Лексеми з суфіксами суб’єктивної оцінки у романі М.Г.Івасюка "Балада про вершника на білому коні"
(Курсова робота)
ЗМІСТ
1. Вступ (ст. 2-4).
2. Основна частина:
2.1. Загальні положення (ст. 5-9).
2.2. Стилістично забарвлена лексика в романі М.Івасюка "Балада про вершника на білому коні" з погляду її походження (ст. 10-11).
2.3. Тематичне розмаїття стилістично маркованої лексики у "Баладі про вершника на білому коні" М.Івасюка (ст. 12-13).
2.4. Класифікація лексем з суфіксами суб’єктивної оцінки за сферою вживання (ст. 14-19).
3. Висновки (ст. 20-21).
4. Список літератури (ст. 22-23).
-2-
1. Стилістична характеристика лексичних одиниць сучасної української літературної мови - а звідси і розшарування цих лексичних одиниць - і система функціональних стилів не збігаються. Пояснюється це насамперед специфікою слова як одиниці мови та його багатофункціональністю (у слові виділяютьсяномінативна, емотивна, термінологічна, службова-граматична, образно-характеризуюча функції).
У словниковому складі української мови є слова і звороти стилістично немарковані (непозначені), вживані в усіх стилях мовного спілкування, і стилістично марковані, тобто такі, що мають більш або менш обмежену сферу вживання, а також чіткі ознаки належності до певного стилю.
Ця особливість і покладена в основу поділу лексики на загальновживану, стилістично нейтральну, і лексику вузького стилістичного призначення.
Частина лексичних одиниць характеризується наявністю в них рис експресивності та емоційності. Експресія - сила вияву переживань, почуттів, інтенсивність вияву виразності, характирестичності - завжди оцінна.
Експресивність може міститися у значенні окремого слова (така лексема виступає синонімом до нейтральної назви явища або поняття), а може створюватися описово (контекстом).
Емоційною зветься та категорія слів, яка, крім об'єктивного лексичного значення, містить і значення суб'єктивне - ставлення того, хто говорить до висловленої думки. Коли людина, користуючись певним типом лексики, висловлює свої позитивні чи негативні емоції, в цьому їй завжди допомагає експресія (сила, виразність), яка обов'язково супроводжує вияви почуття. Тому розчленування цієї лексики на емоційну та експресивну (при стилістичній характеристиці), як правило, умовне. Певна експресивність властива всім стилям мовлення і накладає на їх лексичні засоби відповідну барву (навіть науково-термінологічна лексика має своє експресивне забарвлення - сухості, холодності, книжності).
-3-
Проте група емоційно-експресивної лексики визначається набагато вужче, обмежуючись лише кількома категоріями слів. До складу цієї лексики належать слова, які вже в своєму значенні містять позитивну чи негативну оцінність і називають відчуття, настрої, процеси (нудьга, сум, жаль, досада, кохання, ласка, краса, втіха, розкіш, щебетати, пестити). Ці слова можуть виражати позитивну чи негативну оцінку явищ з точки зору мовця і з точки зору будь-якої суспільної групи. До емоційно-експресивних належать також слова, в яких оцінність виражається не лексично, а граматично, тобто суфіксами чи префіксами емоційної (суб'єктивної) оцінки (сонечко, голівка, матінка, очиці, батечко, братик та ін.) Частина слів української мови не має постійного емоційного забарвлення, а набуває його залежно від того, в якому контексті і з якою метою вживається (неабияку роль тут відіграє вимова, інтонація, місце їх у реченні та ін.).
Найстійкішою і найвиразнішою є емоційність, пов'язана з походженням слова або з місцем переважного вживання.
У загальнонародній мові емоційно нейтральне слово звичайно має кілька емоційно-експресивних синонімів, які різняться ступенем вияву почуттів (хороший - чудовий, прекрасний, дивовижний, захоплюючий, блискучий, чудесний, разючий та ін.). Саме за емоційно-експресивними ознаками слова нашої мови поділяються на урочисті, риторичні, поетичні, жартівливі, іронічні, фамільярні, осудливі, презирливі, вульгарні, лайливі та ін.
У мові художньої літератури лексеми з суб'єктивною оцінкою вживаються специфічно: в умовах художнього контексту емоційно-експресивна лексика набуває додаткових відтінків, відсутніх у цих словах за межами художнього цілого. Пояснюється це тим, що на семантику слова в художньому тексті діє загальне його образне спрямування: добір лексем, їх поєднання, загальна тональність викладу, образні засоби, вживані в усьому текстовому масиві, авторська манера оповіді - все це накладає відбиток на якість емоційно-експресивного
-4-
забарвлення слова. Наприклад, у повісті М.Коцюбинського "Fatamorgana" навіть експресивно знижені вислови типу "ціле життя хвости бачив замість людей: бабрався у гною, у гною спав, на гною їв, на купі гною і здохну" у загальному естетично бездоганному поліфонічному контексті не сприймаються як знижені, естетично-недостатні; тональність їх відмінна від звучання такого типу лексем у розмовній мові.
Інший приклад: у романі В.Земляка "Лебедина зграя" об'єктом зображення є село, яке зветься чомусь Вавілон. Ця назва дає змогу розгорнути доброзичливо-іронічні історичні паралелі протягом цієї оповіді.
Найбільш яскравими у творенні слів з емоційно-експресивним забарвленням є засоби морфеміки і словотвору. Зокрема стилістичні властивості лексем того чи іншого типу творення особливо виразно виявляються при зіставленні слів одного кореня і одного значення, але різного словотворчого оформлення. У мові художньої літератури стилістичне використання засобів афіксації дає великі словотворчі можливості: за їх допомогою виражаються найрізноманітніші відтінки суб'єктивної оцінки: співчуття, іронія, зневага, злість, строката і суперечлива гама емоцій і оцінок.
Метою даної курсової роботи буде дослідження лексем із значенням суб'єктивної оцінки, що зустрічаються в історичному романі М.Г.Івасюка "Балада про вершника на білому коні", їх лексикологічна класифікація за семантикою, походженням, сферою використання, а також визначення найбільш уживаних словотворчих засобів, за допомогою яких автор передає власне ставлення до зображуваного.
-5-
2.1. Стилістичне забарвлення суфіксів в українській мові (загальні положення).
Серед питомих суфіксів з лексико-семантичним значенням лише деякі (-юх, -л-, -ил-) надають словам експресивного забарвлення: упєртюх, вайло, тріпло, бурмило, дурило. Цим вони наближаються до суфіксів суб'єктивної оцінки, тобто з лексико-граматичним значенням. До таких належать суфікси здрібнілості та збільшеності, утворення з якими відзначаються величезною кількістю емоційно-експресивних відтінків, що змінюються залежно від контексту й ситуації, а також від інтонації.
Інколи утворення з суфіксами здрібнілості набувають ознак лексико-семантичних. Скажімо, півник, курочка є здрібніло-пестливими похідними від півень і курка (суто лексико-граматичні суфікси); а хлопчик і дівчинка є не просто зменшеними від хлопець і дівчина, вони позначають різні вікові категорії. Хлопчик, дівчинка стосуються підліткового віку; хлопець, дівчина — юнацького.
Прикметникові суфікси здрібнілості-есеньк- та-ісіньк- у процесі розвитку мови розійшлися в значенні: перший залишився тільки лексико-граматичним (білесенький, рівнесенький, теплесенький, тонесенький — зменшені від білий, рівний, теплий, тонкий) ; за допомогою другого з'являються утворення, що позначають вищу міру якості, тобто суфікс-ісіньк- набуває лексико-семантичних прикмет (білісінький, рівнісінький, теплісінький, тонісінький означають “дуже білий ”, “дуже рівний ” і т. д.): “Як гляну на тебе— така ти невеличка, Моя перепеличко, А голосочок-то який! Тонесенький, милесенький такий!” (Л. Глібов); “Вона була легка, як туман, тільки здорові чорні очі блищали, неначе два діаманти, закутані в тонісіньку мушлинову тканку” (1. Нечуй-Левицький).
Суфікси здрібнілості, як правило, вносять у текст пестливі відтінки. Тому вони використовуються в описах дітей, для відтворення дитячого мовлення, при потребі надати зображуваному довірливого й голубливого характеру: “Зорять усі на бабусю, чогось
-6-
сподіваються. Побідкалась старенька, стала жалкувати дітей. – Гарні, любі діточки... а гостинчика немає, ластів'ята, — не купила. – Почала гладити по голівці хлопчика. Хлопчик приплющив очі й радісно засміявся. – І його! – показав він ручкою на меншенького, що недавно навчився ходити й насилу стояв на тоненьких, як цівки, ноженятах” (С. Васильченко); “Сонечко пломенисте гралося у небі, вітерець жвавенько хитав деревами, що попадалися де-не-де по дорозі, і шумів у міських садочках” (Марко Вовчок); “Були собі котик та півник, і були вони у великій приязні. Котик, було, у скрипочку грає, а півник пісеньки співає. Котик, було, йде їсти добувати, а півник удома сидить - та хати глядить” (нар. казка).
У поетичних жанрах утворення з пестливо-здрібнілими суфіксами сприяють зображенню переживань і почуттів автора:
Чайки! Чайки! Ласкаві птиці Давно небачених країв, Несіть, жадані вістівниці, Хоч подув запаху степів. Хоч дрібку рідної землиці З маленьких ніжок обтрусіть Бодай на мить, ласкаві птиці, Велику тугу заберіть.
(Яр Славутич)
Наукова й офіційно-ділова мова, як правило, уникає вживання слів із зменшувальними суфіксами, бо вони вносять небажаний у даному разі відтінок пестливості. Більше того, загальний холодний тон наукової мови позбавляє слова з суфіксами пестливості, коли вони все-таки потрапляють до цього стилю, будь-яких емоційно-експресивних відтінків. Наприклад, у загальнонародному значенні мозочок, шлуночок, язичок являють собою зменшено-пестливі утворення від мозок, шлунок, язик, а в науковій мові вони є анатомічними, біологічними та іншими термінами: мозочок “відділ
-7-
головного мозку хребетних тварин та людини”; шлуночок “частина порожнини серця”; язичок “конусоподібний виступ м'якого піднебіння; виріст біля основи листка деяких рослин; внутрішні жувальця в комах; рухома платівка в механізмах”. Приміром: “Якби пак усі вчилися в пансіоні та їли так, як наша мадам їла і як нас годувала — всього по кришечці, щоб тільки язичком лизнути, тоді було б усе дешево” (1. Нечуй-Левицький); “Для сприймання смакових відчуттів у бджоли пристосовані і язичок, і ніжки, і вусики” (журн.).
Суфікси здрібнілості в поєднанні з основами книжних слів або слів з негативним забарвленням, надають об'єктові зображення зневажливих, іронічних, сатиричних, гумористичних відтінків:
“Ідейка про непричетність Криму до України, про “одвічну” належність його Росії не витримує жодної критики ні з географічного, ні з історичного, ні з економічного погляду. Та й здорового глузду в таких твердженнях мало” (газ.);
Ще не вмерла Україна, і слава, і воля, Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля. Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці, Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці!
(П. Чубинський).
“Дорогий синочку Петрусику Уже сьома днинка, як ти від нас ту-ту в піонертабір, і ми так хвилюємося, бо ж ти вперше без матусеньки й татусенька. Будь цяця, мий рученятка, не їж ніякої каки, а то в тебе заболить животик. А головне, не дружи з поганими, невихованими дітками— вони навчать тебе всяких дурниць. Будь здоровенький”, “Шановні Петрусикові матусенько й татусеньку! Поспішаю потішити, шо ваш синочок поки що живенький та здоровенький. Дуже жвавенький хлопчинка. У перший же вечір він закоротив двигунчика, і ми досі сидимо без світла, ремонтик обійдеться нам у триста п'ятдесят два карбованчики. Має дуже великий потяг до природочки — у лісочку він розпалив піонерське
-8-
багаттячко , від якого згоріло 2,5 га сосничка , в результаті чого нам подано рахуночок на 3271 крб 14 коп. До того ж він знає дотепненькі анекдотики, від яких червоніє навіть наш сторож (котрий, до речі, за неперевіреними даними, постачає Петрусика самогончиком). Уранці намагався провести з Петрусиком виховну бесіду, на що він обіцяв зробити анонімочку, від якої наш табір неодмінно прикриють. Після такої розмовоньки я написав заявочку про звільнення за власним бажаннячком. З табірним привітиком комендантик Давидюк-Вовченко.
Постскриптум. Вашого посланнячка Петрусикові ще не віддав – він туп-туп з динамітиком на ставочок глушити рибоньку” (газ.).
Але в певному контексті навіть книжна лексика в поєднанні з суфіксами здрібнілості набуває співчутливо-пестливого забарвлення: “Зворушливою й чемною була ця “облога”. Верховної Ради. Під гаслом “Не кидайте дитячі душі на ринок!” зібрались учні та вчителі мистецьких шкіл, яким нині загрожує закриття. На майдан вигулькнув дитячий оркестрик, залунав козацький марш. Гасла, музика відлунились у залі” (газ.).
Суфікси збільшеності утворюють слова на позначення великих розмірів, сили, міцності:
З якого ти саду, чудовая роже? Тебе й морозище зв'ялити не може!
(А. Кримський)
“Сосни махали кошлатими лапищами” (О. Донченко): “Все, що мало згоріти, згоріло, тільки сумно чорнів обпалений комин та осінній вітрисько бабрався в попелі, вишукуючи поодинокі жарини” (А. Дімаров); “Ох і красища , братці, айсберг пре!” (О.Довженко); “Аркадій Маркович, старший учитель у школі — рудий кремезний паруб'яга (С. Васильченко).
Часто суфікси збільшеності надають словам згрубіло-негативного забарвлення: “Тоді Орися плигнула, як дика кішка, і вчепилася Лукерці в коси. – Тимка тобі схотілося, сучище, Тимка? –
-9-
примовляла вона, важко дихаючи і скажено сіпаючи суперницю за волосся. Як дві вовчиці, водилися вони на пустельному ташанському березі, готові з'їсти одна одну” (Григорій Тютюнник);
“Розплющую очі, аж коло мене босовило стоїть” (А. Тесленко).
Такі самі відтінки мають збірно-зневажливі суфікси -н(я), -в(а) тощо: “Як на свято, як на здобич поспішала звідусіль у Каховку пазуриста степова хижачня” (О. Гончар) ; “Було, як почують хуторяни, що йде татарва, то ховаються по байраках і котловинах” (О. Стороженко); “В ожереді живе сила мишви, і вони іноді виходять на повітря, от лисиця, видно, й приходить полювати на них” (О. Копиленко).
У поєднанні з основами слів, які не мають негативного забарвлення, суфікси збільшеності можуть надавати лексемам позитивних відтінків. Пор.: “Це ж та баба Ярина, та злодюга, що сама краде, а на дівчат звертає!” (С. Васильченко); “ – От і впізнай його. Який же козарлюга став! Заходь, заходь, синку!” (В. Минко).
-10-
2.2. Групи української лексики за походженням.
1. Слова індоєвропейського походження.
У процесі розвитку будь-якої мови найбільший пласт лексем переходить від мови-першоджерела, постійно трансформуючись і видозмінюючись залежно від змін у суспільному житті, уявлень про навколишній світ тощо. Тому в лексиці кожної мови лінгвісти виділяють декілька груп слів за походженням, що демонструють поступальний розвиток цієї мови у часі, а також дають уявлення про іншомовні впливи. Так як українська мова належить до індоєвропейської сім'ї мов, то у ній є немало слів, що мають індоєвропейські корені. Вони поширені у певних фонетичних і словотворчих видозмінах майже в усіх європейських мовах. Це назви частин тіла, явищ природи, рослин, тварин, найнеобхідніших дій і процесів. У романі М.Івасюка “Балада про вершника на білому коні” використані такі слова індоєвропейського походження:
боженько, винце, дубище, дубисько, вітрисько, людиська, братчики, житечко, божечко, пшеничка, Штефанко, сонечко, сестричка, вогник, дитинка, Василько, діточки, божки, ягнятко.
2. Слова спільнослов'янського походження.
Відокремившись від праіндоєвропейської мови, спільнослов'янська прамова-основа зазнала значних змін на усіх мовленнєвих рівнях. Саме з неї беруть початок усі сучасні слов'янські мови, які утворюють окрему групу в сучасному світовому поділі мов. Спільнослов'янська лексика має спільні для усіх підгруп морфеми. У романі М.Твасюка “Балада про вершника на білому коні” ця група представлена такими словами: місток, давайло, бидло, рубайло, звірюка, морозюка, вовчук, боярчук, місцина, горобчик, часинка, чолов'яга, добренький, біленькі, маленький, свіженький, смачненький, віконце, коняка, рубака, зарізяка, хлопчак, гульбище, клубища, гніздище, коротесенька, довжелезний, височезний, глибочезний, старезний, величезна, височенний, підсліпуватий, зеленуваті, зеленуваті, низенькі, вузенькі, широченний, страшенний, вовкувате, синюваті,
-11-
вовчкувате, мовчкуватий, видовисько, хлопчисько, боярисько, дурничка, дрібничка, паничик, віконечко, голівка, доріжка, купка, янголятко, сідельце, добрячий, палюга, худорлявий, вітерець, здоровань, кулачища, хитрувато, хитрющий.
3.Слова спільносхіднослов'янського походження.
Найбільш близькими за фонетичним і граматичним складом є східнослов'янські мови, які утворилися з давньоруської книжної мови, що перебувала під постійним впливом старослов'янської мови і місцевої мовної стихії. Лексеми цього типу є спільними (з деякими фонетичними і граматичними змінами) для української, російської та білоруської мов. Михайлом Івасюком серед експресивно забарвлених використані такі: лавчина, підленькі, численна.
4.Власне українські слова - це слова, що витворилися в українській мові після слов'янської мовної єдності й були засвідчені в історичних пам'ятках, художніх творах українського народу. Вони складають основу української лексики і формують національні ознаки мови. У романі серед експресивних представлені такими: шматочок, струмочок, хмарки, гуцулик, гарбузик, чемненько, куценький, кволеньке, важенний, рудувата, сивуваті, будиночок, молодичка, гіллячки, запитаннячко, худібка, долівка, птаство, жеброта, злодюга, худобина.
5.Слова запозичені з інших мов.
Одним із джерел поповнення лексичного складу будь-якої мови є запозичення. Вони відбуваються як із мов сусідніх держав, так і, видозмінюючись, піддаючись впливам інших мов. У романі М.Івасюка “Балада про вершника на білому коні” автором використані емоційно-експресивні слова і цієї категорії: талярчик (грошова одиниця), дукатик (грошова одиниця), здрав'ячко (здоров 'я), борзенько (швидко), козаченьки, татарва. Два останніх слова походять з тюркської мови, слова з якої були запозичені під час монголо-татарської навали та пізніше в різних бойових походах. Використання ж автором інших запозичених слів пов'язане з територіальним розташуванням Буковини.
-12-
2.3. Тематична класифікація емоційно-експресивної лексики.
Стилістично забарвлена лексика роману М.Івасюка “Балада про вершника на білому коні” тематично класифікується так: І.Іменники 1. На означення особи:
З позитивним значенням: найчастіше використовуються при описі побуту і стосунків у ватазі Мирона Дитинки, а також при передачі ознак звичайних селян: Василько, сестричка, голубонька, козаченьки, Штефанко, молодичка, хлопчак, діточки, братчики, дитинка, гуцулик. Для означення осіб з позитивним ознаками використовуються такі суфікси як -к- , -ичк-, -очк-, -оньк-, -еньк- тощо.
Приклади речень:
1. Ти, Штефанку , ніби з книги читаєш. (ст.164)
2. Засвіт встали козаченьки в похід з полуночі.(ст.139)
3. І я такого зазнав, Григорку .(ст.159)
З усього видно позицію автора, його прихильне ставлення до простих людей, які живуть своєю працею, своїми власними силами заробляють собі на хліб, і глибоко зневажливе – до тих, хто наживається на інших, на чужому потові і крові.
З негативним значенням:
боярисько, паничик, людиська, звірюка, чоолов'яга, рубайло, давайло, бидло, боярчук, зарізяка, рубака, вайло, хлопчисько, жеброта, юрмисько, татарва, здоровань, злодюга.
Найбільш вживані суфікси в цій категорії: -ськ-, -л-,
що і створюють "згрубіле" звучання. Слова цієї категорії частіше всього вживаються при засудженні автором або панівної верхівки, або людей, які терплять муки і знущання над собою, бо бояться аби не стало гірше. Про це і говорить
29-04-2015, 05:05