Міністерство фінансів України
Український державний університет фінансів і міжнародної торгівлі
Фінансово-економічний факультет
кафедра філософії та гуманітарних дисциплін
НАУКОВА РОБОТА
З ФІЛОСОФІЇ НА ТЕМУ:
«МОДЕЛЮВАННЯ ЯК МЕТОД НАУКОВОГО ПІЗНАННЯ »
студентки І курсу
2 групи «фінанси і кредит
Сингаївської Тамари
Станіславівна
Науковий керівник:
доцент Зелінський М.Ю.
К-2008р.
Зміст
Вступ
І. Основні характеристики моделювання як методу наукового пізнання.
ІІ. Специфіка соціального моделювання.
Висновок
Література
Вступ
Майбутнє для нас, що
живуть в емпірії, існує тільки як
завдання, тих не стільки і якості
майбутнього, скільки в якості
сьогодення
Л. П. Карсавин
Актуальність дослідження
Людство - це можливо єдиний вид живих істот, що живе з відчуттям часу й ділить його на сьогодення, минуле і майбутнє. Можна сказати, що одним з невід'ємних якостей виду Homo sapiense є інтерес до майбутнього. Кожна конкретна людська соціальна система на будь-якому відрізку своєї історії завжди намагається довідатися, прояснити, пророчити й передбачати своє майбутнє. Люди не перестають замислюватися про прийдешнє. Майбутнє, і далеке, і близьке, стосується як конкретної особистості, так і суспільства в цілому. Майбутнє тривожить нас усіх у силу якихось внутрішніх психологічних або наукових мотивацій плюс, звичайно ж, з погляду соціально-економічної вигоди. Проте, при всіх численних спробахпередбачення соціального розвитку дотепер не створено єдиної однозначної картини майбутнього. Людство так і не може прийти до загального знаменника із приводу завтрашнього дня як окремої особистості, так і суспільства в ціпом.
Спроба створення цілісної універсальної картини майбутнього суспільства в досить віддаленій його перспективі зажадала б величезних витрат як матеріальних, так і наукових. Що стосується найближчого майбутнього, то його можливо спрогнозувати на основі моделі.
Моделювання здійснюється різними соціальними науками: політологією, соціологією, філософією, економікою, культурологією, психологією й т.д. Науково-філософське моделювання й прогнозування суспільства відрізняється від релігійних, есхатологічних, футурологічних й ідеологічних форм і концепцій передбачень, насамперед, тим, що воно може бути проведено, по-перше, лише на базі реальних актуальних тенденцій суспільного розвитку, по-друге, тільки з опорою на раціональний системний методологічний апарат.
Кожна із соціогуманітарних наук фокусує свою увагу на моделюванні тенденцій розвитку соціальних систем у різних планах й аспектах. Так, наприклад, як відомо, політологія в дослідженні майбутнього більшою мірою концентрується на політичних світових процесах й явищах, проблемах глобалізації, потенційних змінах у політичних системах. А скажімо, соціологія фокусується на тенденціях соціальної сфери суспільства, на специфіці розвитку цивільного суспільства й наслідках соціальних експериментів. Економіка стурбована можливими поворотами фінансових потоків і змінами кон'юнктури ринку. Для культурології важливими є зміни, які можуть відбутися врамках духовної культури людей і мистецтва. Психологія займається можливою трансформацією людської психіки й свідомості.
Можна сказати, що інформація про майбутнє, що поставляють різні науки, носить досить мозаїчний й ізольований характер, і найчастіше служить лише досягненню конкретної мети. Проте, соціальна філософія використовує, інтегрує, синтезує й аналізує релевантні інформаційні дані всіх інших суспільних і гуманітарних наук для побудови соціальної моделі й на її основі прогнозу. Але, на відміну від приватних наукових дисциплін, соціальна філософія намагається змоделювати соціум у цілому, спрогнозувати його потенційний розвиток узагальнено з урахуванням всіх явищ і процесів суспільної життєдіяльності.
Отже, пояснення загальних контурів найближчого майбутнього соціальної системи є завданням саме соціально-філософської рефлексії. Звертання до дослідження моделювання суспільства майбутнього в сучасній соціальній філософії є актуальним завданням, насамперед, що випливають з таких причин:
По-перше, у теоретичному, науково-пізнавальному аспекті, моделювання стає усе більше використовуваним і необхідним методом для вивчення як окремих соціальних сегментів, процесів, структур, так і суспільства в цілому. Моделювання дає можливість проводити дослідження громадського життя більш ефективно, виявляти сховані протиріччя в її пізнанні, адекватно здійснювати прогнозування й проектування соціальної реальності,
По-друге, у соціально-практичному аспекті, моделювання сприяє більш результативному передбаченню явищ і процесів розвитку навколишньої соціальної дійсності, виявленню її неоднозначних, небезпечних і чреватих катастрофами тенденції, допомагає вчасно виявляти й попереджати небажані, кризові наслідки. Суспільство вкрай потребує обґрунтованих, зважених, спрямованих на привнесення в нього стабільності й гармонії, моделях і прогнозах.
По-третє, в індивідуальному аспекті, моделювання необхідно кожної окремої особистості для більше адекватного бачення майбутнього й можливості скорегувати власні дії із суспільними тенденціями, щоб тим самим досягти поставлених цілей.
Труднощі, які виникають при моделюванні суспільства й прогнозуванні його розвитку в рамках соціальної філософії, насамперед, зв'язані: по-перше, із суперечливістю й масивністю вступник емпіричної інформації, по-друге, із прискоренням соціальних процесів, по-третє, з поліпарадигмальністю самої соціальної філософії.
Саме тому, моделювання суспільства й прогнозування його потенційного розвитку в рамках соціальної філософії має яскраво виражений проблемний і дискусійний характер. І прийти до загального висновку і накреслити якісь контури розвитку суспільства в цілому є досить важким завданням.
Ступінь розробленості проблеми
Моделювання суспільства й прогнозування його потенційного розвитку на найближчу перспективу є досить новою, свіжою й актуальною проблематикою для сучасної соціальної філософії.
Що стосується науки в цілому, то метод моделювання вже давно й активно використається в її сфері для прогнозування характеру розвитку й поводження технічних, фізичних і біологічних об'єктів, і в цьому плані він досить добре розроблений.
У науковій літературі був початий ретельний эпістемілогічний аналіз терміна «моделювання» і проведене його категоріальне розведення з іншими поняттями й категоріями.
Важливий внесок у загальну гносеологічну характеристику моделювання внесли відомі вітчизняні й закордонні дослідники, серед яких слід особливо зазначити таких учених, як: В. Абишов, Б.В. Бірюков, У.М. Глушков, А.А. Ляпунов та багатьох інших.
Учені аналізують метод моделювання в різних аспектах, планах і на різних рівнях. Тим не менш, якщо спробувати синтезувати гносеологічні концепції й отримані висновки, то можна зробити висновок про те, що в науковій літературі моделювання розглядається, насамперед, як спосіб створення моделей-аналогів, що існують тільки на дійсний момент феноменів і процесів навколишньої дійсності. Метою моделювання як наукового методу є одержання нової інформації про існуючий об'єкт через модель, в умовах труднощів або принципової неможливості безпосереднього вивчення існуючого об'єкта.
Моделювання як метод дослідження значною мірою корелюється з експериментом, абстрагуванням й ідеалізацією, які відіграють важливу роль при побудові аналогів складних багаторівневих системних об'єктів, чиє функціонування залежить від великої кількості показників. Подібні системні об'єкти відбиваються, реконструюються й рефлексуються в різних, неминуче іноді взаємодоповнюючих, а іноді суперечних один одному моделях.
Моделювання, як метод науки, завжди, так чи інакше, працює в тісному зв'язуванні з науковою теорією. При цьому, важливо розуміти, що Генезис наукової теорії й побудова адекватної моделі в її границях неможливо без обліку специфіки дії законів у тій або іншій області дослідження.
Методологія моделювання усе ще має потребу в подальшій науковій розробці. Тому що дотепер не існує єдиних конвенціональних підходів до створення моделей. Це можливо пов'язане з тим, що модель завжди будується для досягнення конкретних завдань теоретичного або практичного дослідження, що звичайно проводиться в різні й слабо сполучних сферах науки в цілому.
Потрібно підкреслити, що моделювання є недосконалим науковим методом тому, що на практиці неможливо привести кожну модель в ідеальну відповідність із об'єктом дослідження. За допомогою моделі не виходить охопити, виразити й відбити кожен реальний об'єкт у конкретному контексті, з огляду на всі існуючі й істотні різноманітні діалектичні взаємозв'язки й фактори.
У всякому разі, застосування моделювання в науковому пізнанні скорочує витрати й строки дослідження. Тим самим, моделювання виявляється ефективним науковим методом і дає можливість більш чітко ідентифікувати, аналізувати, а часом, навіть поліпшувати й раціоналізувати реальні феномени й процеси навколишньої нас дійсності.
Застосування моделювання в рамках соціальних наук, і особливо в соціальній філософії, для прогнозування розвитку як окремих
соціальних сегментів і структур, так і суспільства в цілому є досить новою науково-філософською проблематикою. І важливо розуміти, що калькована проекція моделювання з області математичних і технічних наук на область соціальної філософії просто не адекватна й неправомірна. Тому що, моделювання суспільства і його компонентів, як об'єктів соціального пізнання, що володіють певною специфікою, своєрідністю і, що дуже важливою якісною відмінністю від всіх фізичних, технічних і біологічних об'єктів, вимагає не стільки знанні математики, скільки цілісного філософського підходу, інтуїції, уміння розкривати внутрішню логіку розвитку конкретних соціальних феноменів і процесів. Соціальне моделювання вимагає високої інтелектуальної культури, в основі якої - здатність розуміння складності сучасного суспільства і його сегментів.
Основа методології соціального моделювання - це діалектика, що виконує евристичну, аксеологічну, світоглядну й орієнтуючу функції. Єдиним критерієм істиності й правильності соціального моделювання є суспільна практика.
Якщо зробити загальний висновок про специфіку соціального моделювання, то можна сказати, що соціальні моделі є досить корисною підмогою для соціальних досліджень. Соціальне моделювання - це побудова моделей, які розглядаються в якості аналогів реальних соціальних процесів і феноменів для подальшого аналізу, що може вилитися в соціальне проектування й прогнозування. Об'єктом соціального моделювання, крім суспільства в цілому, можуть виступати й соціальний індивід, і соціальна група, і соціальна організація, і соціальний інститут, і соціальний організм, і світове співтовариство.
При моделюванні соціального об'єкта у динаміку передбачається використання поняття процес. Виділяється кілька видів процесів: насильницькі і добровільні, оборотні і необоротні, плановані і спонтанні, усвідомлені і неусвідомлені, організовані і стихійні; а також по векторі руху: лінійні, східчасті, експонентні, циклічні, спіральні, хаотичні і т.д.
При створенні тієї або іншої соціальної моделі, дослідник, природно, може наголошувати на який-небудь певний тип процесу.
При побудові соціальних моделей суспільства в цілому дослідник виявляє одну або дві ключові провідні причини процесів. При побудові моделей сегментарних соціальних об'єктів потрібний мультикаузальний підхід.
Процес соціального моделювання завжди випереджають гіпотези. Також, важливим моментом моделювання є постановка завдання. Потім установлюється спостереження за соціальним об'єктом, ведеться нагромадження фактів, збір й одержання інформації про соціальний об'єкт. А далі оформляється деяка стійка репрезентація соціального об'єкта, що на початку не повний, і є лише наближеним сприйняттям реального соціального об'єкта, але все-таки допомагає створити модель об'єкта. При цьому, важлива ідентифікація обмежень, цілей і ключових факторів об'єкта. З переходом до конструювання й аналізу моделі закінчується збір інформації.
Соціальні моделі, як інструмент соціальної теорії класифікують по різних підставах. Так у літературі виділяють формальні, змістовні, описові, пояснювальні, прогностичні, статичні, динамічні соціальні моделі. Також, у відповідній літературі виділяється ряд ключових етапів безпосередньої роботи із соціальною моделлю: створення ментальної моделі, конструювання змістовної моделі соціального об'єкта, концептуалізація моделі, формалізація моделі, якісний аналіз. Слід зазначити, що будь-яка соціальна модель повинна дозволяти простежити, наскільки зміну однієї частини соціального об'єкта може змінити інші його частини й складові.
За допомогою моделі розкривають специфіку й пророкують подальші дії соціального об'єкта, абстрагуючись від другорядного, і залишав лише мінімальний набір необхідних істотних факторів. Головним у побудові соціальної моделі є виявлення фундаментального детермінанта соціального об'єкта. 1 Однак немає поки чітких правил для визначення істотних і несуттєвих ознак соціального об'єкта, які могли б бути відбиті в моделі.
Саме тому, моделювання починають із побудови простих моделей, а потім еволюційно переходять до більш комплексних моделей. При цьому, дослідники користуються інтуіцією, накопиченими знаннями й досвідом. Створення моделі соціального об'єкта здійснюється на базі поточної статистичної й фактичної інформації, а також поглядів авторитетних учених, фахівців й експертів. Звичайно, зізнається, що ці відомості носять qмовірнісний характер. Взагалі, реконструкція соціальних об'єктів реальності в моделі, безперечно, має потребу в безперервному моніторингу, тому що соціальна дійсність, безумовно, завжди богаче, різноманітніше й динамічнічше, чім модель. А модель, так чи інакше, неминуче спрощує складний світ соціальних об'єктів.
Незважаючи на те, що соціальне моделювання як область наукового знання поки не має широкого разповсюдження, у науковому плані, воно може розглядатися як результат процесів диференціації й інтеграції науки в цілому. Поява й розвиток відгалужень у науці говорить про народження нових дисциплін, що дозволяють досліджувати соціальні об'єкти на більш глибокому рівні.
Моделювання суспільства в цілому, як соціального типу життєдіяльності людського роду в будь-якій крапці просторово-тимчасового контініума, і прогнозування його подальшого розвитку, насправді, завжди проводилося соціальною філософією. Інакше кажучи, соціальна філософія завжди створювала аналоги реальних процесів й явищ громадського життя. Активний внесок у розробку моделювання суспільства в рамках соціальної філософії в різних аспектах, внесли такі вчені, як: Т. Берні, М. Вебер, С. А. Кузьмін, Ю. Лотман, Н Луман і багато інших.
У науково-філософській літературі системний підхід виступає в якості важливого методологічного принципу моделювання суспільства. Отже, суспільство розглядається як складний, самоорганізований, матеріальний, відкритий, динамічний, столастичний системний об'єкт.
Суспільство як система виділяється серед інших систем світу тим, що може діяти в певній мірі довільно, спонтанно змінювати правила, ускладнювати й спрощувати структури й, нарешті, автономізувати елементи в процесі свого розвитку.
Саме тому, доскональний науково-філософський опис такого системного об'єкта, як суспільство поки не рекомендується можливим. А що, можливо, так це виявлення актуальних ключових факторів, що детермінують розвиток суспільства й побудова на їхній базі моделі. При цьому повинна бути дотримана оптимальна міра. Тому що, з одного боку, спроби зробити точний статистичний облік всіх особистостей соціальної системи приводять до створення громіздкої моделі, з іншого боку, надмірне спрощення не дає можливості зробити якісний і кількісний аналіз.
У науково-філософській літературі приділяється особлива увага дослідженню головних тенденцій, на основі яких тільки й можливе моделювання суспільства в цілому. Багато мислителів уже намагалися ідентифікувати ключовий фактор, що визначає генезис і процес розвитку суспільства як системи в цілому. У діахронічному плані, чимало сторінок філософських праць присвячено соціальним моделям, фіксуючим циклічність і типовість життєдіяльності соціального об'єкта. В синхронічному, в основному в західноєвропейській й англо-американській соціально-філософській літературі йде активна розробка проблематики моделювання і прогнозування соціуму. Активний вплив на розробку проблематики моделювання суспільства й прогнозування його розвитку зробили й роблять наступні соціальні філософи: З. Бауман, Д. Белл, Р. Бойнт, М. Вебер, Б. Старт.
У сучасній західній філософії останнім часом часто використається поняття «постсучасність» для позначення моделі існуючого й майбутнього суспільства. У цьому випадку моделювання суспільства здійснюється на базі ситуацій і тенденцій сьогодення, а майбутнє пролонгується із сучасного стану суспільства, як у матеріальному, так й у духовному аспектах. Незважаючи на те, що кожний дослідник акцентує свою увагу лише на певному аспекті, виокремлює й аналізує тільки ключовий, на його погляд, фактор розвитку соціальної системи, фактор, що визначає загальний характер моделі, на наш погляд, можливо й необхідно спробувати розкрити за зовнішньою розмаїтістю підходів якийсь закономірний зв'язок і підійти до системної побудови загальної багатофакторної моделі суспільного розвитку.
Основні характеристики моделювання як методу наукового пізнання
Застосування моделювання як методу для прогнозування загального характеру розвитку суспільних процесів й явищ є досить актуальним і складним завданням як для соціогуманітарного науково-дослідного поля в цілому, так і для соціальної філософії. Конструювання моделей окремих сегментів соціуму й прогнозування їх подальшого розвитку вже давно й активно використовуються в рамках наук соціогуманітарного профілю. Однак синтезування й репрезентація моделі всього соціуму й вироблення прогнозу його подальшого розвитку, за нашим переконанням, неможливо без розуміння сутності й особливості моделювання як методу пізнання взагалі.
Для здійснення цього завдання може бути запропонований наступний дедуктивний алгоритм наукового дослідження - послідовний перехід від загальних абстрактних понять до більш конкретних понять, явищ і процесів: «передбачення» - «прогнозування» - «моделювання» - «соціальне моделювання» - «моделювання й прогнозування суспільства».
Отже, передбачення визначають, як «обґрунтоване припущення про майбутній стан явищ природи й суспільства або про явища, невідомих у даний момент, але що піддаються виявленню».1 Передбачення як наукову категорію класифікують по різних підставах. Так, наприклад, по сферах життя передбачення підрозділяють на: наукове, повсякденне, інтуїтивне й релігійне (пророцтва, «одкровення»). А скажімо, по типу спрямованості, передбачення ділять на: квазіпередбачення, коли певний відрізок минулого або сьогодення позиціюється як майбутнє; реконструктивне передбачення, тобто передбачення явищ по фрагментах; реверсивне передбачення, тобто логічне продовження тенденцій від сьогодення до минулого; презентивне передбачення, тобто передбачення можливих дій у даний момент; імітаційне передбачення, тобто передбачення розвитку явища від більше до менш віддаленого минулого; передбачення у вузькому змісті (передбачення майбутнього стану явища). Також поширений розподіл передбачення по формах конкретизації: властиве всьому живому передчуття, властиве людині передбачення, повсякденне персональне міркування-передвіщення, науково-дослідне прогнозування.
Нас, звичайно ж, більшою мірою цікавить науково-дослідне прогнозування, тому що воно працює у зв'язуванні з методом моделювання. Науково-дослідне прогнозування, насамперед, характеризується розробкою прогнозу про ймовірний стан реального об'єкта в майбутньому; детальним дослідженням перспектив розвитку об'єкта, іноді з якісними й кількісними оцінками й строками виконання. Самі прогнози підрозділяють на два види: проекція вихідної моделі в майбутнє по спостережуваній тенденції з урахуванням факторів прогнозуючого фону з метою виявлення проблем підносящих рішенню й проекція моделі в майбутнє відповідно до заданих цілями і нормами по заданим критеріям. (Останню часто називають проектуванням).
Отже, прогнозування, як область пророкування майбутнього в різних областях і сферах дослідження науки є частиною передбачення в цілому. Наукове дослідницьке прогнозування із широким охопленням об'єктів аналізу опирається на безліч методів, і серед них моделювання не є єдиним пріоритетним методом. Нарівні з моделюванням, науково-дослідне прогнозування використовує методи екстраполяції й експертизи.
Методи екстраполяції й експертизи мають високий ступінь поширення як засобу одержання прогнозної інформації. Екстраполяцію можна визначити, як процес перенесення й розподіл
10-09-2015, 21:31