Пенсии в Украине

ЗМІСТ

І. Вступ

ІІ. Основна частина

1. Правова природа пенсій

2. Види пенсій

3. Призначення, нарахування і виплата пенсій

ІІІ. Висновок

Список використаних першоджерел та літератури

3

4-9

10-40

41-50

51-56

57-65

Нині діє єдина державна система пенсійного забезпечення, що залишилася нам у спадшину від колишнього Союзу РСР. Вона сформована на принципах старої бюджетно-розпорядчої моделі соціальної політики і не орієнтована на труднощі перехідного періоду до ринкової економіки, складну демографічну ситуацію в Україні.

Перехід до нової економічної моделі – ринкової економіки, розвантаження Державного бюджету, за рахунок якого раніше виплачувалися пенсії й допомоги, передбачає формування нової системи пенсійного забезпечення.

Найважливішими чинниками розвитку пенсійного забезпечення є рівень розвитку економіки, демографічні та інші соціальні проблеми. Всі ці фактори діють у взаємній обумовленості, і розгляд їх дозволить визначити тенденції розвитку пенсійного забезпечення і передумови формування нової системи, яка відповідає цьому етапові розвитку нашої країни.


У юридичній літературі досить докладно розглянуто питання пенсійного забезпечення, а зокрема поняття “пенсія” та її суттєві ознаки. Отже пенсія це:

– періодичні виплати, що проводяться за рахунок коштів соціального страхування з метою матеріального забезпечення робітника, службовця чи його сім’ї у зв’язку з завершенням повного великого циклу його трудової діяльності або у зв’язку з остаточним чи тривалим вибуттям його з числа повноцінних працівників[1] ;

– матеріальне забезпечення громадян у старості, по інвалідності та в разі втрати годувальника, а також за вислугу років у вигляді систематичних грошових виплат[2] ;

– регулярна (періодична) грошова виплата соціально-аліментарного призначення, що провадиться особам похилого віку, інвалідам та іншим категоріям громадян та їх сім’ям у випадках, передбачених законом із суспільних фондів споживання у зв’язку з їх (або особи, на утриманні якої вони знаходяться) минулою трудовою або іншою суспільно корисною діяльністю, яка припинена або замінена більш легкою діяльністю з передбаченої законом поважної причини; виплата, розмір котрої співвідноситься, як правило, з минулим заробітком. Ця виплата є для непрацюючих пенсіонерів основним джерелом засобів до існування[3] ;

– щомісячні грошові виплати громадянам за рахунок держави для їхнього матеріального забезпечення в старості, в разі інвалідності, втрати годувальника, а також за вислугу років[4] ;

– щомісячні виплати з фондів для непрацездатних, що призначаються в розмірах, співвіднесених з минулим заробітком, особам, які впродовж установленого строку займалися суспільно корисною діяльністю й досягли певного віку[5] ;

– виплата, що провадиться державою у зв’язку з настанням певної обставини у житті людини, – досягнення певного віку, інвалідності, смерті годувальника[6] ;

– державна виплата, яка провадиться з Пенсійного фонду з метою матеріального забезпечення непрацездатних громадян у зв’язку з їх минулою трудовою чи іншою суспільно корисною діяльністю у розмірах, як правило, співвіднесених з минулим заробітком пенсіонера[7] ;

– щомісячні грошові виплати, що надаються громадянам при досягненні певного віку, настанні інвалідності, в разі втрати годувальника, а також у зв’язку з тривалою професійною діяльністю[8] .

В.А. Ачаркан визначає пенсію як “грошове забезпечення отримуване з суспільних фондів споживання громадянами за наявності в них постійної чи стійкої непрацездатності, або за віковою ознакою, у зв’язку з вислугою років, або встановлюване через медичне обстеження (для визначення інвалідності), пенсія призначається громадянам за їхню працю в минулому чи іншу суспільно корисну діяльність і покликана служити для них постійним і основним джерелом засобів до існування”[9] .

Думку В.А. Ачаркана про те, що пенсійне забезпечення основане на втраті громадянином працездатності, поділяє Я.М. Фогель, який стверджує, що загальною передумовою виникнення пенсійних правовідносин є постійна чи тривала непрацездатність, тобто певний побутовий стан організму людини[10] .

Щодо такого розмаїття визначень вченими висловлені думки. Так, Р.Іванова вважає, що відмінності з окремих ознак пенсії мають суто термінологічний характер і тому на них зупинятися не слід[11] . І. Сирота, навпаки, не даючи власного визначення, детально зупиняється на ознаках, які пропонувались до включення у дефініцію пенсії, його міркування щодо недоречності введення окремих з них до визначення поняття “пенсія” і необхідності уточнити інші заслуговують на увагу[12] .

Наведені вище поняття належали до трудових пенсій або до одного з її видів – пенсії за віком, тобто по старості. Спочатку той чи інший дослідник давав перелік характерних, на його думку, ознак і за допомогою їх модулював саме визначення. Такий підхід, на мій погляд, є вірним.

Як відомо, чинне законодавство до трудових пенсій відносить наступні:

1. за віком;

2. по інвалідності;

3. в разі втрати годувальника;

4. за вислугу років.

Для них характерні такі риси:

– пенсія—це платіж, що провадиться державою у грошовому вираженні. Існуюча сьогодні практика видачі пенсії товарами чи послугами є вимушеною тимчасовою акцією держави у перехідний період;

– вказані платежі здійснюються регулярно, тобто періодично у встановлені законом строки. Чинне законодавство передбачає щомісячну виплату пенсій;

– кошти на виплату пенсій виділяються із спеціально створених для цього джерел (страхових фондів, державного бюджету);

– розмір щомісячної пенсії залежить від трудового стажу, заробітку, умов праці. При проведенні пенсійної реформи розмір пенсії залежатиме від тривалості страхового стажу і величини заробітку, з якого сплачуються внески;

– пенсія призначається лише тоді, коли настає передбачений законом страховий випадок (досягнення певного віку, інвалідність, смерть годувальника);

– участь громадян у створенні страхових фондів, з яких виплачується пенсія;

– коло осіб, які мають право на пенсію, точно окреслене в законі і розширеному тлумаченню не підлягає. До нього належать непрацездатні громадяни, а також іноземці та особи без громадянства, котрі на законних підставах проживають не території України. Умови, за яких виникає суб’єктивне право на відповідний від обов’язкової суспільно корисної діяльності шляхом надання матеріального забезпечення, яке може замінити основні джерела засобів до існування;

– порядок призначення та виплати пенсій регламентується нормативними актами найвищої юридичної сили – законом. Відповідно до ст.92 Конституції України виключно законами визначається основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Визначення поняття “трудова пенсія” повинно врахувати й ті зміни, що відбуваються сьогодні у пенсійному законодавстві. Таким чином, трудова пенсія – це залежно від тривалості трудового (страхового) стажу роботи і величини заробітку, з якого сплачуються страхові внески, щомісячна грошова виплата особі із спеціально створених для цього державою фондів за умов і в порядку, передбачених законодавством.

У зв’язку з необхідністю розмежування джерел фінансування виплати різних видів соціального забезпечення планується пенсії за вислугу років трансформувати у дострокові пенсії, але за своєю суттю вони належатимуть до трудових.

Найважливішою організаційною формою системи соціального захисту населення є державне пенсійне страхування. Для цієї системи характерні:

1. “страховий” метод утворення коштів – нарахування на всіх суб’єктів підприємницької діяльності та громадян, які працюють на умовах трудового договору або контракту, страхових внесків і внесення їх до Пенсійного фонду;

2. визначений контингент забезпечуваних працівників, деяких інших громадян і членів їхніх сімей;

3. специфічні види матеріального забезпечення (пенсії, допомоги, компенсації та інші соціальні послуги);

4. керування державними органами.

В Україні створену єдину систему пенсійного забезпечення. Вона виявляється насамперед у тому, що виплата пенсій практично всім категоріям пенсіонерів здійснюється за рахунок коштів Пенсійного фонду Україні і, частково, дотацій з Державного бюджету, які виділяються на пенсійне забезпечення. Єдина система передбачає централізоване правове регулювання, що гарантує повсюдне на всій території країни рівні умови та норми, однакові можливості здійснення громадянами України одного з найважливіших соціальних прав.

Бюджет Пенсійного фонду України – основне джерело фінансування пенсійного забезпечення громадян України, передбачений Законом України “ Про пенсійне забезпечення” від 5 листопада 1991 року і Законом України “Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування” від 26 червня 1997 року. Цей бюджет складається зі страхових внесків суб’єктів підприємницької діяльності і фізичних осіб. Розмір страхових внесків для платників установлено окремо для підприємців, які використовують працю найманих робітників, – 32% від об’єкта оподаткування, а для платників, що працюють на умовах трудового договору (контракту) – 1% від об’єкта оподаткування. Пенсійний фонд України не включається до Державного бюджету України. Забороняється використання коштів Пенсійного фонду не за цільовим призначенням. Під опікою Пенсійного фонду нині знаходиться біля 14,5 млн. пенсіонерів[13] . Наприклад, в Дніпропетровській області 1 млн. 58 тис. пенсіонерів. З них 831300 получають трудову пенсію, максимальний розмір якої 59 гривень[14] .


Громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, з інвалідності, на випадок втрати годувальника та в інших випадках передбачених Законом України “Про пенсійне забезпечення” від 5 листопада 1991 року.

Іноземні громадяни та особи без громадянства, що проживають на Україні, мають право на пенсію врівні з громадянами України на умовах передбачених законодавством або міждержавними угодами. Пенсійне забезпечення громадян України, які проживають за її межами учиняється за угодами з іншими державами.

В випадках, коли угодами між Україною та іншими державами передбачені інші правила, ніж ті, які містяться в Законі “Про пенсійне забезпечення”, то застосовується правила встановлені цією угодою.

Пенсії бувають трудові і соціальні.

До трудових пенсій належать пенсії за віком, з інвалідності, у разі втрати годувальника та за вислугу років.

Пенсією за віком прийнято називати таку пенсію, яка встановлюється з досягненням певного віку та одночасною наявністю необхідного стажу роботи. Вік, який дає право на пенсію за віком зазвичай зветься пенсійним. Термін “пенсійний вік” у законодавстві не вживається. Натомість у кожному випадку називається вік, із досягненням якого призначається пенсія за віком. Введення цього терміна охоплює декілька віків. Пенсійний вік, як і тривалість стажу, встановлюється законом. Право на пенсію за віком нерозривно пов’язане з трудовою діяльністю людини. Досягнення пенсійного віку служить підставою для припинення трудових відносин працівників із роботодавцями, через що у держави виникає необхідність пенсійного забезпечення громадян. Право на пенсію за віком мають: чоловіки – при досягненні 60-ти років, які мають стаж роботи не менш 25 років та жінки – при досягненні 55-ти років і наявності стажу роботи не менш 20 років.

Пенсія за віком відрізняється від інших видів пенсійного забезпечення, приміром, від пенсії з інвалідності та за вислугу років. Вона відрізняється від пенсії з інвалідності тим, що її призначення не залежить від фактичного стану працездатності людини. Пенсію за віком не важко відрізнити і від пенсії за вислугу років, хоч обидві ці пенсії встановлюються незалежно від фактичного стану працездатності. Різниця полягає в тому, що для отримання пенсії за віком є необхідним певний вік, а право на пенсію за вислугу років зазвичай не передбачає досягнення будь-якого віку.

Пенсії за віком – головний вид матеріального забезпечення непрацездатних громадян, що стосується життєво важливих інтересів мільйонів вітчизняних пенсіонерів. У загальній чисельності пенсіонерів (близько 14 млн. осіб) 10 млн. пенсіонери за віком[15] .

Пенсія за віком диференціюються за окремими підвидами залежно від умов праці, тривалості трудового стажу, спеціальних (додаткових) юридичних підстав і розміру цих пенсій. Всі ці обставини залежать від того, про забезпечення яких категорій громадян ішла мова. З огляду на це законодавець поділяє призначення пенсій за віком на три види: на загальних підставах, пільгових і спеціальних юридичних умовах. Загальними правовими підставами пенсійного забезпечення за віком є пенсійний вік і трудовий стаж установленої тривалості. Саме цими двома умовами передбачено право на забезпечення пенсією за віком.

Що ж до спеціальних юридичних підстав, то вони мають значення для окремих категорій громадян: потерпілих від Чорнобильської катастрофи; інвалідів, учасників війни і сімей загиблих воїнів; багатодітних матерів і матерів інвалідів з дитинства; жінок, які працювали в текстильному виробництві, механізаторами, а також на деяких видах робіт у сільському господарстві; сліпих і хворих гіпофізарним нанізмом (ліліпутів); за певного стажу роботи.

За загальним правилом, право на пенсію за віком чоловіки набувають з досягненням 60-ти, а жінки – 50-ти років. Такі вікові межі встановлено для отримання пенсії тим, хто мав звичайні умови праці. Слід визначити, що в разі втрати годувальника жінка має рівні права з чоловіком стосовно видів і рівня соціального забезпечення. Для жінок у нашій країні передбачені певні переваги. Це знаходить конкретне вираження у встановленні для них нижчого пенсійного віку і зниження стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за віком і з інвалідності внаслідок загального захворювання. Пенсійне право передбачає різницю в пенсійному віці для чоловіків і жінок здебільшого у 5 років. Така різниця характерна для всіх випадків диференціації віку за ознакою статі, в тому числі і для призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Друга загальна умова призначення пенсії за віком – це стаж роботи. Для призначення повної трудової пенсії за віком є необхідним стаж роботи 20-25 років, відповідно для жінок і чоловіків. Чимало категорій працівників мають право на пенсію на пільгових умовах. Під пільговим пенсіонуванням слід розуміти можливість вийти на пенсію за віком або в молодшому віці за загальної незмінної тривалості трудового стажу. Пільгове пенсіонування в окремих випадках означає можливість отримувати пенсію в більшому розмірі.

На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи.:

1. Працівники зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо тяжкими умовами праці, – за списком №1 виробництва, робіт, професій, посад та показників, затвердженому Кабінетом Міністрів України від 11 березня 1994 року, та результатам атестації робочих місць:

– чоловіки – по досягненні 50 років при наявності стажу роботи не менш 20 років, з них не менш 10 років на зазначених роботах;

– жінки – по досягненні 45 років при наявності стажу роботи не менш 15 років, з них не менш 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Робітникам, які мають не менш половини стажу роботи з особливо тяжкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку (60 та 55 років) на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і 1 рік 4 місяці – жінкам.

1. Працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими та тяжкими умовами праці – за списком №2:

– чоловіки – по досягненні 55 років з наявністю стажу роботи не менш 25 років, з них не менш 12 років 6 місяців на зазначених роботах;

– жінки – при досягненні 50 років з наявністю стажу роботи не менш 20 років з них не менш 10 років на зазначених роботах.

2. Працівникам, які мають не менш половини стажу роботи з шкідливими та тяжкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку (60 та 55 років) на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи жінкам.

3. Трактористи-машиністи, безпосередньо зайняті у виробництв сільськогосподарської продукції в колгоспах та інших підприємствах сільського господарства – чоловіки при досягненні 55-ти років і при загальному стажі роботи не менш 25-ти років, з них не менш 20-ти років на зазначених роботах.

4. Жінки, працюючі трактористами-машиністами, машиністами будівельних, та вантажно-розвантажувальних машин, змонтованих на базі тракторів та ескалаторів, – при досягненні 50-ти років і при загальному стажі роботи не менш 20-ти років, з них не менш 15-ти років на зазначених роботах.

5. Жінки, які працюють доярками (операторами машинного доїння), свинарками в колгоспах та інших підприємствах сільського господарства, – при досягненні 50-ти років і зі стажем зазначених робіт не менш 20-ти років при умовах виповнення норм обслуговування.

6. Жінки, зайняті в продовж повного сезону на вирощуванні, збору та обробці тютюну,– при досягненні 50-ти років і зі стажем зазначеної роботи не менш 20-ти років.

7. Робітниці текстильного виробництва, зайняті на станках і машинах, – за списком виробництв і професій, затвердженому в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України від 12 жовтня 1992 року, при досягненні 50-ти років і при стажі зазначеної роботи не менш 20-ти років.

8. Жінки, працюючі в сільськогосподарському виробництві, та які виховали п’ять чи більше дітей, незалежно від віку і трудового стажу, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

9. Водії міського пасажирського транспорту та вантажних машин, зайнятих в технічному процесі важких та технічних виробництв:

– чоловіки – при досягненні 55-ти років і при стажі роботи 25 років, також на зазначених роботах не менш 12 років 6 місяців;

– жінки – при досягненні 50-ти років і при стажі роботи 20 років, також на зазначених роботах не менш 10 років.

В Законі України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи” від 19 грудня 1991 року, з значними змінами постановою Верховної Ради України від 6 червня 1996 року, установлено коло громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначено їхній статус, категорії потерпілих і заходи соціального захисту. Згідно з цим Законом пенсії за віком працюючим або тим хто проживає на території радіоактивного забруднення, призначаються зі зменшенням загальновстановленого пенсійного віку. При цьому величина знижки пенсійного віку залежить від статусу й категорії громадян, які зазнали впливу радіації, часу роботи чи проживання потерпілих на території радіоактивного забруднення.

Право на пільгове пенсійне забезпечення за віком мають учасники та інваліди війни, а також сім’ї загиблих воїнів. Воно


29-04-2015, 04:55


Страницы: 1 2 3 4 5 6
Разделы сайта