При гіперфункції щитовидної залози виникає базедовий зоб. При цьому, загальний обмін речовин і температура тіла підвищені, маса тіла зменшується, хворі дратівливі, внаслідок підвищення збудливості нервової системи, дрижання кінцівок, вирячкуватість. Щитовидна залоза збільшується і виступає на шиї у вигляді зобу.
При гіпофункції інсуліну розвивається цукровий діабет. В крові та сечі вміщується багато цукру, в організмі наростає відкладання кислих продуктів обміну речовин. Вони виділяються з сечею, кількість якої зростає, так як хворі потерпають від спраги і п’ють багато води. Для лікування застосовують штучне введення інсуліну або речовин, які схожі на нього за дією.
Спостереження за динамікою психічного розвитку дітей з розумовою відсталістю показують , що ознаки недорозвитку проявляються на всіх етапах онтогенезу , а ступінь виразності пропорційна глибині органічного ураження мозку, інтенсивності та екстенсивності коркової недостатності . Зокрема, перший рік життя характеризується затримкою формування перцептивних функцій, розвитку моторики, що проявляється в уповільненні статичних і локомоторних навичок. У 2-3 річному віці розумово відсталі діти характеризуються затримкою у формуванні навичок самообслуговування , недорозвитком мовленнєвих функцій, ігрової діяльності. У дошкільному віці чітко прослідковується недостатність інтелектуальної діяльності, також спостерігається значні труднощі в оволодінні початковими елементами сюжетно -рольової гри, читання та лічби. Саме ігрова діяльність дітей-олігофренів демонструє динаміку порушень психічного розвитку (Д.Н. Ісаєв, В.І. Лубовський , М. С.Певзнерт.ін.)
Тактильне чуття — здійснюється за допомогою нервів під поверхнею шкіри, які надсилають інформацію до мозку. Таким чином ми сприймаємо дотики, біль, температуру, тиск. Ця інформація є дуже важлива і на ній базуються захисні реакції.
При порушеннях функції тактильної системи люди можуть не бажати щоб їх торкалися, відмовлятися їсти харчові продукти певної структури чи носити одяг із тканин певної фактури. Чутливість до дотиків може проявлятися у відмовах стригтися або вмиватися. Діти можуть уникати таких занять як клеєння, гра з багнюкою чи малювання пальцями. Ознакою уникання дотиків може бути пересування предметів кінчиками пальців, а не всією рукою. Дисфункція тактильної системи може спричинити болісне або неправильне сприйняття дотиків, що призводить до самоізоляції, дратівливості, поганої концентрації уваги і гіперактивності.
Вестибулярний апарат — це специфічні кісткові структури з напівкруглими каналами в середині внутрішнього вуха, які дають нам змогу відчувати рухи головою. За допомогою цієї системи ми дізнаємося про положення голови, навіть із заплющеними очима. Порушення вестибулярного апарату бувають двох видів. У деяких дітей спостерігається гіперчутливість (надмірна чутливість) до вестибулярної стимуляції. Такі діти побоюються гойдалок, ковзанок і похилих поверхонь. Вони з труднощами піднімаються і спускаються по сходах, непевно почуваються на нерівних і нестабільних поверхнях. Таким чином, ці діти побоюються навколишнього простору і звичайно виглядають незграбними. Зустрічається і протилежний варіант. При гіпоактивності вестибулярної системи малята постійно намагаються стимулювати її, активно шукають інтенсивних сенсорних відчуттів, наприклад, у результаті швидкого бігу, стрибків та обертань. Пропріоцептивна система — ознаками дисфункції даної системи є незграбність, часті падіння, погана орієнтація в просторі, дивні пози тіла, мінімальне повзання в дитинстві, труднощі з маніпулюванням малими предметами (ґудзики, застібки), неохайність під час їжі, відмови брати участь у нових видах діяльності, що потребують активних рухів.Іншим аспектом пропріоцепції є праксис або здатність до планування та виконання різних дій, пов’язаних з рухами. Для цього ми повинні одержувати точну інформацію від сенсорних систем, а потім ефективно систематизувати й аналізувати ці відомості в мозку. Від системи пропріоцепції значною мірою залежить розвиток моторики малих рухів, тобто вміння писати, користуватися ложкою, застібати ґудзики тощо.
Діти з порушеннями опорно-рухового апарату
Порушення опорно-рухового апарату виникають внаслідок певного захворювання, що призвело до розладу рухових функцій (наприклад, дитячий церебральний параліч у важкій формі, розсіяний склероз, захворювання кісток), внаслідок травми, ампутації. Діти з порушеннями опорно-рухового апарату відчувають труднощі під час пересування, користуються різноманітними допоміжними засобами: інвалідними візками, милицями, паличками чи ходунцями.
Для забезпечення вертикального положення організму хребетний стовп відчуває динамічну напругу, обумовлене тонусом м'язів спини і живота. При ослабленні мускулатури, як наслідок, виникає знижений динамічний опір хребетного стовпа до навантажень. Крім того, несприятлива статика і скорочення м'язового плечового важеля сприяють явищам м'язової недостатності, що і призводить до зміни гоніометричних показників постави у дітей з різними функціональними порушеннями опорно-рухового апарату. Встановлено, що зміни просторової організації тіла порушують високодиференційовану загальну структуру осьового скелета.Як правило, деформована біокінематіческая ланцюг хребетного стовпа не тільки змінює співвідношення м'язового тонусу для хребетного стовпа в цілому, але може також і негативно впливати на діяльність органів дихання і серцево-судинної системи. Найбільш поширеними функціональними порушеннями опорно-рухового апарату у дітей старшого дошкільного віку є: порушення постави у фронтальній площині, які спостерігаються у 47,5% дітей, порушення постави у сагітальній площині з збільшенням фізіологічних вигинів хребетного стовпа - у 18,75%, зі зменшенням фізіологічних вигинів хребетного стовпа - у 7,5%, комбіновані порушення постави - у 13,75%.
Розлади функції тазових органів включають урологічні розлади, порушення дефекації та статевої функції. Органи малого тазу мають подвійну іннервацію, т е. контролюються і центральною, і вегетативної (симпатичної на рівні LI-L2 і парасимпатичної на рівні S2-S4) нервовою системою.
Абілітація трактується як комплекс цілеспрямованих мотиваційних, організаційних, педагогічних та фізичних заходів, покликаних створити умови та викликати у дитини з особливими потребами появу і закріплення функцій і навичок, які не з’явились у ході її самостійного природного розвитку внаслідок порушень, обмежень життєдіяльності чи інвалідності, а також розвинути рухові, когнітивні, комунікаційні, соціальні вміння та життєві компетенції, необхідні для її адаптації та інтеграції в суспільство. Поняття абілітації часто асоціюється з особливими освітніми послугами для осіб з помірною, значною та глибокою розумовою відсталістю, які все ще за колишніми радянськими мірками нібито "не підлягають навчанню".
Регрес (в дефектології) – деградація якоїсь функції, її повернення на нижчий рівень розвитку. Може носити як тимчасовий, так і стійкий характер.
Компенсація функцій- відшкодування недорозвинених, порушених або втрачених функцій за рахунок якісної перебудови або посиленного використання підлягаючих зберіганню функцій. Процес компенсації елементарних фізіологічних функцій не вимагає навчання і відбувається за рахунок автоматичної перебудови, в якій важливу роль виконує оцінка успішності пристосовницьких реакцій, здійснювана в ЦНС. Компенсація вищих психічних функцій можлива лише в результаті спеціального навчання. Так, в результаті спец. педагогічного впливу по розвитку дотикового сприйняття досягається значна компенсація втраченої зорової функції у сліпої дитини [8].
Діти з особливими потребами мають відхилення від нормального фізичного чи психічного розвитку, зумовлені вродженими чи набутими вадами.
3. Сутність поняття діти з відхиленнями у стані здоров’я
У практиці фізичного виховання здорових дітей корекційні завдання відносять до оздоровчих, профілактичних, що розв'язуються повсякденно на кожному уроці (Шитікова Г.Ф., 1986). У спеціальних медичних групах вирішення цих завдань потребує особливо пильної уваги, тому що в них входять діти, які мають тимчасові або постійні порушення різних систем і функцій організму (захворювання внутрішніх органів, систем дихання і кровообігу, гормональні порушення; дефекти опорно-рухового апарату: сколіози, плоскостопості, порушення постави, органів зору: міопія та ін.).
Здоров'я та загальний фізичний стан дитини є основою для розвитку певних можливостей її організму, в тому числі і розумових. У свою чергу, більш високий рівень розумового розвитку дошкільника сприяє успішному розв'язанню проблем його фізичного гарту. На думку Є.Аркіна, ні в якому іншому віці фізичне виховання не пов’язане так тісно із загальним розвитком дітей, як у перші шість років життя. У процесі самостійної та педагогічно керованої рухової діяльності дитина пізнає навколишній світ і саму себе, в неї вдосконалюється функціонування різних аналізаторів, розвиваються психічні функції. Рухи формують психіку, саме через них здійснюється практичний зв'язок дитини з навколишнім світом. Дослідження М.Могендович, І.Сєченова, Д.Роземблюма свідчать про те, що розвиток рухів справляє значний вплив на становлення відповідних структур мозку. Коли м'язи скорочуються, то покращується кровообіг мозку, в кору головного мозку надходять потоки нервових імпульсів і підвищують її тонус. Систематичне виконання фізичних вправ, забезпечує оперативність мислення, активізує психічні процеси: сприйняття, пам'ять, мислення, підвищує пластичність нервової системи [2].
Діти, які за станом здоров'я відносяться медиками до другої групи здоров'я, вимагають особливої уваги лікарів і педагогів. Дотримання гігієнічних рекомендацій щодо підвищення резистентності організму неспецифічними засобами: оптимальна рухова активність. загартовування природним;: чинниками природі;, раціональний режим дня. додаткова вітамінізація продуктів харчування в сучасних умовах зумовлюються економічними можливостями дошкільних закладів. Вчасне проведення комплексу оздоровчих заходів матиме більшу ефективність в попередженні розвитку хронічної патології в дитячому і підлітковому віці.
Причинами відхилень у здоров’ї дітей вважають несприятливі соціально-матеріальні, побутові умови, відсутність належних умов для ігор, занять, різних видів праці в родині, наявність у більшості дітей різних вікових груп гіподинамії (режиму малої рухомості), недостатньо збалансоване харчування, формалізм під час загартовування дітей, безвідповідальне ставлення з боку педагогів до регулювання динаміки фізичної, психічної та емоційної працездатності вихованців; порушення режиму організації життя дітей, санітарно- гігієнічного, повітряного, світлового оточення [10].
Важливим чинником здоров'я дітей є гармонійний розвиток усіх фізіологічних систем: серцево-судинної, дихальної, нервової та опорно-рухового апарату. Забезпечити його в змозі оптимальна рухова діяльність, що виконує роль своєрідного регулятора росту та зміцнення дитячого організму.
Дитині властива природна потреба в рухах. Тому недостатня рухливість за будь-яких причин призводить до зниження стійкості організму - насамперед проти респіраторних захворювань та інших хвороб дихальни шляхів. Відбуваються зміни й у фізичних якостях - силі, швидкості та витривалості, від яких значною мірою залежить рівень працездатності та розумового розвитку дітей.
З кожним роком поширюються хвороби, спричинені малорухливим способом життя, нервовим перенапруженням, зміною екологічного стану довкілля. Збільшується кількість дітей, які страждають від надмірної ваги, на часті та хронічні захворювання верхніх дихальних шляхів, серцево-судинні захворювання, вегето-судинну дистонію, порушення постави, вроджену плоскостопість, дисплазію. Що стосується останньої, то якщо своєчасному перші півроку життя, не лікувати її, в майбутньому в дитини може бути вкорочена ніжка.
У дошкільному закладі діти з хронічними захворюваннями та проблемами фізичного розвитку залучаються до спеціальної групи здоров'я і потребують особливої уваги та систематичного контролю з боку медичних працівників. Відповідно до стану здоров’я, складності хвороби і певних проблем фізичного розвитку, для них визначається допустимий рівень рухової активності та фізичного навантаження, добираються найбільш доцільні фізичні вправи коригуючого спрямування, які виконуються лише під керівництвом спеціаліста. Здебільшого, такі заняття проводяться не щодня, а лише 2-3 рази на тиждень і не в змозі повністю задовольнити природну потребу дитини в рухах і забезпечити оздоровчий та розвивальний вплив фізичних вправ на організм.
Той факт, що з малюками займаються спеціалісти, розхолоджує вихователів дошкільних закладів, вони не надають вихованцям належної уваги та обмежують рухову діяльність дітей з проблемами розвитку, виходячи з того, що надмірне фізичне навантаження їм може зашкодити. Ось і виникає певна суперечність: адже чим слабші діти, тим більше уваги необхідно їм надавати, частіше залучати до виконання посильних фізичних вправ у повсякденному житті з метою зміцнення їхнього організму та досягнення позитивних зрушень у стані здоров’я, а не утримувати від активних рухових дій.
Ціла низка наукових досліджень свідчить, що щоденні цілеспрямовані заняття фізичними вправами можуть сприяти усуненню певних розладів у фізичному розвитку. Проблеми постави можна виправити за рахунок використання вправ коригуючого характеру, вправ у підлізанні, пролізанні та повзанні, які розвивають гнучкість і рухливість хребта. Загальнорозвивальні вправи та основні рухи і спортивні вправи циклічного характеру - такі, як ходьба, лазіння, біг, катання на велосипеді, лижах, ковзанах та санчатах, плавання - позитивно діють на функції дихання, підвищують життєву ємність легень, максимальну легеневу вентиляцію, все це в свою чергу знижує можливість респіраторних захворювань. Проведена своєчасна профілактика надлишку ваги зніме фактор ризику раннього розвитку атеріосклерозу і його тяжких наслідків.
Немає потреби підкреслювати цінність вправ для організму, що росте, а особливо для дітей з проблемами фізичного розвитку. Особливої актуальності набуває вироблення у дітей таких фізичних якостей, як сила і витривалості, від яких значною мірою залежить успішний розумовий розвиток, а це можливе лише при систематичному щоденному виконанні рухових дій з поступовим підвищенням рівня фізичного навантаження. Загальновідомо, що діти з ослабленим здоров'ям швидше втомлюються, а отже, менш ефективно сприймають і запам'ятовують навчальний матеріал. Розвиток координації рухів, орієнтації у просторі теж потребує копіткої та систематичної роботи саме з дітьми із проблемами фізичного розвитку. Статистичні дані свідчать, що найчастіше травми отримують малорухливі діти, які слабкі фізично, з поганою координацією рухів і недостатньою швидкістю реакцій тощо.
У працях І.Павлова ми знаходимо вислів, який належить відомому французькому лікареві XVIII ст. Тіссо: "Рух за дієвістю свого впливу може замінити будь-які ліки, але всі лікувальні засоби світу не в змозі замінити дії рухів".
Організовуючи рухову діяльність дітей з проблемами фізичного розвитку, вихователь поступово збільшує дозування вправ, тривалість рухової діяльності, рівень фізичного навантаження, попередньо отримавши консультації медичного персоналу.
Поняття "фізичний розвиток" тлумачиться у літературних джерелах по-різному. Загалом "фізичним розвитком " людини називають процес змін природних морфо- функціональних властивостей організму впродовж життя. Це також процес змін форм і функцій організму; сукупність ознак, що характеризують зовнішні показники фізичного стану організму на тому чи іншому етапі його фізичного розвитку (зріст, вага, окружність грудної клітини, спірометрія легенів, динамометрія тощо); реалізація генотипу в певних умовах життєдіяльності людини.
Е. Вільчковський зазначає, що фізичний розвиток проявляється у становленні та зміні біологічних форм і функцій організму дитини в процесі життя та визначається рівнем антропометричних і біометричних показників (маса і довжина тіла, окружність грудної клітки, частота дихання та серцевих скорочень); рухових якостей (швидкості, спритності, сили, витривалості, гнучкості); показників формування постави [4].
Практичні рекомендації щодо оздоровлення дітей з вадами постави, зору, ожирінням, порушень ступні, розроблені фахівцями (Волкова С.С., 1981; Велитченко В.К., 1986; Мурза В.П., 1991; Дубогай О.Д., 1995), стосуються дітей спеціальної медичної групи - зі значними відхиленнями в стані здоров'я. Практичне використання рекомендованих комплексів у фізичному вихованні дітей другої групи здоров'я ускладнюється ще й тим, що більшість з них розроблено без урахування особливостей ряду показників дітей з різними відхиленнями в стані здоров'я.
Короткий аналіз стану здоров'я, специфічних порушень фізичного і психічного розвитку, факторів, що впливають на рухову сферу дітей аномального розвитку дозволив виділити певні рухові розлади, характерні в різному ступені для всіх нозологічних груп дітей:
• знижена рухова активність, обумовлена тяжкістю первинного дефекту та його негативними наслідками;
• порушення фізичного розвитку, диспропорції тілобудови деформації стоп та хребта, ослаблений м'язовий "корсет ", зниження вегетативних функцій, що забезпечують рух;
• порушення координаційних здібностей: швидкості реакції, точності, темпу, ритму рухів, узгодженості мікро-і макромоторики, диференціювання зусиль, часу і простору, реакцій до вестибулярних подразнень, орієнтування в просторі, розслаблення;
• знижений рівень всіх життєво важливих фізичних спроможності - силових, швидкісних, витривалості, гнучкості та ін;
• порушення локомоторной діяльності - ходьби, бігу (особливо при порушенні опороспроможності), а також лазіння, повзання, стрибків, метання, вправ з предметами, тобто рухів, складаючих основу життєдіяльності дитини [ 28, 21c.] .
4. Сутність поняття людина з обмеженнями окремої функції
На сьогодні доведено, що функція і структура являють собою єдине ціле, в живому організмі одне не існує без іншого, і ніяких протиріч між ними немає і в принципі бути не може. Вони повністю зняті з порядку денного сучасними досягненнями молекулярної біології і патології. Дуже образно положення про нерозривну єдність структури і функції сформулював відомий терапевт В.Х. Василенко (1985): "Функція без структури немислима, а структура без функції безглузда". Основна концепція єдності структури і функції в адаптивній фізичній культурі має два аспекти практичної реалізації: перший пов'язаний з світоглядним уявленням про рівень патологічних процесів в організмі інваліда, другий - безпосередньо з впливом фізичних вправ. Будь-який патологічний процес (втрата зору або слуху, ампутація кінцівки або нервово-психічне захворювання) - це одночасно порушення структури і функції різних рівнів організації. Глибоке розуміння патологічного процесу, аналіз залишкового здоров'я і стану збережених функцій дозволяють об'єктивно оцінити фізичні і психічні можливості інваліда, вибрати індивідуальну стратегію рухової активності [16, 27c.].
5. Сутність поняття неповносправні особи
Недієздатність - це неможливість створення і здійснення людиною своїх громадянських прав та обов'язків. У залежності від обставин суд може визнати абсолютну недієздатність громадянина або частково обмежити його дієздатність. Недієздатність виникає в тому випадку, якщо людина ще не досягла вікової психічної зрілості і не може контролювати й розуміти важливість своїх вчинків або втратив цю здатність.
У силу різних причин (неповноліття, зловживання алкоголем, наркозалежність) суд може винести рішення про оформлення часткової недієздатності громадян (Ст. 30 ЦК). Якщо пияцтво і наркоманія людини ставлять під загрозу матеріальний добробут його сім'ї, в судовому порядку здійснюється оформлення недієздатності і
10-09-2015, 15:29