Еволюція античної філософії

буття через витікання, випромінювання (еманацію) творить Розум. Розум у Плотіна — це платонівський світ ідей, тобто сукупність, цілісність ідей. Він через повноту свого буття творить Душу, яка упорядковує весь видимий матеріальний світ, надає гармонії руху небесних тіл, створює живі істоти. Душа надала матеріальному світу сенс, цінність і красу, без чого він є мертвим. Видимий світ — тільки викривлена копія ідей Розуму. Цей світ є сумішшю породженого розумом добра і зла, джерелом якого є неоформлена матерія. Зло, отже, не від Бога і не від людини, але воно здатне оволодіти людиною.

Особливою проблемою є відношення неоплатонізму і християнства. Деякі дослідники відзначають вплив неоплатонізму (вчення про Єдине, Розум і Душу) на Святу Трійцю (Бог Отець, Бог-Син, Бог-Дух Святий) християнства.

Давньогрецька (і римська) філософія — закономірний продукт розвитку греко-римської цивілізації. Заснована па рабській праці, ця цивілізація була приречена на занепад. Нескінченні війни знекровлювали суспільство.

Соціально-економічні та духовні чинники завели античність в глухий кут. Закономірним наслідком розвитку античного суспільства постає особа, яка поступово усвідомлює снободу волі. Міф як світогляд родового суспільства не міг ідоіюльняти цю особу. Ідея невмолимої долі, аморальні, пси мотивовані вчинки міфологічних богів не вкладались V розуміння тогочасної духовно розвиненої особи. її світо-РЯДОМ стала філософія, яка для мудреців епохи еллінізму Пула чимось на зразок світської релігії — навчанням доброчесного життя. Але філософія була вчителем не для широкого загалу. Відчувалась гостра потреба в новому світогляді - Античність вистраждала християнство, яке стало духовною опорок» оновлення суспільства.

Християнство внесло дві невідомі античності принципові ідеї — ідею любові як засади моральних відносин між людьми та ідею моральної рівності людей (перед Богом усі рівні незалежно від стану, нації чи статі), що відіграло принципову роль в усвідомленні людством своєї єдності.

Однак християнство не зуміло вдихнути нове життя в старіючий соціальний організм. Воно допомогло йому достойно померти (якраз із цієї епохи й походить більшість християнських мучеників). Християнство як духовний здобуток античності було передано новим народам — варварам, які зруйнували Римську імперію, і запліднило нову третейську цивілізацію.


Література

Античныефилософьі. Свидетельства, фрагменти, текстьі. —К., 1995.

Аристотель. Соч.: в 4 т. —М., 1973—1983.

АсмусВ. Ф. Античнаяфилософия. —М., 1976.

АфоризмистарогоКитая. —М., 1988.

БогомоловА. С. Античнаяфилософия: в 2 ч. —М., 1985.

БугайД. В. Критикатеорииидейв«Параманиде»Платона//Вопросьіфи­лософии. — 1997. —№ 4.

Буддизм. Историяикультура. —М., 1989.

ДревняяИндия. Язик, культура, текст. —М., 1988.

Историякитайскойфилософии. —М., 1988.

ЛукьяновА. Е. СтановлениефилософиинаВостоке. ДревнийКитайиИн­дия. —М., 1989.

ОткрьітиеИндии. ФилософскиеизстетическиевоззрениявИндииXXв. — М., 1987.

Платон. Соч.: в 3 т. —М., 1968—1972.

ТатаркевичВ. Історіяфілософії: т. 1. Античнаісередньовічнафілософія. — Львів, 1999.

ЧаньїшевА. Н. Курслекцийподревнейисредневековойфилософии. — М., 1991.




10-09-2015, 21:20

Страницы: 1 2 3
Разделы сайта