Усе більш інтенсивно споживаючи природні ресурси за допомогою колосально зростаючих по своїй моці технічних засобів, людство в прогресуючій формі поліпшувало умови розвитку своєї цивілізації й свого росту як біологічного виду. Однак, "завойовуючи" природу, людство значною мірою підірвало природні основи власної життєдіяльності. Відомо, наприклад, що за останні 500 років при участі людини бути винищено до 2/3 покриваючу Землю лісів. Але самий потужний удар по біосфері був нанесений наприкінці XIX століття, і особливо в XX сторіччі, коли стало розвиватися індустріальне виробництво.
З одного боку, воно принесло, зрозуміло, значні блага. За останні 100 років людство збільшило в тисячу разів свої енергетичні ресурси. Загальний обсяг товарів і послуг у розвинених країнах подвоюється тепер кожні 15 років, і спостерігається тенденція до скорочення цього строку. Однак відповідно подвоюється й кількість відходів господарської діяльності, що засмічують і отруюють атмосферу, водойми, ґрунт. Сучасне виробництво, взявши від природи 100 одиниць речовини, використовує 3-4, а 97 одиниць викидає в природу у вигляді отруйних речовин і інших відходів. Розраховуючи на кожного жителя індустріально розвинених країн щорічно із природи витягає близько 30 т речовини, з яких лише 1- 1,5% приймає форму споживаного продукту, а інше становлять відходи, що володіють нерідко досить шкідливими властивостями для природи в цілому.
У підсумку помітно знизилося самоочищення біосфери, що уже не справляється зі стороннім вантажем, що викидається в неї людиною (нагромадження вуглекислоти в атмосфері, зросли в багатьох містах у десятки разів і глобально - на 20% у порівнянні зі станом на початку XX століття). У результаті утворення навколо Землі шару вуглекислого газу, що покриває її, подібно скляному ковпаку, з'явилася погроза несприятливої зміни клімату, при якому наша блакитна планета вже протягом найближчих десятиліть може перетворитися у величезну теплицю з можливим катастрофічним ефектом: зміною енергетичного балансу й поступовим підвищенням температури, що приведе до підняття рівня води в океанах (через танення полярних і дрейфуючих льодів) і затопленню безлічі прибережних земель і міст. Виникла небезпека порушення балансу кисню, руйнування озонового екрана в нижній стратосфері при польотах надзвукових літаків, а також внаслідок усякого роду техногенних факторів (руйнування цього екрана на 50% в 10 разів збільшить ультрафіолетову радіацію, що різко змінить умови існування тварин і людей). Збільшилося забруднення Світового океану, і воно виявляє тенденцію стати глобальним.
Все це в дуже істотному ступені й досить негативно впливає на стан здоров'я людей, на продуктивність їхньої праці й творчу активність, вимагає зростаючих капіталовкладень для підтримки родючості земель і очищення водойм, тому що вода в них робиться непридатної для господарського й побутового використання. Забруднення природного середовища хімічними, фізичними й біологічними агентами й поява у зв'язку із цим мікробів і сільськогосподарських шкідників, стійких до ліків і отрути, збільшення кількості й видів іонізуючих випромінювань приводять, крім усього іншого, до посилення мутагенної дії цих факторів на людей, тобто до патологічної зміни їхньої спадковості. Результат - поява великої кількості вроджених пороків розвитку, спадкоємних захворювань і зростання генетично обумовленої схильності до важких і хронічних хвороб, що підриває життєздатність людей, веде до їхнього генетичного виродження. По розрахунках учених, підвищення природного тла радіації всього на 10 рад може привести до появи в кожному новому поколінні 6 млн спадково обтяжених людей. З опублікованих американським Національним інститутом раку даних про смертність від різних видів раку треба, що не менш 60% випадків ракових захворювань із 500 тис. у рік викликається різними канцерогенними факторами навколишнього середовища.
У результаті діяльності людини, особливо в останні десятиліття, у дикій природі до теперішнього часу зникли багато видів тварин і рослин. Не менш тривожно й те, що відбувається неухильне падіння чисельності й скорочення ареалів інших видів.
Отже, останні десятиліття, на які доводиться розвиток науково-технічної революції, принесли людству небувалу прогресивну зміну його продуктивних сил, але й настільки ж небувале загострення екологічної проблеми, що змушує всерйоз задуматися про межі природних ресурсів і можливостях відбудовних процесів природи протистояти наслідкам людської діяльності. Однак чи викликає з неминучістю сам по собі науково-технічний прогрес і застосування його досягнень руйнування природного середовища, виснаження природних ресурсів і погіршення у людського існування? Або ж всі ці негативні наслідки обумовлені конкретними методами й формами впливу на природу, певними формами використання досягнень науки й техніки. Виникає у зв'язку із цим і більше загальний, фундаментальної важливості питання: у чому сутність екологічної проблеми і які реальні дилеми вона ставить перед людством, які шляхи її теоретичного й практичного рішення?
Перспектива рішення екологічної проблеми, що стає перед людством, вимагає розвитку гармонійних відносин із природою, що сприяють її збагаченню, олюдненню, гуманізації. Ми вже відзначали, що в період свого становлення наукове пізнання виходило головним чином з подання про необхідність "завоювання", "скорення" сил природи. Цей стереотип, що має вікову історію й ще не переборений сьогодні, повинен поступово мінятися; відповідно повинне затверджуватися переконання в тім, що сучасна людина не може ставити себе стосовно природи в положення "завойовника", що не піклується про наслідки своєї діяльності.
Література
1.Ахутин А. В. Понятие "природы" в античности и в Новое время. М.: Наука, 1988.
2.Карпинська Р. З, Лисєєв И. К., Огурцов А. П. Філософія природи. - К., 1995.
3.Екологічна проблема й шляхи її рішення. Філософські питання гармонізації взаємодії суспільства й природи. К., 2003.
4.Естетика природи. – К., 1994.
10-09-2015, 23:09