Для підприємства, що виконує капітальні роботи складається виробнича калькуляція , що визначає собівартість об'єкта та включає витрати будівельного підприємства.
Виробнича калькуляція має на меті виявити як повну собівартість будівельних або монтажних робіт за окремими об'єктами, так і собівартість робіт за визначений період, а для підсобних та допоміжних виробництв - собівартість одиниці продукції та всього обсягу окремих видів продукції або послуг.
За часом складання калькуляції бувають планові (кошторисні) та звітні) Планові калькуляції передують виробничому процесу. Вони складаються шляхом визначення витрат, що передбачаються на виробництво виходячи з норм витрат праці, витрачання матеріалів, використання будівельних машин. на будівельних підприємствах планові калькуляції складаються лише на продукцію допоміжних виробництв та на послуги транспорту. Будівельно-монтажні роботи виконуються за кошторисами.
Звітні калькуляції складаються по завершенні будівництва об'єкту або випуску продукції, послуг за визначений період.
В обліку витрат в будівництві важливу роль відіграє вибраний підприємством метод обліку витрат. Метод обліку витрат залежить від організації будівельного виробництва, технологічних особливостей в будівництві, виду робіт, що виконуються, а головне - від визначення фактичної собівартості будівельно-монтажних робіт.
У будівництві застосовуються нормативний метод, метод за замовленнями, попередільний метод.
Найбільш поширеним методом обліку витрат і калькулювання собівартості продукції будівельного виробництва є позамовний метод , при якому об'єктом обліку і калькулювання є замовлення (об'єкт будівництва, вид робіт тощо).
Сутність цього методу полягає в наступному. При наявності проектно-кошторисної документації і плану фінансування будівництва підрядне підприємство видає наказ про початок робіт і включення об'єкта до плану. Плановий відділ на кожний такий об'єкт виписує замовлення, якому присвоюється черговий з початку року номер (код, шифр), який надалі обов'язково вносять у всі документи при оформленні.
На підставі цього в бухгалтерії здійснюється облік витрат, при цьому він ведеться на кожне замовлення. Прямі витрати обліковуються за кожним об'єктом окремо, а накладні розподіляються між об'єктами.
По закінченні місяця фактичні витрати співставляються з плановими і таким чином виявляється економія або перевитрати. Калькуляція собівартості будівельно-монтажних робіт складається тільки після завершення робіт і здачі об'єкта замовнику.
Недоліки-цього методу полягають в тому, що відхилення фактичної собівартості від планової виявляються тільки по закінченні звітного періоду, а не в момент їх утворення, тому цей метод мало сприяє оперативному керівництву економічними показниками. Крім того, планова собівартість є усередненим показником. Отже, виявлені відхилення не дають достовірного уявлення про раціональне витрачання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів.
Проте, наблизити цей метод калькулювання до оперативного керівництва виробничими витратами можна шляхом складання сигнальних документів про відхилення витрачання ресурсів від діючих виробничих норм. Шляхом періодичного узагальнення таких відхилень певною мірою можна одержати оперативні дані про суму відхилень, причини, місця утворення, винуватців тощо.
Попередільний (фазовий) метод застосовується у виробництвах із масовою продукцією, Іде оброблюваний матеріал послідовно проходить самостійні виробничі фази, стадії, переходи, що узагальнено називають переділами. У результаті після кожного переділу виробляють напівфабрикат або готову продукцію.
Облік витрат на виробництво організовують усередині цехів або виробництв з наступним поділом по переділах. Облік прямих витрат і витрат на утримання й експлуатацію обладнання ведеться за переділами, а в середині кожного переділу розподіляється за видами продукції пропорційно прямим витратам і, відповідно, кількості відпрацьованих машино-годин.
В підрядних підприємствах цей метод застосовується для обліку і калькуляції собівартості продукції допоміжного виробництва. Наприклад, у виробничому циклі виготовлення червоної цегли можна виділити такі переділи:
- заготівля глини; - формування цегли-сирцю; - обпалювання; - вихід готової продукції. Обліковуються витрати і калькулюється собівартість окремо по кожному переділу, причому витрати включаються розгорнуто до собівартості другого переділу тощо. Собівартість готової продукції визначається як сума витрат всіх переділів з врахуванням зміни залишків незавершеного виробництва.
Розрізняють безнапівфабрикатний і напівфабрикатний варіанти попередільного методу обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції.
При першому варіанті обмежуються обліком витрат по кожному переділу. У бухгалтерських записах рух напівфабрикатів не відображається, їх рух від одного переділу до іншого бухгалтерія контролює за даними оперативного обліку руху напівфабрикатів у натуральному вираженні, що ведуть в цехах. Відповідно до такого порядку обліку витрат собівартість напівфабрикатів після кожного переділу не визначають, а обчислюють лише собівартість готового продукту.
При другому варіанті рух напівфабрикатів з цеху в цех оформлюють бухгалтерськими записами і калькулюють собівартість напівфабрикатів після кожного переділу, що дозволяє визначати собівартість напівфабрикатів на різноманітних стадіях їх обробки і тим самим забезпечувати більш дієвий контроль за собівартістю продукції. Іншими словами, калькулювання проводиться за схемою:
- вартість вихідного матеріалу плюс витрати по першій переробці дорівнює собівартості напівфабрикату А;
- собівартість напівфабрикату А плюс витрати по другій переробці дорівнює собівартості напівфабрикату Б;
- собівартість напівфабрикату Б плюс витрати по третій переробці дорівнює собівартості напівфабрикату В;
- собівартість напівфабрикату В плюс витрати по четвертій переробці дорівнює собівартості готового виробу.
Необхідність відокремленого обліку і калькулювання собівартості напівфабрикатів власного виробництва обмежується випадками, коли вони в певній частині призначаються для реалізації на сторону або представляють такі види продукції, які для інших підприємств є готовою продукцією.
При комплексному використанні сировини або напівфабрикатів виготовлену продукцію різноманітних сортів і марок переводять в умовний сорт за допомогою системи коефіцієнтів. При виготовленні одного й того ж виду сировини декількох продуктів виділяють основний продукт. Інші розглядають як побічні (супутні) і оцінюють їх за встановленими цінами. Вартість оціненої побічної продукції вираховують із загальної суми витрат на виробництво, а витрати, що залишилися, відносять на собівартість основного продукту.
При попередільному методі використовують найважливіші елементи нормативного методу - систематичне виявлення відхилень фактичних витрат від поточних норм (планової собівартості) і облік змін цих норм. В первинній документації і оперативній звітності фактичне витрачання сировини, матеріалів, напівфабрикатів, енергії тощо необхідно порівнювати з нормативним. Використання елементів нормативного методу дозволяє щодня здійснювати контроль за витратами на виробництво, розкривати причини відхилень від норм, виявляти резерви зниження собівартості продукції.
Попередільний метод, як і позамовний, має свої недоліки, яких можна уникнути шляхом застосування нормативного методу обліку. Сутність цього методу полягає в тому, що до початку будівництва по об'єкту складається нормативна калькуляція на витрати по матеріалах, заробітній платі, експлуатації й утриманню будівельних машин і механізмів за типовою номенклатурою статей для калькулювання собівартості. Основою для розрахунків служать: об'єктний кошторис, проект здійснення робіт, виробничі нормативи, норми витрачання матеріалів, калькуляції по праці і заробітній платі, розрахунки потреби в машинах і механізмах, планово-розрахункові ціни на матеріали.
Для розрахунків нормативної калькуляції використовуються: - виробничі нормативи (ДБН IV-16-98 або розроблені самостійно);
- проекти провадження будівельно-монтажних робіт; - кошториси щодо будівельного об'єкту;
- нормативи щодо праці і заробітної плати;
- розрахунки потреби в машинах і будівельних механізмах;
- розрахункові ціни на будівельні матеріали; - інші джерела.
Ті або інші виробничі нормативи застосовуються залежно від того, хто є замовником об'єкта. Тобто якщо замовником є бюджетна структура і оплата здійснюється з коштів бюджету, застосовуються виробничі нормативи ДБН IV-16-98. А якщо замовником є недержавна структура і будівництво ведеться не за рахунок бюджетних коштів, виробничі норми розробляються самим будівельним підприємством і узгоджуються із замовником. І в першому, і в другому випадку нормативна калькуляція за кожним об'єктом або видом робіт затверджується керівником підприємства (будівництва або об'єкта).
Усі випадки відхилень від норм витрат враховуються відповідно до сигнальних документів. До них належать: лімітні картки (форми М-8, М-9, М-28), акти на простій, листки на доплату, наряди на відрядну роботу та інші.
Облік відхилень ведеться з метою забезпечення своєчасної інформації про ті розміри і причини витрат (додаткові витрати), які не передбачені нормами. Такий облік ведеться для своєчасного прийняття необхідних організаційних і технічних заходів.
До додаткових витрат в будівництві належать: виправлення неякісно виконаних будівельно-монтажних робіт, дефекти продукції постачальників, збільшена витрата матеріалів при виконанні будівельно-монтажних робіт в зимовий час, доплата за роботу в неробочі дні, виконання будівельно-монтажних робіт, непередбачених у проектній документації, оплата простоїв, припинення поставки енергії, води, палива тощо.
Цей облік ведеться на основі повідомлень про зміни норм і використовується для уточнення нормативної калькуляції.
Фактична собівартість будівельних робіт (об'єкту) за нормативним методом визначається алгебраїчним додаванням суми витрат за поточними нормами, величини відхилень від норм і величини змін норм:
Вф = Вн + В + З,
де Вф- витрати фактичні;
Вн - витрати нормативні;
В — величина відхилень від норм;
З - величина змін норм.
У зведеному обліку витрат на виробництво фактичні витрати поділяються на витрати за нормами, витрати за відхиленнями від норм і змінами норм.
Але такий зведений облік можливий тільки по документованих відхиленнях (за зведеними відомостями відхилень). На практиці ж фактичні зведені витрати основного виробництва по закінченні місяця співставляються з кошторисними і нормативними витратами. З цією метою складається порівняльна калькуляція. За цією калькуляцією здійснюється аналіз відхилень за кожною позицією, при цьому особлива увага приділяється недокументованим відхиленням. За даними аналізу розробляються пропозиції щодо запобігання перевитрат надалі або виявляється необхідність уточнення деяких нормативів.
При використанні нормативного методу обліку і калькулювання собівартості будівельно-монтажних робіт з'являється можливість оперативно виявити невикористані внутрішньогосподарські резерви і застосувати їх для оперативного управління виробництвом.
Повна вартість об'єкту для замовника, що включає як оплату підрядних робіт за договірною вартістю, так і власні витрати замовника на організацію та здійснення будівництва (проектно-пошукові роботи, відведення та освоєння території, технічний огляд тощо) є інвентарною вартістю .
Список використаної літератури
1. Зінкевич О. В., Левицька С. О., Мосійчук М. М., Нагавичко І. П., Немкович О. Б. Бухгалтерський облік в галузях народного господарства: Навчальний посібник. – Рівне: НУВГП, 2006. – 456с.
2. Облік в галузях економічної діяльності: автотранспорт і будівництво. Навчальний посібник для студентів вузів спеціальності 7.050106 “Облік і аудит”/ Н. М. Малюга, Я. В. Лебедзевич, М. М. Горецька, Т. В. Давидюк; За редакцією професора Ф. Ф. Бутинця. – Житомир:ЖІТІ, 2000. – 480с.
8-09-2015, 14:19