Правове становище селянського (фермерського) господарства

Зміст "інституту правового регулювання членства в селянському (фермерському) господарстві" полягає в обо­в'язковості особистої трудової участі всіх його членів у процесі господарювання, в їх праві на участь в управлінні справами цього господарства, на оплату праці, укладення договору про спільну діяльність всіх його членів тощо.

3. Порядок створення селянського (фермерського) господарства і його державної реєстрації

Право на створення селянського (фермерського) гос­подарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку, виявив відповідне бажання, має документи, що підтверджують його здатність займатися сільським господарством, та пройшов конкурсний відбір. Першочергове право на створення такого господарства на­дається громадянам, які проживають у сільській місцевості і мають необхідну кваліфікацію або досвід роботи в сіль­ському господарстві.

Селянське (фермерське) господарство створюється ви­ключно на добровільних засадах.

Конкурсний відбір осіб, які бажають створити таке гос­подарство, проводить районна (міська) конкурсна комісія, склад якої формує районна державна адміністрація (вико­навчий орган місцевого самоврядування), а затверджує го­лова районної (міської, в адміністративному підпорядку­ванні якої є район) Ради народних депутатів

До складу комісії включаються представники районної (міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район) Ради народних депутатів, управління сільського госпо­дарства та відділу земельних ресурсів місцевої державної адміністрації, асоціації фермерів, сільської (селищної) Ради народних депутатів, на території якої передбачається відведення земельної ділянки для створення селянського (фермерського) господарства, та інших заінтересованих державних і громадських організацій.

Земельні ділянки для ведення селянського (фермер­ського) господарства передаються у приватну власність і надаються в користування, в тому числі на умовах оренди, із земель запасу, а також земель, вилучених (викуплених) у встановленому порядку.

Безплатно у приватну власність передаються земельні ділянки у межах середньої земельної частки, що обчис­люється в порядку, передбаченому ст. б Земельного кодек­су України. Така передача здійснюється один раз, про що Радою народних депутатів, яка передає земельну ділянку, робиться відмітка в паспорті або документі, який його замінює. За плату передаються земельні ділянки, розмір яких перевищує середню земельну частку.

У постійне користування для ведення селянського (фер­мерського) господарства надаються землі, що перебувають у державній власності, а в тимчасове — ділянки з земель запасу, а також лісового і водного фондів.

Еродовані та дефляційно небезпечні землі можуть нада­ватися селянським (фермерським) господарствам без зміни їх цільового призначення та за умови додержання вимог ґрунтозахисного рільництва.

Земельні ділянки виділяються, як правило, єдиним масивом із розташованими на них водними джерелами та лісовими угіддями, по можливості такі, що розташовані неподалік від доріг, електро- і радіотелефонних мереж, газо- і водопостачальних систем та інших видів інженерної інфраструктури.

Землі лісового і водного фондів, що входять до складу угідь селянських (фермерських) господарств, не можуть передаватись у приватну власність, за винятком невеликих (до 5 га) ділянок лісів і невеликих (до 3 га) ділянок водойм і боліт.

Селянське (фермерське) господарство підлягає дер­жавній реєстрації в районній (міській) Раді народних депу­татів, що передала земельну ділянку у приватну власність або надала в користування. За реєстрацію вноситься плата, розмір якої встановлюється Кабінетом Міністрів України. Для реєстрації до відповідної Ради народних депутатів по­даються заява, список осіб, які виявили бажання створити селянське (фермерське) господарство, із зазначенням прі­звища, ім'я та по батькові його голови, документ про внесення плати за реєстрацію.

Після відведення земельної ділянки в натурі та одержан­ня Державного акта на право приватної власності на зем­лю або на право постійного користування нею чи договору оренди та державної реєстрації селянське (фермерське) гос­подарство набуває статусу юридичної особи. Воно одержує печатку зі своїм найменуванням і адресою, відкриває роз­рахунковий та інші рахунки в банківській установі, всту­пає в ділові відносини з іншими підприємствами, установа­ми та організаціями, визнається як самостійний товарови­робник державними і господарськими органами при плану­ванні економічного і соціального розвитку регіону.

Сільська (селищна) Рада народних депутатів заносить дані про склад господарства та про виділену йому земельну ділянку до спеціальної погосподарської книги.

Склад селянського (фермерського) господарства може збільшуватись або зменшуватись у зв'язку з народженням дітей чи вибуттям окремих його членів. Нові родичі мо­жуть вступати до господарства за згодою всіх його членів. Кожен член господарства самостійно вирішує питання про вихід із нього. Дозволу інших членів для цього не потрібно. Членство в господарстві може бути втрачено ок­ремими працездатними особами в разі, якщо вони трива­лий час без поважних причин не беруть участі у веденні господарства або не допомагають йому матеріально.

4. Порядок надання земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства

Відповідно до Земельного кодексу України (статті б—8) суб'єктом земельних відносин є громадянин, який займається веденням селянського (фермерського) господар­ства. З урахуванням цього земельні ділянки можуть пере­даватись у приватну власність або надаватись у користу­вання постійне і/чи строкове, в тому числі й на умовах оренди. Правом на одержання земельної ділянки у власність наділені лише громадяни України. Іноземні гро­мадяни та особи без громадянства його не мають.

Передача земельних ділянок у приватну власність та надання їх у користування, в тому числі на умовах орен­ди, здійснюються сільськими, селищними, міськими і районними Радами народних депутатів. Орендодавцями мо­жуть бути також власники землі (колективні сільсько­господарські підприємства і громадяни).

Передаються у приватну власність або надаються в користування ділянки із земель запасу, а також земель, вилучених у встановленому порядку. Така акція щодо зе­мельних ділянок, які перебувають у приватній власності або користуванні, проводиться лише після їх вилучення (викупу).

Постановою Верховної Ради України від 20 грудня 1991 р. "Про порядок введення в дію Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" місцевим Радам народних депутатів доручено вирішити питання про вилу­чення із земель колгоспів, радгоспів та інших сільсько­господарських підприємств і організацій диференційовано 7—10 відсотків сільськогосподарських угідь і про передачу їх до складу земель запасу, а також забезпечити надання ділянок із земель запасу громадянам, які бажають ор­ганізувати селянське (фермерське) господарство.

Заяви громадян про передачу їм земельних ділянок у власність або користування відповідна Рада народних депу­татів розглядає в місячний строк. При позитивному ви­рішенні питання вона замовляє за рахунок Українського державного фонду підтримки селянських (фермерських) господарств державній землевпорядній організації розроб­лення проекту їх відведення. У разі відмови Ради це пи­тання вирішується вищестоящою Радою, а якщо й вона відмовить, — судом.

Певні особливості мають місце і при відведенні земель­них ділянок членам колективних сільськогосподарських підприємств, які виявили бажання вийти зі складу ос­танніх і зайнятись веденням селянського (фермерського) господарства. За рішенням відповідної Ради таким особам передаються у власність або надаються в користування ділянки із земель запасу, а в разі їх відсутності — з придатних для сільськогосподарського виробництва земель зазначених підприємств, але без порушення цілісності інших господарств. Розмір земельної ділянки в таких ви­падках визначається на рівні частки члена колективного сільськогосподарського підприємства.

Для ведення селянського (фермерського) господарства можуть передаватись у приватну власність або надаватись у користування такі земельні ділянки, розмір яких переви­щує 50 га сільськогосподарських угідь і 100 га всіх земель. Конкретні розміри ділянок у межах цих норм визначають сільські, селищні, міські, районні Ради народних депутатів. При цьому враховуються регіональні особливості та мож­ливості обробітку виділених земель переважно членами се­лянського (фермерського) господарства. Для виробничих цілей громадяни мають право додатково орендувати зе­мельні ділянки, розмір яких може обмежуватись договором оренди або рішенням відповідної Ради народних депутатів.

З метою збереження цілісності селянського (фермерсько­го) господарства встановлено (ст. 52 Земельного кодексу України), що земельні ділянки громадян, які ведуть таке господарство, поділові не підлягають.

Відповідно до ст. 17 Земельного кодексу України власники земельних ділянок, переданих їм Радами народ­них депутатів, не можуть протягом шести років від часу набуття права власності продавати або іншим способом відчужувати їх. Проте вони можуть успадковуватись або передаватись Радам на тих же умовах, на яких були одержані. За наявності поважних причин суд може скоро­тити зазначений строк за заявою власника.

Згідно зі ст. 8 Земельного кодексу України громадяни, у власності яких є земельні ділянки, мають право надавати останні в оренду без зміни їх цільового призначення на строк до трьох років, а в разі тимчасової непрацездатності, призову на дійсну військову службу до Збройних Сил України, вступу до навчального закладу — на строк до п'яти років. При успадкуванні земельних ділянок непов­нолітніми допускається їх надання в оренду під контролем місцевих Рад народних депутатів на строк до досягнення спадкоємцем повноліття.

Громадянин, який веде селянське (фермерське) госпо­дарство на земельній ділянці, наданій йому в постійне користування, може в разі втрати працездатності або до­сягнення пенсійного віку за рішенням відповідної Ради народних депутатів надати її в тимчасове користування одному з членів своєї сім'ї, який спільно з ним веде господарство. За відсутності таких осіб він може передати земельну ділянку в тимчасове користування іншим членам сім'ї, які не ведуть разом із ним господарства, але бажа­ють його вести, мають необхідну кваліфікацію і досвід роботи, а також іншим особам, які беруть участь у веденні цього господарства.

В разі тимчасової втрати працездатності або наявності інших поважних причин громадянин може надати земельну ділянку зазначеним вище особам у тимчасове користуван­ня на підставі договору.

Використання землі в Україні є платним. Власники земельних ділянок, в тому числі й фермери, та землекори­стувачі щорічно сплачують плату за землю у вигляді зе­мельного податку або орендної плати, розмір якої визна­чається з урахуванням якості та місцезнаходження цих ділянок на підставі кадастрової оцінки земель.

Порядок оподаткування і середні ставки земельного по­датку та граничні розміри орендної плати за землю вста­новлено Законом "Про плату за землю". В ньому зафік­совані ставки земельного податку з 1 га ріллі та бага­торічних насаджень і ставки податку з 1 га сіножатей і пасовищ по областях у національній валюті України. Від­повідно до цього Закону (ст. 11) новостворювані селянські (фермерські) господарства звільняються від плати за зе­мельні ділянки протягом трьох років від часу їх передачі у власність або надання в користування.

Розмір, умови і строки внесення орендної плати за зем­лю встановлюються за взаємною домовленістю сторін у договорі оренди. При оренді земель сільськогосподарського призначення розмір цієї плати не може перевищувати розміру земельного податку, що збирається за такі самі землі.

5. Майнові відносини у селянському (фермерському) господарстві

Майнові правовідносини селянського (фермерського) господарства відрізняються від земельних.

Суб'єктом земельних правовідносин є громадянин, яко­му земельну ділянку передано для ведення селянського (фермерського) господарства у власність або надано в ко­ристування, в тому числі й на умовах оренди. Земельні правовідносини між власником (користувачем) земельної ділянки і членами селянського (фермерського) господарства здійснюються за викладеними вище правилами, встановле­ними Земельним кодексом України.

Суб'єктом же майнових правовідносин відповідно до статей 14 і 15 Закону "Про селянське (фермерське) госпо­дарство" є це господарство як юридична особа. А якщо господарство складається з однієї особи, таким суб'єктом може бути і власник (користувач) земельної ділянки одно­особове.

За загальними правилами у власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, крім землі, можуть бути житлові будинки, квартири, предмети особистого вжитку, домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, насадження на земельних ділянках, засоби вироб­ництва, вироблена продукція, транспортні засоби, кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення. Таке майно належить цим осо­бам за правом спільної власності, якщо інше не передбаче­но угодою між ними. У Законі "Про селянське (фермерсь­ке) господарство" підкреслено, що майно такого господар­ства перебуває під захистом держави нарівні з іншими формами власності.

Селянське (фермерське) господарство як юридична особа і суб'єкт права власності користується всіма правами власника майна, передбаченими Цивільним кодексом Ук­раїни. Володіння, користування і розпорядження майном здійснюються за взаємною домовленістю між його членами. Управління майном від імені господарства здійснює його голова, яким, зазвичай, є громадянин, котрому належить земельна ділянка за правом приватної власності чи кори­стування, в тому числі й на умовах оренди.

Як колективний власник селянське (фермерське) гос­подарство має право продавати і передавати підприєм­ствам, організаціям і громадянам, обмінювати, здавати в оренду, надавати в тимчасове користування майно, належ­не йому за правом власності. Це правило стосується зе­мельної ділянки, якою громадянин, котрому вона належить за правом власності чи користування, розпоряджається осо­бисто. Своєю чергою, селянське фермерське господарство має право набувати, брати у тимчасове користування, в тому числі й на умовах оренди, майно у підприємств, об'єднань, організацій, інших селянських (фермерських) господарств і громадян.

Майнові правовідносини селянського (фермерського) господарства регулюються цивільним законодавством. Май­нові спори між його членами вирішуються судом. При цьому суд керується правилами цивільного законодавства про спільну сумісну чи спільну часткову власність, а також правилами, передбаченими Кодексом про шлюб та сім'ю України, що стосуються відносин між подружжям.

Успадковування землі та майна селянського (фермер­ського) господарства здійснюється відповідно до Закону "Про селянське (фермерське) господарство" (ст. 18) і за­повіту в порядку, встановленому цивільним законодавст­вом. Що ж до земельних ділянок, то при їх успадковуванні слід виходити з вимог ст. 52 Земельного кодексу України, згідно з якими земельні ділянки громадян, котрі ведуть се­лянське (фермерське) господарство, поділові не підлягають.

За таких обставин у разі смерті громадянина, який вів селянське (фермерське) господарство, право власності на земельну ділянку передається одному з його спадкоєм­ців — дієздатному громадянинові України, який досяг 18-річного віку і виявив бажання виробляти товарну сіль­ськогосподарську продукцію, займатися її переробкою і ре­алізацією. При цьому перевага надається членові господар­ства — одному з подружжя, дітей, батьків, родичів, які проживали і вели господарство разом із громадянином, що помер.

Спори між спадкоємцями, а також між ними та іншими громадянами з питань переважного права на подальше ведення селянського (фермерського) господарства вирішую­ться судом. У разі відмови спадкоємців від ведення селян­ського (фермерського) господарства, а також за їх від­сутності питання про подальше використання земельної ділянки вирішується міською (районною) Радою народних депутатів.

За такими ж правилами, але за участю Рад народних депутатів вирішуються питання успадкування права кори­стування земельними ділянками, в тому числі при укла­денні договорів їх оренди.

6. Господарська діяльність та трудові відносини селянського (фермерського) господарства

Як і кожний підприємець, селянське (фермерське) господарство займається господарською діяльністю само­стійно. Головне в ній — виробництво та реалізація товар­ної сільськогосподарської продукції з метою одержання прибутків і розширення виробництва. Виходячи з цього принципу, господарство самостійно визначає напрями своєї діяльності, спеціалізацію, організує виробництво, перероб­ку та реалізацію сільськогосподарської продукції. Воно на власний розсуд підбирає партнерів по економічних зв'язках і реалізації продукції, в тому числі й іноземних. Нарівні з сільськогосподарським виробництвом це господарство може займатися будь-яким іншим видом діяльності, не забороне­ним законодавством України. При цьому воно мусить до­держувати вимог ст. 40 Земельного кодексу України, згідно з якою власники земельних ділянок і землекористувачі зобов'язані забезпечувати ефективне використання землі відповідно до її цільового призначення і проекту внутрігос­подарського землеустрою, підвищувати й родючість, засто­совувати природоохоронні технології виробництва, не допу­скати погіршення екологічної ситуації, здійснювати комп­лекс заходів щодо охорони земельних ділянок.

З метою забезпечення своєї діяльності селянські (фер­мерські) господарства можуть набувати матеріально-тех­нічні ресурси в системі державних постачальницьких ор­ганізацій, які виділяються цільовим призначенням для цих господарств за рахунок ресурсів, передбачених для сіль­ського господарства. В умовах переходу до ринкової еко­номіки дедалі більше застосовується практика придбання матеріально-технічних ресурсів через бартерний обмін, вільну купівлю на біржах, у кооперативних і державних підприємств, приватних осіб.

Селянське (фермерське) господарство може брати тех­нічні засоби в довгострокову оренду і напрокат.

Ремонт і технічне обслуговування належних господарст­ву тракторів, іншої сільськогосподарської техніки та устат­кування, вантажних автомобілів, агрохімічне, зоотехнічне і ветеринарне обслуговування здійснюються агросервісними та іншими підприємствами і організаціями за цінами, роз­цінками і тарифами, встановленими для колективних і державних сільськогосподарських підприємств, а також ін­шими організаціями і громадянами за цінами згідно з домовленістю.

Одним з елементів захисту права власності селянсько­го (фермерського) господарства є його право самостійно розпоряджатися виробленою продукцією. Господарство мо­же на добровільних засадах укладати з державними, коо­перативними і громадськими організаціями, які здійснюють заготівлю і переробку сільськогосподарської продукції, до­говори на продаж своєї продукції, а також реалізовувати її будь-яким іншим споживачам і на колгоспному ринку.

Законом "Про селянське (фермерське) господарство" (ст. 21) встановлено, що продукція, яка продається цим господарством державним організаціям відповідно до укла­дених договорів, оплачується за державними заготівель­ними або договірними цінами і на умовах, передбачених для колективних і державних сільськогосподарських підприємств. Ціни на решту продукції господарство встанов­лює самостійно. При цьому воно повинно додержувати існуючих нормативів якості продукції, санітарних та інших вимог.

Постачання виробленої продукції на експорт, а також розрахунки з іноземними партнерами здійснюються відпо­відно до законодавства України.

У разі виробничої потреби селянське (фермерське) господарство має право залучати до роботи в ньому інших громадян за трудовим договором (контрактом, угодою). Трудові відносини в господарстві визначаються і регулюю­ться його членами, а щодо осіб, залучених до роботи за трудовим договором (контрактом, угодою), — законодавст­вом України про працю.

Доходи селянського (фермерського) господарства фор­муються за рахунок виручки від реалізації продукції (робіт, послуг), інших


29-04-2015, 04:55