чинник для всієї людської історії. На різних етапах соціального розвитку головним може стати будь-який з названих чинників. Суспільство - імовірнісна система, джерело розвитку якої є досить склад­ним, воно включає цілий спектр різних сил - природних, власне соціаль­них, духовних. їх співвідношення змінюється в ході історії і не може бути передбаченим з математичною точністю. На формування тієї чи іншої сус­пільної структури впливають і природні особливості, і наука, і економіка, і техніка, і технологія, і устрій політичної системи, і наявна ідеологія та рі­вень духовної культури, і національні особливості, і міжнародні умови, і роль особистості.

Отже, історія зумовлена сукупністю різних факторів, одні з яких в конкретних ситуаціях виявляються сильнішими від інших і постають в якості основних детермінант. Досвід XX ст. спростовував однофакторний підхід до розвитку суспільства.

4. Типологія суспільства.

Типологія суспільства — не визначення ступенів в історичному роз­витку людства, а також — форм сучасного суспільства. У сучасному світі існують різноманітні форми суспільства, що суттєво відрізняються одне від одного за багатьма параметрами. Так само і в історії людства мож­на помітити, що суспільство пройшло в своєму розвитку різні етапи. За якими ж критеріями можна визначити історичні типи, а також різноманітні форми сучасного суспільства?

Тривалий час в соціальній філософії була узвичаєна формаційна ти­пологія, засновником якої був К.Маркс. Свою основну ідею матеріаліс­тичного розуміння історії він грунтує на концепції суспільства як соціа­льно-економічної цілісності, вирішальна роль в якій належить економічно­му фактору. З різних сфер суспільного життя Маркс виділяв економічну, а з усіх суспільних відносин - виробничі відносини, як основі і визначальні. Суспільно-економічна формація розглядається як загальна характерис­тика основних типів суспільства. Марксизм розрізняє п'ять історичних типів суспільства, п'ять суспільно-економічних формацій - первіснооб­щинну, рабовласницьку, феодальну, капіталістичну і комуністичну.

Світовий історичний процес розуміється як лінійне сходження від однієї формації до іншої. Дії людей в межах кожної суспільно-економічної фор­мації були узагальнені марксизмом і зведені до дій великих груп людей, в класовому суспільстві - класів. Зміна однієї формації іншою відбувається внаслідок соціальної революції. Капіталістичне суспільство згідно з марк­сизмом, - остання з формацій, що ґрунтується на антагонізмі класів. Нею завершується передісторія людства і починається справжня історія - кому­нізм.

У сучасній соціальній філософії утвердився інший підхід - цивілізаційна типологія суспільства. Під цивілізацією у даному випадку розумі­ється найзагальніший рівень людської спільноти в єдності матеріаль­них і духовних форм її існування.

Сьогодні став вже загальноприйнятим поділ історії на три типи цивілізації: на період традиційної (аграрної), індустріальної (техногенної) і постіндустріальної (інформаційної) цивілізації. Аграрна цивілізаційна революція, яка відбулася 6-8 тисяч років тому, здійснила перехід від споживацького типу життєдіяльності до продуктивного; індустріальна рево­люція пов'язана з появою машинного виробництва (XVI-XVII ст.); інфор­маційна революція, в яку вступають найрозвиненіші країни сучасності, є початком нової цивілізації. Чим же відрізняються типи цивілізацій від ти­пів суспільно-економічних формацій?

На відміну від формаційної типології суспільства, яка базується на економічних структурах, певних виробничих відносинах, поняття «цивілізації» фіксує увагу не лише на економічній і технологічній стороні, а на сукупності всіх форм життєдіяльності суспільства - матеріально-економічній, політичній, культурній, моральній. Основу цивілізації складає не тільки економічний базис, але в більшій мірі — сукупність культурних зразків, ціннісних орієнтирів, цілей, мотивів, ідеалів. Цивілізаційний підхід універсальніший від формаційного. Його типи більш глобальні, більш сталі утворення, ніж типи формацій. У межах одного типу цивілізації можливі формаційні відмінності. Розвиток цивілізацій є більш могутнім, значущим, довготривалим процесом, ніж зміна формацій. Важливо підкреслити, що кожному типові цивілізацій притаманні свої визначальні чинники розвитку, свій власний механізм детермінації.

Потрібно зауважити, що цивілізаційний підхід в його початкових варі­антах виявив свою обмеженість і односторонність, тому згодом зазнав пев­них змін. Творцями концепції трьох історичних типів цивілізації стали американські соціологи Д. Белл і О. Тоффлер. За основу їх цивілізаційної схеми була взята технологія як сукупність виробництва і певного типу ви­користовуваного знання. Якщо в марксизмі, в його соціальній теорії панує економічний детермінізм, то в цивілізаційній концепції - технологічний.

Пізніше при аналізі типів цивілізації більша увага приділяється соціокультурним факторам.

Під традиційною цивілізацією розуміють докапіталістичні (доіндустріальні) суспільні уклади аграрного типу, зі способом соціокультурної ре­гуляції, заснованим на традиції. Традиційна цивілізація охоплює не лише періоди стародавності і середньовіччя, цей тип соціальної організації збері­гся і до наших часів. Багатьом країнам так званого «третього світу» прита­манні риси традиційного суспільства. Його характерними ознаками є:

- аграрна спрямованість економіки та екстенсивний тип її розвитку;

- високий рівень залежності від природнокліматичних, географічних умов буття;

- консерватизм в соціальних стосунках і способах життя; орієнтація не на розвиток, а на відтворення і збереження усталеного порядку і наявних структур соціального життя;

- негативне ставлення до будь-яких нововведень (інновацій); пріори­тет традицій, усталених норм, звичаїв, авторитету;

- високий рівень залежності людини від соціальної групи і жорсткий соціальний контроль; різка обмеженість індивідуальної свободи.

Індустріальна (техногенна) цивілізація сформувалась на руїнах середньовічної о суспільства. її основою став розвиток масового машинного виробництва. Екстенсивний тип соціального розвитку змінюється на інтен­сивний. Найвищим принципом життя людини і суспільства стають зрос­тання, оновлення, розвиток. Циклічний тип розвитку змінюється поступа­льним. Розвиток економіки на основі техніки, технології, науки перетворю­ється на провідну детермінанту суспільного розвитку. Виникає нова систе­ма цінностей, основу якої складають наука, техніка, технологія. Ідея пере­творення світу і підкорення людиною природи стає провідною в культурі техногенної цивілізації. Цінністю стає сама новизна, оригінальність, взагалі все нове. Принципово змінюється становище індивіда в техногенній цивілі­зації: утверджується цінність свободи, принцип вихідної рівності людей, автономія індивіда. Саме тут набувають особливого значення цінності демократії, суверенності особистості, принцип недоторканості її прав і сво­бод. Основною настановою діяльності індивідів стає досягнення успіху завдяки власним зусиллям.

Індустріальна цивілізація не тільки динамічна і рухлива, але й досить агресивна. Вона подавляє і нівелює, підкорює культуру традиційного сус­пільства. Серед провідних цінностей цієї цивілізації не останнє місце нале­жить цінностям влади, сили, боротьби, панування над природою.

Еволюція західних суспільств 19-20 століть виявила фундаментальну суперечність техногенної цивілізації. З одного боку, її вища мета - збіль­шення матеріального багатства на основі постійного оновлення техніко-економічних систем - перетворює людину на просту функцію, засіб еконо­мічної сфери. Індивід стає об'єктом маніпулювання з боку масової культу­ри, засобів масової інформації. Але, з другого боку, та ж техногенна цивілі­зація орієнтується на свободу індивіда, мобілізує людську активність, сти­мулює розвиток її потреб та здібностей, внаслідок чого відбувається гума­нізація суспільства, заснованого на капіталістичній економіці. Таким чи­ном, індустріальна цивілізація породжує і економічний базис, і новий тип людини, яка здатна модифікувати, гуманізувати цей базис. З цим пов'язаний розвиток економічного і політичного лібералізму, визнання принципу соціальної справедливості, створення механізму соціального за­хисту, обмеження влади пануючої еліти, демократичні свободи тощо.

Ідею індустріального суспільства розробляли в 50-60 роках такі відомі соціологи США та Західної Європи, як Р.Дарендорф, Р.Арон, У.Ростоу, Д.Белл та інші. Теорії індустріального суспільства об'єднуються сьогодні з технократичними концепціями, а також з теорією модернізації.

Концепція постіндустріального суспільства була розроблена Д.Беллом, а також продовжена в соціологічних, економічних, футорологічних концепціях О.Тоффлера, Ж.Фураст'є, Р.Гелбрейта, Р.Арона, У.Ростоу. Численні моделі нової цивілізації породжують і численні її назви - постіндустріальне суспільство, суспільство «третьої хвилі», технотронне, постекономічне, трансформаційне тощо. Останнім часом все частіше використо­вується термін «інформаційна цивілізація». Виникнення нового, інформа­ційного суспільства, пов'язане насамперед із змінами в соціальній структу­рі суспільства, що зумовлено новою роллю науки і техніки. Власність, на думку Д.Белла, втрачає своє значення як критерій соціальної стратифікації, вирішальним тут стає рівень освіти і знань. Основою постіндустріальної цивілізації стає інформація, інформаційна технологія, а також так звані «синергетичні», здатні до саморозвитку, відкриті системи - комп'ютерні, біотехнологічні тощо (більш детально інформаційне суспільство буде роз­глянуте в останній темі курсу).

5. Суспільство і особистість

Крім типології суспільства, в соціальній філософії є і типологія істо­ричного взаємозв'язку людини і суспільства або типів соціальності Взаємовідношення суспільства і особистості мають конкретно-історичний ха­рактер. Суспільство може створювати як сприятливі, так і несприятливі умови для розвитку особистості. У свою чергу, від конкретних індивідів, від їх активності, моральної і громадської позиції залежить становище сус­пільства і міра його «людяності».

Факт залежності людини від суспільства є очевидним. Індивід нескін­ченними зв'язками з'єднаний з суспільством, залежить від нього, визначається його соціально-історичними і культурними обставинами. Саме в сус­пільстві знаходяться матеріальні, духовні, соціальні умови для розвитку людини. Лише в суспільстві людина може виділятися як індивід, лише че­рез спілкування, через відносини з іншими людьми вона може формуватися як особистість. Але саме поняття «особистість» передбачає наявність само-детермінації, самовизначеності людини, її спроможність робити власний вибір життєвої позиції і своєї долі, а це означає - спроможність людини бути відносно незалежною від суспільства. Міра свободи людини, її самореалізації залежить від двох взаємозумовлених факторів: внутрішнього - від ступеню розвитку особистісного начала в людині і зовнішнього - від типу і характеру суспільних відносин.

Саме типом і характером суспільних відносин зумовлені історичні типи взаємозв'язку людини і суспільства (або типи соціальності). Історія знає три основних типи соціальності: відносини особистої залежності, від­носини речової залежності і вільна асоціація індивідів. Всі вони є не тільки історичними ступенями соціалізації індивідів, але й певними типами соціа­льності, в які включена сучасна людина, зокрема - через власний вибір.

Відносини особистої залежності були притаманні традиційним суспільствам (період докапіталістичного розвитку). Для них характерні часткова залежність індивіда, всіх сторін його життя від общини, роду, кас­ти тощо. І реально, і в усвідомленні індивідом самого себе він виявляється часткою певного соціуму. «Я» для нього - це «ми», певна спільнота, соціа­льна група. Його свідомість і його діяльність, мотиви поведінки, цінності, цілі його життя здебільшого зумовлені традицією, авторитетом, звичаями, нормами групової моралі. Індивід у традиційних суспільствах - не особис­тість, не індивідуальність, а лише «групова людина».

Із розвитком історії відносини особистої залежності перестають бути пануючими, але зовсім не щезають. В індивідуальному житті кожна людина сама здійснює вибір між свободою і несвободою. 1 часто вона йде на зречення свободи, на втечу від неї. Належність до певної спіль­ноти, невідокремленість від неї надають людині гарантію безпеки і впевне­ності. За індивіда хтось вирішує, він радіє безпеці, теплу, близькості до свого оточення, але за те він сплачує занадто високу ціну. Йому не вдається стати повноцінною людиною, розвинути свої здібності до самостійних рішень, мислення, дій. Він залишається залежним, не вільним. Така людина відчуває почуття симпатії до знайомих, до «своїх», до тих, від кого зале­жить її безпека (сьогодні це може бути раса, нація, держава, клас, політична партія тощо). Але вона не здатна на людські стосунки з «незнайомцем» - з іншою культурою, з іншою релігією, з іншою людиною, неподібною до неї за своїми поглядами і переконаннями. Для таких відносин характерним є поєднання нетерпимості до інших і беззастережне прийняття цінностей обмеженої спільноти. Вибір тут означає не вибір між істинним і хибним, між добром і злом, а між своїм і не своїм. Людина відчуває симпатію до своєї соціальної групи, але, за словами Е.Фромма, це є тваринна симпатія, тепло хліва, а не людська любов, яка передбачає свободу і незалежність як свою умову.

Християнство вперше протиставило відносинам особистої залежності принципово інші засади людської єдності - почуття любові і духовної спо­рідненості. Слова Ісуса «Вороги чоловікові - домашні його» (Мв. 10,35) підкреслювали необхідність розірвати зв'язки особистої залежності, щоб стати вільною, тобто справжньою людиною.

Відносини речової залежності виникають разом з формуванням бур­жуазних відносин, які ґрунтуються на мобілізації творчого потенціалу, іні­ціативи, заповзятливості окремого індивіду. Необхідність свободи індиві­дуальної діяльності вимагає більшої автономії щодо соціальної групи. Без­прецедентне розширення меж власної свободи, поля реалізації творчих зді­бностей дало змогу індивіду відчути себе володарем світу, творцем власної долі. Але свобода індивідів в межах техногенної цивілізації не набула самоцінного значення, вона перетворилася на засіб економічного зростання. Виникає атомізоване суспільство, де кожний індивід - сам по собі, соціаль­но і морально ізольована одиниця суспільства. Він переслідує свій власний інтерес, намагаючись використати інших у своїх цілях. Саме тут відносини між людьми набувають характеру речових відносин, тобто відносин товаровиробників, кожний з яких ставиться до інших, як до засобу досягнення своїх економічних цілей. Звідси - панування духу відчуження, індивідуалі­стичної самотності, тотального роз'єднання. Звільнившись від цехових, корпоративних та інших традиційних зв'язків, належність до яких надавала людині почуття впевненості і безпеки, людина опинилася у полоні вузько-егоїстичних відносин, віч-на-віч зі створеним нею світом товарів, де сама вона виступає лише, як товар.

Людина не є самодостатньою істотою, її життя має сенс лише у тому випадку, якщо вона співпричетна до надіндивідуального (суспільного чи божественного) цілого. Атомізована людина, яка втратила свої групові зв'язки, почуває себе вкрай самотньо і незручно всередені бездушних і байдужих відносин. Поряд з конформістами, з тими, хто цілком успішно пристосовувався до сучасного соціуму, (що потребує певної примітивності, пересічності, приглушення особистого початку), збільшується кількість тих, хто вибирає «етику неучасті», свідомо «емігрує з бізнесу», стає аут­сайдером в суспільстві. Саме такі духовно-знедолені, самотні нонконфор­місти прагнуть сформувати і включитися в спільноту, яка відповідає їхнім смакам, уподобанням, потребам. В умовах кризи техногенної цивілізації все більш відчутними стають тенденції до створення вільних асоціацій індивідів — творчих об'єднань, малих груп, співтовариств, неформаль­них рухів і спільнот, які засновані на товариських, дружніх, глибоко особистих відносинах і прихильностях. Нові форми комунікації створю­ються на основі «позасоціального», вільного часу, збільшення якого є хара­ктерною особливістю розвитку техногенної цивілізації, результатом науко­во-технічного прогресу. Саме в цих умовах з'являється можливість для вільного створення спілок і співтовариств, можливість для здійснення інди­відами свого самостійного і вільного вибору форм спілкування, які не за­програмовані, не визначені насамперед існуючим суспільством, зумовлені не його масовою культурою, а особистісним вибором. Відносини вільних асоціацій індивідів - такі, в основі яких - ставлення до іншої людини як до самоцінності, як до «альтер его», це визнання її безумовної гідності.

ЛИТЕРАТУРА

1. «Ведение в философию» 2 т., Москва, 1989 г.

2. В.Г.Афанасьев «Основы философских знаний», Москва, «Мысль», 1987 г.

3. Ільїн В.В., Кулаг ін Ю.І. Філософія: Підручник: в 2 ч. – Ч. І Історія розвитку філософської думки. – К.: „Альтерпрес”, 2002. – 464 с.

4. Квасова И.И. «Учебное пособие по курсу «Введение в философию», Москва.– 1990 г.

5. Лавриненко В.Н. Философия. Учебное пособие. – М.: Юристь, 1996.

6. Лось В.А. Взаимоотношения общества и природы. – М., 1990.

7. Сілаєва Т.О. Філософія: Курс лекцій. – Тернопіль, СМП „Астон”. – 2003. – 216 с.

8. Специфика философского знания и проблема человека в истории
философии.-М., 1989.

9. Спиркин А.Г. Философия. – М.: Гардарики, 1999. – 816 с.

10. Федоров Н.Н. Философия общего дела. – М., 1982.

11. Філософія: Навчальний посібник / І.Ф. Надольний, В.П.Андрущенко, І.В.Бойченко, В.П.Розумний та ін.; За ред. І.Ф. Надольного. – К.: Вікар, 1997. – 584 с.

12. Філософія: Підручник / Г.А.Заїченко, В.М. Саратовський, І.І.Кальний та ін.; За ред. Г.А.Заїченк та ін.. – К.: Вища шк., 1995. – 455 с.: іл..

10-09-2015, 23:14