Термін глобалізм вперше з’явився у словниках на початку 60-х років ХХ ст. і на сьогоднішній день однозначного визначення глобалізації в науковій літературі немає.
Глобалізація – це історичний процес зближення націй та народів, між якими поступово зникають традиційні кордони і людство перетворюється в єдину взаємозалежну економічну, фінансову, комерційну, електронну систему.
Глобалізація робить неможливим для окремих націй підтримувати незалежні економіки, форми правління і соціальні структури. Відбувається підвищення ролі транснаціональних корпорацій (ТНК), які інтегрують економічну діяльність у світовому масштабі і на долю яких зараз припадає приблизно третина виробництва промислової продукції і 40% світового товарообігу. Підвищується мобільність капіталу, робочої сили, інформації та ідей. Як результат утворюється планетарний інформаційний простір зі світовим виробництвом, що функціонує глобально, формується глобальне (наднаціональне) суспільство.
У другій половині ХХ ст. матеріалізувалося поняття глобальна політика. Це відбулося, коли в орбіту міжнародних відносин були втягнені майже всі держави світу. Нині національні держави ще залишаються головними акторами на міжнародній політичній арені, але під впливом економічної інтеграції виникають різноманітні форми глобальних політичних об'єднань і союзів.
Процес становлення єдиного взаємозалежного світу, тобто становлення глобального суспільства, потребує управління глобальними зв’язками та процесами, утворення всесвітнього (наднаціонального, наддержавного) уряду. Таких структур управління, які не належать жодній країні та функціонують згідно власним соціальним законам, на Заході вже досить багато. Їх значення в усіх сферах міжнародного життя є настільки істотною, що важко взагалі уявити світ без ООН, НАТО, ЕС, ВБ, МВФ, ЮНЕСКО, СОТ тощо.
В умовах глобалізації правила гри у світі встановлюють найбільш розвинені і могутні країни, вимагаючи від інших добровільно чи примусово підкорятися.
Ті процеси, що ведуть до інтеграції, водночас породжують нові форми нерівності, світового панування, поляризації світу на багаті та бідні суспільства, на країни золотого мільярду на чолі з США та периферією. Зараз золотий мільярд споживає за оцінками вчених 75% всіх світових ресурсів. Доходи 20% найбагатших і 20% найбідніших співвідносяться як 60:1.
Зрозуміло, що глобалізація є далеко неоднозначним і суперечливим процесом, що містить глобалізм і антиглобалізм, інтеграцію і суверенізацію, світове панування і національний, релігійний радикалізм, співпрацю і протистояння одних суспільств у відношенні до інших.
Різні аспекти глобалізації залишаються предметом гострих дискусій в академічних колах, але більшість західних науковців визнає, що, по-перше, глобалізація охоплює переважно взаємопов’язані економіки Європи, Північної Америки та Японії. По-друге, в умовах глобалізації розрив між багатою Північчю та бідним Півднем скорочується для обмеженої кількості країн та зростає для більшості інших. По-третє, роз’єднання держав не є життєздатною стратегією.
За І. Валлерстайном, одним з найвідоміших дослідників глобалізації, сучасний світ має три складові:
· центр, або ядро. До нього належать високорозвинені країни Західної Європи, США, Канада, Японія та Австралія. Ядро характеризується наявністю сильної держави та вільної робочої сили, домінує в світовій економіці та експлуатує країни, розташовані за його межами, що дозволяє країнам ядра підтримувати та зберігати своє багатство, владу, вплив.
· напівпериферія (середній рівень доходу на душу населення). До неї належать країни, що досягли помірного рівня індустріалізації та загального розвитку. Лідерами серед напівпериферійних країн вважають чотирьох малих драконів (Південна Корея, Тайвань, Гонконг тощо) та ряд нових індустріальних країн (Бразилія, Мексика, Малайзія тощо). Напівпериферія може утворюватися за рахунок витіснення країн із ядра, а також за рахунок переміщення із периферії в результаті геополітичних та геоекономічних змін.
· периферія. Це найбідніші, дуже слабкі та найменш індустріально розвинені країни, сконцентровані, головним чином, в Азії, Африці та Латинській Америці. Країни периферії мають слабкі держави, різні форми невільної робочої сили, натуральне господарство. Вони забезпечують сировинними матеріалами країни ядра та інтенсивно експлуатуються ними. Витрачаючи ресурси, що не поновлюються, країни цієї групи звужують свої перспективні можливості економічного розвитку.
Серед багатьох наслідків глобалізаційних процесів, що досліджують фахівці з даної проблематики, слід звернути увагу на маргіналізацію особистості. Глобалізація викликає не лише стрімке переміщення капіталу, інформації, ідей, а й людей (як окремих особистостей, так і великих соціальних груп), тобто спостерігається активізація міграційних процесів у світовому масштабі. Формування об'єднаних регіональних ринків праці, пошук кращої долі, війни та конфлікти, природні лиха тощо стимулює значні потоки мігрантів. Наприклад, тільки Канада щорічно приймає понад 200 тис. легальних мігрантів із різних країн світу, а США – близько мільйона. За період з 1992 по 2010 роки кількість біженців з районів війн та конфліктів складала за офіційними даними приблизно 300 млн. осіб. На думку фахівців, міграційний процес має тенденцію до зростання.
Маргінальне становище особистості в суспільстві породжується переходом у нові культурні, морально-психологічні, соціально-правові, економічні умови та труднощами адаптації до них (труднощі освоєння нових норм, цінностей, пристосування до нового способу життя, проблеми професійного самовизначення). Маргіналізація відбивається на свідомості особистості, призводячи до зміни і навіть втрати ідентичності.
Проблему збереження релігійної та національної ідентичності відносять до числа найскладніших питань, що обговорюються у контексті глобалістики. Більшість дослідників визнають, що у ментальній сфері порівняно з іншими сферами процес глобалізації плине найповільніше, але це не виключає соціокультурної уніфікації, яку спричиняє глобалізація.
Глобальною стає загроза екологічної катастрофи, яка може статися, ще до того, як буде реалізована концепції сталого розвитку, стрижнем якої є примирення економіки та екології.
Створення глобальної інформаційної мережі принципово змінило уявлення про закономірності часово-просторового переміщення інформації. Країни, що відстають від цих технологічних інновацій, опиняються на позиціях світових аутсайдерів.
Глобалізація суттєво вплинула на процеси виробництва, проведення досліджень та наукових розробок, що, у свою чергу, привело до структурних та організаційних змін у системі вищої освіти, до виникнення "ринково орієнтованих" університетів, використання в їхній діяльності ринкової та бізнесової практик. Вища освіта змушена пристосовуватися до соціальних та економічних умов, що викликані глобалізацією.
Глобалізація сприяє зростанню міжнародної складової в діяльності університетів – залученню іноземних студентів і викладачів, певній уніфікації навчальних програм, розширенню міжнародної співпраці вузів, їх міжнародній комерційній діяльності, розповсюдженню програм дистанційного навчання за кордоном через Інтернет, створенню віртуальних університетів тощо.
На думку фахівців, в умовах глобалізації світової економіки та розвитку міжнародної конкуренції інвестиції в освіту з метою підготовки висококваліфікованих спеціалістів стали життєво важливими для майбутнього економічного зростання.
Зрозуміло, що сказане вище вкрай актуально для України, бо саме в умовах формування нової глобальної системи координат Україна має знайти своє місце. Необхідними є визначення Україною стратегії свого економічного розвитку та пріоритетів в світовій економічній системі, своїх стратегічних партнерів і союзників, з’ясування своїх національних інтересів та розробка механізму їх реалізації.
10-09-2015, 16:19