Соціологія інноваційних процесів

На сьогодні фінансові можливості України є досить обмежені: ВВП як основне джерело фінансових ресурсів країни має дуже низьке значення і темпи його зростання теж повільні, тому, який би відсоток ВВП не спрямовувався на науково-дослідні розробки, в абсолютній величині обсяг таких вкладень буде незначний. У 2003 р. обсяг фінансування науки становив 1,35 % ВВП. Порівняно з критерієм, що пропонується ЄС, він менший на 1,15 %. У цілому ж питома вага науково-технічної сфери у ВВП на рівні менш як 1,5 % притаманна країнам із сировинною орієнтацією економіки.;

Дані таблиці свідчать, що фінансування підприємствами наукових та науково-технічних робіт здійснюється за рахунок коштів замовників і переважно вітчизняних. Це, з одного боку, добре, але якщо згадати про обмеженість внутрішнього попиту на результати наукових та науково-дослідних робіт (внаслідок відсутності грошей), можна зробити висновок, що іноземні інвестори не дуже заінтересовані в розвитку вітчизняної науки. Слід зазначити, що вітчизняні та іноземні замовники фінансують прикладні дослідження, тобто дослідження, спрямовані на пошук шляхів вирішення технічних та технологічних проблем стосовно конкретної галузі, що базуються на вже існуючих досягненнях. Але необхідно пам'ятати, що інноваційний процес починається з фундаментальних досліджень, тобто розробки гіпотез, концепцій, теорій у конкретних сферах наукової діяльності, які є основою для створення нововведень. Результати цих початкових досліджень с найбільш передбачуваними. Тому в більшості високо розвинутих країн фінансування фундаментальних досліджень здійснюється в адміністративно-відомчій чи програмно-цільовій формі.

Останнім часом все більше усвідомлюється необхідність стимулювання інноваційної діяльності підприємств, науково-дослідних установ і навчальних закладів одночасно з пошуком того законодавчого поля, яке дозволило б зберегти конкурентне середовище. В Україні стимулювання інноваційної діяльності регламентується Законом України «Про інноваційну діяльність», проте відповідні статті цього Закону (ст. 21 та ст. 22) практично так і не були реалізовані.

Статистика свідчить про неухильне скорочення кількості промислових підприємств, що впроваджували інновації. У 2002 р. інноваційно-активними було 1506 промислових підприємств, або 3 % загальної кількості підприємств; у 2003 р. цей показник знизився на 25 %. У США інноваційно-активними є 85-90 % підприємств, у Франції, Великобританії та Німеччині - 70-80 % підприємств, у Канаді - 84 %.

Недостатня інноваційна активність зумовлена, перш за все, незаінтересованістю підприємств впроваджувати інновації. Це пов'язано насамперед з відсутністю оборотних коштів та недостатніми обсягами інвестиційних ресурсів, із скороченням недержавних замовлень на виконання НДДКР, відсутністю встановлених законом преференцій для інноваційних проектів, а також із дуже низьким рівнем інноваційної культури в Україні .

Основою інноваційного розвитку має бути створення ефективної інноваційної інфраструктури, одним із видів якої є технопарк, але існуюче законодавство щодо технопарків є недосконалим. По-перше, відсутні чіткі механізми та регламентовані терміни розгляду інноваційних проектів; чітко не визначені критерії відокремлення інноваційних проектів від «не інноваційних». По-друге, велика кількість бюрократичних перешкод при відкритті технопарку. Для відкриття технопарку необхідно, щоб:Верховна Рада ухвалила закон про відкриття технопарку;Кабінет Міністрів в особі віце-прем'єра з гуманітарних та інших інноваційно-наукових питань затвердив інноваційний проект;Національна академія наук України в особі президії розглянула проект. З 2003 р. НАН «подає проекти до Кабінету Міністрів»;Міністерство освіти та науки повинно теж взяти участь у прийнятті рішення про реєстрацію інноваційного проекту (здійснює облік іконтроль, паперову роботу, організує експертизу, розглядає на засіданні робочої групи й рекомендує до розгляду державної комісії).Для ефективного функціонування технопарків необхідно чітко визначити цілі інноваційної діяльності, що дозволить детальніше визначити критерії відбору інноваційних проектів, скоротити строки розгляду проектів та інших матеріалів, удосконалити порядок та затвердження інноваційних проектів.

Найважливішим завданням держави в умовах обмеженості ресурсів має стати визначення науково-технічних і технологічних пріоритетів. Метою Закону України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» є створення правової бази для концентрації ресурсів держави на провідних напрямах науково-технологічного оновлення виробництва. Виходячи з мети цього Закону пріоритетними, в умовах дефіциту фінансових ресурсів, повинні бути декілька напрямів, але ж в Украйні приймається програма на 120 пріоритетних напрямів інноваційної діяльності (в Росії, наприклад, -17, в Японії - 8) . Слід зазначити, що більшість пріоритетних напрямів інноваційної діяльності орієнтовані на розвиток третього-четвертого технологічних укладів (третій та четвертий технологічні уклади характеризуються розвитком хімічної, машинобудівної промисловості, паливно-енергетичного комплексу, електроенергетики, приладобудування та синтетичних матеріалів; п'ятому технологічному укладу притаманні такі галузі: атомна енергетика, мікроелектроніка, інформатика, біотехнологія, генна інженерія, аерокосмічна промисловість).

За 14 років незалежності українська інноваційна сфера так і не стала привабливою як для вітчизняного, так і для іноземного інвестора. В Україні існує дуже багато ризиків, пов'язаних з нестабільністю політичної системи, законодавства, економічних процесів. Одним із інструментів заохочення інвесторів вкладати гроші, передусім у таку ризиковану діяльність, як інноваційна, є зниження ризиків. Це можна досягти шляхом державного страхування кредитів на інноваційні проекти, встановлення відповідальності за нецільове використання кредитів, надання можливості інвестору бути співвласником результатів інноваційного проекту. Але все цеповинно бути прописано в законі, а також передбачено механізмом впровадження та реалізації. Ділові ризики в процесі здійснення інноваційних проектів можна знизити при правильно побудованій стабільній законодавчій базі.

Активізувати інноваційну активність можна за такими напрямами:пряме фінансування інноваційної діяльності по створенню прогресивної техніки, технології, шляхом виділення з бюджету певного обсягу фінансових ресурсів (як це передбачено Законом України «Про наукову та науково-технічну діяльність»), прийняття державних цільових програм, збільшення обсягів державного замовлення на інноваційну продукцію;непряме фінансування, тобто створення умов для наукових організацій та господарюючих суб'єктів, які беруть участь в інноваційній діяльності, шляхом надання податкових та кредитних пільг, прискореної амортизації, патентно-ліцензійної політики.

Законом України «По інноваційну діяльність» передбачено непряме фінансування інноваційної діяльності, але, як вже зазначалося, на практиці воно не працює. Найбільш ефективним, на нашу думку, в умовах обмеженості державних фінансових ресурсів, є податкові пільги. Пільги необхідно пов'язати, перш за все, з прискоренням НТП. Податок повинен відчутно зменшуватися залежно від обсягу витрат на розробку і освоєння нової високоефективної продукції. Доцільно активніше вводити податковий кредит, при використанні якого загальна податкова база змінюється залежно від річного приросту витрат на НДДКР.

Вирішення проблеми законодавчого забезпечення інноваційної діяльності дозволить не тільки декларувати, а й реалізувати інноваційний розвиток соціології та економіки.

Чинне законодавство у сфері інноваційної діяльності не має структурної повноти, що в поєднанні з практикою зупинення чинних законодавчих норм спричиняє певні негативні наслідки в частині управління інноваційною діяльністю.

Наведене свідчить про необхідність удосконалення інноваційного законодавства в Україні. Слід зазначити, що законодавчі акти, пов'язані з нормативно - правовим регулюванням інноваційної діяльності, не узгоджені між собою і визначають загальні, найбільш принципові положення, проте не регламентують інноваційну діяльність як логічний і послідовний інноваційний процес, спрямований на прискорення економічного розвитку України.

Список використаної літератури:

1. Иванов В.Н. Инновационные социальные технологии устойчивого развития.-Уфа: Дизайн Полиграфо.-2003.-352 с.

2. Аптоток Л. Л., Порцпик А. М., Савчук В. С. Інновації: теорія, механізм розробки та комерціалізації - К., 2003.

3. Герасимчук А.А., Шиян О.М. Соціологія: курс лекцій.-К.: Вид-во Європ. ун-ту фінансів, 2000.- 88с.

4. Смелзер Н.Д. Проблеми соціології. - Львів: Кальварія.- 2003.-128с.

5.Стогний В. С. Условия развития инновационной деятельности на Украине // Инновации. -2004. - № 9. - С. 8.

6. Статистичний щоричник України за 2003piк. - К., 2003. - 347 с.

7. Соловьев В. П. Современные тенденции формирования инновационного законодательства на Украине // Инновации. - 2004. - №

8.Ващук Я. Про державну «підтримку» інноваційної діяльності // www.patcnl.km.ua.

9. Г.Е. Зборовский, Н.Б. Костина Социология управления. – Екатеринбург, 2004.-324с.

10. О.В.Ромашов, Л.О.Ромашева. Социология и психология управления. –М.: Изд-во «Экзамен», 2003.-165с.

Таблиця 1.1

Довгострокові прогнози розвитку країн Східної Європи

Демографічні прогнози на 2050, в млн.

* Східна Європа включає: Білорусь, Болгарію, Чеську Республіку, Угорщину, Польшу, Румунію та Україну.

Рівень зростання валового продукту, 1996-2050

Економічні прогнози ВНП (мільярди доларів США 1995 р.)

Таблиця 1.2

Прогнози розвитку для нових членів Європейського Союзу з урахуванням сучасного рівня зростання національного продукту²

Таблиця 2

Класифікація інновацій

Таблиця 3

Динаміка витрат на наукові дослідження та розробки в Україні, млн.грн