6. Роль соціології у розвитку українського суспільства та у підготовці сучасного фахівця
Як підкреслював відомий французький соціолог Е. Дюркгейм, соціологія не була б варта уваги, коли б не дозволяла удосконалити суспільство.Переоцінити значущість соціології у пізнанні трансформаційних процесів, які відбуваються в сучасній Україні важко, проте у подальшому її роль у реформуванні нашого суспільства, його удосконаленні, безперечно, повинна збільшуватись. Необхідність цього обумовлена багатьма причинами. Насамперед нагальною потребою у науковому (в тому числі і перш за все соціологічному) обґрунтуванні реформ, що здійснюються у країні. Це передбачає всебічний аналіз та прогнозування можливих соціальних наслідків тих чи інших економічних, політичних, правових і т. ін. нововведень, їх впливу на соціальне самопочуття населення , його матеріальне становище, настрої, протесну поведінку тощо.
Зростання ролі та значення соціальної сфери життя суспільства зумовлює необхідність „втручання соціології” у розробку соціальної політики української держави. При цьому мова йде не лише про соціально орієнтовану економіку та певну систему соціального захисту населення, але й про потребу розгаллуження такої сфери діяльності держави та суспільства, як соціальна робота. Безперечно, що соціальна робота – це галузь, яка має бути заснована саме на соціологічному баченні соціальніх процесів та проблем, в т.ч. запитів та потреб різних прошарків суспільства та окремої особистості.
Нарешті, як вже підкреслювалося,соціологія має велике значення для становлення в Україні громадського суспільства та правової держави. Перш за все це повязано з формуванням у нашій країні інституту громадської думки. Його становлення є, з одного боку, наслідком розвитку соціології, активізації соціологічних досліджень різноманітних проблем сучасного суспільства, з іншого – зростаючої (в т.ч. під впливом соціології) громадянської самосвідомості населення.
Звертання соціології (в межах масштабних соціологічних досліджень) до аналізу трансформації ціннісних орієнтацій різних верств населення, динаміки політичних преференцій, соціального статусу, можливостей соціальної мобільності тощо не тільки надає дослідникам та суспільству інформацію про певний стан суспільної свідомості та поведінки, але й помітно впливає на ці самі свідомість та повідінку самим фактом такого звертання. У цьому сенсі деякі вчені, наприклад відомий російський соціолог В.А. Ядов, говорять про ідеологічний вплив соціології, тобто ії спроможність завдяки проведенню досліджень та інформуванню населенння про їх результати змінювати ціннісні орієнтири та мотивацію його (населення) поведінки.
У підготовці майбутніх фахівців все більшого значення набуває їх озброєння соціологічними знаннями. Сьогодні навчальні курси з основ соціології та деяких спеціальних соціологічних дісциплін (соціологія медицини – у медичних вузах, соціологія права – у юридичних, єкономічна соціологія – на єкономічних факультетах та вузах тощо) є невід’ємною складовою профессійної підготовки майбутніх фахівців у будь-якій галузі. Це допомагає студентській молоді не тільки оволодіти широким колом теоретичних питань (що таке суспільство, які рушійні сили його розвитку, як виникають певні елементи соціальної структури тощо), але й осягнути свої можливості впливу на соціальні процеси, навчитися регулювати ці процеси, управляти ними.
7. Методи збору соціологічної інформації
Соціологія у своєму арсеналі має цілий комплекс методів збору соціологічної інформації. Вони поділяються на кількісні та якісні.
Кількісні методи – це сукупність способів, прийомів і процедур одержання соціологічного знання, що базуються на точному вимірі і передбачають використання досягнень сучасної математики і обчислювальної техніки.
До даної групи методів, наприклад, відносяться анкетне опитування, стандартизоване (формалізоване) інтерв'ю, контент-аналіз тощо
Якісні методипередбачають певне "розуміння" явищ, що досліджуються, не потребують їх точного вимірювання та кількісної інтерпретації.
На відміну від кількісних в якісних методах в першу чергу з'ясовується не "скільки так відповідають", а "що означають відповіді" та "чому так відповідають" представники тієї чи іншої соціальної групи. Дані, отримані із використанням якісних методів, "багаті" подробицями і більш повно передають особливості сприйняття соціальної реальності респондентом.
Результатом взаємодії дослідника та респондента є нове уявлення про соціальну реальність, котре до цього могло бути відсутнім у кожного з учасників дослідження. Саме це нове уявлення стає предметом аналізу в якісному дослідженні. Такі методи часто називають "тонкими" або "м'якими", оскільки вони потребують від дослідника високого рівня професійної кваліфікації та майстерності.
Прикладом якісних методів можуть слугувати включене спостереження, біографічний метод, фокусоване групове інтерв'ю, якісний аналіз документів.
Який саме метод буде застосований соціологами, залежить від мети та завдань дослідження, його виду, умов, місця та часу проведення.
Основні методи, що використовуються для збору соціологічної інформації:
· опитування
· аналіз документів
· спостереження
· експеримент
Опитування як метод збору соціологічної інформації.
Опитування – це метод одержання первинної соціологічної інформації, в основі якого лежить сукупність питань, які пропонуються респонденту, і відповіді на які утворюють необхідну дослідницьку інформацію.
Спілкування дослідників з респондентами відбувається опосередковано, за допомогою спеціальних методичних інструментів (анкета, сценарій інтерв’ю), а також спеціально підготовлених людей (анкетерів, інтерв'юерів).
Цей метод дозволяє у максимально стислий термін опитувати великі сукупності людей і одержувати різноманітну інформацію. Частіше за все у соціології використовують такі різновиди опитування:
· анкетування (анкетне опитування)
· інтерв’ю
· соціометричне опитування
· експертне опитування.
Різноманітну і якісну соціологічну інформацію можна одержати за допомогою методу анкетного опитування. За способом спілкування дослідника та респондента анкетування поділяють на пресове, поштове і таке, що передбачає роздавання анкет.
Головним інструментом цього виду опитування є анкета – тиражований документ, що містить з’єднану єдиною логікою систему запитань, сформульованих і пов’язаних між собою за встановленими правилами.
Анкета заповнюється респондентом самостійно, тому має бути максимально зрозумілою.
Анкета складається із декількох частин. У вступній частині вказується: хто проводить опитування, з якою метою, за якими правилами респонденту треба позначати в анкеті свої відповіді на запитання.
За вступною частиною, як правило, даються контактні питання. Їх призначення – зацікавити респондента, полегшити процес включення в роботу.
Після контактних пропонують основні запитання, зміст яких повністю визначається метою та завданням дослідження.
Завершають блок основних питань завершальні питання, функція яких полягає у знятті психологічної напруги у респондента, дають йому можливість відчути, що зроблена велика корисна робота.
На останньому місці в анкеті, як правило, стоїть "паспортичка", або "об’єктивка", яка містить питання для з’ясування соціально-демографічних характеристик респондентів. У паспортичку частіше за все включають питання про стать, вік, освіту, професію, соціальний статус, матеріальний та сімейний стан, місце проживання респондента.
Щодо кількості питань, то вона повинна бути в межах розумного. Практика соціологічних досліджень показує, що час заповнення анкети не повинен тривати більше 50-60 хвилин.
У порівнянні з інтерв'ю анкетування є більш економічним та оперативним методом.
Інтерв’ю – цілеспрямована бесіда, мета якої полягає в отриманні відповідей на питання, що передбачені програмою дослідження.
Інтерв'ю має певні переваги у порівнянні з анкетним опитуванням, а саме: можливість урахувати рівень культури респондента, його ставлення до теми бесіди або до окремих питань, що проявляється на невербальному рівні (жести, міміка, інтонації); можливість ставити уточнюючі, контрольні питання.
Соціометричне опитування – це метод опитування, націлений на виявлення міжособистісних відносин шляхом фіксації взаємних почуттів симпатії і неприязні серед членів групи (наприклад, шкільного класу, трудового колективу).
Особливість цього методу полягає у його цілеспрямованій орієнтації на дослідження міжособистісних відносин в малих групах.
В арсеналі соціологічного дослідження соціометричний метод з’явився завдяки зусиллям американського соціального психолога та соціолога Я.Морено.
За допомогою цього методу можна одержати досить точну інформацію про позиції індивідів в групі, про групову згуртованість, про структуру лідерства, конфліктність тощо. Ця інформація є надзвичайно важливою для корегування міжособистісних стосунків в групі.
Головний інструмент соціометрії – тест, що складається із запитань, відповіді на які слугують підґрунтям для встановлення структури взаємовідносин (наприклад: „Кого із членів Вашої студентської групи Ви запросили б на свій день народження? До кого із членів Вашої групи Ви б звернулися за допомогою у першу чергу? Кому Ви довірили б свою таємницю?” тощо).
Експертне опитування – це одержання інформації щодо стану і прогнозування зміни соціального явища від кваліфікованих осіб (експертів), які мають глибокі знання про об’єкт та предмет дослідження. Головний критерій вибору експертів – компетентність.
Аналіз документів як метод збору соціологічної інформації.
Методи аналізу документів передбачають вивчення соціальної інформації, яка зафіксована на різноманітних носіях.
Документом в соціології називають спеціально створений людиною предмет, призначений для передачі та збереження інформації про різні аспекти суспільного життя.
За формою фіксації інформації документи поділяють на:
- письмові (у формі тексту). Найбільш розповсюджений тип документів. Джерелами даного типу документів для соціологів можуть слугувати державні архіви, архіви організацій і підприємств, статистична звітність, наукові публікації, преса, особисті документи.
- документи на електронних носіях (дискети, CD тощо).
- іконографічну документацію (кіно-, відео-, фотодокументи, картини, гравюри тощо).
- фонетичні документи (аудіозаписи).
Спостереження як метод збору соціологічної інформації.
Спостереження – це цілеспрямоване сприйняття явищ об’єктивної дійсності, у процесі якого одержується інформація про зовнішні сторони, властивості та відносини об’єктів, що вивчаються.
Цей метод передбачає пряму реєстрацію подій, що відбуваються, очевидцем, тобто тим, хто спостерігає.
У науковому спостереженні завчасно планується його організація, розробляється методика реєстрації, опрацювання та інтерпретації даних, що дозволяє забезпечити відносну надійність інформації.
Спостереження дає живі, безпосередні враження про об’єкт, що досліджується, багаті конкретними деталями, а також надає можливість одержати дані незалежно від уміння респондента описати словами свою поведінку чи від його бажання взагалі щось говорити про свою поведінку.
За ступенем участі спостерігача в ситуації, що досліджується, розрізняють:
· невключене спостереження (спостерігач перебуває поза подіями, лише фіксує те, що відбувається). Цей вид спостереження застосовується для вивчення масових процесів, коли спостерігач, для того щоб бачити весь хід процесу, повинен знаходитись на достатній відстані від об'єкту спостереження.
· включене спостереження (соціолог безпосередньо бере участь у досліджуваному процесі, перебуває в контакті з людьми, за якими веде спостереження, та приймає участь в їх діяльності
За місцем проведення та умовами організації спостереження буває:
- польове (проводиться у реальній життєвій ситуації);
- лабораторне(умови та середовище спостереження визначаються дослідником).
За регулярністю проведення:
- систематичне спостереження (характеризується регулярністю фіксації дії, процесу, ситуації упродовж певного періоду, що дозволяє виявити не тільки стан, але й динаміку;
- випадкове(несистематичне) спостереження (проводиться у незапланованій ситуації).
За ступенем формалізації:
- структуроване (контрольоване) – це такий вид спостереження, при якому соціолог заздалегідь визначає його план та ті з елементів процесу чи ситуації, що вивчаються, які є більш важливими для дослідження.
- неструктуроване (неконтрольоване) – це такий вид спостереження, в якому дослідник не визначає заздалегідь, які саме елементи процесу або ситуації він спостерігатиме. Дослідник не має строгого плану, завчасно визначається лише сам безпосередній об'єкт спостереження.
Спостереження вважається надійним, якщо в разі його повторення за тих же умов та з тим же об'єктом, воно забезпечує той же самий результат незалежно від того, ким спостереження повторюється, тобто незалежно від особи спостерігача.
Експеримент як метод збору соціологічної інформації.
Експеримент в соціології – це метод отримання інформації про кількісні та якісні зміни показників діяльності та поведінки соціального об’єкта у результаті впливу на нього певних керованих і контрольованих чинників.
Існують такі види експерименту:
За характером експериментальної ситуації (умовами проведення):
- польовий (характерна максимально природна ситуація). Завдяки цьому об’єкти, що досліджуються, зберігають свої звичні властивості, зв’язок тощо.
- лабораторний (передбачає проведеннядосліджень у певному штучному середовищі).
За критерієм реальності проведення розрізняють:
- натуральний (лабораторний, польовий). Даний вид експерименту не тільки моделюється в уяві дослідника, але й здійснюється реально, на практиці. В соціології, як правило, натуральний експеримент проводиться в малих групах. Його проведення в більш масштабних спільнотах є надто складним.
- уявний (модельний). Цей вид експерименту присутній в будь-якому соціологічному дослідженні, в якому використовуються статистичні методи. Уявний експеримент є основним при моделюванні соціальних процесів за допомогою обчислювальної техніки.
Біографічний метод як метод збору соціологічної інформації
Останнім часом у вітчизняній соціологічній практиці набули поширення, як зазначалося вище, якісні методи дослідження, зокрема біографічний метод.
Біографічний метод (метод "історій життя", "життєписів"). Цей метод використовує біографічні дані – головне джерело детальних і мотивованих описів "історії" окремої особистості. Найчастіше біографічні дані містяться в особистих документах (мемуарах, щоденниках, листах, нотатках тощо) або у матеріалах інтерв'ю та бесід.
Відмінною особливістю біографічного методу є його сфокусованість на унікальних аспектах історії життя людини (іноді – групи, організації), а також на суб'єктивному, особистому підході до опису людського життя, кар'єри, історії кохання тощо. У центрі уваги соціолога тут опиняється документальний або усний опис подій, зроблений з точки зору самого суб'єкта подій.
У 1920-1940-х роках біографічний метод широко використовувався представниками Чиказької школи в соціології. Наприклад, в 20-х роках соціолог К. Шоу досліджував підліткову злочинність, вивчаючи написані за його проханням автобіографічні нотатки юного правопорушника, які були доповнені поліцейськими та судовими документами, результатами медичних експертиз.
Значний внесок в розвиток біографічного методу зробили культурні антропологи та історики, які часто спираються на усні історії та мемуари, нотатки у щоденниках тощо. Ще більш очевидним є доробок у розвиток цього методу документальної журналістики та мемуаристики.
Першою власно соціологічною роботою, що використовує особисті документи, листи та автобіографії в аналізі соціальних процесів, стала видана у 1918-1920 роках книга У. Томаса та Ф. Знанецького "Польський селянин в Європі та Америці". Один із томів цієї фундаментальної праці складається з автобіографії польського емігранта Владека, який описав свій шлях від провінційного польського Копіна до Чикаго.
У. Томас та Ф. Знанецький першими виступили з обґрунтуванням застосування біографічного методу. Вони вважали, що соціальні процеси необхідно розглядати як результат постійної взаємодії свідомості особистості та об'єктивної соціальної реальності. Тому вивчення свідомості та самосвідомості особистості – необхідна умова аналізу соціального світу. Дослідження, що ґрунтуються на "історіях життя", дозволяє вийти на більш широкі узагальнення, що стосуються соціальних груп, субкультур, класів тощо.
8. Програма соціологічного дослідження
Соціологічне дослідження – це система послідовних методологічних, методичних та організаційно-технічних процедур, спрямованих на отримання точних об’єктивних даних про соціальне явище чи процес, що вивчається.
В соціологічному дослідженні відбувається поєднання теоретико-методологічного та емпіричного рівнів пізнання.
Соціологічне дослідження передбачає ряд етапів:
· підготовчий (розробка програми та робочого плану дослідження);
· збір первинної соціологічної інформації (польовий етап);
· етап обробки інформації;
· аналіз отриманої інформації, підготовка підсумкових документів, що містять висновки та рекомендації.
Обов’язковою умовою проведення соціологічного дослідження є складання його програми.
Програма соціологічного дослідження – це науковий документ, що відображає загальну концепцію та ідеологію дослідження.
Програма соціологічного дослідження виконує такі функції:
· пізнавальну
· методичну
· організаційну
Програма соціологічного дослідження має методологічний та процедурний (методичний) розділи.
Методологічний розділ Процедурний (методичний) розділ
| · Формулювання проблеми | · Визначення вибіркової сукупності |
| · Визначення об’єкта | · Визначення методів збору соціологічної інформації |
| · Визначення предмета | · Структура інструментарія для збору соціологічної інформації |
| · Визначення мети | · Логічна схема опрацювання первинної соціологічної інформації (опрацювання, аналіз та інтерпретація отриманих даних, підготовка наукового звіту) |
| · Визначення завдань | |
| · Логічний аналіз основних понять | |
| · Висування гіпотез |
Поряд з програмою соціологічного дослідження розробляється також робочий план – документ, в якому знаходить відображення весь обсяг наукових, організаційних та фінансових витрат на проведення дослідження. Робочий план покликаний привести у відповідність етапи дослідження з його програмою, з календарними термінами, ресурсами, необхідними для досягнення кінцевої мети дослідження.
Робочий план містить у собі графік здійснення різних видів робот, підбір та підготовку виконавців, розрахунки необхідних матеріальних затрат на дослідження, пояснювальну роботу та розробку форм контролю за проведенням дослідження.
Література:
1. Кравченко А.И. Социология: Учебник. – М.: "Проспект", 2004
2. Кравченко А.И., Анурин В.Ф. Социология: Учебник для вузов. – СПб.: Питер, 2005
3. Радугин А.А., Радугин А.К. Социология: курс лекций. М., 1996.
4. Ритцер Дж. Современные социологические теории. 5-ое изд.- СПб.: Питер,2002.
5. Смелзер Н. Социология. — М., 1998.
6. Сорокин П. Структурная социология //Человек. Цивилизация. Общество. М., 1992. С. 156-220.
7. Соціологія / За заг. ред. Городяненка В.Г. – К, 1999
8. Тощенко Ж.Т. Социология. Общий курс. М.,2003.
9. Фролов С.С. Социология: Учебник. 3-е издание - М., Гардарики 1999. -
10. Якуба О.О. Соціологія — Харків: Константа, 1996.
10-09-2015, 16:18