Висновки
Підсумовуючи розгляд понять практики та діяльності , я звертаю увагу на те, що людину характеризують такі риси: здатність до створення й застосування знарядь праці, колективної трудової діяльності; наявність свідомості і розумного мислення, пізнання світу й самого себе; спілкування за допомогою мови; вольова активність, самовизначення, самоконтроль; формування й розвиток людських (надбіологічних) потреб і способів їх задоволення; прояв усієї різноманітності людських почуттів; свідома й цілеспрямована діяльність, здатність до творчої як у матеріальній, так і в духовній сферах; забезпечення виключно людського способу життєдіяльності, створення і підтримання соціальних форм співжиття і взаємного спілкування.Отже, кажучи іншими словами, людині як біологічній та соціальній істоті притаманна потреба у діяльності та набутті практичного досвіду з метою покращення свого соціального стану та положення.
Перший висновок, який напрошується з розгляду людинотворчих можливостей практики, це висновок про те, що такі можливості безмежні. На цьому стояв класичний новоєвропейський гуманізм. Цю ж ідею успадковує пізніше й марксизм. Таке світоглядне уявлення можливе за умов, коли ще не існує поняття обмеженості природних ресурсів (як тих, що ззовні людини, так і природних ресурсів самої людини, її психофізіологічних можливостей тощо). Сьогодні ситуація змінилася: екоспазм обмежує людину і ззовні, і «зсередини». Чи не через це їй дедалі важче пристосуватися до нею ж самою створеного середовища?
Потрібно мати на увазі, що усвідомлення масштабності людинотворчого змісту практики важливе передусім через те, що саме цей аспект Марксового тлумачення практики найчастіше елімінувався в «канонічному марксизмі» (здебільшого на догоду технократизмові та економізмові), або ж зазнавав разючих спотворень, особливо волюнтаристських. Поза увагою залишалося насамперед те, що найвищим критерієм розвиненості практики є взаємоузгодженість її екстравертної (спрямованої на перетворення людиною довколишнього світу) та інтровертної (спрямованої на внутрішнє самовдосконалення людини, її духовність) націленості. Без зазначеної взаємоузгодженості найефективніші способи перетворювального впливу людини на світ можуть стати пасткою для самої людини.
Слід, щоправда, сказати і про те, що певні підстави для нехтування зазначеною обставиною містилися й у Марксових міркуваннях. Йдеться, зокрема, про надмірні сподівання щодо вдосконалення зовнішніх стосовно окремої людини соціальних умов її життєдіяльності, якими могли б стимулюватися тільки позитивні вияви людської сутності. Та й взагалі ця сутність бралась як щось вкрай позитивне (у молодого Маркса вона іменується «родовою» сутністю людини), все ж негативне спричинювалося соціальними умовами людського існування. Кажучи суто філософською мовою: сутність (есенція) — позитивна, негативне ж — існування (екзистенція).Практична діяльність людини переконувала її в тому, що не нею створений світ, природа, а вона є породженням цього світу, природи. Саме тому античні філософи на перший план, як правило, ставили природу, її самодостатність, незалежність від людини. Це і стало пізнавальною основою об’єктивного, матеріалістичного відображення дійсності.Розрізняють діяльність стереотипну — відповідно до заданого зразка, за встановленими правилами — і творчу. Остання виходить за межі наявних стереотипів і правил, її результатом є поява справді нового. Саме вона виявляє і реалізує такі можливості, які самі собою не здійснюються.
Список використаної літератури
1. Вандишев В. М. Філософія: Екскурс в історію вчень і понять: Навчальний посібник для студ. вузів. -К.: Кондор, 2005. -471, с.
2. Гречко П. К. Практика человека: Опыт филос.-методол. анализа. 1988. -151 с.
3. Категориальные структуры познания и практики. -К.: Наук. думка, 1986. -319 с.
4. Сурмин Ю. П., Туленков Н. В. Методология и методы. — К., 2000.
5. Бойченко І.К. Філософія історії. Підручник. – Київ “Знання”, 2000, с.120
10-09-2015, 23:07