Екстраполяція застосовується й в області дослідження соціальних наук. Так, яскравим прикладом звертання до екстраполяції в соціології є імплікація рівня соціальної групи з контрольованого, установленого спостереження за окремими її представниками.
Під експертизою, або, як її ще називають, експертною оцінкою, звичайно розуміється оцінка кваліфікованими фахівцями, тобто експертами, ситуації й висування авторитетного особистого прогнозу. Проводячи експертну оцінку, експерт зобов'язаний фокусуватися не стільки на найбільш важливих показниках стану й розвитку об'єкта прогнозування, скільки наголошувати на факторах, які здатні вивести об'єкт із нормального стану й задати йому нестандартні аномальні напрямки й тенденції.
Взагалі, слід зазначити, що розведення цих трьох методів прогнозування (екстраполяції, експертизи й моделювання) носить умовний характер, тому що всі вони досить часто утворюють крапки перетинання, у яких з'являються певні синтезовані методики. Як приклад подібних методик, можна цілком виділити: «метод Дельфи», що припускає кілька етапів автономного опитування експертів, об'єднаних у групи; «сценарій» - це розробка й опис ймовірного курсу подій у досліджуваній сфері, середовищі, системі і її оточенні, починаючи з конкретного даного етапу й закінчуючи часом попередження прогнозу; «мозкова атака» - це колективна оцінка, регламентована особливими правилами, заснована на стимулюванні творчої діяльності експертів шляхом спільного обговорення проблеми; «індивідуальне пророкування експерта» - оцінка провідного спеціаліста, експерта-лідера, у даній області аналізу дослідження; «історична аналогія», «ретроспекція» - це пошук і перенесення в часі або з інших областей знань виявлених закономірностей, тенденцій розвитку схожих подій; «статистичне моделювання» - це розробка й аналіз моделей, створюваних на базі статистичного матеріалу минулого й сьогодення; «імітування» - це побудова математичних моделей з метою навчання й верифікація рішень як результатів прогнозного дослідження; «каузальне моделювання» - це встановлення причинно-наслідкових зв'язків відомих фактів; «ігри» -це метод, використовуваний у передпланових дослідженнях, а також для верифікації прогнозів.
Як би там не було, єдиних методів для створення моделей поки не існує. Можливо, тому, що модель завжди будується з урахуванням конкретних завдань теоретичного дослідження, що може проводитися в різних слабко співвідношенних і маючих свою специфіку сферах науки. Так що в деяких областях знання, скажімо, у соціальній філософії для побудови моделі потрібно не стільки знання математики, скільки глибоке проникнення в сутність явища і його тенденцій.
Для прикладних й, тим більш, технічних дослідженнях, як відзначають гносеологи, використання математичних алгоритмів, схем і піктограм є необхідною умовою. Тому що, інакше неможливо виконати обсяг розрахункових робіт, що представляють складний ланцюг логічних і рахункових операцій. Зокрема, використання комп'ютера для моделювання дозволяє: вирішити більші по обсязі інформації й складності завдання, розширити коло проблем, одержати поліваріантні й оптимальні рішення, скоротити строки створення моделей.
Отже, ми визначили моделювання як поняття й показали його місце в системі інших наукових категорій. Тим самим, окреслили коло понять, що співвідносять із ним. І підбиваючи підсумок, ми можемо зробити кілька висновків:
По-перше, моделювання - це досить ефективний метод, використовуваний наукою для більше адекватного вивчення реальних процесів й явищ навколишньої дійсності;
По-друге, моделювання як метод полягає, насамперед, у побудові аналогів реальних об'єктів дослідження;
По-третє, моделювання має на меті одержати нову інформацію про об'єкт, що важкo одержати при його безпосереднім вивченні, або є необхідність скоротити витрати й строки на вивчення;
По-четверте, моделювання - це метод, який може бути застосований при розробці прогнозу розвитку реального феномена;
По-п’яте, разом з тим, моделювання ще не зовсім як метод, тому що на практиці не вдається привести кожну сконструйовану модель в ідеальну відповідність об'єкту дослідження. Тобто, за допомогою моделі не можна охопити, виразити й відбити всі існуючі й істотні різноманітні діалектичні взаємозв'язки й фактори реального об'єкта дослідження. А виходить, завжди залишається необхідність моніторингу, коректування моделей.
Визначивши значення, місце й роль методу моделювання в рамках науки, можна перейти від загальної эпістемології, до більш конкретного розгляду специфіки соціального моделювання, тобто застосування методу моделювання в рамках соціального знання, особливо в загальній соціології й соціальній філософії.
Специфіка соціального моделювання
Використання моделювання як методу в рамках соціального пізнання для дослідження як окремих соціальних сегментів і соціальних структур, так і суспільства в цілому є досить новою науковою проблематикою. Метод моделювання знаходить все більшу значимість при створенні сучасних соціальних прогнозів і проектів. Застосування моделювання як методу науки в рамках суспільствознавства має певну специфіку. І дуже важливо усвідомлювати, що калькована екстраполяція моделювання з області математичних і технічних наук на область соціальної філософії не адекватна й неправомірна. Тому що, моделювання суспільства і його компонентів, як об'єктів соціального пізнання, що володіють певною своєрідністю й, що дуже важливо якісною відмінністю від всіх фізичних, технічних і біологічних об'єктів, вимагає не стільки знань математичних алгоритмів, скільки філософського розуміння, інтуїції, здатності розкривати внутрішню логіку й проникати в сутність розвитку конкретних соціальних феноменів і процесів.
Отже, завданням є мета відслідковування соціального моделювання взагалі, тобто, інакше кажучи, подання специфіки застосування моделювання в рамках соціального пізнання, особливо в загальній соціології й соціальній філософії.
Соціальне моделювання являє собою процес побудови моделей, які розглядаються як аналоги реальних соціальних об'єктів для подальшого аналізу, що може вилитися в соціальне проектування, прогнозування й експериментування. Об’єктом соціального моделювання можуть виступати, крім суспільства в цілому, і соціальний індивід, і соціальна група, і соціальна організація, і соціальний інститут, і соціальний організм, і світове співтовариство.
Варто підкреслити, що соціальне моделювання повинне здійснюватися з урахуванням специфіки соціальних законів. Як відомо, соціальний закон - це необхідне, істотне, стійке, повторюване відношення між явищами й процесами соціального життя, тобто відношення між соціальними об'єктами. Соціальні закони, або, як їх частіше називають, суспільні закономірності, багато в чому корелюються з фізичними й біологічними законами. Однак існує і якісна відмінність, що полягає завжди в статистичному характері дії соціальних законів.1 Однак, соціальне моделювання не ґрунтується тільки на законах, також необхідний відбір значимих факторів, що досить важкий. Потрібно не тільки знання законів, але й розуміння, здатності, навички. Соціальне моделювання вимагає високої інтелектуальної культури, в основі якої - здатність розуміння складності сучасного суспільства і його сегментів. Основа методології соціального моделювання - це діалектика, що виконує евристичну, аксеологічну, світоглядну й орієнтуючу функції. Єдиним критерієм істинності соціальних моделей завжди виступає суспільна практика.
Процес моделювання соціального об'єкта завжди випереджають певні системи думок, понять, суджень, тобто гіпотези. Гіпотези - це попередні припущення для пояснення фактів, зв'язків і залежностей. Для розробки гіпотези характерні висування й розвиток нових ідей, що носять імовірнісний характер, на їхній основі аналіз знань і вироблення нових наукових положень. У принципі, гіпотези є невід'ємним елементом будь-якого дослідження. Відмова від гіпотетичних побудов, як правило, веде до догматизму.
Перед початком роботи з матеріалом й інформацією необхідно створити робочу гіпотезу, тобто напрямну наукову ідею, з подальшою перевіркою. Таким чином, гіпотеза - це ще не доведена теорія з невизначеністю кінцевих висновків. Процес створення й руйнування гіпотези - це той самий процес. Як пише Ч. Дарвін: «... я не могу вспомнить не единой первоначально составленной мной гипотезы, которая не была бы через некотое время отвергнута или сильно изменена мною».1
Висування гіпотези звичайно проходить у кілька етапів, серед яких найбільш важливими є аналіз фактів, установлених при спостереженні, конструювання креслень моделей як база для міркувань і висновків, використання уяви, що забезпечує аналіз усієї розмаїтості потенційних моделей, вибір самої оптимальної моделі, тобто моделі найбільше повно відбиваючої досліджуваний об'єкт, перевірка, більш-менш точне зв'язування створеної гіпотези з фактами й практикою. По суті, з переходом до постановки завдання й цілей моделювання закінчується гіпотетичне обґрунтування й починається збір даних.2
Якщо завдання поставлене, учений може зайнятися дослідженням моделі; проводити експерименти, шукати релевантну інформацію, розробляти рішення й варіанти адекватних дій. Також важливим при конкретному моделюванні соціального об'єкта є ідентифікація його обмежень, цілей функціонування й ключових факторів.
Обмеження являють собою: з одного боку, якийсь діапазон допустимих прийомів з моделлю, з іншого боку, можливі й неможливі дії соціального об'єкта. Цілей функціонування соціального об'єкта може бути кілька. Як правило, намагаються виділити найбільш важливу, хоч на практиці це не завжди вдається. Природно, що наявність декількох цілей істотно затруднює побудову адекватної моделі.
Слід зазначити, що в процесі моделювання соціального об'єкта іноді ціль досягається за рахунок зміни обмежень. Наприклад, якщо ціль об'єкта полягає в досягненні показника X, те досить задати планку У, що цей показник повинен перевершити, і тоді, від мети досягнення показника X перейти до пошуку рішення, що задовольняє умові Х_>У, а відповідно, досягти мети за рахунок зміни обмежень.
Приведемо хрестоматійний приклад американського соціолога
Р. Аккоффа: автобусна компанія встановлює надбавки за якість роботи водіїв і кондукторів автобусів. Якість роботи водіїв оцінюється по точності дотримання графіка руху, а кондукторів - по швидкості обслуговування пасажирів. Але такі форми заохочення приводять до трудового конфлікту - у години пік кондуктори не встигають обслужити всіх пасажирів, затримують відправлення автобуса й зривають графіка руху. Спочатку, керівництво компанії намагається не зауважувати конфлікт, але проблема не зникає. Не допомагає й спроба перерозподілити надбавки між працівниками, ріст ворожості між сторонами конфлікту не дозволяє прийти до розумного компромісу.
Проблему вдається вирішити системному аналітикові, що пропонує в години пік знімати кондукторів з автобусів і закріплювати їх за зупинками. Тепер кондуктори продають квитки до приходу автобуса, устигають перевіряти квитки у вихідних, і вчасно давати сигнал відправлення. Після того, як година пік закінчується, кондуктори повертаються в автобуси.
Впровадження цієї незвичайної схеми організації виробничого процесу дозволяє вирышити проблемну ситуацію. Як ми бачимо, системний аналітик моделює ситуацію, висуває проект, вносить відповідні корективи, і правильну ,і своєчасну зміну обмежень дозволяє досягти мети.
Абстрагуючись від другорядного, спрощуючи й залишаючи лише мінімальний набір необхідних істотних факторів, учений за допомогою моделі розкриває специфіку й пророкує подальші дії соціального об'єкта. Автори збірника «Соціальні механізми. Аналітичний підхід до соціологічної теорії» Дж. Элстер, Д. Гамбегта, Р. Будон сходяться із цього приводу в одному, а саме: головне в побудові соціальної моделі — це виявлення фундаментальних детермінантних факторів соціального об'єкта. Таким детермінантним фактором вони вважають соціальний механізм, що поясняє інтеракцію між індивідами, а також між індивідами й соціальними об'єктами.
Один з авторів збірника Т. С. Шеллінг приводить такий приклад: якщо водій контролює відстань до машини, що спереду, та це взаємодія між індивідами, якщо водій регулює швидкість у відповідності зі швидкістю потоку, та це взаємодія індивіда із соціальним агрегатом. На думку Т. З. Шеллінга, соціальний механізм виникає як інтерпретація в моделі реального феномена.
Однак, не можна говорити про існування наукової конвенції про ключові фактори соціального об’єкта, які могли б бути відбиті в моделі. Як затверджує Р. Шэпнон: «...будь-який набір правил для розробки моделей у найкращому разі має обмежену корисність і може служити лише приблизно як каркас майбутньої моделі або відправного пункту в її побудові». Саме тому, дослідникам доводиться користуватися інтуїцією, накопиченими знаннями й досвідом. Таким чином, з погляду Р. Шэпнона, не існує чіткого стандартного набору правил ідентифікації ключових факторів при моделюванні соціальних об'єктів, який би гарантував побудову найбільш адекватних соціальних моделей. Створення моделі соціального об’єкта здійснюється на базі поточної статистичної й фактичної інформації, а також поглядів авторитетних учених, фахівців й експертів. При цьому, звичайно, зізнається, що ці відомості носять імовірнісний характер. Як уважає Р. Шэпнон: «Мистецтвом моделювання можуть опанувати ті, хто має оригінальне мислення, винахідливістю й спритністю, так само як і глибокими знаннями... Не існує магічних формул для вибору змінних, параметрів, відносин, описуючих поведінку системи, обмежень, а також критеріїв ефективності моделі».
Зібравши інформацію, висунувши робочу гіпотезу, поставивши завдання й ціль моделювання, що вживає, зробивши облік обмежень і цілей об'єкта, ключовий фактор, дослідник планомірно переходить до створення моделі й роботі з нею. У створенні моделей виділяється кілька ключових етапів:
Перший етап соціального моделювання полягає в створенні ментальної моделі, тобто відбиття реального соціального об'єкта у свідомості людини. Формуючи ментальну модель, дослідник звертається до процедур абстрагування й ідеалізації. Побудова ментальної моделі перебуває в прямої залежності від «картини світу» конкретного дослідника. Інакше кажучи, учений, просто ангажирований яким-небудь політичним замовленням, але й визначений у своїх трактуваннях власними психологічними й соціальними установками, особливостями апперцепції, соціальними цінностями, нормами й інтересами. Таким чином, він як би інкорпорований соціальний контекст, і йому надзвичайно важко вийти за його рамки, тобто «відбудуватися».
Крім цього, на першому етапі дослідник зобов'язаний вибрати форму модельного подання реального об'єкта дослідження: статичну, якщо соціальний об'єкт моделюється й статиці, тобто передбачається задане ігнорування можливих змін якісних і кількісних характеристик реального об'єкта протягом певного часу й у рамках певного простору; або динамічну, якщо соціальний об'єкт моделюється в динаміку з обліком якісних і кількісних змін, що відбуваються з ним, у часі й просторі.
Причини процесів також класифікуються на різних підставах. Так виділяють: природні – катастрофи, смерчі, землетруси, посуха, потоп; демографічні - міграція, перенаселення; соціогенні - економічні, політичні, соціальні, культурні; техногенні - науково-технологічний прогрес; гуманітарні -психологічні й фізичні. Перераховані причини бувають як внутрішніми, так і зовнішніми для конкретного соціального об'єкта.
Другим етапом соціального моделювання є побудова змістовної моделі соціального об'єкта на основі ментальної. Причому, змістовна модель ні в якій мірі не є вербальною або графічною копією ментальної моделі. З одного боку, тому що дослідник ніколи не може досконально транслювати певні елементи ментальної моделі на змістовну модель по психологічних або соціальних причинах. З іншого боку, тому що, навіть якщо змістовна модель створюється колективно, її тлумачення однак проходить через призму індивідуальної свідомості, через конкретний ступінь і рівень сприйняття й розуміння. Проте, побудова власної соціальної моделі дає можливість придбати нові відомості про характер соціального об'єкта, зафіксувати закономірності його функціонування.
Третім етапом соціального моделювання є концептуалізація змістовної моделі, тобто переміщення змістовної моделі в рамки певної соціальної теорії. Змістовна модель стає концептуальною моделлю й починає використовуватися в соціальній теорії. У рамках теорії змістовні описові моделі називаються логіко-семантичними, пояснювальні - структурно-функціональними, прогностичні - причинно-наслідковими. Концептуальні моделі виражаються або у вербально дискурсивній або в графічно-наглядовій формі.
Четвертим етапом соціального моделювання є формалізації концептуальної моделі. Вона, як правило, здійснюється тільки при проведенні прикладних соціологічних досліджень. Концептуальна модель стає формалізованою моделлю. Формалізовані моделі бувають двох видів: математичними й комп'ютерними. У цілому, формалізовані моделі призначаються для коректування змістовних концептуальних моделей.
На п'ятому й заключному етапі соціального моделювання визначається характер змін соціального об'єкта. Виробляється якісний аналіз побудованої соціальної моделі.
Слід зазначити той факт, що начебто , математика здатна створити відмінний каркас для будь-якої наукової моделі, і прикладна соціології вже давно й досить активно використовує математичний апарат для рішень прикладних проблем.
Висновок
Прогнозування суспільства на базі створюванні моделей розвитку життєдіяльності людей є найважливішим завданням сучасної соціальної філософії. Моделювання дає можливість не тільки прогнозувати потенційний стан соціальної системи на базі актуальних тенденцій суспільного розвитку, але й вивчати, і осмислювати саму дійсність , всіх її станів і процесів.
Разом з тим, проведення або використання соціального моделювання для прогнозування суспільства в цілому досить важке завдання, що в чималому ступені обумовлений складністю самого об'єкта моделювання - суспільства, особливо сучасного суспільства, у якому всі процеси життєдіяльності людей гранично прискорилися й ускладнилися.
Рішення цього завдання потребують обговорення й дослідження цілого ряду філософських питань: визначення можливостей побудови багатомірних моделей розвитку суспільства, виявлення що детермінують і домінують фактори змін його інститутів, аналізу границь і механізмів дії соціальних законів і т.д.
Обговорення й дослідження цих питань аж ніяк не припускає пошуку якихось тотальних причинних зв'язків у їхній нескінченності. Ми можемо осягати тільки певні причинні зв'язки, і тільки в тому разі конкретно-історичних форм буття, які ми здатні сприйняти й оцінити сьогодні.
Адже будь-якому дослідникові часом здається, що зафіксовані ним факти реальності, висунуті гіпотези, сконструйовані моделі, зроблені прогнози й висновки охоплюють досліджуваний об'єкт у цілому, але завжди очевидно, що це лише підхід, тобто якась цеглинка в побудові об'єктивного знання про світ і його об'єкти.
У своїй роботі, я спробувала показати, наскільки важливо в соціальному моделюванні враховувати взаємозв'язок і синхронну інтерактивність різних сторін суспільно цілого. Звичайно, часом елементи «працюють» разом узгоджено, а іноді ні. У всякому разі, філософська коректність змушує затверджувати відносну, а не абсолютну правоту тих або інших концепцій, теорій, гіпотез, доктрин і проектів, при цьому, безумовно, зберігається і їхня значимість. Адже той, хто займається реконструюванням соціальних об'єктів у моделі й робить прогноз, так чи інакше збільшує й розширює обсяг об'єктивних знань про світ у цілому. Я думаємо, що побудова соціальної прогностичної моделі повинна бути адекватною дійсності й задавати орієнтири для подальшого наукового пошуку.
Відповідно до мети наукової роботи, що полягала в розкритті
10-09-2015, 21:31