Обмовляючи обмеженість свого визначення імперіалізму, Ленін пропонує наступну його версію: "1) концентрація виробництва й капіталу, що дійшла до такого високого щабля розвитку, що вона створила монополії, що грають вирішальну роль у господарському житті;
2) злиття банківського капіталу із промисловим і створення на базі цього "фінансового капіталу" фінансової олігархії;
3) вивіз капіталу, на відміну від вивозу товарів, здобуває особливо важливе значення;
4) утворяться міжнародні монополістичні союзи капіталістів, що ділять мир, і 5) закінчений територіальний розділ землі найбільшими капіталістичними державами. Імперіалізм є капіталізм на тій стадії розвитку, коли зложилося панування монополій і фінансового капіталу, придбав видатне значення вивіз капіталу, почався розділ миру міжнародними трестами й закінчився розділ всієї території землі найбільшими капіталістичними країнами". Відзначимо, що дане визначення імперіалізму є фактично першим визначенням глобального співтовариства, глобальної структури соціально-економічних відносин.
Суспільство епохи імперіалізму істотно відрізняється від епохи ліберального капіталізму. Відрізняється саме тим, що конкуренція, що існує в якості головного, базисного для суспільства чинника, відносини між вільними соціальними й економічними агентами перетворює в монополію. "Це вже зовсім не те, що стара вільна конкуренція роздроблених і не знаючих нічого друг про друга хазяїв, що провадять для збуту на невідомому ринку... Провадиться приблизний облік розмірів ринку, що "ділять" між собою, за договірною згодою, ці союзи. Монополізується процес навчання робочої сили, наймаються кращі інженери, захоплюються шляхи й кошти повідомлення... Капіталізм у його імперіалістичній стадії впритул підводить до самого всебічного усуспільнення виробництва, він витягає, так сказати, капіталістів, всупереч їхньої волі й свідомості, у якийсь новий громадський порядок, перехідний від повної волі конкуренції до повного усуспільнення". Виробництво, як уважає Ленін, стає суспільним, але присвоєння залишається часткою. "Суспільні засоби виробництва залишаються приватною власністю невеликого числа осіб. Загальні рамки формально визнаної конкуренції залишаються, і гне деяких монополістів над іншим населенням стає в сто разів важче, нестерпніше".
"Примус до організації" Ленін трактує як посилення гніта, як примус до підпорядкування. На його думку, у наявності не конкурентна боротьба дрібних і великих, технічно відсталих і технічно передових підприємств, а удушення монополістами тих, хто не підкоряється монополії, її гніту й сваволі. З'являється новий тип панування й пов'язаного з ним насильства. Цей новий тип панування й насильства виникає з утворення всесильних економічних монополій. "Імперіалізм є епоха фінансового капіталу й монополій, які всюди несуть прагнення до панування, а не до волі. Реакція по всій лінії при всяких політичних порядках, крайнє загострення протиріч і в цій області - результат цих тенденцій".
Фінансовий капітал разом з монополіями як новою формою економічної організації з абсолютною неминучістю пронизують всі сторони громадського життя, незалежно від політичного устрою й від яких би те не було інших "частковостей". Істотні зміни перетерплює класова структура суспільства в епоху імперіалізму. З'являються нові соціально-економічні групи, здобувають нову якість старі.
Література
1. Браунінг П. Сучасні економічні теорії - буржуазні концепції. - К., 2002
2. Пилипенко В.Є. Соціальна регуляція трудового поводження. (Соціологічний аналіз). - К., 1993
3. Тарасенко В.М. Соціологія споживання: Методологічні проблеми. - К., 1993
4. Быков С. Современные проблемы мировой экономики и международных отношений. - М., 2001
5. Барулин В.С. Диалектика сфер общественной жизни. - М., 1997
10-09-2015, 15:17