Порфирій помиляється, відмовляючись визнавати, що святі перебуватимуть на небі, вдягнулися в тіла. У святих будуть тіла з кращими властивостями, ніж у Адама до гріхопадіння: духовні (але так, що плоть не перетвориться на дух) і невагомі. У чоловіків будуть чоловічі тіла, у жінок - жіночі, а ті, що померли в дитинстві, воскреснуть з тілами дорослих.
Гріхи Адама увергнули б у вічну смерть (тобто проклін) всіх людей, якби багатьох не врятувала від неї благодать Божа. Спонука до гріха виникла з душі, а не з плоті. Платоніки і манихеї помиляються, приписуючи походження гріха природі плоті, хоча платоніки і терпиміші, ніж манихеї. Відплата, якій піддався весь людський рід за гріх Адама, була справедлива, бо через цей гріх людина, яка могла. б зробитися і по плоті духовним, зробився плотським і по духу.
Це веде до розбору проблеми статевої похоті, схильність до якої складає частка тієї відплати, яка послана на нас за гріх Адама. Цей розбір має дуже велике значення, оскільки він розкриває психологію аскетизму; тому ми не можемо обійти цю тему, хоча святий і признається, що вона ображає соромливість. Теорія, що висувається їм, полягає в наступному.
Необхідно визнати, що плотське злягання в браку не гріховно за умови, що мета браку - породження потомства. Але навіть в браку благочестива людина повинна бажати, щоб його члени служили розмноженню потомства без всякої похоті. Навіть у браку, як показує бажання до прикриття таємницею, люди соромляться плотського злягання, бо "пристойне за природою здійснюється так, що його супроводжує ганебне унаслідок покарання". Киникі проводили думку, що люди не повинні знати сорому; відкидав сором і Діоген, бажаючи у всьому бути схожим на собак; але навіть він, після єдиної спроби, залишив на практиці цю крайню форму безсоромності. Предмет сорому в похоті складає те, що вона не стримується і не управляється волею. Адам і Єва до свого гріхопадіння могли здійснювати плотське злягання без похоті (хоча вони не скористалися цією можливістю). Майстри тілесних мистецтв, займаючись своїм ремеслом, рухають же руками без всякої похоті, так і Адам, якби він тільки тримався подалі від яблуні, міг виконувати свою чоловічу справу без тих хвилювань, яку воно вимагає нині. В цьому випадку дітородні члени, як і всі інші члени тіла, покорялися б волі. Потреба в похоті при статевому зляганні з'явилася у відплату за гріх Адама, якби Адам не погрішив, сполучена було б відокремлено від насолоди. Викладене вище і є теорія св. Августина з питання про взаємини статей.
На думку аскета, чеснота вимагає повної влади волі над тілом, але при такій владі статевий акт неможливий. Тому статевий акт представляється несумісним з досконалим, добродійним життям.
З часу гріхопадіння світ завжди був роздільний на два гради, з яких один царюватиме вічно з Богом, а інший буде у вічній муці з Сатаною. Каїн належить граду диявола, Авель - граду Божому. Авель по милості і завдяки визначенню був мандрівником на землі і громадянином на небі.
Розбір смерті Мафусаїла приводить св. Августина до спірного питання про зіставлення "Переказу сімдесяти толковників" і Вульгати. Дата смерті Мафусаїла, вказана в "Переказі сімдесяти толковників", приводить до висновку, що Мафусаїл пережив потоп і прожив ще чотирнадцять років, чого бути не могло, бо він був в ковчезі. Вульгата, слідуючи староєврейським рукописам, дає дату, з якої виходить, що Мафусаїл помер в самий рік потопу. Августин заявляє, що правда в цьому питанні має бути на стороні св. Ісроніма і староєврейських рукописів. Деякі стверджували, що євреї із злості до християн свідомо підроблювали староєврейські рукописи, це припущення св. Августин відкидає. З іншого боку, "Переказ сімдесяти толковників" має бути визнаний богонадихненним. Залишається укласти одне - писарі Птолемея допустили помилки при переписуванні "Переказу сімдесяти толковників". Кажучи про перекази Старого завіту, св. Августин заявляє: "Переказ Сімдесяти прийнятий Церквою так, як би він був єдиним, і знаходиться у вживанні у грецьких християнських народів, з яких досить багато хто не знає навіть, чи існує ще інший який-небудь. З переказу Сімдесяти зроблений переказ і латинський, такий, що знаходиться у вживанні в латинських церквах. У той час жив пресвітер Ісронім, він переклав Священні писання латинською мовою не з грецької, а з єврейської. Але, не дивлячись на те, що Іудеї визнають його вчений переказ правильним, а переказ Сімдесяти в багатьох місцях - хибним, проте церкви Христові вважають, що нікого не слід віддавати перевазі над авторитетом стількох людей, вибраних з цієї справи тодішнім первосвящеником". Св. Августин приймає переказ про те, що хоча сімдесят перекладачів сиділи за своєю роботою окремо один від одного, в словах їх була дивна згода, і вбачає в цьому доказ благословіння божого "Переказу сімдесяти толковників". Але староєврейський текст теж богонадихнений. Цей висновок залишає питання про авторитетність переказу Ієроніма невирішеним. Можливо, св. Августин прийняв би рішучіше сторону Ієроніма, якби два святих не посварилися через питання про пристосовницькі тенденції в поведінці св. Петра.
Св. Августин дає синхронізацію священної і світської історії. Ми дізнаємося, що Еней прибув до Італії в той час, коли в Ізраїлі керував суддя Абдон, а останнє гоніння буде від антихриста, але коли це буде - невідомо.
Після прекрасного розділу, направленого проти судових тортур, св. Августин вступає в полеміку з новими академіками, що вважали все сумнівним. "Град Божий рішуче відхилює від себе такий сумнів, як безумство, бо має про доступних розумінню і розуму предметах пізнання... найбільш достовірне". Ми повинні вірити в істинність Священного писання. Далі св. Августин роз'яснює, що не може бути реальних чеснот там, де немає реальної релігії. Язичеська чеснота поганить службою "злим і нечистим демонам". Те, що було б чеснотою в християнинові, в язичнику обертається в порок. "Чому і самі чесноти, якими, мабуть, володіє він, через яких повеліває тілом і можливістю приймати або утримувати той або інший напрям, якщо він до Бога їх не відносить, швидше пороки, ніж чесноти". Тим, хто не належить до цього співтовариства (церкви), належить терпіти вічні муки. "Коли в справжньому житті подібне зіткнення відбувається, то або перемагає страждання, і смерть віднімає відчуття болю, або перемагає природа, і відчуття болю усувається одужанням, Але там і страждання залишатиметься, щоб терзати; і природа продовжуватиме своє існування, щоб відчувати страждання, і те і інше не припиниться, щоб не припинилося покарання".
Треба розрізняти два воскресіння: воскресіння душі при смерті і воскресіння тіла на останньому суді. Після розбору різних темних питань, що відносяться до тисячолітнього царювання і подальших діянь Гога і Магогу, св. Августин переходить до тексту з другого Послання до фесалонікійців: "І за се пошле їм Бог у діях помилки, так що вони віритимуть брехні. Та будуть засуджені за те, що не вірували істині, але що полюбили неправду. Деякі можуть визнати несправедливим з боку Всемогутнього, що Він спочатку вводить людей в оману, а потім карає їх за те, що вони були введені в оману; але св. Августину це представляється цілком правильним: "Судимі, вони піддадуться зваблюванню і, спокушені, засудяться. Але піддадуться зваблюванню судимі тими Божіїмі судами, таємно праведними і праведно таємними, якими не переставав Бог судити з самого початку гріха розумного стовріння". Св. Августин стверджує, що Бог розділив людей на обранців і проклятих не за їх заслуги або гріхи, а по своєму свавіллю. Всі однаково заслуговують на проклін, і тому прокляті не мають права нарікати на свою долю. Приведений вище уривок зі св. Павла показує, що, на думку св. Августина, злі люди злі тому, що вони прокляті, а не прокляті тому, що вони злі.
Після того, як тіла воскреснуть, тіла проклятих вічно горітимуть, не піддававшись руйнуванню. У цьому немає нічого неймовірного, горять же так саламандра і гора Етна. Демони, хоча і нематеріальні, можуть горіти у матеріальному вогні. Муки пекла не очисні і не будуть зменшені заступництвом святих. Оріген помилявся, вважаючи, що пекло не вічне. Єретики, а також грішні католики будуть прокляті.
Книга кінчається описом бачення, в якому погляду святого предстають Бог на небі і вічне блаженство граду Божого.
Даний вище короткий виклад змісту книги "Про град Божий" може не дати читачеві ясного уявлення про значення книги. Впливом своїм вона була зобов'язана ідеї про розділення церкви і держави, що ясно мала на увазі, що держава могла стати часткою граду Божого, лише підкоряється церкві у всіх релігійних питаннях. З тих пір, як ця ідея була сповіщена св. Августином, вони завжди була елементом учення церкви. Протягом всіх середніх століть, в період поступового зростання влади папства і на всьому протязі конфлікту між папством і Імперією, св. Августин поставляв західній церкві доктрини, що служили теоретичним виправданням її політики. Іудейська держава в легендарні часи суддів і в історичну епоху після повернення з вавілонського полонення було теократією; християнська держава повинна наслідувати йому в цьому відношенні. Немічність імператорів і більшості середньовічних монархів дала можливість церкви значною мірою запровадити в життя ідеал граду Божого. На Сході, де імператор був могутнім владикою, історичний розвиток ніколи не йшов в цьому напрямі і церква залишилася в значно більшому підпорядкуванні державі, ніж це було на Заході.
Реформація, що відродила доктрину св. Августина про порятунок, відкинула його теократичне учення і встала на платформу ерастианізму. Це було викликано в основному практичними потребами боротьби проти католицизму. Проте протестантському ерастианізму бракувало переконаності, і ті протестанти, які проявляли найбільше завзяття в справах віри, залишилися як і раніше під впливом св. Августина. Частку його доктрини перейняли також апабаптисти, "люди п'ятої монархії" і квакери, але вони надавали менше значення церкви. Св. Августин дотримувався погляду визначення і разом з тим наполягав на необхідності хрещення для порятунку; ці дві доктрини погано узгоджуються між собою, і представники крайніх напрямів в протестантизмі останню доктрину відкинули. Але есхатологія їх залишилася августиніанською.
"Про град Божий" містить не багато принципово оригінального. Есхатологія має єврейське походження і проникла в християнство в основному через Апокаліпсис. Доктрина визначення і обрання є паулінистською, хоча в порівнянні з тим, що ми знаходимо в Посланнях св. Павла, св. Августин додав їй набагато повніший і логічніший розвиток. Ідея про відмінність між священною і світською історією абсолютно ясно виражена в Старому завіті. Заслуга св. Августина полягала в тому, що він звів ці елементи воєдино і співвідніс їх з історією свого власного часу таким чином, що християни змогли прийняти факт краху Західної імперії і подальший період хаосу, не піддаючи занадто суворому випробуванню свої релігійні вірування.
Єврейський зразок історії, минулої і прийдешньої, характеризується рисами, що дозволяють йому у всі часи знаходити могутній відгук в серцях пригноблюваних і нещасних. Св. Августин пристосував цей зразок до християнства, а Маркс до соціалізму. Щоб зрозуміти Маркса Психологічно, слід використовувати наступний словник:
1. Яхве - Діалектичний матеріалізм
2. Месія - Маркс
3. Вибраний народ - Пролетаріат
4. Церква - Комуністична партія
5. Друге Пришестя - Революція
6. Пекло - Покарання для капіталістів
7. Тисячолітнє царство Христа - Комуністичне суспільство
Терміни зліва дають емоційний зміст термінів справа, і саме це емоційний зміст, знайомий вихованим в християнських або єврейських традиціях, робить есхатологію Маркса заслуговуючою уваги. Подібний словник міг би бути зроблений і для нацистів, але їх концепції носить більше чисто старозавітний і менш християнський характер, ніж у Маркса, а месія нацистів нагадує не стільки Христа, скільки Маккавєїв.
3. Полеміка св. Августина з Пелагієм
Частка богословського учення св. Августина, що користувалася найбільшим впливом, значною мірою була пов'язана з його боротьбою проти пелагіанської єресі. Пелагій був валлійцем, він був просвященним церковником, менш фанатичним в порівнянні з більшістю своїх сучасників. Пелагій вважав, що людина вільна, ставив під сумнів доктрину первородного гріха і вважав, що коли люди вчинюють добродійно, то це є результатом їх же власних етичних зусиль. Якщо люди вчинюють праведно і тримаються ортодоксії, то в нагороду за свої чесноти вони потрапляють на небо.
Ці погляди, хоча нині вони і можуть показатися банальними, свого часу викликали велике сум'яття і значною мірою завдяки зусиллям св. Августина були оголошені єретичними, проте вони, свого часу, мали великий успіх. Августину довелося послати лист патріархові Єрусалимському, щоб попередити його проти підступного ересіарха, погляди якого були прийняті багатьма східними богословами, що піддалися його переконанням. Навіть після засудження Пелагія знаходилися люди (їх називали напівпелагіанами), які захищали його вчення в більш пом'якшеній формі. Багато часу пройшло, перш ніж вчення святого отримали повну перемогу, особливо у Франції, де напівпелагіанська єресь була остаточно засуджена на соборі в Оранжі в 529 році.
Св. Августин учив, що до гріхопадіння Адам був вільним і міг би утриматися від гріха. Але коли він і Єва скуштували яблука, до них увійшло псування, що передалося всім їх нащадкам, ніхто з яких не може своїми власними силами утриматися від гріха. Тільки Божа благодать дасть людям можливість триматися дороги чесноти. Оскільки всі ми успадковуємо гріх Адама, то ми заслуговуємо вічного прокльону. Всі вмираючи нехрещеними, навіть немовлята, потраплять в пекло і терпітимуть нескінченні муки. Ми не маємо права нарікати на це, бо всі ми злі. (У "Сповіді" святий перераховує ті злочини, в яких він був повинний, ще будучи в колисці.) Проте завдяки вільній благодаті Бога окремі люди з числа тих, що були хрещені, вибрані потрапити на небо, вони - обранці. Вони потрапляють на небо не тому, що вони добрі - всі ми абсолютно погрузли в пороку і можемо бути праведними лише в тій мірі, в якій це дозволяє нам Божа благодать, якою одаряються одні лише обранці. Пояснити, чому одні врятовані, а останні прокляті – неможливо, цим людство зобов'язане невмотивованому вирішенню Бога. Проклін доводить Боже правосуддя, порятунок - його милосердя. У обох випадках рівним чином розкривається його благодать.
Доводи на користь цієї жорстокої доктрини - яка була відроджена Кальвіном і з того часу не приймалася католицькою церквою - Августин знаходить в писаннях св. Павла, насамперед в Посланні до римлян. Августин трактує їх, як юрист трактує закони: тлумачення дотепне, а з текстів "вичавлюється" все, що вони можуть сказати. Врешті-решт починаєш вірити, що неважливо, чи дотримувався св. Павло тих поглядів, які з його писань виводить Августин, а що коли брати окремі тексти ізольовано, то вони мають на увазі саме те, що він їм приписує. Може показатися дивним, що Августин не визнав жахливим переказ прокльону нехрещених немовлят, а приписав це благому Богові. Проте переконання в гріховності людей настільки володіло Августином, що він дійсно вірив, ніби новонароджені немовлята - це виродки сатани.
Тільки у одному випадку св. Августин виявляється дійсно спантеличеним теоретичним затрудненням. Його не турбує, мабуть, думка про те, що самий факт створення людини (оскільки величезна більшість людського роду зумовлена до вічних мук) може викликати жаль. Спантеличує його інше: якщо первородний гріх успадковується від Адама, як учить св. Павло, то батьки повинні породжувати не лише тіло, але і душі, бо адже грішить-то душа, а не тіло. Августин відчуває, що в цій доктрині не все добре, але заявляє, що раз Священне писання мовчить, то правильне рішення цього питання не може бути обов'язковим для порятунку. Тому він залишає питання невирішеним.
Вражаюче, що думки останніх видатних в інтелектуальному відношенні людей, що трудилися до настання століть мороку, були зайняті не порятунком цивілізації, не вигнанням варварів, не виправленням зловживань адміністрації, а проповіддю достоїнств невинності і проблемою прокльону нехрещених немовлят. Якщо врахувати, що саме ці турботи церква передала оберненим в християнство варварам, то чи доводиться дивуватися з того, що подальша епоха перевершила по жорстокості і забобонам майже всі інші закінчені історичні періоди.
Висновок
В якості висновку резюмуємо основні положення роботи. Так, св. Августин через маніхейство, скептицизм і неоплатонізм прийшов до християнства, вчення якого про гріхопадіння і помилування справило на нього сильне враження. Зокрема, він захищає (проти Пелагія) вчення про визначення: людині заздалегідь зумовлено Богом блаженство або проклін. Людська історія, яку Августин висловлює в своїй книзі "Про град Божий", "першу світову історію", в його розумінні є боротьба двох ворожих царств — царства прихильників всього земного, ворогів божих, тобто світського світу (civitas terrena або diaboli), і царства Божія (civitas dei). При цьому він ототожнює Царство
10-09-2015, 23:19