Хоча Кунігунда стала дуже потворною, вона наполягла на браку з Кандідом. Маленькому суспільству нічого не залишалося як жити і працювати на фермі. Життя було воістину болісним. Працювати ніхто не хотів, нудьга була жахлива, і лише залишалося, що без кінця філософствувати. Вони сперечалися, що переважно: піддати себе стільком страшним випробуванням і мінливостям долі, як ті, що вони пережили, або приректи себе на жахливу нудьгу бездіяльного життя. Гідної відповіді ніхто не знав. Панглосс втратив віру в оптимізм, Мартін же, навпаки, переконався, що людям всюди однаково погано, і переносив труднощі з упокорюванням. Але вони зустрічають людину, що живе замкнутим життям на своїй фермі і сповна задоволеного своєю долею. Він говорить, що будь-яке честолюбство і гординя згубні і гріховні, і що лише праця, для якої були створені всі люди, може врятувати від найбільшого зла: нудьги, пороку і нужди. Працювати в своєму саду, не базікання, так Кандід приймає рятівне рішення. Община наполегливо працює, і земля винагороджує їх сторицею. «Потрібно обробляти свої сад», - не втомлюється нагадувати їм Кандід.
4. Ідейно-тематичний зміст повісті "Простодушний"
Липневим вечором 1689 р. абат де Керкабон прогулювався з сестрою по берегу моря в своєму маленькому приорате в Нижній Бретані і роздумував про гірку долю брата і його дружини, що двадцять років тому відплили з того самого берега до Канади і зниклих там навіки. У цей момент в бухту причалює судно і висаджує на берег молоду людину в одязі індійця, який представляється Простодушним, оскільки так називали його друзі-англійці за щирість і незмінну чесність. Він приголомшує поважний пріор чемністю і розсудливістю, і його запрошують на вечерю в будинок, де Простодушного представляють місцевому суспільству. Наступного дня, бажаючи віддячити своїм господарям за гостинність, хлопець дарував їм талісмана: зв'язані на шнурку портретики невідомих йому людей, в яких пріор з хвилюванням взнає тих, що згинули в Канаді брата-капітана і його дружину. Простодушний не знав своїх батьків, і його виховали індійці гурони. Знайшовши в особі пріору і його сестри люблячого дядька і тіточку, хлопець поселяється в їх будинку.
Насамперед добрий пріор і його сусіди вирішують охрестити Простодушного. Але спершу потрібно було прояснити його, оскільки не можна обернути в нову релігію дорослу людину без його відома. Простодушний читає Біблію, і завдяки природній тямущості, а також тому, що його дитинство не було обтяжене дурницями і безглуздостями, його мізки сприймали всі предмети в неспотвореному вигляді. Хресною матір'ю, згідно бажанню Простодушного, була запрошена чарівна м-чи де Сент-Ів, сестра їх сусіда абата. Проте таїнство несподівано виявилося під загрозою, оскільки хлопець щиро був упевнений, що хреститися можна лише в річці за прикладом персонажів Біблії. Незіпсований умовностями, він відмовлявся визнати, що мода на хрещення могла змінитися. За допомогою чарівної Сент-Ів Простодушного все ж удалося умовити хреститися в купелі. У ніжній бесіді, що послідувала за хрещенням, Простодушний і м-чи де Сент-Ів признаються у взаємному коханні, і хлопець вирішує негайно одружуватися. Доброзвичайній дівиці довелося пояснити, що правила вимагають дозволу на брак їх родичів, і Простодушний визнав це черговою безглуздістю: чому щастя його життя повинне залежати від його тіточки. Але поважний пріор оголосив племінникові, що за божеськими і людськими законами одружуватися на хресній матері - страшний гріх. Простодушний заперечив, що в Священній книзі про таку дурість нічого не сказано, як і про багато що інше з того, що він спостерігав в своїй новій батьківщині. Він також не міг узяти в толк, чому римський папа, що живе за чотириста льє і говорить на чужій мові, повинен дозволити йому одружуватися на улюбленій дівчині. Він присягнувся одружуватися на ній того ж дня, що і спробував здійснити, уломлюється в її кімнату і посилаючись при цьому на її обіцянку і своє природне право. Йому стали доводити, що, не будь між людьми договірних стосунків, природне право зверталося б в природний розбій. Потрібні нотаріуси, священики, свідки, договори. Простодушний заперечує, що лише ганебним людям потрібні між собою такі обережності. Його заспокоюють, сказавши, що закони придумали якраз чесні і освічені люди, і чим краще за чоловік, тим покірніше він повинен їм підкорятися, аби подавати приклад порочним. В цей час родичі Сент-ив вирішують заховати її в монастирі, аби видати заміж за людину нелюба, від чого Простодушний приходить у відчай і лють.
У похмурому смутку Простодушний бродить по берегу, коли раптом бачить відступаючий в паніці загін французів. Виявилось, що англійська ескадра віроломно висадилася і збирається напасти на містечко. Він відважно кидається на англійців, ранить адмірала і надихає французьких солдатів на перемогу. Містечко було врятоване, а Простодушний прославлений. У захваті битвою він вирішує узяти штурмом монастир і визволити свою наречену. Від цього його утримують і дають пораду поїхати до Версаля до короля, а там отримати винагороду за порятунок провінції від англійців. Після такої честі ніхто не зможе перешкодити йому одружуватися на м-чи де Сент-Ів.
Дорога Простодушного до Версаля лежить через маленьке містечко протестантів, яких тільки що втратило всіх прав після відміни едикту Нантського і насильно зверталися в католицтво. Жителі із сльозами покидають місто, і Простодушний пробує зрозуміти причину їх нещасть: чому великий король йде на поводі у папи і позбавляє себе на догоду Ватикану шестисот тисяч вірних громадян. Простодушний переконаний, що провиною всьому підступи єзуїтів і негідних радників, що оточили короля. Як би інакше він міг потурати папі, своєму відкритому ворогові? Простодушний обіцяє жителям, що, зустрівши короля, він відкриє йому істину, а пізнавши істину, на думку хлопця, не можна не послідувати їй. До його нещастя, за столом під час бесіди був присутній переодягнутий єзуїт, що полягав сищиком при духівнику короля, батьку Лашез, головному гонителеві бідних протестантів. Сищик настрочив лист, і Простодушний прибув до Версаля майже одночасно з цим листом. Наївний хлопець щиро вважав, що після приїзду він відразу зможе побачити короля, розповісти йому про свої заслуги, отримати дозвіл на брак з Сент-ив і розплющити очі на положення гугенотів. Але насилу удається Простодушному добитися прийому у одного придворного чиновника, який говорить йому, що в кращому разі він зможе купити чин лейтенанта. Хлопець обурений, що він ще повинен платити за право ризикувати життям і битися, і обіцяє поскаржитися на безглуздого чиновника королеві. Чиновник же вирішує, що Простодушний не при своєму розумі, і не надає значення його словам. Цього дня батько Лашез одержує листи від свого сищика і родичів м-чи Сент-Ів, де Простодушний названий небезпечним баламутом, що підмовляв палити монастирі і красти дівчат. Вночі солдати нападають на сплячого хлопцеві і, не дивлячись на його опір, везуть до Бастілію, де кидають в темницю до ув'язненого философу-янсенисту.
Добрий батько Гордон, що приніс згодом нашому героєві стільки світла і втіха, був поміщений без суду за відмову визнавати папу необмеженим владикою Франції. У старика були великі знання, а в молодого - велике полювання до придбання знань. Їх бесіди стають все поучительнее і занимательнее, при цьому наївність і здоровий глузд Простодушного ставлять в безвихідь старого філософа. Він читає історичні книги, і історія представляється йому суцільним ланцюгом злочинів і нещасть. Прочитавши «Пошуки істини» Мальбранша, він вирішує, що все суще - коліщатка величезного механізму, душа якого Бог. Бог був причиною як гріха, так і благодаті. розум молодої людини зміцнюється, він опановує математику, фізику, геометрією і на кожному кроці висловлює кмітливість і здоровий розум. Він записує свої міркування, що наводять в жах старого філософа. Дивлячись на Простодушного, Гордону здається, що за півстоліттям своєї освіти він лише укріплював забобони, а наївний хлопець, внемля одному лише простому голосу природи, зміг набагато ближче підійти до істини. Вільний від брехливих вистав, він проголошує свободу людини найголовнішим його правом. Він засуджує секту Гордона, страждаючу і гнану із-за суперечок не про істину, але темних помилках, тому що всі важливі істини Бог вже подарував людям. Гордон розуміє, що прирік себе на нещасті ради якихось бреднів, і Простодушний не знаходить мудрими тих, хто піддає себе гонінням із-за порожніх схоластичних суперечок. Завдяки виявленням закоханого хлопця, суворий філософ навчився бачити в коханні благородне і ніжне відчуття, здатне прославити душу і породити доброчесність. В цей час прекрасна кохана Простодушного наважується їхати до Версаля на пошуки коханого. Її випускають з монастиря, аби видати заміж, і вона вислизає прямо в день весілля. Виявившись в королівській резиденції, бідна красуня в повній розгубленості намагається добитися прийому в різних високих осіб, і нарешті їй удається з'ясувати, що Простодушний поміщений до Бастілію. Що відкрив їй це чиновник говорить з жалем, що у нього немає влади робити добро, і він не може їй допомогти. Але помічник всесильного міністра пан де Сент-Пуанж творить і добро і зло. Схвалена Сент-Ів квапиться до Сент-Пуанжу, і той, зачарований красою дівчини, натякає, що ціною своєї честі вона могла б відмінити наказ про арешт Простодушного. Знайомі також штовхають її ради священного обов'язку пожертвувати жіночою честю. Доброчесність вимушує її лягти. Ціною ганьби вона звільняє свого коханого, але змучена свідомістю свого гріха, ніжна Сент-Ів не може пережити падіння, і, охоплена смертельною лихоманкою, вмирає на руках Простодушного. У цей момент з'являється сам Сент-Пуанж, і в пориві розкаяння присягається загладити заподіяне нещастя.
Час пом'якшує все. Простодушний став чудовим офіцером і до кінця життя шанував пам'ять прекрасною Сент-Ів.
Висновки
В цих творах Вольтера були закладені основи французької філософії і французького просвітництва.
Головний об’єкт його досліджень – природа, її походження, матерія, її властивості, людина, її свобода, критика реакційної теології, клерикалізму (від лат. clericalis – церковний), французького судочинства, котре безпідставно переслідувало ідейних супротивників існуючого режиму. Основний девіз творчості Вольтера: “Чим люди більш освіченіші, тим більше вони вільні”. Не випадково багато праць філософа викликали супротив владних структур, ряд з них за рішенням французького парламенту було заборонено і спалено. Вольтер розумів, що для розвитку просвітництва недостатньо лише заперечувати реакційну теологію, засилля клерикалів. Тому він вдався до матеріалістичних вчень англійських філософів – Бекона і Локка, праці яких добре знав.
Список використаної літератури
1. Вольтер. Философские сочинения. Москва, Наука, 1989.
2. Артамонов С.Д. Вольтер и его век. Москва, Просвещение, 1980.
3. Азимова А.А. Вольтер. Москва, 1970.
4. Философский словарь. Фролов И.Г. Москва, 1986.
10-09-2015, 23:30