Існують такі сфери життя суспільства, де тільки шляхом морального регулювання можна визначити поведінку людей (відносини дружби, любові), хоча Юридичне право у порівнянні з мораллю має значно більше можливостей. Щодо юридичної діяльності, то поряд з наявністю системи правових норм існує також нормативна база, що характеризується поняттям професійної моралі. Визначення системи цих норм, принципів або окремих положень має практичне значення у справі формування правової свідомості майбутніх юристів. Крім того, загальне визнання та використання системи де-онтологічних вимог у юридичній діяльності сприятиме зміцненню законності, правопорядку в країні, визнанню дійсного авторитету юридичної професії, авторитету права в цілому.
5. Поняття та структурна характеристика моралі
Що таке мораль, її витоки, суть, роль у житті суспільства та окремої людини? Відповідь на ці питання дає одна з давніх галузей пізнання — етика, яка пояснює мораль (лат. mores — нравы), як одну з форм суспільної свідомості, як суспільний інститут, який виконує функцію регулювання поведінки людей у всіх сферах суспіль-
ного життя. З точки зору нормативного регулятора, яким виступає мораль в процесі юридичної діяльності, її можна розглядати як систему вимог до юристів у зв'язку зі здійсненням ними своїх професійних обов'язків (норми моралі, совість, відповідальність, честь).
Характеризуючи мораль взагалі, слід зазначити, що моральне життя суспільства являє собою складне багатогранне явище, яке відображує різноманітні потреби та інтереси соціальних прошарків та груп населення і при цьому виступає важливим регулятором взаємовідносин між людьми та фактором їх духовного розвитку. На фоні загального характеру, моральної регуляції має місце в суспільстві наявність особливої професійної моралі, яка відображує специфіку того чи іншого виду соціальної діяльності людей. Професійна мораль — це результат історично професійного розподілу праці, який відображував об'єктивні процеси розвитку суспільства. Слід сказати, що професійна мораль складається перш за все в таких видах діяльності, об'єктом яких виступає людина. Це пояснюється тим, що робота з людьми має свої неповторні ситуації, труднощі, протиріччя, які треба вирішувати та уникати в процесі спілкування, які не можна раз і назавжди окреслити якоюсь універсальною юридичною нормою. Крім того, характер та специфіка відносин між людьми у кожній професії (хво-рий-лікар, підсудний-суддя, артист-глядач) висувають специфічні моральні вимоги та оцінки, які є важливим регулятором цих видів діяльності та забезпечують реалізацію задач, що стоять перед ними. Виходячи з цього, професійна мораль, з одного боку виступає як складова частина загальної моралі, з другого — як специфічне до-. повнення до нормативної бази, що регулює той чи інший вид професійної діяльності ЛЮДИНИ.
Моральна свідомість виступає в якості третього складового елементу моралі. Її розглядають як специфічну форму суспільної свідомості і визначають в якості системи поглядів, ідей, уявлень про належну поведінку, яка відповідає соціальним інтересам. Характеризуючи в цілому моральну свідомість, слід визначити характерні риси: моральна свідомість зароджується в процесі моральної діяльності, відображує моральну практику, а через неї економічний базис і надбудову суспільства; в моральній свідомості знаходять своє відображення межі вільних дій людини, відповідно до сприйня нею моральних цінносіеи.
Характеризуючи структуру моральної свідомості, слід зазначити, що за рівнями формування розрізняють суспільну та індивідуальну. Якщо до першої відносять теоретичні вимоги, норми, кодекси, ідеали, категорії, то до другого виду включають мотиви, почуття, переконання особистості. Ці два рівні існують у певній взаємодії. Індивідуальна свідомість визначається суспільною свідомістю, яка базується на суспільному бутті. Якщо людина проникається важливістю колективної ідеї, вона сприймає її як свою особисту. Так, в умовах обстановки поваги один до одного, ввічливості, шанування практичного досвіду, нетерпимості до правопорушень формується відповідна свідомість окремої особистості, відбувається сприйняття загальноприйнятих правил на індивідуальному рівні.
Зупинимося на вивченні найбільш значущих складових моральної свідомості, серед яких слід назвати моральні почуття та норми моралі.
Моральні почуття, які проявляються в юридичній діяльності, достатньо різноманітні, що виходить з широкого спектру зв'язків, які формуються в процесі вирішення значної кількості юридичних справ. До їх переліку можна віднести такі:
- почуття патріотизму (пріоритет інтересів загальної справи перед особистим інтересом або за рахунок особистого блага);
- престижно-статусні почуття, пов'язані з потребою самоствердження (почуття гордості за свою професію, за довіру колективу, усвідомлення необхідності подолання труднощів з метою випробування своїх професійних можливостей);
- альтруїстичні почуття (бажання дати радість, допомогу, втішити, підбадьорити в тяжку хвилину);
- комунікабельні почуття (симпатія, довіра, повага при спілкуванні).
Роль моральних почуттів у юридичній діяльності виявляється через призму спілкування людей. А виходячи з того, що юридична професія передбачає саме роботу з людьми різного характеру, рівня культури, інтелекту, то можна зазначити ту значну роль, яку відіграють моральні почуття у мотивації роботи працівників юридичних установ. По-перше, — це оцінка вчинків та поведінки людей з позицій суспільно-вироблених норм та ідеалів. По-друге, — моральні почуття виступають засобом регуляції відносин між людьми, соціальними групами тощо. По-третє, — завдяки почуттям суспільно-значущі норми, принципи, ідеали інтуїтивно перетворюються у внутрішню переконливість людини. По-четверте, — моральні почуття являються не тільки засобом регуляції, але й засобом самоствердження людини, виявом багатства її внутрішнього світу. Тому формування моральних почуттів у кожної людини, а тим більш у юристів, співробітників правоохоронних органів, є однією з важливіших задач морального ви-ховання.
6. Моральні принципи та їх відображення в юридичній діяльності
Не менш важливою умовою здійснення юристами своїх професійних обов'язків є усвідомлення та використання у своїй діяльності основоположних ідей — принципів і моралі, які являють собою найбільш узагальнений вираз вимог тої чи іншої моралі. Моральні принципи складають ядро моралі, визначають її соціально-історичну суть, ідейну націленість. На відміну від норм моралі, які визначають тактику поведінки людини в конкретних життєвих ситуаціях, принципи моралі визначають узагальнену соціальну орієнтацію, стратегію поведінки, являються своєрідною програмою діяльності. Моральні принципи об'єднують та систематизують всю моральну діяльність, виступають фактором стабільності, визначають головну лінію поведінки.
В професії юриста моральні принципи виконують свої специфічні функції. Вони допомагають орієнтуватися у найбільш складних, нормативно не визначених ситуаціях, що дає змогу приймати нестандартне рішення, яке не суперечить інтересам справи в цілому. Завдяки усвідомленню принципів моралі, які склалися у колективі службовців юридичної установи, надається можливість програмування дій окремих співробітників, гарантування впевненості щодо виконання ними професійного обов'язку на належному рівні. Моральні принципи також забезпечують стабільність мікроклімату у колективі, а значить і стабільність його роботи, що є необхідною умовою функціонування всіх правоохоронних органів. З іншого боку, дотримання принципів моралі у своїй професійній діяльності оберігає працівників юридичних служб від аморальних вчинків, скоєння яких породжує серед громадян недоброзичливе ставлення, недовіру, а в окремих випадках — люту ненависть до служителів Феміди.
Серед принципів моралі, які значною мірою здійснюють позитивний вплив на сферу юридичної діяльності, слід назвати принципи гуманізму, демократизму, законності, справедливості, колективізму, чесності, порядності, гласності у роботі та деякі інші. У чомуж полягає суть зазначених принципів стосовно професійного обов'язку юристів? Для висвітлення цього питання необхідно звернутися до визначення змісту найбільш провідних моральних принципів. Одним із загальновизнаних та важливіших принципів - вважається принцип гуманізму, який розкриває цінностний аспект організації людських відносин. Гуманізм (лат. humanus - людяний, людський) означає людяність, любов до людей, вимогу на захист гідності людини, її право на щастя, всебічний розвиток. Як моральний принцип, який трансформується у сферу юридичної діяльності, він із змістовного боку формулює певну систему вимог:
— розуміння людини, як вищої цінності, а не як засобу для досягнення цілей, все . робити для забезпечення потреб та інтересів людини;
— забезпечення свободи та захисту гідності особи, права на щастя, на духовний розвиток;
— повага до особистих якостей;
— рівне ставлення та повага до чоловіка та жінки, повага до ідеалів людини, Л вікових, національних ознак, політичних поглядів;
— чутливість, душевність у відносинах :
— чесність, прямота в оцінці дій, доброзичливість критики, несприйнятливість аморальних вчинків.
Принцип колективізму також притаманний юридичній роботі, стосовно якої висуваються певні вимоги:
— єдність мети та волі колективу;
— ідейна єдність;
— співробітництво та взаємодопомога;
— керівництво колективом, як організаційний та об'єднуючий фактор його Існування;
— чітке дотримання дисципліни всіма членами колективу, незалежно від стажу, досвіду, посади тощо.
Іноді окремі вимоги принципу колективізму трактуються на підставі відстоювання | вузькогрупового або індивідуально-егоїстичного інтересу, в результаті чого набувають іншого звучання. Так, слід відрізняти доброзичливу критику від критицизму, заздрості або інших негативних почуттів, взаємодопомогу від кругової поруки.
7. Поняття та різновиди юридичних спеціальностей
Професія юриста, як своєрідний вид соціальної діяльності, виділяється серед І інших цілим рядом специфічних властивостей, зумовлених тою роллю, яку відіграють І право і законність у житті суспільства. Охорона прав і законних інтересів громадян, І безкомпромісна боротьба з правопорушеннями, висококваліфіковане розв'язання різноманітних юридичних проблем — є змістом повсякденної діяльності юристів і разом з тим являється їх професійним обов'язком. Саме юристи, які мають ґрунтовні знання, відповідну професійну підготовку, високу правосвідомість, чітке розуміння своєї відповідальності за долю людей, наділені владними повноваженнями і здатні ефективно впливати на зміцнення законності і правопорядку у державі. Необхідність виконання юристами своїх професійних повноважень, громадянського обов'язку ставить перед ними особливо високі вимоги до особистих якостей. В першу чергу юрист має глибоко усвідомлювати, що свою місію він виконує будучи наділений високою довірою суспільства і держави, а тому його висока порядність, чесність, безкорисливість, об'єктивність, вдумливий підхід до кожної деталі справи, постійне прагнення до самовдосконалення повинні бути невід'ємними рисами його натури.
Характерною ознакою відданості юриста своїй справі, професійної зрілості є загострене почуття справедливості. Для юриста, це насамперед означає небайдужість до біди, нещастя інших людей, у тому числі і до таких які через збіг складних життєвих обставин самі опинилися серед правопорушників. На відміну від інших громадян, юрист, саме завдяки своєму професійному хисту, спроможний не обмежуватися роллю спостерігача, а активно і ефективно домагатися відновлення порушених прав, встановлення справедливості.
Зробити це — його професійний і громадянський обов'язок. Всупереч відомому прислів'ю "людині властиво помилятися", юрист, як і лікар, не має права на помилку. Адже вона занадто дорого обходиться людині і суспільству в цілому. Її ціною іноді можуть бути тяжкі наслідки — втрата волі, здоров'я і навіть життя. Звичайно, ніхто не застрахований від прийняття хибних рішень, але у тому і полягає особливість юридичної діяльності, щоб "метод спроб та помилок" був для неї неприйнятний. Тому, рішення з будь-якої юридичної справи має бути глибоко виваженим, всебічно обміркованим, що і являється головною передумовою його непогрішимості. Специфічною рисою діяльності юриста є повсякденне зіткнення з найрізноманітнішими життєвими ситуаціями, юридичними казусами, які мають деякі спільні ознаки і у той же час часто істотно відрізняються Досвідченим юристам добре відомо, що на практиці фактично не буває цілком ідентичних справ, випадків, абсолютно тотожніх ситуацій, а відтак не може бути і стереотипів для їх вирішення. У професії юриста має місце нагальна потреба у творчому підході до встановлення істини у кожній конкретній справі, постійний пошук, можливість миттєво орієнтуватися у ситуації, готовність до прийняття нестандартних у межах закону рішень.
Таким чином юрист— це професіонал, який має фундаментальні та спеціальні правові знання, глибоко переконаний у винятковому призначенні права і законності для суспільства, кваліфіковано користується юридичним інструментарієм при розв'язанні юридичних проблем в ім'я захисту прав і законних інтересів громадян.
З розвитком сучасного суспільства, здійсненням великих перетворень у різноманітних сферах людської діяльності, як соціальній, економічній, політичній, духовній, природно відбуваються і певні зміни у юриспруденції, самому характері юридичної діяльності, спеціалізації правової роботи.
По-перше, помітно зростає значення і престижність юридичної діяльності, праці юристів. Все більшого суспільного визнання ця діяльність набуває на різних рівнях державно-політичної системи соціального середовища, як одного з найважливіших факторів суспільного прогресу.
По-друге, проблеми побудови правової держави, забезпечення охорони прав і законних інтересів людини, громадянина, імплементації норм міжнародного права у внутрішнє законодавство України ставить перед юридичною громадою нові, у певній мірі складні завдання щодо удосконалення форм і методів роботи в цьому напрямку. По-третє, оновлення економіки, створення нових видів, форм економічної діяльності потребують внесення,істотних коректив, новацій, як у зміст правового регулювання економічних відносин, практику використання відповідних форм і методів, так і в існуючий зараз "набір" юридичних спеціальностей, а то і формування нових юридичних спеціальностей, пов'язаних, наприклад, із застосуванням норм комерційного, господарського права тощо.
8. Загальна характеристика окремих юридичних спеціальностей
У суспільстві існує ряд юридичних спеціальностей, які традиційно належать до 1 числа провідних і мають особливе значення у справі забезпечення правопорядку і законності. Це суддя, прокурор, слідчий, інспектор карного розшуку, адвокат, юрисконсульт, нотаріус.
Суддя — це посадова особа, виключно якій надано право від імені держави здійснювати правосуддя шляхом розгляду у судовому засіданні кримінальних, цивільних справ, справ про адміністративні правопорушення і виносити відповідне судове рішення. Органи судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України /ст.6 Конституції України/.
Крім, судів загальної компетенції в Україні створений і діє Конституційний Суд,
Який є єдиним органом конституційної юрисдикції, призначений вирішувати питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції і давати офіційне тлумачення Конституції та законів України.
Робота судді надзвичайно складна, багатогранна і відповідальна. Високий рівень судової діяльності, винесення компетентного і справедливого рішення судом є однією з найважливіших гарантій надійного забезпечення прав і законних інтересів громадян. Відправлення правосуддя завершальна і вирішальна ланка ланцюга проходження юридичної справи від початку до кінця. Від рішення суду залежить її кінцевий результат, а то і доля людини. Соціальна значимість діяльності суду виявляється також і у її впливі на активізацію профілактики правопорушень. Все це зобов'язує суддю до об'єктивної оцінки своїх професійних якостей і культивує такі риси характеру, які специфічні і необхідні саме для такого роду діяльності. Особливостями мислення судді є незалежність від будь-яких впливів зовні, об'єктивність у підході до оцінки суті справи і прийняття рішення, глибокий і всебічний аналіз усіх її обставин, вміння бачити за чисто зовнішніми деталями справжні мотиви поведінки людей, дійсні причини виникнення подій і явищ. інтелект судді найбільш виявляється у встановленні, визнанні істотних для справи фактів і відокремлення їх від недостовірних, сумнівних даних.
Організаційні здібності судді — неодмінна властивість його особистості, як керівника судового процесу. Його воля, висока дисциплінованість, зібраність, цілеспрямованість, наполегливість у встановленні істини в поєднанні з правовою культурою у вирішальній мірі визначають належну поведінку учасників процесу, високий рівень організації відправлення правосуддя. Комунікабельність, тобто вміння спілкуватися — риса, без якої немислиме повноцінне виконання суддею своїх функцій. Характер його роботи зумовлює повсякденні відносини з багатьма людьми різного рівня освіти, складу розуму, віку, способу життя, характеру тощо. І до кожного з них потрібний відповідний підхід, розуміння. Тут особливо важливі такі якості судді, як чуйність, врівноваженість, такт, вміння вислухати і у той же час допомогти людині зрозуміти сутність питання, чесно і правдиво висловитися по справі.
Професіограма судді була би неповною, якщо б не зазначити засвідчувальну сторону його діяльності, яка виявляється у відповідному оформленні усієї здобутої в ході процесу інформації: складанні І відпрацюванні судових документів - протоколів, вироків, ухвал тощо. Виконання цієї роботи потребує від судді високої загальної і правової культури, досконалого володіння державною мовою, наявності необхідних професійних навичок документоведення.
Прокурор — державна посадова особа, яка покликана здійснювати вищий нагляд за дотриманням і вірним застосуванням законів органами держави, посадовими особами, громадськими організаціями і громадянами. Відповідно до ст. 121 Конституції України, на прокуратуру покладено:
1. Підтримання державного обвинувачення в суді.
2. Представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.
3. Нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшуко-ву діяльність, дізнання, досудове
29-04-2015, 05:00