випадку рішення про вихід з громадянства приймається Президентом України, а в другому - припинення
громадянстварегіструється відповідними органами внутрішніх справ.
В такому спрощеному порядку заявити про намір вийти з громадянства України може особа, у якої хоча б один
з батьків, чоловік чи дитина мають інше громадянство, або якщо особа виїхала на постійне місце проживання в
іншу державу у встановленому законом порядку і немає ніяких перешкод, передбачених законом.
Основою для відклонення клопотання являється наявність у громадянина України невиконаних обов'зків перед
державою або майнові зобов'язання перед фізичними чи юридичними особами (ст.20 Закону України "Про
громадянство України"). Вихід з громадянства також не допускається, якщо особу, яка порушила клопотання
про вихід, притягнуто до кримінальної відповідальності як обвинуваченого або щодо неї є вирок суду, який
набрав законої сили і підлягає виконанню (ст.20 Закону України "Про громадянство України").
Основою припинення громадянства України є також відміна рішення про прийняття до громадянства України
(ст.21 Закону України "Про громадянство України"). Підставою для цього являється набуття громадянства
України внаслідок подання завідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів.
Позбавлення громадянства носить персональний характер і є санкцією держави по відношенню до особи, яка
допустила протиправну поведінку. Але така міра застосовується лише до натуралізованих громадян, і лише
порівняно невеликого терміну після натуралізації. Так згідно Основного Закону ФРН абз.1 ст.16 "німеціке
громадянство не може бути відібраним. Втрата громадянства може наступити лише на основі закону, а проти
волі особи - лише у тому випадку, якщо воно тим самим не стає особою без громадянства". В абз.2 ст.2
Конституції Іспанії встановлюється, що один іспанець за походженням не буде позбавлений своєї
національності"; натуралізовані, виходячи з цього, можуть бути її позбавлені. Австрійський закон, який допускає
побавлення громадянства натуралізованих громадян, забороняє це по закінченню 6 років після натуралізації
(абз.3 параграф 34). Вихід з громадянства може відбутися і за бажанням самої особи. В законі про громадянство
Нової Зеландії 1977 року закріплена слідуюча норма: "Громадянин Нової Зеландії, який досяг 18-річного віку і
набув повну правоздатність, а также визнається законом іншої країни, може в будь-який час подати заяву про
відмову від свого громадянства Нової Зеландії у встановленому порядку" (ст.15). Аналогічні положення
містяться в законах про громадянство більшості сучасних держав.
Визначення в Законі громадянства як зв'язку людини з державою виражається в сукупності їх взаємних прав ,
обов'язків та відповідальності, які засновані на визнанні та поваги основних прав та свобод. За Конституцією
України (ст.22) права і свободи громадянина і людини не є вичерпними.
Громадянство являє собою постійний правовий зв'язок особи і держави, який заключається у регламентації
взаємних прав і обов'язків. Причому праву громадянина кореспондує відповідний обов'язок держави і навпаки.
Перелік фундаментальних прав та основних обов'зків міститься у основоположеному законі держави-
Конституції. Об'єм правового статусу громадянина є важливим для визначення рівня впорядкованості
суспільних відносин, оскільки повага права кожного члена суспільства є запорукою побудови демократичної
правової держави.
Основні права та обов`язки можна класифікувати таким чином: по-перше, можна виділити дві загальних групи
- негативні і позитивні. Негативні, які полягають в тому, що особи не зацікавлені у втручанні держави щодо
здійснення цих прав і свобод. Це:
фундаментальні свободи, які в свою чергу поділяються на:
право на особисту недоторканість
Це право, включаючи право на життя, являє собою основу практично всоьго правового статусу людини, тому
що без такої передумови інші права та свободи втрачають сенс. Одну з найбільш чітких формулювань цього
блоку питань ми можемо знайти в Конституції України ст.29: "Кожна людина має право на свободу та особисту
недоторканність", а також в ст.27 Конституції України: "Кожна людина має невід'ємне право на життя". В цій
статті вказано ще, що людина не може бути свавільно позбавлена життя, і, що життя людини повинна захищати
держава.
право на свободу приватного життя
До цього ж права можна додати право на недоторканність житла, таємницю кореспонденції, право на захист
приватного способу життя. Це виявлення особистої свободи отримують в демократичних державах
конституційні гарантії. В авторитарних умовах, а особливо в політичних режимах влада намагається
контролювати особисте життя людей для того, щоб використовувати інформацію для посилення панування над
ними.
На Україні ці принципи регулюються ст.30, 31, 32 Конституції України. В них зазначається, що кожному
громадянину України гарантується недоторканність житла і, що ніхто не зазнавати втручання в його особисте
життя, крім, звичайно, випадків, передбачених Конституцією України.
право на свободу пересування
Це також важливе виявлення особистої свободи. Сучасна людина, якій завжди потрібно кудись виїхати і,
можливо, навіть є життєво необхідним, повинна мати можливість пересуватись по країні і оселятися там, де їй
надаються більш сприятливі умови для розвитку його особистості. Право на свободу пересування закріпленні в
ст.33 Конституції України. Як раніше уже згадувалось, в умовах тоталітарних, а також авторитарних режимах,
влада прагне обмежити навіть таку свободу, вказуючи людині, де селитись, а також контролюючи пересування
людини.
громадські та політичні права та свободи:
свобода слова та думки, релігії, освіти, друку
Сюди можна віднести свободу думки та слова. Свобода думки - це, перш за все, свобода від якого-небуть
ідеологічного контролю, коли людина сама вирішує, що їй думати і як їй думати, у що вірити і у що невірити,
яких духовних цінностей притримуватись. Такі принципи визначені в ст.34, 35 Конституції України.
Встановлено, що жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова.
свобода об'єднань, партій
По загальному правилу у демократичних країнах об`єднання утворюються вільно, хоча і зустрічаються деякі
виключення (ст.36 Конституції України). Так, об`єднання не повині переслідувати ціль збагачення, тому що
статус такого роду об`єднань регулюється не конституційним, а цивільним, торговельним правом.Крім того,
деякі категорії об`єднань забороняються в зв`зку з політичними мотивами (ст.37 Конституції України).
свобода зібрань
Свобода зібрань - це необмежена можливість в закритих приміщеннях. Хоча це і не обов`язкова якість зібрання. Законодавство України передбачає, що громадяни можуть збиратися мирно, без зброї і проводити збори, про проведення яких потрібно завчасно сповістити органам виконавчої влади чи органам місцевого самоврядування(ст. 39 Конституції України).
свобода підприємництва
За ст.42 Конституції України.
право на працю
За ст.43 Конституції України.
Є ще багато інших прав та свобод, які регламентуються Конституцією України. У процесі розбудови незалежної української державності виникає проблема із створенням, зміною існуючого, удоскононаленням системи законодавства. Регулювання та регламентація найважливіших інститутів відносин відповідно до потреб сучасного українського суспільства є першочерговим завданням відповідних державних інститутів. Вирішення питань навколо інституту громалянства у необхідному для нас напрямку є одним із найважливіших фундаментів, на якому базується стабільність та безпека внутрішнього життя українського народу. У цьому відношенні важко переоцінити значення закону України "Про громадянство України" від 8 жовтня 1991 року, який віднайшов більшість національних шляхів, способів та методів втілення інституту громадянства у систему інших правових інститутів, враховуючи специфіку та особливості правового регулювання сьогодення в цілому.
Однією з найважливіших частин інституту громадянства є визначення всієї сукупності громадянських прав та обов'язків, що складають зміст данного інституту. Таким чином, український законодавець, надавши зміст проблематиці зовнішньо-визначеної, чітко-врегульованої форми помітно полегшив і розвинув процес нарощення і розширення законодавчої бази нашої держави на основі міжнародного досвіду у цьому питанні та врахування національних особливостей, що є визначним етапом у створенні демократичного правового, орієнтованого на громадянське суспільство.
Список використаної літератури
Козлова Е. И., Кутафин О. Е., "Конституціонное право России". (Юристъ, Москва, 1995).
Ковалер А. И. и др. "Сравнительное конституционное право" . (издательская фирма "Манускрипт", Москва, 1996).
"Права людини. Міжнародні договори України"(спілка юристів України, Київ "Юрінформ", 1992).
Коментар до Конституції України. (Київ, 1996).
Ольховський Б. І. "Конституційні права, свободи та обов'язки громадян України" (Конспект лекції, Харків, 1994).
Молдован В. В. , Мелащенко В. Ф. "Конституційне право". Опорні конспекти, Словник-довідник (Київ "Юманда", 1996).
"Конституционное (государственное) право". Справочник. (Юристъ, Москва, 1995).
Боярс Ю. Р. "Вопросы гражданства в международном праве"(Москва "Международные отношения", 1986).
Баглай М. В. , Габричидзе Б. Н. "Конституционное право Росийской Федерации" (Москва, 1996).
Страшун Б. А. "Конституционное (государственное) право зарубежных стран". В 4-х томах. Том 1. (БЕК, Москва, 1993).
29-04-2015, 00:06