Курсова робота з правознавства
Сутність та обов’язковість судового рішення
П Л А Н
Вступ......................................................................................................................................2
1. Сутність судового рішення..............................................................................................6
2. Обов’язковість судових рішень як принцип правосуддя................................................................................................. ......................................8
3. Актуальні проблеми реалізації принципу обов¢язковості
судових рішень на практиці..............................................................................................16
Висновки.............................................................................................................................23
Список використаної літератури..............................................................................
Вступ
У становленні незалежної, демократичної, соціальної і правової Української держави важлива роль належить судовій владі. Конституція України вперше на конструктивному рівні закріпила судову владу як рівноправну і самостійну в системі двох інших гілок влади - законодавчої і виконавчої.
Судова влада відповідно до теорії та практики розподілу влади є самостійною, незалежною сферою публічної влади і являє собою сукупність повноважень із здійснення правосуддя, тлумачення норм права, з відповідними контрольними повноваженнями спеціально уповноважених органів - судів.
Але для того, що судова влада дійсно була незалежною та ефективною гілкою влади, треба надати судам можливість не тільки виносити рішення, але й забезпечувати його виконання, контролювати хід виконання рішення, а у разі наявності порушеня – застосувати заходи для забезпечення найшвидшого і правильного виконання рішення. Саме це на мою думку і випливає з принципу обов¢язковості судових рішень.
На жаль, насьогодні суд відсторонений від здійснення виконання своїх рішень. Однак в даній роботі зроблена спроба хоча б проаналізувати стан даного питання та проблеми, пов¢язані з реалізацією принципу обов¢язковості судових рішень, а також намітити способи врегулювання даного питання на практиці.
Атрибутами судової влади є широкі юрисдикційні повноваження; це правовий статус судів як особливих органів державної влади; це й власне виконання владних суддівських повноважень.[1]
За даними соціально-правових досліджень, в Україні поступово відбувається трансформація ролі суду з органу примусу на гілку влади, яка покликана здійснювати державний захист прав і свобод людини. Так, з року в рік суд має найкращий рейтинг серед інших інститутів (засобів масової інформації, державних адміністрацій, у тому числі Адміністрації Президента, прокуратури) - найвищу загальну довіру і найнижчу недовіру.[2]
Слід зазначити, що судова влада реалізується через такі повноваження:
- здійснення правосуддя;
- конституційний контроль;
- контроль за додержанням законності та обґрунтованості рішень і дій державних органів та посадових осіб;
- формування органів суддівського самоврядування;
- роз’яснення судам загальної юрисдикції актів застосування законодавства;
- утворення державної судової адміністрації.
Здійснення судової влади за змістом є значно ширшим, ніж відправлення правосуддя. Судова влада реалізується у діях суду, які не пов’язані з розглядом справ. Це насамперед організаційні та інформаційно-аналітичні дії (узагальнення судової практики, аналіз судової статистики, внесення окремих ухвал у державні органи, установи, організації про усунення порушень закону, вирішення скарг підозрюваних, обвинувачуваних, адвокатів тощо).
Правосуддя - це державна діяльність, яку проводить суд шляхом розгляду і вирішення у судових засіданнях в особливій, встановленій законом процесуальній формі цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних справ. Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції (ст. 1 Закону “Про судоустрій України”). Кількість розглянутих справ щороку збільшується. Так, у 1998 році судовим провадженням було закінчено 1,7 млн. справ. У 2001 році кількість розглянутих справ збільшилася майже на половину.
Зміни, що відбуваються у правовій системі, демократизація суспільства в цілому прямо впливають на якісний склад справ, що розглядаються позови громадян до держави. Статистичні дані свідчать, зокрема, що у 1991 році було зареєстровано всього 372 скарги громадян на неправомірні дії органів державного управління і службових осіб, тоді як у 2000 році їх кількість збільшилася до 23 тис. (у 85% таких справ позови задовольняються).[3]
Правосуддя характеризується рядом ознак, що відрізняють діяльність суду від правоохоронної діяльності.
По-перше, воно здійснюється шляхом розгляду і вирішення у судових засіданнях цивільних справ стосовно спорів, захисту прав і законних інтересів фізичних, юридичних осіб, держави; розгляду у судових засіданнях кримінальних справ і вжиття встановлених законом заходів покарання до осіб, які винні у вчиненні злочину, або виправдовування невинних; вирішення господарських спорів, що виникають між учасниками господарських правовідносин.
По-друге, розгляд і вирішення у судових засіданнях цивільних, кримінальних та інших справ ґрунтуються на конституційних засадах.
По-третє, правосуддя здійснюється відповідно до законодавства України, на основі кодифікованих актів (ЦПК, КПК, ГПК), які докладно регламентують порядок, процесуальну форму судового розгляду і рішень, які виносить суд.
По-четверте, судові рішення ухвалюються судами іменем України, вони обов’язкові до виконання на всій території України. Ці рішення є ніби законом у кожній конкретній справі.
Завданнями кримінального судочинства є охорона прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, які беруть у ньому участь, а також швидке й повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний (ст. 2 КПК України).
Завданнями цивільного судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних, юридичних осіб, держави шляхом всебічного розгляду та вирішення цивільних справ відповідно до чинного законодавства (ст. 2 ЦПК України).
Суди забезпечують захист і відновлення порушених прав громадян і юридичних осіб. Цивільне судочинство дедалі більш реально наповнюється новим змістом - захистом найважливіших прав людини.
Судовий захист прав має переваги перед вирішенням спорів у адміністративному порядку. У 1995 році до судів України надійшло всього 4 830 скарг на дії органів управління і посадових осіб. Але вже у другій половині 1996 року, коли почала діяти Конституція України, кількість поданих до суду скарг збільшилася до 7726, у 1997 році їх було вже 11033, у 1998 році - 17 217, а у 1999 році - 28847. Висновок очевидний: громадяни почали частіше ніж у п’ять разів звертатися за захистом до суду, що свідчить про неухильне зростання їхньої довіри до судової влади.
Таким чином, суд, здійснюючи правосуддя, на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
З вищезазначеного зрозуміло, наскільки важливою є діяльність суду. І слід пам¢ятати, що кожень день судами України виносяться тисячі вироків, рішень, ухвал та постанов. Вирішуються питання щодо захисту прав та законних інтересів громадян. І коли право особи встановлене в судовому порядку, найважливішим питанням є його реалізації. Якщо навіть суд прийняв правильне рішення, довіра до цього органу влади залежить також від того, чи правильно і своєчасно це рішення буде виконане. А отже і принцип обов¢язковості судових рішень напряму залежить від їх реалізації.
1. Сутність судового рішення
Дії суду в процесі різні за змістом: одні спрямовані на організацію процесу, інші - на регулювання конкретного провадження і треті – на закінчення процесу, серед яких головним є рішення судом власне кажучи конфлікту, і все це - дії по здійсненню правосуддя. Характерною рисою в даному випадку є те, що вся діяльність суду по здійсненню правосуддя одержує офіційне закріплення і об¢єктивізується у відповідних процесуальних актах, де детально регламентується порядок прийняття, форму, зміст цих документів.
Багато процесуалістів відзначають, що в актах судової влади – у судових постановах, що суд виносить у зв'язку з розглядом і справ, тобто в більшій мірі в постановах суду першої інстанції, найбільше сконцентровано виявляється властива суду і відзначена владна воля:
- у судовому рішенні - постанові суду першої
інстанції, у якому власне кажучи вирішкується справа;
- у постанові у формі ухвали, вирішуються лише ті питання, що виникають у ході судового розгляду;
.-деякі виділяють третю теоретичну форму даних постанов – судовий наказ.
Отже, дія суду - рішення власне кажучи конкретної справи офіційно
закріплюється в постанові суду - судовому рішенні. Судове рішення - складне багатогранне явище, поняття якого визначають по - різному. Абрамов С.Н. визначав судове рішення у кінцевому рахунку як наказ суду, звернений до сторін і інших осіб і державних органів. Клейнман А. Ф. писав, що судове рішення - це акт підтвердження судом , як органом правосуддя, наявності чи відсутності між сторонами процесу правовідношення, і наявності чи відсутності в відповідних випадках порушеного чи оскарженого права позивача.
Судове рішення розглядають як акт реалізації судової влади, як правозастосовчий акт, як постанова, що вирішую справу власне кажучи, як документ, у якому містяться елементи виховного впливу на сторони, що сперечаються та інших громадян, як процесуальний документ.
Зазначені властивості поняття судового рішення і точки зору різних учених не можна протиставляти один одному, вони тісно взаємозалежні і утворюють сутність судового рішення як документа, що виходить від органу влади й містить в собі державно-владне, індивідуально-конкретне розпорядження по застосуванню норм права по встановленим у судовому засіданні фактам і правовідносинам.
Для того щоб рішення суду було обов¢язковим для виконання, необхідно визначитись, які ж вимоги повинні бути направлені на сам зміст судового рішення. На мою думку найбільш повно дане питання висвітлив Ткачев Н.І1 . Він виділив такі вимоги до рішення суду:
- як до акта державної влади;
- як до акта вирішення спору;
- як до офіційного документу;
- як до юрисдикційного акту;
Найважливішими в даному питанні є дві обов¢язкові вимоги до судових рішень: законність та обгрунтованіть.
Отже, в кожному конкретному випадку треба якнайповніше аналізувати таке складне правове явище, як судове рішення, зрозуміти особливості механізму дії різних вимог, що ставляться до судових рішень. Такий підхід представляє безумовну цінність, насамперед для з¢ясування питання про подальшу дію принципу обов¢язковості судового рішення.
2. Обов’язковість судових рішень як основний принцип правосуддя
У правовій державі судочинство має бути побудовано на демократичних принципах, у яких відображено політико-правові ідеї, погляди носія влади і суверенітету - народу - на право як соціальну цінність. Демократичність цих принципів полягає в тому, що закріплені в нормах права вони забезпечують здійснення правосуддя тільки судом, на засадах рівності громадян перед законом і судом, одноособовість і колегіальність розгляду справ, незалежність суддів і підкорення їх лише законові, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, державну мову судочинства. Широкі й реальні процесуальні права учасників правовідносин, надійні гарантії їх реалізації, доступність і простота судочинства дають можливість кожній заінтересованій особі реалізувати право на звернення до суду за захистом і на судовий захист, дане Конституцією України. Отже, у принципах відображені демократичні риси і загальна спрямованість права та його найважливіших інститутів.
Принципи здійснення судочинства мають важливе значення і для правоохоронної діяльності. Ідеї і погляди народу України повинні реалізовуватися у завданнях і меті правосуддя в цивільних, кримінальних та господарських справах, його організаційній побудові і правоохоронній діяльності.
Усі принципи тісно взаємопов’язані і в сукупності становлять єдину систему. Кожний з них відіграє самостійну роль, характеризує галузь законодавства у цілому, але між ними існує взаємозв’язок і взаємодія, які визначаються єдністю мети і завдань судочинства. Дія одного принципу зумовлює дію інших. Кожний з принципів не може існувати відокремлено від принципів системи в цілому.
Система принципів у нормативному порядку не передбачена і в науці визначається по-різному.
До принципів правосуддя необхідно віднести:
1) здійснення правосуддя тільки судом;
2) незалежність суддів і підкорення їх лише законові;
3) державна мова судочинства;
4) принцип законності;
5) гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами;
6) колегіальність і одноособовість судового розгляду;
7) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом;
8) забезпечення доведеності вини;
9) змагальність сторін та свобода у наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості;
10) забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду;
11) обов’язковість рішень суду та інші.[4]
На мою думку обов’язковість рішень суду – це один з важливіших принципів і ознак правосуддя. Конституція України (ст. 124) проголошує, що рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими на всій території України. Рішення - найважливіший акт здійснення правосуддя. Обов’язковість рішень суду підкреслює авторитет судової влади і сприяє утворенню режиму законності і зміцненню правопорядку в державі. Процесуальне законодавство встановлює (ст. 403 КПК України, ст. 14 ЦПК України), що вирок, рішення, ухвала і постанова суду, що набрала законної сили, є обов’язковими для всіх державних і громадських підприємств і організацій, службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.
Судові рішення інших держав є обов’язковими до виконання на території України за умов, визначених законом України, відповідно до міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України (п. З ст. 11 Закону України “Про судоустрій України”).
Суд, розглянувши цивільну справу по суті, ґрунтуючись на доказах, які були досліджені у судовому засіданні приймає рішення яке складається зі вступної, описової, мотивувальної та резолютивної частини.
У вступній частині рішення зазначається час та місце його постановлення, найменування суду, що постановив рішення, склад суду, прізвище секретаря судового засідання, прізвище прокурора, який брав участь у справі, найменування сторін та інших осіб, які брали участь у справі, представника громадської організації або трудового колективу. Описова частина повинна містити в собі вказівку на вимоги позивача, заперечення відповідача і пояснення інших осіб, які беруть участь у справі.
У мотивувальній частині рішення повинні бути наведені обставини справи, встановлені судом, докази, на яких ґрунтуються висновки суду, доводи, за якими суд відхиляє ті чи інші докази, а також закони, якими керувався суд.
Резолютивна частина рішення має містити в собі висновок суду про задоволення позову або про відмову в позові повністю чи частково, вказівку на розподіл судових витрат, строк і порядок оскарження рішення.
У резолютивній частині рішення по справі про розірвання шлюбу суд, окрім того, повинен:
• визначити, при кому з подружжя, що розлучається, і хто з дітей залишається, а також з кого з батьків і в якому розмірі стягуються кошти на утримання дітей;
• встановити порядок поділу майна в натурі або в частковому відношенні між подружжям, що розлучається;
• визначити суму в передбачених законодавством про державне мито розмірах, яка підлягає сплаті подружжям (одним з подружжя або обома) при реєстрації розірвання шлюбу.
Постановлене рішення викладається в письмовій формі головуючим або одним із суддів при колегіальному розгляді справи і підписується всім складом суду, який бере участь у постановленні рішення.
Цивільно-процесуальним кодексом встановлюються правила, за якими підлягають виконанню:
1) рішення, ухвали і постанови судів у цивільних справах, а також постанови народних суддів про стягнення аліментів;
2) вироки, ухвали і постанови судів у кримінальних справах в частині майнових стягнень;
3) постанови судці або суду в частині майнових стягнень у справах про адміністративні правопорушення;
4) мирові угоди, затверджені судом;
5) постанови прокурора про виселення в адміністративному порядку громадян, які самоправно зайняли жиле приміщення або проживають у будинках, що загрожують обвалом;
6) виконавчі написи нотаріусів;
7) рішення господарського суду в передбачених законом випадках;
8) рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті України, арбітражів (третейських судів), спеціально утворюваних для розгляду окремих справ;
9) не сплачені в строк платіжні вимоги, акцептовані платником;
10) рішення товариських судів про майнові стягнення;
11) рішення третейських судів;
12) рішення комісій з трудових спорів;
13) постанови профспілкових комітетів підприємств, установ, організацій по спорах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров’я або втратою годувальника;
14) постанови адміністративних органів або службових осіб, яким законом надано право провадити стягнення з громадян у безспірному порядку;
15) рішення виконавчих комітетів районних, міських, районних у містах Рад народних депутатів про примусовий продаж другого будинку, що належить громадянинові на праві особистої власності;
16) рішення виконавчих комітетів міських, селищних і сільських Рад народних депутатів про стягнення з державних підприємств, установ, організацій, колгоспів, інших кооперативних організацій, їх об’єднань, інших громадських організацій шкоди за потрави посівів і пошкодження насаджень;
17) рішення іноземних судів у передбачених законом випадках;
18) постанови комісії в справах неповнолітніх щодо грошових стягнень;
19) рішення державних органів, прийняті з питань володіння і користування культовими будівлями та майном;
20) рішення комісій Рад народних депутатів з питань поновлення прав реабілітованих;
21) рішення Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень у передбачених законодавчими актами випадках;
22) судові рішення виконуються після того, як вони набрали законної сили, за винятком випадків негайного їх виконання.
Виконання судових рішень здійснюється на підставі відповідного виконавчого документу.
Виконавчими документами є:
1) виконавчі листи;
2) виконавчі написи нотаріусів;
3) накази господарського суду, рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду та Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті України;
4) посвідчення комісій з трудових
9-09-2015, 19:39