Найбільш розповсюдженими є вертикальні причали – до них судна підходять щільно при любих коливання рівня води, не змінюється виліт стріл кранів, але вартість їх значна, особливо при великій висоті конструкції.
Укісні конструкції значно дешевше, але використовуються при бичкових, естакадних причалах, при стаціонарних вантажних механізмах.
Вертикальні причали за конструкцією можуть бути гравітаційними, шпунтовими, палевими, естакадними тощо.
Гравітаційні причали, що є різновидністю підпірних стін з масивових блоків, масивів-гігантів, паль-оболонок, збірно-монолітних конструкцій, застосовують на грунтах, що не дозволяють забивати палі або шпунт.
Рис.2.1. Гравітаційний причал із масивової кладки:
1 – камінна постіль; 2 – бетонні блоки; 3 – монолітна надбудова;
4 – камінна розвантажувальна призма; 5 – зворотний фільтр
До морського або континентального шельфу відносять нахилену (кут нахилу до 10) підводну частину материка, що обмежується з однієї сторони урізом берега, з другої – бровкою (різким згином поверхні морського дна) [9]. Профіль морського шельфу показаний на рис.3.1.
Рис.3.1. Профіль шельфу:1 – шельф; 2 – бровка; 3 – континентальний схил; 4 – дно океану
Ширина шельфу коливається в широких межах і в різних океанах складає від 1 до 1500 км, глибини над бровкою – від 60 до 2000 м. Основна частина площі шельфу Світового океану (біля 70%) приходиться на ділянки з глибиною до 180 м, а з всієї поверхні океану на долю шельфу приходиться приблизно 7,5% (або 27 млн.кв.м).
До перспектив освоєння шельфу можна віднести:
· розробку родовищ нафти і газу;
· добування твердих копалин;
· експлуатацію відновлювальних джерел енергії;
· розміщення цивільних та промислових об’єктів.
За призначенням шельфові споруди поділяють на такі що забезпечують розвідку та розробку підводних родовищ, розвиток мари культури, розміщення об’єктів промислового та цивільного призначення [9]. Найбільш поширені конструкції призначені для нафтогазопромислових споруд. Вони можуть бути стаціонарними або мобільними. Основні відмінності їх від традиційних портових це те що вони працюють в суттєво більш неблагоприємних кліматичних умовах, на незахищених акваторіях, значних глибинах і далеко від берега. Глибини можуть доходити до 100…200 м, віддаль від берега – сотні кілометрів, висота хвиль – 30 м, швидкість вітру – 60 м/с, течії – 3 м/с, товщина льодового поля в арктичних морях - 2…3 м, торосів 25…30 м.
Рекомендована література
1. Гідротехнічні споруди. Під ред.А.Ф.Дмитрієва
2. Можевитинов А.Л. и др. Введение в гидротехнику. М.: Энергоиздат, 1984.
3. Непорожний П.С., Образцов В.И. Введение в специальность. Гидроэнергетика. М.: Энергоиздат, 1982.
4. Денисов И.П. Основы использования водной енергии.
5. М.: Энергия, 1974.
6. Гришин М.М. и др. Гидротехнические сооружения. М.: Высшая школа, 1979.
7. Венников В.Н., Путятин Е.В. Введение в специальность. М.: Высшая школа, 1978.
8. Берг В.А. Основы гидротехники. М.: Гидрометеоиздат, 1963.
9. Михайлов А.В. Водные пути и порты. М.: Высшая школа, 1982.
10. Губин Ф.Ф., Кравченко Г.И. Гидроэлектрические станции.
29-04-2015, 00:56