• людина не може нічого знати про ті об'єктивні причини, які породжують її власні сприйняття (перцепції);

• наше власне тіло і зовнішні предмети та явища - це лише наші сприйняття. Ніякого зовнішнього буття для нас не існує;

• не тільки зовнішні щодо нас об'єкти, а й наша власна сутність залишається для нас недоступною. Це яскраво виражений скептицизм Д. Юма, який полягав у запереченні пізнаванності світу і зв'язків між предметами та явищами.

Рене Декорт (1596-1650) - родоначальник нової філософії у Франції, автор теорії дуалізму.

Основні твори : "Міркування про метод", "Основи філософії"".

Народився Р. Декарт (латинізоване ім'я Ренатус Картезіус) у дворянській родині на півдні Франції, в невеликому містечку Лає, навчався в єзуїтській школі. Схоластичне шкільне викладання на все життя викликало в Декарті огиду до цієї філософії. Натомість він захопився математикою, після закінчення школи вивчав медицину та інші науки, служив в армії баварського короля. У 1628 р. Р. Декарт вирушив до Голландії, де прожив два найплідніші десятиліття. Там він написав свої головні філософські та природничонаукові праці.

Першою його філософською працею був методологічний тракт "Міркування про метод". Цей твір став своєрідною програмою для нової науки, підґрунтям усього європейського раціоналізму. Філософ обстоював думку про безмежні можливості людського розуму.

Метод Р. Декарт докорінно відрізнявся від наукового методу Ф. Бекона. Останній виходив із того, що лише чуттєвий досвід, експеримент може бути джерелом достовірного знання. На думку ж Декарта, джерелом достеменне знання може бути тільки людський розум, інтелект.

На відміну від Р. Бекона, для якого уособленням наукового методу була індукція. Р. Декарт послуговувався методом логічної дедукції. Він одним із перших почав розрізняти інтелектуальну інтуїцію, тобто безпосереднє "бачення" розумом, і чуттєву.

Важливою ознакою раціоналізму є уявлення про те, що розум людини не порожній. Він із самого початку містить у собі вічні й необхідні істини. Як і Ф. Бекон, Р. Декарт критикував схоластику, прагнув філософськи обґрунтувати новий тип наукового знання і розробити відповідний йому метод. Проте погляди на сутність цього методу в них були різні. Ф. Бекон пішов шляхом емпіризму, Р. Декарт створив систему раціоналізму. Перший сповідував матеріалізм, другий - філософський дуалізм.

Основні погляди Р. Декарта

• Джерелом достеменного знання є розум;

• сходження істини починається із сумніву;

• сумнів - це мислення, звідси: "Я мислю, отже я існую";

• субстанція - це річ, яка існує так, що не потребує для свого існування нічого, крім самої себе;

• вищою субстанцією є Бог:

• Бог створив дві субстанції - матеріальну і духовну. Існування духовної субстанції не залежить від матеріальної, і навпаки. Звідси – дуалізм Декарта;

• вроджені ідеї існують завжди у розумі Бога і людини, передають покоління до покоління. Такими ідеями є: "Бог існує", "число існує, "душа існує" тощо;

• методом пізнання є дедукція - перехід від загального до конкретного.

3. Раціоналістичні системи Б. Спінози та Г. Лейбніца

Бенедикт Спіноза (1632 - 1677) - видатний голландський філософ, учень і критик Р. Декарта.

Основні твори : "Богословсько-політичний трактат", "Етика".

Бенедикт Спіноза народився в Амстердамі в єврейській родині, освіту здобув у семикласній єврейській школі, вивчав латинську й давньогрецьку мови, що дало йому змогу ознайомитись із християнською теологією та схоластикою. Він висловив сумніви в істинності Талмуда, відверто виступив проти релігійних фантазій. Конфлікт із керівниками релігійної общини завершився відлученням від неї. Покинувши єврейську общину, Б. Спіноза не перейшов і до християнської церкви, понад усе цінуючи свободу й незалежність. Він почав виготовляти скло, а у вільний час вивчав філософію.

Головний твір Б. Спінози в якому він систематично виклав свої філософські погляди, - "Етика". У "Богословсько-політичному трактаті" філософ започаткував наукову критику Біблії. Філософ зазнав гоніння як ворог релігії та атеїст. Б. Спіноза критикував Декарта за те, що той протиставив дух і матерію, перетворивши їх на самостійні субстанції. На противагу Декартові, Б. Спіноза створив моністичну систему. В основу цієї системи він поклав учення про єдину субстанцію і дав визначення цієї субстанції: "Під субстанцією я розумію те, що існує саме по собі й уявляється саме через себе, тобто те, уявлення про що не потребує уявлення про іншу річ". Субстанція -самостійне, ні від чого не залежне буття. Воно є причиною самої себе. Іншими словами, субстанція не має зовнішньої причини, вона детермінована лише власною природою. Такою субстанцією є Бог, який ототожнюється з природою.

Людську стику Б. Спіноза прагнув будувати як об'єктивну науку. Замість осуду людських вад він прагнув наукового аналізу. Не плакати, не сміятися, але розуміти - ось суть його моральної філософії.

Основні погляди Б. Спінози

· На противагу Декартові, створив учення про єдину субстанцію (основу всіх речей, явищ, процесів). Цією субстанцією є Бог - природа. У цьому полягає пантеїзм Спінози;

· обґрунтував принцип детермінізму як причинної обумовленості подій;

· у ланцюзі причин і наслідків немає нічого довільного, випадкового, все є необхідним;

· свобода - це пізнана необхідність, панування розуму над почуттями;

· радість пізнання веде людину до вищої свободи; ототожнюється з природою.

· Людську стику Б. Спіноза прагнув будувати як об'єктивну науку. Замість осуду людських вад він прагнув наукового аналізу. Не плакати, не сміятися, але розуміти - ось суть його моральної філософії.

· Основні погляди Б. Спінози

· На противагу Декартові, створив учення про єдину субстанцію (основу всіх речей, явищ, процесів). Цією субстанцією є Бог - природа. У цьому полягає пантеїзм Спінози;

· обґрунтував принцип детермінізму як причинної обумовленості подій;

· у ланцюзі причин і наслідків немає нічого довільного, випадкового, все є необхідним;

· свобода - це пізнана необхідність, панування розуму над почуттями;

· радість пізнання веде людину до вищої свободи;

· розум має перевагу над чуттєвим пізнанням. Отже, Спіноза обстоював раціоналізм;

· найвищою користю для людини є пізнання Бога. Саме через пізнання Бога людина може прийти до внутрішньої свободи й щастя.

Готфрід Лейбніц (1646 – 1716) – німецький філософ, учений, енциклопедист.

Основні твори : «Міркування про метафізику», «Теодицей», «Монадологія».

Г. Лейбніц народився у Лейпцигу в родині професора моралі. Коли юнакові виповнилось 15 років, він вступив до Лейпцизького університету захопився логікою і філософією. Після закінчення навчання Лейбніц захистив дисертацію. Починаючи з 1676 р., протягом 40 років він перебував на службі герцогів Ганновера як бібліотекар, історіограф, політичний радник.

Як і для попередників Лейбніца, головною проблемою його філософії була проблема субстанції. Він заперечував картезіанський субстанцій - дуалізм душі й тіла. На противагу Спінозі, Лейбніц вважав, що кожна річ має бути субстанцією. У світі стільки окремих субстанцій, скільки і відмінних речей . Ученню Спінози про єдину субстанцію він протиставив учення про індивідуальні субстанції - монади. Отже, філософ перебував позиції субстанційного плюралізму .

Субстанція та її атрибут - сила необхідно пов'язані з діяльністю активною дією. Не може бути субстанції без діяльності. Звідси діяльність - головний принцип метафізики Лейбніца, який тісно пов'язаний з іншим принципом - індивідуальності. Для Лейбніца всі істоти, всі сутності, лише різні види діяльності. Сама ж діяльність - основа індивідуалізації предмету чи явищ. Субстанція завжди одинична, індивідуалізована, а кожне одиничне буття - субстанційне.

Принцип індивідуальності, яким характеризується субстанція, Лейбніцпов'язує з логічним законом відмінності. Згідно з цим законом, усі речі відрізняються одна від одної. У світі немає двох безумовно однакових речей. Оскільки монади не матеріальні, а ідеальні начала речей, то філософію Лейбніца можна визначити як систему об'єктивного ідеалізму .

Основні погляди І. Лейбніца

• Головним принципом філософії є діяльність;

• діяльною субстанцією є одиниця буття монада - найпростіша неподільна єдність, першопочаток предметів і явищ;

• монади наділені силою, тому вони є джерелом усілякого руху і саморуху;

• монади не можуть виникнути або зазнати руйнування. Вони створені Богом і тому вічні;

• кожна монада є мікрокосмосом, що "віддзеркалює" все буття;

• взаємозв'язок монад між собою відбувається за принципом "неперестановленої гармонії" (створюючи монади, Бог пристосовує до одної);

• за ступенем досконалості монади поділяються на три види: "голі монади", з яких складається неорганічна природа; "монади-душі", що становлять підґрунтя живої природи; "монади-духи", які наділені самосвідомістю і з яких утворюється моральний світ;

• намагався подолати прірву між емпіризмом та раціоналізмом. Досвідне, емпіричне знання неможливе без застосування розуму. В цілому Лейбніц залишився: раціоналістом;

• формулу емпіризму "Немає нічого в інтелекті, чого не було б у відчуттях" він доповнив словами "крім самого інтелекту";

• розвинув концепцію про множинність можливих світів. Бог, на переконання, створив лише один із них, але це найкращий світ;

• лише у духів, як найвищих монад, характер дій набуває форми справжньої свободи.

4. Філософія Просвітництва

Добою Просвітництва в Європі вважаєтьсяXVIII ст . Сутність філософії Просвітництва полягає в обстоюванні вирішальної ролі освіти, науки і культури у розв'язанні всіх соціальних проблем.

Характерні риса просвітницького світогляду

• Обґрунтування ідеї незмінності людської природи, рівності всіх людей;

• наявність низки невідчужуваних прав і свобод людини й громадянина;

• відмова від теологічного способу пояснення історичного процесу;

• негативне ставлення до Середньовіччя та ідеалізація Античності;

• історичний оптимізм та віра в прогрес і визнання єдиних закономірностей суспільного розвитку;

• великий внесок у розвиток педагогічної науки.

Представники англійського Просвітництва: Антоні Шефтсбері, Джордж Берклі - ідеалістична течія; Джон Толанд, Джозеф Прістлі та ін. - матеріалістична течія.

Основні ідеї матеріалістичної течії

• Матерія активна, рух є властивістю матерії;

• усе в світі має свою причину і наслідок;

• поведінка людини підпорядкована необхідності;

• священнослужителі свої вигадки видають за слово Боже.

Основні ідеї ідеалістичної течії

1. Існувати - значить бути сприйнятим (Дж. Берклі);

2. мораль не залежить від соціальних умов;

3. кінцева мета суспільства - щастя людини;

4. тільки християнська релігія може забезпечити міцні моральні підвалини суспільства.

Деїстичний напрямок

Соціалістично-утопічний напрям

Матеріалістично-атеїстичний напрям

1.Філософія Нового часу, що розвивалася паралельно з наукою, з метою підвищення надійності й ефективності останньої, значну увагу приділяв дослідженню методу істинного пізнання оточуючого світу.

2.У методології Нового часу на першому плані опинилися емпіризм, раціоналізм.

3.Майже всі філософські концепції Нового часу обґрунтовували ідеї багатоякісності матерії та її нерозривного зв'язку із простором і часом.

4.Оригінальним було трактування проблем першооснови світу. Р. Декарт обстоював точку зору про матеріальну субстанцію, яка має два незалежні атрибути - протяжність і мислення. Г. Лейбніц першоосновою світу вважав духовну одиницю-монаду, а Б. Спіноза ототожнював субстанцію з Богом.

5.Французький матеріалізм XVIII ст. розвивав систему механістичного матеріалізму, висував ряд діалектичних ідей: єдності матерії та руху. Різнорідності матеріального буття. Французькі матеріалісти полемізували з представниками англійського суб'єктивного ідеалізму, які виходили з тези, що речі - це комплекси відчуттів.

6.У філософському осмисленні людини спостерігався перехід від авторитарно-теологічної орієнтації до визнання людського розуму вищим критерієм оцінювання як природи, так і суспільства. Саме у добу Нового часу Просвітницта тут була сформульована ідея: якщо середовище формує людина, то необхідно його перебудувати так, щоб воно виховувало в індивідів найкращі людські якості.

Література

1. Алексеев П.В.История философии- М.,2005.

2. Бекон Ф.Соч.:В2т.-М.Л 1972.

3. Бичко А.К., Бичко І.В., Табачковський В.Г. Історія філософії. Підручник.-К., 2001.

4. Валери П. Взгляд на Декарта // Вопросы философии – 20. - №10.

5. Вступ до філософії: Підручник/За ред.Г.І. Волинки - К., 1999.

6. Горбачев В.Г. История философии - Брянск, 1998.

7. Гусєв В.І. Західна філософія Нового часу XVII- XVIII, Підручник.-К., 1998.

8. Декарт Р.Соч.:В2т.- М., 1989.

9. КузнєцовВ. Французский материализм XVIII века.- М., 1981.

10. Нарский И.С.Западноевропейская философияХVІІ ст.- М., 1971.

11. Новая философская энциклопедия: В 4 т.- М.,2000.

12. Петрушенко В.Л. Філософія: Курслекцій.- К., Львів, 2002.

13. Причепій Є.М. та ін. Філософія.- К., 2005.

14. Философия для аспирантов: Учебник / Под ред. И.И. Кальнного. СПб.,2001.

15. Філософія / За ред. І.Ф.Надольного- К., 2001.