Варто звернути увагу, що для профілактичної роботи фахівці центрів соціальних служб для молоді широко використовують масові профілактичні акції, які організовують під час Всесвітніх днів без тютюну, боротьби з наркотиками, боротьби із СНІДом. До проведення масових профілактичних акцій центри СССДМ активно залучають різноманітні творчі колективи, котрі підсилюють інформаційні фактори емоційними. Одночасно фахівці та волонтери організовують роздачу пам'яток, буклетів, листівок профілактичного змісту, засобів контрацепції; проводять експрес-опитування, вікторини, конкурси малюнків, плакатів, спортивні змагання тощо. Нерідко практикуються індивідуальні консультації спеціалістами різного профілю.
Однією з форм соціально-психологічної допомоги підліткам та молоді з груп ризику є залучення їх до роботи клубів. З метою активізації цієї роботи у системі центрів СССДМ створюється мережа різного типу молодіжних клубів та об'єднань, завданням яких є вироблення у молодих учасників клубу навичок психологічної стійкості, здорового способу життя.
Одним з важливих наслідків розбудови громадянського суспільства в Україні став активний розвиток відносно нового для країни соціального явища - волонтерського руху.
Будучи закоріненим у традиції безкорисливої допомоги нужденним, історично притаманній українській національній культурі, і взявши на озброєння досвід ряду передових у цій сфері західних країн, вітчизняний волонтерський рух з кожним роком набуває усе більшої потужності, об'єднує усе більше громадян та залучає значні людські ресурси, що потребує чіткого законодавчого регулювання.
Держава своєчасно реагує на цю потребу часу, про що переконливо свідчить визначення у законодавчому полі основ державної політики щодо волонтерства, введення до законодавства основних термінів і понять стосовно цього соціального явища, визначення суб'єктів державного управління і громадського самоврядування, відповідальних за розвиток волонтерського руху.
Так, на цей час законодавчо уже визначений термін "волонтерський рух", задекларовано, що підтримка і сприяння його розвитку є одним з основних напрямів державної політики у сфері соціальної роботи з дітьми і молоддю [16, с.13]; організовано проведення в Україні у 2001 році Міжнародного року волонтерів, у межах якого розроблено низку заходів щодо сприяння розвитку в Україні волонтерського руху ; утворена Кабінетом Міністрів України Координаційна рада з питань розвитку та підтримки волонтерського руху [17,с.21]; легітимізоване право волонтерів на їх залучення до надання соціальних послуг відповідно до положення, затвердженого Кабінетом Міністрів України, яке регулює цю діяльність, передбачено право суб'єктів, які надають соціальні послуги, залучати волонтерів на договірних засадах для виконання цієї роботи [19, с.31]; основними напрямами виконання Загальнодержавної програми підтримки молоді на 2004-2008 роки передбачена підтримка трудових та волонтерських загонів молодіжних громадських організацій, діяльність яких спрямована на реставрацію та відновлення об'єктів культурної спадщини, меморіальних комплексів, пам'ятників військової та трудової слави, допомогу соціально незахищеним верствам населення; передбачено сприяння розвитку волонтерського молодіжного громадського руху [5, с.45-50]; визначений термін "волонтерська діяльність у сфері надання соціальних послуг", її засади, суб'єкти, які ведуть цю діяльність, напрями й шляхи її проведення, соціальні послуги, до надання яких соціальною службою можуть залучатися волонтери, порядок і механізм співпраці волонтерів (волонтерських організацій, об'єднань) із соціальною службою, координатори волонтерської діяльності у сфері соціальних послуг: Міністерство праці та соціальної політики України, Міністерство України у справах сім'ї, дітей та молоді [24, с.54-56].
Зазначені нормативно-правові акти України створили передумови для поширення волонтерського руху в Україні, його становлення та організаційного оформлення.
Але на даний час кількісне збільшення та якісне поглиблення й урізноманітнення практики волонтерської діяльності, залучення дедалі більшого числа державних і громадських організацій та установ, окремих громадян до цієї роботи висуває нові питання, поки що недостатньо врегульовані чинним законодавством.
Передусім це стосується розширення сфери діяльності, щодо якої законодавчо визначені основні положення волонтерства в Україні (терміни, суб'єкти, об'єкти, засади, принципи, напрями, завдання, права та обов'язки, організація, порядок, види і форми, механізми реалізації, співробітництво, фінансування, відповідальність тощо). На цей час такі положення найбільше розроблені щодо волонтерства у сфері надання соціальних послуг, де об'єктом є люди - отримувачі цих послуг. Проте певною мірою поза межами законодавчого регулювання опинилася сфера волонтерства щодо об'єктів природного і соціального середовища, тобто сфери діяльності, які безпосередньо не стосуються надання соціальних послуг людям (наприклад, збереження і відновлення екологічних умов довкілля, культурної спадщини, патріотичне виховання населення тощо).
Розроблені основні законодавчі положення щодо вікових категорій дітей і молоді, а що стосується інших вікових категорій населення (в тому числі пенсіонерів, ветеранів тощо) врегульовано ще не достатньо [9, с.155-159].
Проблема надання соціальних послуг населенню волонтерами ще також потребує певного вдосконалення. Зокрема це стосується механізмів заохочення волонтерів і організацій, які користуються їхніми послугами, до активнішої співпраці; чіткішого визначення взаємостосунків і взаємозобов'язань у трикутнику волонтер - організація - отримувач допомоги (клієнт соціальної роботи), у тому числі соціальних гарантій кожній із сторін у разі заподіяння шкоди; порядку і механізму відшкодування витрат волонтерів під час виконання ними волонтерських обов'язків; узгодження відповідних положень з чинним податковим, трудовим, цивільним і кримінальним законодавством тощо.
Важливим також є врегулювання ряду питань щодо легітимізації фізичної особи у статусі волонтера, прав і обов'язків, що з цього випливають у залежності від сфери волонтерства (надання соціальних послуг людям або волонтерство щодо об'єктів природного і соціального середовища). Мається на увазі регулювання доцільності і порядку оформлення волонтерства адміністративними документами організацій, потреби надання посвідчення волонтера, укладання договорів, доцільності, обсягу і порядку атестування, ліцензування, інших форм реалізації кваліфікаційних вимог до волонтерів. Наприклад, чинні норми дають можливість висувати до волонтерів кваліфікаційні вимоги на рівні соціальних працівників та інших фахівців, які надають соціальні послуги, і це іноді може гальмувати подальший розвиток волонтерства.
Потребують регулювання питання моніторингу та оцінки ефективності волонтерства, контролю роботи волонтерів та організацій, які користуються їхніми послугами, об'єднання окремих осередків волонтерського руху на національному рівні, обміну досвідом, навчання й підвищення кваліфікації, створення навчально-методичних матеріалів, організаційного, фінансового та інформаційного забезпечення подальшого розвитку волонтерського руху, посилення політичної підтримки цього процесу на місцевому рівні.
Вищезазначені та ряд інших чинників зумовили схвалення учасниками парламентських слухань рекомендації Кабінету Міністрів України протягом 2004 р. розробити проект Закону України про волонтерський рух [7].
Відсутність єдиного правового акта щодо волонтерства на рівні закону, який системно врегулював би всі сторони цього явища, включення окремих положень стосовно волонтерського руху до інших законодавчих документів, хоча й споріднених сфер діяльності і, відповідно, недостатні охоплення ними кола наявних проблем зумовлює суттєві труднощі подальшого розвитку, з поміж яких доцільно виокремити, у першу чергу, такі:
брак законодавчо задекларованих ідеологічних засад ставлення держави до феномену волонтерства (ними могли б бути: визнання волонтерства суспільно-значущим фактором розбудови громадянського суспільства, важливим компонентом розвитку демократії, соціальної єдності різних верств, груп і прошарків населення; визнання необхідності покладання обов'язків щодо постійного сприяння розвитку волонтерського руху на органи виконавчої влади і місцевого самоврядування усіх рівнів тощо);
нестача системи заходів загальнодержавного, регіонального місцевого рівнів щодо пропаганди волонтерства серед населення (наприклад, на кшталт проведення щорічного "Дня волонтера" на рівні державного свята, як це прийнято у деяких країнах), недостатнє висвітлення у засобах масової інформації цього соціального явища;
звужене розуміння з боку значної кількості державних службовців феномена волонтеретва як незначного ресурсу, який може бути використаний лише у сфері надання соціальних послуг, а також необов'язковість підтримки волонтерства з боку місцевих органів виконавчої влади і місцевого самоврядування;
неповна визначеність суб'єктів, відповідальних у державі за управління, координування, забезпечення політичних, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, науково-методичних, інформаційних та інших умов подальшого розвитку волонтерського руху;
відсутність, як правило, передбачених видатків на розвиток волонтерського руху в бюджетах різних рівнів;
обмеженість законодавчого визначення основних термінів і положень волонтерського руху в Україні, прийнятне, передусім, для сфери надання соціальних послуг, особливо стосовно дітей і молоді (що веде до неповного використання потенціалу волонтерства як силами ветеранів на користь молодого покоління, так і в зворотному напрямі - силами молоді на підтримку пенсіонерів, літніх людей, що не сприяє реалізації потенціалу волонтерства в інших сферах громадської діяльності);
недостатня визначеність механізмів заохочення волонтерів і організацій, які користуються їхніми послугами, до більш активної роботи, порядку відшкодування втрат під чає виконання волонтерами своїх обов'язків, недостатня узгодженість доцільних витрат з чинними нормативно-правовими актами України;
неповна юридична урегульованість взаємостосунків між волонтерами - фізичними особами, організаціями, що використовують їхню працю, та отримувачами допомоги, якщо йдеться про надання соціальних послуг людям; або об'єктами природного та соціального середовища, якщо йдеться про волонтерство щодо них (це зумовлює нестачу соціальних гарантій кожному суб'єктові волонтерської діяльності в разі заподіяння шкоди або виникнення непередбачених обставин);
частково недостатнє, а частково невиправдано суворе регулювання окремих питань легітимізації статусу волонтера в різних сферах волонтерства (оформлення роботи, кваліфікаційні вимоги тощо);
неповна визначеність обов'язків суб'єктів волонтерської діяльності щодо питань контролю, моніторингу й оцінки ефективності роботи;
нестача підготовлених кадрів, навчально-методичних матеріалів для навчання й підвищення кваліфікації волонтерів та організаторів волонтерського руху;
труднощі розбудови системи постійного обміну досвідом волонтерства на регіональному і національному рівні, об'єднання місцевих осередків волонтерів та організацій, які користуються їхніми послугами, у всеукраїнський волонтерський рух.
Альтернативою розробці єдиного законодавчого документа, спеціально призначеного для комплексного регулювання проблем волонтерства, може бути внесення змін і доповнень до існуючих нормативно-правових актів України, в першу чергу, до Законів України від 21.06.2001 р. №2558-111 "Про соціальну роботу з дітьми та молоддю" та від 19.06.2003 p. №966-IV "Про соціальні послуги" [1].
У такому разі найбільше змін і доповнень потребуватимуть статті цих законів, які регулюють питання визначення основних термінів і положень волонтерства, з метою охоплення сфери волонтерської діяльності щодо об'єктів природного та соціального середовища, тобто розширення правового поля застосування цих положень поза межами сфери надання соціальних послуг.
Але проблема розмежування і уточнення основних правових положень двох сфер волонтерства (щодо надання соціальних послуг населенню та об'єктів природного і соціального середовища) не буде повноцінно вирішена лише таким шляхом. Законодавче визначення основних термінів, критеріїв, суб'єктів, об'єктів, засад, принципів, напрямів, завдань, прав і обов'язків, професійних вимог, організації роботи, порядку, видів, форм і механізмів її реалізації, умов співробітництва, джерел фінансування, відповідальності тощо стосовно волонтерства, яке охоплюватиме сферу об'єктів природного і соціального середовища, очевидно, вимагатиме розробки окремого законодавчого акта на рівні положення про волонтерську діяльність у сферах, які не стосуються безпосередньо надання соціальних послуг населенню.
Крім того, потрібно внести ряд змін і доповнень до Положення про волонтерську діяльність у сфері надання соціальних послуг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.12.2003 р. №1895, стосовно кола вище перелічених питань.
Найбільш помітним недоліком при цьому виявляється те, що шляхом змін і доповнень до трьох зазначених актів не можна ліквідувати важливі прогалини у законодавстві щодо волонтеретва. Це пояснюється тим, що вищезазначені два закони присвячені не волонтерству, а соціальній роботі з дітьми та молоддю, а також соціальним послугам. Отже, в них немає розділів і статей, де було б визначено ідеологію держави щодо феномена волонтерства, систему заходів щодо його пропаганди, відповідальні органи виконавчої влади, їх завдання щодо розвитку волонтерського руху тощо. Єдиний документ, який стосується суто волонтерства, має статус положення, а не закону, отже, він не може бути використаний як базовий для доповнень принциповими положеннями соціально-політичного характеру.
Висновки і пропозиції
На основі міждисциплінарного вивчення сутнісних характеристик молоді визначено категорію молодь як специфічну соціально-демографічну групу суспільства, якій притаманні специфічні риси й потреби демовідтворювальної, мотиваційної, адаптивної до соціальних ризиків і мобільної в залежності від суспільних умов поведінки, яка переживає період становлення зрілості (фізіологічної, соціальної, духовної), набуття економічної свободи, входження й адаптації до світу дорослих.
В умовах глибокої трансформації суспільних відносин значна частина української молоді втратила позитивні життєві орієнтири, можливість реалізації життєвих планів та прагнень. Ослаблення дії старих регулятивних чинників і несформованість нових, спричинили істотне посилення негативних явиш, поширення поведінкових стереотипів, хибно сприйнятих за вияви свободи особистості. Молодь потребує: забезпечення матеріальних потреб для свого розвитку та продовження свого роду; повноцінного спілкування, що породжує проблему самогубств; важливою є можливість працювати за спеціальністю з достойною винагородою за працю.
Переважна більшість проблем молоді — це складові загальних потреб українського суспільства. Значна частина молоді не цікавиться політикою й вважає неважливою участь у виборах, не відчуває себе господарями своєї держави і не бачить соціальну перспективу в Україні. Немає зацікавленості у самоорганізації молоді та молодіжному русі, через які вони мають можливість виявляти свою позицію. Низьким є рівень правової культури.
Сучасна освітня система зіткнулася на низкою проблем: падіння престижу загальної, професійно-технічної освіти, орієнтація на «потокове» відтворення без урахування вимог споживачів, проблемою доступність освіти. Не має повноцінного доступу до інформаційних ресурсів. В молодіжному середовищі панує найвищий рівень вимушеного безробіття та відсутність сучасної програми молодіжного житла. Це свідчить про низку проблем не лише в системі освіти, а й у суспільстві в цілому.
Сучасний стан здоров’я української молоді не може задовольнити суспільство. Упродовж останніх років серед молоді відбулося значне поширення соціально зумовлених хвороб; погіршилася епідемічна ситуація щодо ВІЛ/СНІДу; кількість хворих на наркоманію серед неповнолітніх збільшилася у 6-8 разів, смертність у цій групі зросла у 40 разів; кожна третя дитина народжується з відхиленням у розвитку нервової системи; ресурси спрямовуються на лікування, а не профілактику захворювань та популяризацію здорового способу життя.
Пропозиції. Соціологія молоді:
Державним органам влади розвивати наукове ставлення до проблеми для напрацювання науково-обґрунтованих рішень, проводити моніторинг змін тенденцій розвитку молодіжного середовища, систематичні соціологічні заміри потреб молоді для своєчасної реакції на соціальні, психолого-педагогічні виклики сьогодення.
Особливості розв’язання проблем у молодіжному середовищі, Указом Президента України, Постановою Кабінету Міністрів України передбачити:
Через систему освіти зберігати й розвивати усталені традиції, духовні здобутки соціальних програм, убезпечити від негативних явищ світового культурно-інтеграційного процесу, що спричинили зміни світогляду, ціннісних орієнтацій, соціального самопочуття молоді.
Міністерству України в справах сім’ї, молоді та спорту для вирішення цінністних та соціально-психологічних проблем необхідно розробити сучасну державну молодіжну політику для вдосконалення системи виховання та освіти молоді, методів реалізації соціально-економічних й духовних потреб.
Розробити програму національно-патріотичного виховання, спрямовану на подолання взаємовідчуженості молоді різних регіонів України та консолідацію української нації.
Забезпечити виконання державних і регіональних програм культурологічного спрямування, удосконалити практику проведення культурно-дозвілених заходів, відновлення й будівництва соціокультурних, спортивних та інших об’єктів дозвілля дітей і молоді.
Участь у суспільному житті та самореалізація молоді, Указом Президента України, Постановою Кабінету Міністрів України передбачити:
Міністерству України в справах сім’ї, молоді та спорту удосконалити систему роботи з дітьми та молоддю, сприяти перенесенню акценту роботи на місцевий рівень, посилити координацію між державними та регіональними програмами забезпечення соціального становлення молодих громадян.
Розробити механізми участі молоді у громадсько-політичній діяльності, реалізації програм дитячих та молодіжних організацій шляхом соціального замовлення, інтеграції до європейських і світових молодіжних структур.
Органам місцевої влади потрібно інформувати молодь щодо їхньої участі в роботі органів самоорганізації, сприяти доступності та відкритості молодіжному середовищу, формувати позитивне ставлення до цих органів.
Освіта, працевлаштування та забезпечення житлом, Законами України «Про загальну середню освіту», «Про професійно-технічну освіту», «Про вищу освіту», «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю», Указом Президента України, Постановою Кабінету Міністрів України передбачити:
Мiнiстерству освіти і науки України запровадити систему прозорого й об’єктивного моніторингу якості освіти, формувати державне замовлення з урахуванням потреб ринку, розробити заходи з профорієнтаційної роботи з молоддю, посилити контроль за дотриманням освітнього законодавства та адаптувати до сучасних вимог суспільства.
Поліпшити доступність освіти через систему кредитування, позаконкурсний прийом малозабезпечених, сиріт, інвалідів, а також систему соціальної підтримки учнів, студентів та молодих учених.
Прискорити темпи технологічної модернізації освітнього процесу та розширити мережу нових форм навчання, утворити спеціальні програми з інформатизації навчальних закладів, підвищивши зацікавленість в одержанні інформації.
Міністерству України в справах сім’ї, молоді та спорту заохочувати молодих спеціалістів до роботи у сільській місцевості, популяризувати самостійну економічну діяльність серед молоді, розробити сучасні програми підтримки молодіжного будівництва.
Сучасний стан здоров’я молоді, Законами України «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю», «Про фізичну культуру і спорт», Указом Президента України, Постановою Кабінету Міністрів України передбачити:
Кабінету Міністрів України посилити міжгалузеве співробітництво різних профільних міністерств через створення Ради з питань формування здорового способу життя дітей та молоді, посилити контроль за дотриманням законодавства у сфері ігрової, тютюнової та алкогольної продукції.
Міністерству України в справах сім’ї, молоді та спорту розробити Програму здорового способу життя, розгорнути через інформаційні ресурси пропагування здорового способу життя, забезпечити підтримку всеукраїнських і регіональних програм популяризації спорту, удосконалення й розширення системи змагань на рівні районів, міст, областей.
Міністерству охорони здоров’я України запровадити систему обов’язкового щорічного медичного обстеження дітей та молоді, розвивати мережу центрів реабілітації й ресоціалізації наркозалежних, ВІЛ-інфікованих.
Список використаних джерел
1. Закон України “Про соціальну роботу з дітьми та молоддю”. //Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001, - №42, ст.213.
2. Головатий М.Ф. Соціологія молоді: курс лекцій. - К., МАУП, 2006. - 304с.
3. Головаха Е.И. Трасформирующееся общество. Опыт социологического мониторинга в Украине. - К., 1996. - С.127-128.
4. Горбачев М.С. Молодежь - творческая сила революционного обновления. - М., 1997
10-09-2015, 16:19