В основі будь-якої ідеології лежать ідеї - у них коротко формулюються позиція й основна мета суб'єкта ідеї: нації, класу, групи демографічного або професійного характеру. Будь-яка ідеологія прагне до мергелю (до визнання своїх ідей законними, тобто справедливими, правильними, соціально визнаними). Однак у силу того що немає єдиної ідеології, вона звичайно видає свій соціальний інтерес за загальний інтерес і тому може виступати формою помилкової свідомості. Оборотний увага на те, як часто в мовах політиків звучить слово народ. Насправді народ складається з націй, класів і груп з досить різними інтересами, тому домінуюча група звичайно маніпулює свідомістю людей, уводячи помилкову свідомість у масову свідомість як димову завісу для приховання своїх щирих цілей і реального положення речей у суспільстві, що дозволяє безконтрольно розподіляти блага (авторизувати і розміщати ресурси країни). Тому в суспільстві необхідно мати опозицію реальної влади, що критикує її зі своїх позицій. Боротьба ідеологій у цьому випадку носить для суспільства в цілому рятівний характер, розсіюючи словесний флер будь-якої політичної пропаганди й агітації. Викладене дозволяє нам виділити поняття ідеологічне насильство, під яким варто розуміти вселяння масам ідей, що є небезпечними з погляду розвитку суспільства. Небезпечно те, що спонукує людину або групу до дій всупереч її корінним, тобто життєвим, інтересам. Як це може бути? Адже кожна людина розумна й у силу свого здорового глузду здатна відрізнити правду від неправди в пропаганді. Однак тут є два підводних камені, що перешкоджають людині бути розумним у своїх думках і вчинках, що ставляться до соціального конструювання. По-перше, індивідуальний розум часто не може самостійно охопити складні суспільні явища й розібратися в них, отже, власники засобів масових комунікацій (держава, приватні власники) методами умовчання, помилкової інтерпретації фактів соціального життя можуть спотворити реальну картину процесів, що відбуваються, і вчинків тих або інших осіб. По-друге, ідеологічне насильство пов'язане з любов'ю, щоправда, досить своєрідної. Зупинимося на цьому.
Наша публіцистика зв'язує тоталітаризм лише зі страхом людей перед політичним насильством і беззастережним підпорядкуванням людей велінням влади. Мобілізуючий початок перебуває в сфері любові до ідеї (визнанні її законної), системі, вождеві, а масовий ентузіазм, віра й любов є духовною основою їхньої радикальності. Самоідентифікація особистості з тим або іншим навчанням і його уособленням - вождем - може приймати націоналістичні (Гітлер, Муссоліні), політичні (Ленін, Сталін) або релігійні (Будда, Христос, Мухаммед) форми. Ідентифікація, що супроводжується самозвеличуванням, самозамилуванням, відданістю своїм і ненавистю до інших, доктринальне протипоставленим державі, націям, класу, групі, є найсильнішим захисним механізмом (З. Фрейд) для особистості, що дозволяє їй відволіктися від тягот повсякденності, харчувати надії на краще майбутнє, що скрашує незадовільне сьогодення. Любов і ненависть, їхнє вигадливе сполучення в масовій свідомості приводять в остаточному підсумку до манії величності - продукту соціального нарциссизму у відношенні себе й заниження цінності інших - і тим самим до перекладу ворогів у розряд недолюдей, гідні винищування. У сучасних умовах ця проблема набуває актуальності у зв'язку з посиленням політичного насильства з боку людей, обтяжених свідомістю, що веде до нетерпимості й насильства. Радикалізм пов'язаний з тероризмом, а той, у свою чергу, конкретно обумовлений ідейним або релігійним фанатизмом.
Тероризм багатоликий
Політичний тероризм пов'язаний з боротьбою за владу, релігійний - із прагненням знищити іновірців, корисливий - з витягом матеріальних вигід, націоналістичний - з бажанням знищити, витиснути інші нації, захопити її майно, державний - з потребою в ляканні й придушенні частини жителів країни, що активно виступають проти деспотизму влади, військовий - з ляканням супротивника, реального або потенційного.
Існує тероризм безкорисливий - заради щастя народу. Ідейний тероризм пов'язаний з фанатизмом, механізм формування якого соціальна психологія пояснює як міцне самоототожнення особистості з якою-небудь рятівною ідеєю або з людиною, що володіє високим статусом. Ідея при цьому діє, що й приводить до психологічного відчуження особистості фанатика від людей, тверда прихильність до своїх переконань позбавляє людини волі вибору й відновлення своїх поглядів на життя. Фанатик глухий і не бажає чути раціональної аргументації, тому може стати й часто стає жертвою чужих фантазій і утопій. Високий конформізм веде до посилення сліпої віри, беззастережному прийняттю одкровень лідера, вождя й т.д. Рятівний скепсис залишає людину, його життя перетворюється в служіння. Психоаналіз указує на те, що корінь тероризму, коли люди затверджують себе винищуванням інших, часто невинних, ідуть у передісторію людства: вони пов'язані з архетипами Матері (батьківщини, землі) і Батька (мага, вождя).
Література
1.Назаретян А.П. Агрессия, мораль и кризисы в развитии мировой культуры. – М., 2004
2. Тинберген Н. Соціальне поводження тварин. - К., 1993
3. Павлов И.П. Двадцатилетний опыт изучения высшей нервной деятельности (поведения) животных. - М., 1973.
4.Берковиц Л. Агресія. - К., 2002
10-09-2015, 14:44