходу в цій країні складав 69 %.
У Білорусії і країнах Прибалтики для обчислення прожиткового мінімуму користуються показником соціального прожиткового мінімуму, в Росії і Казахстані — фізіологічного. З 1 квітня 1992 р. в Білорусії введений показник среднедушевых мінімальних споживчих бюджеtob, які повинні забезпечувати норму калорійності 3 050 ккал для працездатних чоловіків і 2 525 ккал для працездатних жінок. У Росії фізіологічний мінімум був встановлений в 1992 р. в об'ємі 19 продуктів, а мінімальний споживчий бюджет — в об'ємі більше 200 видів товарів, зокрема, 80 продуктів харчування.
Критерій бідності тісно пов'язаний з мінімальним рівнем заробітної плати. Регулювання заробітної плати в цілому є важливим елементом програми соціального захисту населення. Так, в розвинених країнах Заходу здійснюється пряме регулювання заробітної плати в державному секторі. Соціальним законодавством встановлюються права і обов'язки зайнятих в державному апараті, військовослужбовців, виборних осіб. Як правило, в США І інших країнах Заходу заробітна плата в державному секторі нижча, ніж в приватному, але працівники і службовці державного сектора мають значно великі гарантії, великі соціальні виплати і ін.
Заробітна плата найнятих робітників регулюється за допомогою колективних і тарифних договорів. Широкий круг питань регулюють колективні договори. У них, окрім оплати робочої сили, фіксується тривалість робочого дня і відпусток, певні гарантії умов праці, доплати за наднормові роботи, надання додаткового живлення і ін. У тарифному договорі обмовляється мінімальний рівень заробітної плати в тих або інших галузях і мінімальні гарантії рівня заробітної плати працівникам різної кваліфікації. Тарифний договір за участю представників підприємств і трудящих складається за посередництва держави і затверджується Міністерством праці. Це є гарантією його виконання. Під час дії тарифного договору страйк розглядається як незаконний засіб вирішення трудових суперечок.
Надзвичайно важлива ланка системи соціального захисту населення — індексація грошових доходів відповідно до рівня цін. Вона практикується у всіх розвинених країнах з 60-х рр. Така індексація здійснюється як на макрорівні (через ухвалення відповідних законів), так і на мікрорівні (через включення відповідних статей в колективні договори). У 80-і рр. цей процес почав декілька затухати, замість індексації почало використовуватися встановлення верхньої і нижньої меж зростання цін і інші заходи.
Висновок
Таким чином, потенційна небезпека сучасної демографічної ситуації полягає не просто і не стільки в тому, що в майбутні два десятиліття
10-09-2015, 14:43