Із тези, що людей від природи наділено неоднаковими здібностями, випливала необхідність закріпити їх поділ за заняттями. Кожна людина, уважав Платон, мусить займатися тією діяльністю, яка найбільше відповідає її здібностям, не поєднуючи її з іншими видами діяльності. На це має бути пряма державна заборона. Але займаючись лише одним видом праці, людина інші свої потреби може задовольнити через обмін продуктами. Унаслідок цього з'являються ринок, торгівля і гроші.
Платон стверджує, що «людина — соціальна тварина», акцентує увагу на обох частинах висловлювання. Платон досліджує типологію особистості: тимократичну, олігархічну, демократичну та тиранічну. Ідеальним типом вважає аристократичний тип особистості, а решта можуть діалектично переходити один в один. [6, 6с.]
Поняття «суспільство» ототожнюється спочатку у Платона з поняттям держави, потім суспільство, на його думку, розпадається, зовнішнім проявом чого є поляризація справедливості й несправедливості. Внаслідок своєрідного заперечення ця протилежність усувається, і суспільство повертається до вихідного стану. Тобто Платон намагається позбавити ідеальну державу можливості розвитку, залишаючи їй право лише функціонувати. На його думку, будь-які суспільні зміни є не прогресом, а регресом. Кругообіг державних форм і складає філософію історії Платона, яка є критикою неприйнятних для нього форм державного ладу.
Отже, Платон був одним з перших, хто спробував пояснити причини соціальної нерівності. На його думку, соціальна структура суспільства створювалась внаслідок дії надлюдського розуму. Він вважав, що теорія управління державою має бути заснована на вивченні людини, а здорове суспільство не може складатися з людей, яких переслідують страх і невпевненість.
3.2 Вплив утопії Платона на європейську історичну думку
Платон, мислитель давньої Греції, зробив суттєвий внесок у розвиток політико-правових уявлень, у теоретичну розробку проблем держави і права. Це обумовило його помітний вплив на наступних мислителів та його значне місце в історії політичних та правових вчень.
Всесвітньо-історичне значення духовної спадщини античної Греції обумовлене тим, що давньогрецькі мислителі були першовідкривачами в багатьох галузях людського пізнання. Я маю на увазі не внесок античних греків в історію філософської, політичної та правової думки, а створення ними фундаменту і формування ідей та концепцій у різноманітних сферах теорії та практики. [1, 198c.]
Завдяки давньогрецьким мислителям було зроблено перехід до раціонально-логічного способу пізнання і пояснення оточуючого світу та суспільних явищ. На цій новій теоретичній базі ними вперше було поставлено, розроблено і оформлено фундаментальні проблеми політико-правової тематики.
Головні політичні та правові ідеї, концепції і поняття теорії Платона стали основою всієї європейської політичної та правової думки.
Так Платон сформував основи політичної філософії, політології й етики сучасності. Його трактування влади, поділ і структуризація інститутів влади дотепер використовуються в політології у вигляді трьох галузей влади. Утопічні погляди, вплинули на формування соціалізму, марксизму й комунізму. А теорія вертикальної структури влади знайшла своє відбиття в сучасній ієрархії влади багатьох держав.
Він, творчо використавши ідеї практично попередніх античних філософів, але, насамперед, орфиков, піфагорійців і Сократа, створив вчення, яке досі є джерелом філософської творчості представникам найрізноманітніших філософських шкіл і напрямків. Хтось приймав та приймає вчення повністю. Інші будують вже свої філософські системи. Треті сперечаються з Платоном, спростовують його, як "більшість філософів-матеріалістів, проте власні ідеї вони формулюють лише йдучи від Платона. Величезний вплив, хоча й опосередковане, вчення Платона справило на формування головних складових християнської філософії і християнського образу думки взагалі. [8, 72c.]
Вчення Платона про ідеї дозволило пізнішим дослідникам охарактеризувати його філософію як ідеалізм, бо Платон визнає існування ідеального незалежно від усвідомлення людини. Пізніше, вже йдучи від платонівської філософії, було створено вчення суб'єктивного ідеалізму, яке всі явища світу вбачає лише як похідні від людської свідомості і людської волі.
Платон заклав основу для філософських пошуків кращого способу організації людського суспільства, функціонування держави, права й влади.
Його вчення про державу було суперечливе й містило досить спірні тези, зовсім незастосовні для сучасного людства. Але Платоном були оформлені основи європейської філософської й політичної науки, політичної культури й свідомості. Висока оцінка моральні якості громадян і введення розуміння суспільного блага актуально для побудови сучасної правової держави, цивільного суспільства з демократичними правами та свободами.
ВИСНОВКИ
У своїх творах Платон говорить про модель "ідеального", кращої держави. Ця модель не є опис якого-небудь існуючого ладу, системи, а, навпаки, модель такої держави, якої ніде і ніколи не було.
Беручи за основу ступінь користі в державних правліннях, Платон виводить два різновиди держав: правильні (аристократія та монархія) і неправильні (тимократія, олігархія, демократія й тиранія).
Він був ідеологом афінської рабовласницької аристократії, де влада буде належати кращим – філософам, чия душа схильна до мудрості. Воїни будуть охороняти державу, а ремісники створювати предмети праці. Такий поділ обов'язків враховує уявлення Платона про троїстість душі та справедливість, як про благо, утворюване сполученням всіх цих трьох якостей. Ці його погляди представлені головним чином у діалозі "Держава".
Надалі політичні погляди Платона змінилися й еволюціонували. В останньому діалозі "Закон" він більше приділяє увагу праву й відкидає ідею аристократичного правління еліти. Тепер він бачив можливої для практичного застосування концепцію "другого за гідністю" державного ладу, що являв собою сполучення монархії та демократії. Родина та приватна власність є нормою, на відміну від "ідеальної держави" попередньої теорії, хоча державний комунізм залишається ідеалом. Ціль держави в "Законах" – установлення порядку, верховенства чеснот. Але в трактаті "Закони" Платон ближче підходить до інтерпретації політичного життя, малює реалістичну картину соціальної й політичної еволюції людства.
Платон сформував основи політичної філософії, політології й етики сучасності. Його трактування влади, поділ і структуризація інститутів влади дотепер використовуються в політології у вигляді трьох галузей влади. Утопічні погляди, вплинули на формування соціалізму, марксизму й комунізму. А теорія вертикальної структури влади знайшла своє відбиття в сучасній ієрархії влади багатьох держав.
І, на мою думку, Платон заклав основу для філософських пошуків кращого способу організації людського суспільства, функціонування держави, права й влади.
Його вчення про державу було суперечливе й містило досить спірні тези, зовсім незастосовні для сучасного людства. Але Платоном були оформлені основи європейської філософської й політичної науки, політичної культури й свідомості.
ЛІТЕРАТУРА
1. Блинников Л.В. Великие философы: словарь-справочник. — М.: Логос, 1998. — 440 с.
2. Васильева Т.В. Путь к Платону. Любовь к мудрости или мудрость любви. — М.: Логос, 1999. — 195 с.
3. Жизнь замечательных людей. Биографич. библ. Павленкова Ф. Сократ. Платон. Аристотель. Сенека. — М.: республика, 1995. — 300 с.
4. Козловски П. Общество и государство. Неизбежный дуализм. — М.: Республика, 1998. — 250 с.
5. Сафонов В.Н. Политические взгляды Платона // Социально-политический журнал. — 1998. — № 3. — С. 194-206.
6. Хрестоматия по истории политических и правовых учений / под ред. Л.М. Волосниковой – Тюмень, 1996. — Ч. 1. – С. 6.
7. Васильева П.В. Путь к Платону. Любовь к мудрости или мудрость любви – М.: Логос Прогресс – традиция, 1999. – С. 71.
8. Васильева П.В. Путь к Платону Любовь к мудрости или мудрость любви – М.: Логос Прогресс – традиция, 1999. – С. 72.
9. Кондрашова Е.А. Теория и практика античной демократии: методические указания – Новосибирск, 1994. – С. 13-14.
10. Платон. Государство // соч. в 3 Т. – М.: 1971 – Т.3 – С. 289; см.: Сафонов В.Н. Политические взгляды взгляда Платона // Социально-политический журнал – 1998 - №3 – С. 197-198.
11. См.: Кондрашова Е.А. Теория и практика античной демократии: методические указания. — Новосибирск, 1994. — С. 14.
12. Щербаков А.И. Древнегреческая философия эпохи классики. — Краснодар, 1994. — Ч.II. — С. 46.
13. См. Сафонов В.Н. Политические взгляды Платона. // Социально-политический журнал. – 1998. – № 3 – С. 198-199.
10-09-2015, 23:58