Душа є суть буття і форма (logos) природного тіла, що у самому собі має початок руху і спокою. Сказане потрібно розглянути й у відношенні частин тіла. Сказане ж про частини тіла потрібно прикласти до всього живого тіла. Як частина відноситься до частини, так подібним чином сукупність відчуттів відноситься до всього тіла, що відчуває і як відчуває.
Але живе в можливості – це не те. що позбавлено душі, а те що нею володіє. Так само як зіниця і зір складають око, так і душа і тіло складають живу істоту.
Душа невіддільна від тіла; ясно також, що невіддільно яка-небудь частина її, якщо душа по природі має частини, тому що деякі частини душі суть ентелехії тілесних частин Але звичайно, ніщо не заважає, щоб деякі частини душі були віддільні від тіла, тому що вони не ентелехія якого-небудь тіла в тім же змісті. у якому корабельник є ентелехія судна.
Людина, що займає вище місце в природі, відрізняється від іншої тварини наявністю розуму (розумної душі). І структура його душі, і будова тіла відповідають цьому більш високому положенню. Воно позначається в прямоходінні, наявності органів праці і мови, у найбільшому відношенні обсягу мозку до тіла, у достатку “життєвої теплоти” і т.д. пізнання виступає діяльністю розумної душі людини. Відчуття або сприйняття – це зміна, що виробляється сприйманим тілом у душі за посередництвом тіла сприймаючого.
Аристотель визначив душу як “першу ентелехію органічного тіла”, тобто життєвий початок тіла, що рухає його і будує його як своє знаряддя. Тому в живих тілах найбільше виразно виявляється доцільна діяльність природи. Відповідно своїм функціям душа поділяється на три роди. Функція харчування і розмноження, наявні в будь-якої живої істоти, утворять живильну, або рослинну, душу. Відчуття і пересування, властиві тваринам, утворять душу, що відчуває, або тваринну. Нарешті, мислення здійснюється як діяльність розумної душі - вона належить людині.
Висновки
Послідовники Сократа, Платон і Арістотель, здійснили переворот у філософському світогляді Давньої Греції. Ними була зроблена спроба пояснити сутність природи, Космосу, людини, однак вони зробили це набагато глибше ранніх філософів античності. Платон і Арістотель стали засновниками цілого ряду наук, узагальнили та систематизували практично весь наявний запас теоретичних знань того часу. Заслуга цих мислителів у тому, що вони перейшли від декларативно-догматичного методу філософствування до діалого-доказового способу вирішення проблем буття. Їх творчість сприяла становленню класичної античної філософії, радикального повороту до логіко-гносеологічної, соціально-політичної, етично-етичної і антропологічної проблематиці. Особливе місце в їх діяльності займає філософо-просвітницька діяльність – вони створили навчальні заклади, де разом з учнями займалися проблемами осмислення природи, буття, сущого. Роботи Платона і Арістотеля на багато віків вперед обумовили хід розвитку філософської думки Західної Європи.
Список використаної літератури
висока класика філософія платон аристотель
1. Аристотель. Сочинения. - М., 1984. Т. 4., - 402с.
2. Арістотель. Політика / Пер. з давньогрец. О.Кисилюк. 3-є вид. - К., Основи, 2005. - 239 c.
3. Арістотель. Нікомахова етика / Віктор Ставнюк (пер.). - К., Аквілон-Плюс, 2002. - 480с.
4. Бичко А.К., Бичко І.В., Табачковський В.Г. Історія філософії: Підручник. - К., Либідь, 2001. - 406с.
5. История философии: Энциклопедия /сост. А. Грицанов. - Минск, Интерпрессервис; Книжный Дом, 2002. - 1376 с.
6. Історія філософії: Словник / В.Ярошовець (заг.ред.). - К., Знання України, 2005. - 1199с.
7. Пікашова Т.В. Від витоків до середини ХІХ століття: Короткий довідник з історії філософії. - К., МАУП, 1998. - 150с.
8. Платон. Держава / Пер. з давньогрец. Д. Коваль, К., Основи, 2005. - С. 355.
9. Платон. Диалоги: Пер. с древнегреческого. - Х., Фолио, 1999. - 383с.
10. Платон. Законы / А.Ф. Лосев (общ.ред.), А.Н. Егунова (пер.с древнегреч.). - М., Мысль, 1999. - 832с.
11. Філософія: Навчальний посібник для студентів і аспірантів вузів/ За ред.І.Ф.Надольного. - К., Вiкар, 1998. - 624 c.
Размещено на http://www.
10-09-2015, 23:33