Стратифікації притаманні декілька системних властивостей:
1 - соціальність (позабіологічність) цього явища;
2 - традиційність, оскільки нерівність становища різних соціальних груп людей зберігається протягом всієї історії цивілізації;
3 - універсальність, тобто її історична зумовленість не заперечує можливості оцінки її оптимальності стосовно конкретного суспільства;
4 - функціональність, тобто визнання її історичної неминучості передбачає відмову від методологічного сприйняття соціальної нерівності як зла, небажаного в суспільстві феномена, що дозволяє соціології перейти від виконання ролі соціальної критики, від прояву ціннісного почуття справедливості ("нерівність - архаїзм, пережиток застарілих соціальних форм") до наукового аналізу реальних відносин між людьми, причин і умов їх існування, їх одвічності і корисності для функціонування суспільства, його розвитку.
Важливими для визначення основ соціальної стратифікації є ступені соціальної ієрархії. Першопричина ієрархічної будови суспільства - соціальна нерівність, що породжується об’єктивними умовами життєдіяльності людей. Та кожне суспільство прагне до упорядкування своєї нерівності. Спочатку для підтримання соціальної ієрархії в суспільстві знайшли просте вирішення: народжений в сім’ї раба - залишається рабом, в сім’ї кріпака - кріпаком, в сім’ї патриція або дворянина - представником вищого стану і тільки королівське походження дає шанси на володіння верховною владою. Вся система соціальних інститутів: право, армія, суд і церква стежили за суворим додержанням правил станової структури ієрархії в суспільстві.
З розвитком суспільства, вдосконаленням соціальної структури змінюються і ієрархічні ступені, Профіль ієрархічної соціальної структури змінюється зі зміною становища соціальних спільностей, верств у соціальному житті суспільства. Введення соціологами критерію “рівень багатства" вело до того, що в суспільстві виділяється багато соціальних верств, станів, прошарків з різним рівнем багатства і прибутку, а соціально-професійні критерії робили стратифікаційну структуру дуже подібною до соціальне-професійної. Соціально-професійний критерій враховував престижність професії, рівень освіти і рівень доходу. На базі такого під ходу в соціології досить широко розповсюджено поділ класів за соціально-економічним статусом: вищий клас професіоналів; адміністратори, технічні спеціалісти - середній клас, потім комерційний клас, дрібна буржуазія, техніки та робітники, які здійснюють керівні функції, кваліфіковані робітники.
Звичайно соціологи говорять про вищий, середній та нижчий класи або страти, які мають в свою чергу внутрішню диференціацію. Американський соціолог Л. Уорнер, наприклад, наводить п’ять ознак класу (рід заняття, джерела і розміри доходу, місце проживання, тип житла) і відповідно виділяє п’ять класів - від вищого, до якого належать найбільш високо поставлені люди, потім менш високопоставлені, до вищих верств середнього класу зараховуються найбільш високопоставлені за походженням і багатством, а до нижчих - ті, хто недавно розбагатів. До верхнього шару серед нього класу зараховують дрібних бізнесменів, торговців, вчителів, середній управлінський персонал та ін. Нижчий клас також складається з двох груп. До верхньої групи належить робітничий клас, який обслуговує різні сфери діяльності, ремісники, а до нижчої - бездомні, безробітні, старі люди, які збідніли, алкоголіки та ін.
Найскладніша структуру мас середній клас, бо об’єднує і бізнесменів, людей найманої праці (більшість інтелігенції, управлінці в різним рангів і ланок управління). Доходи осіб, які працюють за наймом, звичайно не нижче прибутку середньої та дрібної буржуазії. Зростання середнього класу найбільше символізує і його соціальну мобільність. Та особливе місце середнього класу, перспективи його розвитку не виключають поляризації суспільства. Ще К. Маркс передбачав, що конфігурація суспільства і все соціальне його життя постійно міняється за рахунок концентрації багатства в руках небагатьох і значного зростання зубожіння основної маси населення суспільства. Така тенденція веде до виникнення і значного загострення соціального напруження між верхніми і нижніми верствами, прошарками суспільства, що неминуче веде до перерозподілу національного доходу.
Про поляризацію сучасного суспільства свідчить той факт, що як і раніше багатство зосереджується в руках небагатьох. Відомий англійський соціолог Е. Гідденс наводить статистичні дані про поляризацію суспільства Англії: 5% вищого класу володіє 90% акцій приватних корпорацій, 5% вищого класу одержує 16% загального прибутку, тоді як 50% представників нижчих верств і прошарків одержує тільки 5% прибутку. За неповними даними, в Україні 6% представників вищого класу одержує 14% загального прибутку, тоді як 80% представників нижчих верств і прошарків одержують лише 4% - прибутку.
Соціологи вважають, що при сформуванні загальних уявлень про соціальну ієрархію суспільства досить виділення трьох основних рівнів: вищого, середнього і нижчого. Розподіл населення за трьома рівнями можливий на всіх ступенях соціальної стратифікації.
Профіль соціальної стратифікації відбиває ступінь стабільності суспільства. Надзвичайне розтягування профілю стратифікації, його надзвичайно велике дрібнення на окремі прошарки, верстви може викликати серйозні соціальні катаклізми, бунти, соціальні вибухи, що ведуть до хаосу, насилля, гальмують розвиток суспільства, ставлять його на межу розвалу. Укрупнення профілю стратифікації, насамперед за рахунок зняття верхівки конусу соціальної піраміди - явище, що повторюється в історії всіх суспільств. І важливо, що воно здійснюється не в неконтрольованих стихійних процесах, а є свідомого реалізацією державної політики. Соціолог П. Сорокін підмітив і зворотній бік процесу укрупнення профілю стратифікації. Такий процес може звести нанівець сам принцип соціальної ієрархії. Нерівність - не лише об’єктивна реальність соціального життя, але і важливе джерело соціального розвитку.
Стабільність ієрархічної структури суспільства залежить від питомої ваги і ролі середнього класу і верств. Займаючи протилежне становище, сере дні й клас здійснює своєрідну зв’язуючу і дефілюючу, тобто поглинаючу соціальні хитання, зм’якшуючу роль між двома полюсами соціальної ієрархії, знижуючи накал їх протистояння. Чим чисельніше середній клас, тим більше у нього шансів впливати на політику держави, формування фундаментальних цінностей суспільства.
Соціальна мобільність - переміщення індивідів між різними рівнями соціальної ієрархії, яка визначається зазвичай з точки зору широких професійних і соціально-класових категорій. Ступінь соціальної мобільності часто використовується як показник рівня відкритості і рухомості суспільства і, навпаки, його консервативності, замкнутості. Існує два основних типи соціальної мобільності:
вертикальна
горизонтальна.
Територіальна, - Горизонтальна - Й"8'
політична і т.д.,
Індивідуальна Вертикальна
Групова
Горизонтальна або переміщення - перехід індивіда або соціального об’єкта з однієї соціальної групи в іншу, яка розташована на одному й тому ж рівні. "Переміщення" може відбуватися без будь-яких помітних змін соціального становища індивіда або соціального об’єкта у вертикальному напрямку.
Вертикальна соціальна мобільність - ті відносини, які виникають при переміщенні індивіда або соціального об’єкта з однієї соціальної верстви в іншу. В залежності від напрямку переміщення існує два типи вертикальної мобільності: висхідна і низхідна, тобто соціальне піднесення і соціальний спуск. У відповідності з природою стратифікації є низхідні і висхідні течії економічної, професійної і політичної мобільності, не говорячи вже про інші, менш важливі, типи.
Висхідні течії існують в двох основних формах:
проникнення індивіда з нижньої верстви в існуючу більш вищу верству;
утворення такими індивідами нової групи і проникнення всієї групи в більш вищу верству з вже існуючими групами цієї верстви.
Низхідна течія має відповідно також дві форми:
перша полягає в падінні індивіда з більш високої соціальної позиції на більш низьку, не руйнуючи при цьому вихідної групи, до якої він належав;
друга - деградація соціальної групи в цілому, приниження її рангу на фоні інших груп або в руйнуванні її соціальної єдності.
Є два види соціальної мобільності:
мобільність як добровільне переміщення або циркуляція індивіда в межах соціальної ієрархії;
мобільність, яка обумовлюється структурними змінами (наприклад, індустріалізацією і демографічними факторами).
В межах досліджень мобільності розглядаються рівні і зразки мобільності ("близька" - між суміжними ієрархічними ступенями і "дальня - між віддаленими), а також те, на які позиції хто переміщується, і що визначає відбір при переміщенні.
Інтергенераційна мобільність вказує на відповідність позицій індивідів до позицій їх батьків, а інтергенераційна - на відповідність позицій, які займаються одним й тим же індивідом в різні моменти його трудового життя.
Для оцінки соціальної мобільності використовуються показники її швидкості та інтенсивності.
Швидкість мобільності - число страт, які проходив індивід за певну одиницю часу.
Інтенсивність соціальної мобільності - кількість індивідів, втягнутих у соціальне переміщення. Загальну кількість, втягнутих в процес соціальної мобільності, визначають поняттям "абсолютної інтенсивності”, а їх частка стосовно загальної кількості людей, що становлять ту або іншу верству, визначається поняттям "відносної інтенсивності соціальної мобільності.
До факторів соціальної мобільності, на які вже вказувалось, від носяться також: професійна підготовка, система суспільного устрою (відкритий чи закритий тип суспільства), приналежність до політичних партій, до нових релігій, різний рівень народжуваності в річних стратах.
Канали (способи) подолання культурного бар’єра і бар’єра спілкування:
зміна способу життя, зокрема, прийняття нового матеріального стандарту, який сприяв би засвоєнню нового статусного рівня (обладнання квартири, придбання машини, дачі і т.д.);
розвиток типової статусної поведінки - такої, яка б сприяла прийняттю особистості в більш вищу соціально-класову верству. (Зміна своєї поведінки, щоб бути прийнятим в новому для себе середовищі. Зразки одягу, словесні звороти, манера спілкування, форми дозвілля - все підлягає перегляду);
зміна соціального оточення - встановлення контактів з індивідами тієї статусної верстви, в якій соціалізується мобільний індивід;
шлюб з представником більш високої статусної верстви (Попелюшка). Отже, поняття соціальної мобільності виявляється виключно важливою характеристикою суспільства. За його критеріями можна порівнювати різні типи суспільства з точки зору динамічності чи задубілості його соціальних структур, вводити поняття відкритого чи закритого суспільства, демократичного або тоталітарного режиму і т.д.
Наслідки соціальної мобільності (позитивні, негативні) відбиваються і на індивідах, і на суспільстві в цілому. Просування уверх тісно пов'язано з політичним розвитком, інтелектуальним, науковим прогресом, формуванням нових цінностей і соціальних рухів. Рух вниз веде до вивільнення вищих верств від малокорисних елементів. Але найважливіше те, що посилена мобільність сприяє дестабілізації суспільства за всіма його параметрами. Інший можливий результат - витіснення найбільш здібних членів суспільства з процесу мобільності або ж за межі даного суспільства як такого, що з неминучістю віддзеркалюється негативно і на долі самого суспільства. Від тієї чи іншої реакції суспільства на наслідки мобільності за лежить можливість або неможливість подолання нестабільності, яку вона викликає.
У перехідні періоди в зв’язку зі зростанням соціальної мобільності особливу гостроту набуває проблема маргінальності.
Маргінальність - це стан особистості або спільності, які знаходяться на межі різних культур. Це стан тих, хто відірвався від своєї страти, але ще не адаптувався до нової, не сприйняв її цінностей та норм. Труднощі адаптації до нового соціокультурного середовища породжують внутрішню напругу, стресовий стан. У зв’язку з цим, поведінка маргінала відрізняється нестійкістю, крайніми проявами.
Маргінальним може бути і все суспільство, якщо воно швидко здійснює перехід до нових соціальних умов свого розвитку, порушуються його підвалини, але ще продовжують діяти старі стереотипи, цінності свідомості старі норми поведінки.
Методичні вказівки щодо проведення заключної частини заняття.
Роблю стислі висновки по темі заняття.
Відповідаю на запитання студентів.
Ставлю завдання на самостійну роботу.
Підвожу підсумки заняття.
Викладач кафедри № 2
підполковник В. Романчук
Література
1. Вебер М. Избранные произведения. - М.: І990.
2. Гидденс Л. Стратификация и классовая структура. // Социологические
исследования. 1992, №9, 3,4.
3. Кочетов А. Истоки "новой" социальной структуры. // Свободная мысль 1993, №9.
4. Міщенко М. Підприємець сьогодні: штрихи до соціально-психологічного портрету. // Філософська і соціологічна думка. 1993. №6.
5. Піча В. Соціологія. - К.: 2000.
6. Руткевич М. Социальная поляризация. // Социологические исследования. 1992. №2.
7. Современная западная социология. Словарь. - М.: 1990.
8. Сорокин П. Человек. Цивилизация. Общество. - М.: 1992.
9. Соціологія. - К.: 1999.
10. Соціологія. - Київ-Харків: 1998.
11. Соціологія: короткий енциклопедичний словник. - К.: 1998.
12. Тадевосян З. Словарь-справочник по социологии и политологии. - М.: 1996.
13. Тощенко Ж. Социология. - М.: 1994.
14. Фролов С. Социология. - М.: 1996.
15. Якуба О. Социология. - Харьков: 1996.
10-09-2015, 14:54