Продовжив аналіз групової психології й міжособистісної взаємодії Г. Тард. Він виділяв три типи взаємодій: психічне зараження, вселяння, наслідування. Найбільш важливі роботи Тарда, присвячені цим аспектам функціонування культур, - "Закони наслідування" (1890) і "Соціальна логіка" (1895). Головне завдання автора - показати, як з'являються зміни (нововведення) у культурах і як вони передаються в суспільстві індивідам. Відповідно до його поглядів, "колективна інтерментальна психологія... можлива тільки тому, що індивідуальна інтраментальна психологія включає елементи, які можуть бути передані й повідомлені одною свідомістю іншому. Ці елементи... можуть з'єднуватися й зливатися воєдино, об’єднуючи щирі соціальні сили й структури, плин думок або масові імпульси, традиції або національні звичаї" Елементарне відношення, по Тарду, - це передача або спроба передачі вірування або бажання. Певну роль він відводив наслідуванню й вселянню. Суспільство - це наслідування, а наслідування - свого роду гіпнотизм. Усяке нововведення - це акт творчої особистості, що викликає хвилю унаслідувань.
Культурні зміни Г. Тард аналізував на основі вивчення таких явищ, як мова (його еволюція, походження, лінгвістична винахідливість), релігія (її розвиток від анімізму до світових релігій, її майбутність), і почуттів, насамперед любові й ненависті, в історії культур. Останній аспект досить оригінальний для дослідників культур того часу. Його Тард досліджує в главі "Серце", у якій він з'ясовує роль що притягають і відштовхують почуттів, міркує про те, що таке друзі й вороги. Особливе місце займає дослідження таких культурних звичаїв, як вендета (кревна помста), і феномена національної ненависті.
Наступний розвиток проблема пояснення механізмів внутрікультурної передачі інформації одержала в концепції інтеракціонизма (взаємодії) у працях американських учених У. Джеймса, Дж. Болдуїна, Ч. Х. Лантухи й Дж. Г. Міда. Центральне положення навчання - багатомірний аналіз "Я" як ядра особистості в культурі.
Представники "Групової психології" і теорії наслідування відкрили й досліджували механізми внутрікультурної взаємодії. Їхньої розробки були використані в дослідженні культур в XX в. для пояснення ряду фактів і проблем, що виникають при вивченні різних типів культур. Містячи розгляд соціально-психологічного аспекту в аналізі культур, необхідно зупинитися на змісті феноменів, відкритих Г. Лебоном і Г. Тардом.
Наслідування, складається у відтворенні, копіюванні рухових і інших культурних стереотипів. Величезне його значення в процесі оволодіння культурою в дитинстві. Уважається, що завдяки цій якості дитина опановує мову, наслідуючи дорослих, опановує культурні навички. Наслідування - основа навчання й можливості передачі культурної традиції з покоління в покоління.
Психологічне зараження часто складається в неусвідомленому повторенні дій у людському колективі або просто при скупченні людей. Ця якість сприяє оволодінню людьми яких-небудь станів психологічного типу (страх, ненависть, любов і т.д.). Нерідко воно використовується в релігійних ритуалах.
Вселяння - всілякі форми впровадження у свідомість людей (в усвідомленій або несвідомій формі) певних положень, правил, норм, що регулюють поводження в культурі. Може проявлятися у всіляких культурних формах, дуже часто сприяє об'єднанню людей усередині культури для виконання якого-небудь завдання. Всі ці три характерні риси культурної діяльності реально існують і діють разом, забезпечуючи регуляцію між членами етнокультурної спільності.
Вплив "Психології народів" як культурологічної концепції на розвиток досліджень культур в XX в. не менш фундаментально, чим вплив "Групової психології". Справа Вундта, Лацаруса й Штейнталя було продовжено напрямком у вивченні культур "Культура й особистість". Предметом його вивчення стали пізнавальні здатності людей різних культур, культурно обумовлені стереотипи поводження, емоційного реагування. Значне місце було приділено вивченню етнопсихології різних народів, аналізу етнічної історії і її відбиття в епічних добутках.
Література
1 Штейнталь Х. Граматика, логіка й психологія - К., 1999
2 Шпет Г. Введення в етнічну психологію – К., 1996
3. Вундт В. Проблема психології народів. – К., 2002
4. Белик А.А. Расизм или гуманизм? // Расы и народы: Ежегодник. М., 1989.
5.Гофман А.Б. Элитизм и расизм // Расы и народы: Ежегодник. М., 1977.
10-09-2015, 15:07