Принципы гражданско-процессуального права Украины

Курсова робота на тему:

Принципи цивільного процесуального права.

ПЛАН.

1. Вступ.

2. Поняття принципів і їх значення.

3. Система принципів і їх класифікація.

4. Принципи, закріплені в Конституції України.

5. Принципи, закріплені в цивільному законодавстві.

6. Система принципів цивільного процесу іноземних держав.

7. Висновок.

1.Вступ.

Цивільне процесуальне право України і врегульоване ним цивільне судочинство побудовано на демократичних принципах (від лат. principium — основа, засади). У принципах відоб­ражені політико-правові ідеї, погляди народу на право як соціальну цінність. У них в концентрованому вигляді виявлена заінтересована воля народу наділити право такими якостями, які найбільш повно мали б можливість задовольняти його ідеї і погляди у визначенні основ організаційної побудови правосуддя в цивільних справах, процесуальної діяльності суду і правового становища учасників процесу. Зміст принципів має демократичний характер і полягає в тому, що закріплені в нормах права, вони характеризують здійснен­ня правосуддя тільки судом і на засадах рівності громадян перед законом і судом, одноособовість і колегіальність розгляду цивіль­них справ, незалежність суддів ї підкорення їх тільки законові, гласність, здійснення судочинства державною мовою. Широкі і реальні процесуальні права учасників процесу і надійні гарантії їх реалізації, доступність і простота судочинства, які дають можли­вість кожній заінтересованій особі реалізувати право на звернення до суду за захистом і на судовий захист, надане Конституцією України.

2. Поняття принципів і їх значення

З розвитком суспільства принципи цивільного процесуального права розвиваються і вдосконалюються з урахуванням потреб полі­тичних і соціально-економічних перетворень, подальшого забезпе­чення гарантій захисту суб'єктивних прав громадян, їх об'єднань і державних інтересів, а також підвищення ефективності судової Діяльності в забезпеченні законності і справедливості. На сучасно­му етапі розвитку України суворе додержання і законодавче вдосконалення повноти вираження і дії демократичних принципів ци­вільного процесуального права виступає важливою гарантією зміц­нення законності як невід'ємної частини функціонування правової держави і демократичного правопорядку.

Отже, значення принципів цивільного процесуального права полягає в тому, що в них відображені найбільш характерні демок­ратичні риси і загальна спрямованість права та його найважливіших інститутів, у зв'язку з чим вони дають можливість пізнати суть цієї галузі права, її суспільний характер у цілому, а також окремих інститутів.

Виконання завдань цивільного судочинства і його ефектив­ність перебуває в прямій залежності від правильного застосування судами в справі норм матеріального і процесуального права, для чого необхідне пізнання їх змісту, регламентованих ними правил, їх спрямованості, місця в системі права, їх зв'язку з іншими норма­ми і юридичних принципів, які в них відтворюються. Принципи сприяють правильному пізнанню і застосуванню норм цивільного процесуального права, виступають основою для законодавчої пра­ктики, для підготовки, розроблення і прийняття відповідних їм за змістом правових норм і їх удосконалення.

Визначення в законодавстві принципів як загальних засад права (ст. 11 ЦПК) вплинуло на формування їх поняття в науці цивільного процесу. Вони розглядаються як основні (або правові) засади організації і діяльності суду', основні положення даної галузі права, які відображають її специфіку і зміст, або засади побудови процесу в цілому і всієї системи цивільних процесуальних дій і відносин відповідно до завдань правосуддя^; як основні ідеї, поло­ження, керівні засади з питань здійснення правосуддя в цивільних справах, закріплені в нормах права^; як правові погляди народу на завдання і засоби діяльності суду по розгляду і вирішенню ..цивіль­них справ"; як обумовлені базисом суспільства і виражені в змісті цивільного процесуального права суспільно-політичні, норматив­но-керівні основи (засади) даної галузі права, які становлять її якісні особливості і виявляють демократизм, специфічні властиво­сті процесуального права і відображають перспективи його розвит­ку^ В наведених й інших визначеннях принципів процесуального права відображаються їх характерні риси, але вони повністю не розкривають суті і змісту їх та потребують додаткових пояснень. Визначення принципів як основних засад, керівних положень, суспільно-політичних основ залишає поза увагою, що являють со­бою такі засади, положення, основи. Чиї вони і що відображають? Помилковим є визнання функціонування принципів цивільного процесуального права за межами законодавчого закріплення їх змісту, а тільки як теоретичних положень, які виражають необхід­ність певних способів і форм правового регулювання суспільних відносин.

Принципи закріплюються в нормах права, їх положення, пра­вила відображають суспільно-правові погляди народу як безпосере­дньо, так і через політичні партії, громадські і державні об'єднання, які беруть участь у соціально-політичному житті держави. Змістом таких суспільно-політичних поглядів будуть відносини, які входять до предмета регулювання даної галузі права. Таким чином, принци­пами цивільного процесуального права будуть закріплені в його нормах правові погляди українського народу на завдання і мету правосуддя в цивільних справах (цивільного судочинства), органі­заційної його побудови і процесуальної діяльності, процесуально-правових повноважень та процесуально-правового становища уча­сників процесу — громадян, підприємств, установ, організацій .

3. Система принципів і їх класифікація.

Принципи цивільного процесуального права тісно взаємопо­в'язані між собою і в сукупності становлять систему (грецьке слово означає ціле. складене з частин). Кожний з принципів системи відіграє самостійну роль, характеризує 'галузь у цілому, окрему стадію чи окремий процесуальний інститут, але між ними існує зв'язок і взаємодія, які визначаються єдністю мети і завдань циві­льного судочинства, дія одного принципу обумовлює дію інших. Кожний з принципів не може існувати окремо від принципів системи, а тільки у взаємодії з ними, зміст окремих принципів розкривається з урахуванням змісту інших принципів галузі права.

Кількісний склад системи принципів цивільного процесуаль­ного права в нормативному порядку не передбачений і в науці цивільного процесу визначається по-різному^ Це викликало заува­ження, за яким кількісний склад системи постійний і не може бути довільно змінений за бажанням того чи іншого автора і що не може бути окремо взятих принципів для стадії чи процесуального інсти­туту. Але такі міркування не відповідають правовим реаліям і не узгоджуються з діалектикою, властивою для розвитку суспільно-правових категорій. Розвиток держави і права обумовив зміни в системі принципів у напрямі закріплення повноти їх змісту в нормативному регулюванні, встановлення нових принципів — публічності, охорони особистого і сімейного життя громадянина, не­можливості процесуального сумісництва. Тому наука цивільного процесуального права покликана встановити всі принципи систе­ми, розкрити їх зміст, роль і значення в функціонуванні цивільного судочинства, повноту законодавчого їх відтворення і шляхи розви­тку. Цивільному процесуальному праву України притаманні і такі принципи, як публічність, раціональна процесуальна форма, немо­жливість процесуального сумісництва. Зміст принципу публічності визначають правила, які надають право і зобов'язують органи про­куратури, державного управління, інші організації та окремих гро­мадян захищати в цивільному судочинстві права інших осіб, держа­вні і громадські інтереси (статті 113, 121 ЦПК). Цей принцип характеризує також встановлене ЦПК активне процесуальне право­ве становище суду (статті 15, 30, 143, 179).

Принцип раціональної процесуальної форми впроваджений у правове регулювання процесуальних дій суду і учасників процесу (їх змісту, умов і порядку виконання) та спрямований на забезпечення швидкості, правильності й ефективності цивільного судочинства. Неможливість процесуального сумісництва як принцип полягає в тому, що кожний суб'єкт по одній справі може бути тільки в одному процесуальному становищі — позивача, свідка тощо.

Для виявлення специфічних властивостей принципів вони класифікуються на групи за різними ознаками: а) за дією в системі права на загальні, міжгалузеві і галузеві; б) за формою нормативно­го закріплення — закріплені Конституцією України і в законодавс­тві про судочинство; в) за роллю в регулюванні процесуально-пра­вового становища суб'єктів правовідносин — на принципи, які визначають процесуально-правову діяльність суду і органу судового виконання та на принципи, які визначають процесуальну діяльність осіб, які беруть участь у праві, й інших учасників процесу; г) за предметом регулювання — на принципи організації правосуддя (судоустрою і судочинства) і функціональні — принципи процесуа­льної діяльності (судочинства); на принципи, які визначають зміст процесуальної діяльності (диспозитивність, об'єктивна істина та ін.), і принципи, які визнають процесуальну форму виконання процесуальних дій (усність, безпосередність, безперервність); д) за їх значимістю — на фундаментальні (абсолютні — диспозитивність, рівноправність сторін, суддівське керівництво і процесуальний фо­рмалізм) і на конструктивні (відносні — всі інші принципи). Кла­сифікацію принципів можна проводити за змішаною основою, наприклад, за дією в системі права і за формою нормативного закріплення або за предметом правового регулювання, але найбільш поширена класифікація принципів — за формою норматив­ного закріплення.

До принципів цивільного процесуального права, закріплених Ко­нституцією України, належать такі принципи: здійснення правосуд­дя виключно судами (ст. 124); принцип територіальності і спеціалі­зації побудови системи судів загальної юрисдикції

(ст. 125); участь народу в здійсненні правосуддя через народних засідателів і прися­жних (ст. 124); виборність і призначуваність суддів (ст. 128); здійс­нення правосуддя суддею одноособове, колегією суддів чи судом присяжних (ч. 2 ст. 129); незалежність і недоторканність суддів та підкорення їх тільки законові (ч. 1 ст. 126, ч. 1 ст. 129); здійснення правосуддя професійними суддями та у визначених законом випа­дках народними засідателями і присяжними (ст. 127); законність (п. 1 ст. 129); рівність усіх учасників процесу перед законом і судом (п. 2 ст. 129); змагальність сторін та свобода в наданні ними судові своїх доказів і доведенні перед судом їх переконливості (п. 4 ст. 129); гласність судового процесу та його повне фіксування техніч­ними засобами (п. 7 ст. 129); державна мова судочинства (ст. 10); забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом (п. 8 ст. 129); ухвалення судами рішень іменем України і їх обов'язковість до виконання на всій території України (ч. 5 ст. 124, п. 9 ст. 129); доступність і гарантованість судового захисту прав і свобод людини і громадяни­на (ч. 3 ст. 8, ч. 4 ст. 32, ч. 1, 2 ст. 55, ч. 1 ст. 59, п. 6 ст. 129); участь громадськості для захисту прав громадян (ст. 36); публічність (ст. З, ч. 2 ст. 19, п. 2 ст. 121); недоторканність людини (статті 3, 29); недоторканність житла (ст. 30); таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31); охорона особистого і сімейного життя громадянина (ст. 32).

До принципів цивільного процесуального права, закріплених за­конодавством про судочинство, належать: диспозитивність, об'єкти­вна істина, процесуальна рівноправність сторін, раціональна про­цесуальна форма, неможливість процесуального сумісництва, ус­ність, безпосередність (відповідно статті 99, 103; 15, 30, 99; 103; 104; 160 та ін.).

4. Принципи, закріплені Конституцією України.

Здійснення правосуддя виключно судами.

Правосуддя в цивіль­них справах виступає однією з форм державної діяльності — судової влади, яка здійснюється судами шляхом розгляду і вирішення циві­льних справ у встановленому законом порядку. Конституція Укра­їни (ст. 124) визначила, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнен­ня цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідноси­ни, що виникають у державі.

Правосуддя здійснюється Конституційним Судом та судами загальної юрисдикції — територіальними і спеціальними. Створен­ня надзвичайних та особливих судів не допускається (ст. 125 Кон­ституції).

Здійснення правосуддя виключно судами випливає з діючих засад поділу державної влади України на три відокремлені державні влади — законодавчу, виконавчу та судову (ст. 6 Конституції), які урівноважують одна одну. Цей принцип означає недопущеність втручання в здійснення правосуддя органів законодавчої і викона­вчої влади як у формі вирішення і перевирішення судових справ, так і у формі впливу на суддів.

Але захист цивільних прав здійснюється також в адміністрати­вному і громадському порядку (ст. 6 Цивільного кодексу). Вирішен­ня цивільних справ адміністративними органами, третейськими і товариськими судами, іншими органами не є здійсненням право­суддя. Спільність мети по захисту прав і виконання аналогічних правосуддю завдань не може бути достатньо об'єднуючою ознакою для конструювання єдиного поняття правосуддя, оскільки форми і методи діяльності державного суду і квазісудових органів є різними. Суд загальної юрисдикції в системі органів, які здійснюють захист цивільних прав, посідає окреме місце і має пріоритет.

Він проявляється в перевазі над іншими формами, зокрема: а) суд приймає завершальне рішення по спору, якщо такий спір був розглянутий у попередньому позасудовому порядку (трудові спори, спори з договору перевезення з транспортною організацією та ін. (п. 2 ст. 136 ЦПК); б) суд перевіряє законність рішень товариського і третейського суду при розгляді питання про видачу виконавчого листа для примусового їх виконання (ст. 18 Положення про третей­ський суд); суд перевіряє законність і обгрунтованість рішень і постанов державних органів і посадових осіб, які були прийняті з державних, адміністративних, податкових та інших правовідносин у галузі управління (розділ III, підрозділ Б ЦПК); при об'єднанні кількох зв'язаних між собою вимог, з яких одні підвідомчі судові, а інші — арбітражному судові, всі вимоги підлягають розглядові у суді (ст. 26 ЦПК); тільки органові судового виконання надано право вживати заходів державного примусу, спрямованих на реалізацію суб'єктивних прав і виконання обов'язків, визначених рішеннями третейського і товариського суду, Комісії по трудових спорах адмі­ністративних органів та ін. (ст. 348 ЦПК).

Юрисдикційні функції по розгляду цивільних справ, що здій­снюються несудовими органами, становлять самостійну адміністра­тивну і громадську процесуальні форми захисту суб'єктивних прав громадян. За існуючим положенням, процесуальні норми, що вре­гульовують вирішення трудових, адміністративних спорів, включені до системи відповідного матеріального права, але виділення їх у самостійні галузі права є прогресивним і перспективним. Специфі­ка трудових, адміністративних та інших спорів у галузі управління, а також діяльності різних органів, наділених повноваженнями вирі­шувати такі спори, потребують певних відмінностей у правових нормах, які врегульовують процесуальний порядок її розгляду.

Виділення процесуальних норм, якими врегульовані інші фо­рми захисту прав, у самостійній галузі відповідає подальшому полі­пшенню і удосконаленню діяльності механізму державного апарату по управлінню суспільством, а всебічне нормативне врегулювання їх діяльності створює одну з важливих передумов функціонування демократичної правової держави.

Принципи територіальності і спеціалізації побудови системи су­дів загальної юрисдикції.

Проголошені ст. 125 Конституції України. Територіальними судами загальної юрисдикції відповідно до ст. 20 Закону України «Про судоустрій» виступають: Верховний Суд Ук­раїни, Верховний Суд Автономної Республіки Крим, обласні, Киї­вський і Севастопольський міські суди, міжобласний суд, міжра­йонні (окружні), районні (міські) суди та військові суди регіонів, Військово-Морських Сил і гарнізонів.

Спеціалізованими судами будуть арбітражні суди, які здійсню­ють правосуддя в господарських відносинах (ст. І Закону України «Про арбітражний суд»). В Україні діють Вищий арбітражний суд України, арбітражний суд Автономної Республіки Крим, арбітражні суди областей, міст Києва і Севастополя (ст. 5).

Ознаки спеціалізованих судів мають міжобласні суди, які роз­глядають справи, підвідомчі цивільному судочинству, на особливорежимних об'єктах, розташованих на території України, а також військові суди гарнізонів, регіонів, Військово-Морських Сил, які розглядають цивільні справи, пов'язані із захистом прав і свобод військовослужбовців та інших громадян, прав та законних інтересів військових частин, установ, організацій (статті ЗІ', 38', 38^ Закону України «Про судоустрій», ст. 123 ЦПК). Вони ще не становлять окремої системи судів і не мають своїх вищих судових органів, які характеризують спеціалізовані суди і якими мають бути відповідні вищі суди, про що зазначено в ч. З ст. 125 Конституції, тому їх тільки умовно можна віднести до спеціалізованих.

Принцип участі народу безпосередньо у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних.

Закріплений ст. 124 Консти­туції України, в цивільному процесуальному праві не реалізований. Розгляд цивільних справ у порядку цивільного судочинства прова­диться професійними суддями (статті 16, 124' ЦПК), тоді як залу­чення народних засідателів до здійснення правосуддя надавало б судові України народного характеру, свідчило б про його демокра­тизм, було б надійною гарантією встановлення об'єктивної істини у справі і правильного вирішення справ, забезпечувало б закон­ність, переконливість, обгрунтованість і виховне значення судових рішень.

Участь засідателів посилює довір'я до суду суспільства, є од­ним з інститутів оплоту свободи особи і пріоритету права, є тим демократичним ідеалом, при якому громадянин бере участь у здій­сненні судової влади, яка не повинна цілком повністю перебувати в руках професіоналів, незалежно від їх кваліфікації і ступеню освідомленої відповідальності.

Принципи виборності і призначуваності.

Суддів визначений ст. 128 Конституції, за якою перше призначення на посаду професій­ного судді строком на п'ять років здійснюється Президентом Укра­їни. Всі інші судді судів загальної юрисдикції обираються Верхов­ною Радою України безстрокове, в порядку, встановленому зако­ном.

Перехідними положеннями Конституції України передбачено (розділ XV, п. 12), що судді всіх судів України, обрані чи призначені до дня набуття чинності цією Конституцією, продовжують здійсню­вати свої повноваження згідно з чинним законодавством до закін­чення строку, на який вони обрані чи призначені. Судді, повнова­ження яких закінчилися в день набуття чинності цією Конституці­єю, продовжують здійснювати повноваження свої протягом року.

Принцип виборності і призначуваності суддів розширює існу­ючі правові системи заміщення суддів. Зарубіжним законодавством передбачено дві системи заміщення суддів — шляхом виборів і призначення. Вибори здійснюються: всім населенням, загальнопо­літичними виборними зборами, судовими колегіями верховних су­дів, спеціальними виборними органами. Призначення реалізується: центральним урядом і низовими місцевими органами влади з попе­реднім вибранням кандидатів населенням або судовими колегіями верховного суду за результатами конкурсної оцінки. В юридичній літературі підкреслюється, що з усіх способів заміщення суддів найбільш демократичною є виборна система.

Принцип колегіальності і одноособовості розгляду цивільних справ. Відтворений в ч. 2 ст. 129 Конституції, за якою судочинство провадиться суддею одноособове, колегією


29-04-2015, 04:56