Український правопис

ж, відкинуто пропозицію Проекту щодо написання складних іменників із першою частиною пів-. Відповідний пункт Проекту точно відтворює УП-93. Тут уже виникає нова підозра: може, Проект просто списано з УП-93, щоб усе поліпшити, нічого не міняючи, Проектові щось формально протиставити і за виконану тяжку роботу прозвітувати? Подивімося ще один ключовий розділ: велика літера у прикметниках, утворених від прізвищ. Нічого втішного не знаходимо. Хоч формулювання та приклади дещо відмінні, плутанина та сама, знов на одній сторінці (57) бачимо три словосполуки з прізвищем Шевченко: Шевченкові поезії, Шевченківська премія та шевченківські традиції – то як тепер писати сполуки Ш[ш]евченківський стиль та Ш[ш]евченківська енциклопедія, наведені в УП-93 та Проекті? Правда, із прикладів «стійких фразеологічних сполук або наукових термінів», що їх треба писати з малої літери, прибрано піфагорову теорему, проте залишено архімедову спіраль – і ніде нема простенької зауваги, що якщо присвійний прикметник пов’язаний з авторством, його треба писати з великої літери (хіба що зробивши виняток для назв хвороб, щоб уникнути двозначності). Втім, якщо спіраль Архімеда не такий самий термін, як Архімедова спіраль, то, може, слід писати правопис Русанівського, але русанівський правопис?

Дивімося далі, ще один надскладний пункт – про родовий відмінок іменників другої відміни (§48). Про суперечливість цього розділу УП-93 говорено вже багато. На жаль, у Проекті нічого нового не бачимо. Знову місяць і тиждень названо мірами часу (п.1.д), тоді як це проміжки; процент взагалі не є мірою будь-чого. В п.1.є як приклади «термінів іншомовного походження, які означають елементи будови чогось, конкретні предмети, геометричні фігури та їх частини» (і повинні мати закінчення -а) бачимо атом, катод (мабуть, це конкретні предмети) та синус (а це, мабуть, геометрична фігура). Із п.2.ж дізнаємося, однак, що закінчення -у мають «терміни іншомовного походження, що означають фізичні або хімічні процеси, частину площі й ін.». Як частину площі поняттєво відрізнити від геометричної фігури чи її частини і що тут криється за й ін. – це питання, дивимося приклади. Мабуть, частинами площі тут є все, що не є процесами, отже, імпульс та фермент. Ну скільки можна тягти ці нісенітниці із видання до видання? Чому цей пункт треба було відокремлювати від пункту [пункта] 2.є, де вже фігурують назви процесів? До речі, із цього ж п.2.є дізнаємося, що слово звук має в родовому відмінку закінчення -у, якщо воно не є терміном. Ну що тут робити? Скільки разів пояснювати шановним мовознавцям, що звук є фізичним терміном завжди, його досліджує, зокрема, акустика, тоді як узагальнене поняття звуку фігурує в багатьох розділах фізики. Ця примітка прирікає авторів фізичних і технічних статей на безглузді суперечки з редакторами журналів. Якщо йдеться про лінгвістичний термін, так і треба зазначити, а не заплутувати людей. До чого призводять такі формулювання, бачимо в орф[т]ографічному словнику: «континуум -а (як математичний об’єкт) і -у (безперервність, простір)». А що робити, коли йдеться про простір як математичний об’єкт? Писати подвійне закінчення? Якщо вже будувати формулювання на семантичній основі, то треба ж проконсультуватися з фахівцями, що ту семантику знають!

Нарешті, подивімося розділ про правопис слів чужомовного походження, найважливіший під кутом зору термінознавства. Як їх тлумачить Проект?

З літерою «і» все ясно: її в іншомовні слова не допущено, крім кількох екзотичних транслітерацій. Дозволено, правда, «варіантну вимову» у власних назвах, проте якщо читач уперше бачить власну назву транслітерованою, звідки йому знати, де там в оригіналі «g», а де «h»?

Буквосполуку «th» в словах грецького походження маємо передавати «залежно від узвичаєного засвоєння», тобто за приписами УП-33 та пізніших поправок згідно з запозиченням відповідних слів у російській мові. Приклади відомі, нічого нового. Всі суперечності збережено.

Із тяжкою душею, не сподіваючися вже дістати чітку відповідь хоч на одне запитання, дивимося розділ про власні назви та похідні від них слова (у фізичній термінології таких, за традицією, тисячі). Отже, §91, п.3. Читаємо: «Подвоєні приголосні, як правило, зберігаються у власних назвах, а також здебільшого в утворених від них похідних словах». Добре, будемо подвоювати – нема ради. Принаймні, попри як правило та здебільшого, менш-більш чітке формулювання. І можна не порушувати всесвітню традицію й однаково писати терміни та прізвища науковців, що від них ці терміни дістали назву. Проте далі бачимо: «але не завжди» (то коли???), і низка прикладів: ват (від Ватт), бекерель (Беккерель), бесемерівський (Бессемер), гаус (Гаусс), <...>, максвел (Максвелл). Але чому винятком є саме ці фізичні терміни? Мало того, що ўаус(с)ові (Gauss) змінили першу літеру, то треба ще й зробити виняток з подвоєнням. Але ж як тепер писати г[і]аус(с)іа[я]н, г[і]аус(с)оїда тощо? А максвел(л)іа[я]н? А бес(с)емерування?
Далі все так само. Всі суперечності збережено з подиву гідною послідовністю. Маємо матерія, але матеріал. Знову бачимо Дізель – дизель (а як з іншими подібними термінами?). Трохи смішно (крізь сльози), що «за традицією» треба писати Фрейд (Freud), тоді як в усіх українських перекладах цього автора бачимо лише Фройд. Але до чого тут українські переклади й українські традиції.

Отже, могила мишу породила. Проект нічого нового порівняно з УП-93 не містить і жодних проблем не розв’язує.

2. Етапи підготовки до публічного виступу.

Публічний виступ - це усне монологічне висловлення з метою надання впливу на аудиторію. У сфері ділового спілкування найбільше часто використовуються такі жанри, як доповідь, інформаційна, привітальна і торгова мова.

В основі класичної схеми ораторського мистецтва лежить 5 етапів:

1. Добір необхідного матеріалу, змісту публічного виступу;

2. Складання плану, розподіл зібраного матеріалу в необхідній логічній послідовності;

3. Словесне вираження, літературна обробка мови;

4. Завчання, запам'ятовування тексту;

5. Проголошення.

Сьогодні в ораторській діяльності виділяють 3 основних етапи: докомунікативний, комунікативний і післякомунікативний. Кожний з етапів містить перелік конкретних дій, які можна представити у вигляді таблиці:

Докомунікативний Комунікативний Післякомунікативний
1.Визначення теми і мети виступу. Проголошення промови. Аналіз промови.
2.Оцінка аудиторії і обстановки. Відповіді на питання, ведення полеміки.
3.Підбір матеріалу.
4.Вироблення тексту.
5.Репетиція.

Підготовка до будь-якого ораторського монологу починається з визначення його теми і мети. Тему визначає або сам автор, або ті, хто запрошує його виголосити промову. Назва виступу повинна бути ясною, чіткою, по можливості короткою. Вона повинна відбивати зміст промови і привертати увагу слухачів (Наприклад: "Чи потрібні нам атомні електростанції?", "Стан охорони праці і техніки безпеки в цеху № 5", "ПРО підготовку до проведення сертифікації виробів". При розробці повістки для нарад необхідно особливу увагу звертати на формулювання тем доповідей і повідомлень. Теми повинні орієнтувати людей на участь в обговоренні конкретних проблем. Тому доцільно "розшифровувати" пункт порядку денного "Різне", "ПРО різне" - людина буде мати можливість заздалегідь підготувати і продумати свій виступ. Деякі промови не мають назв: привітальна, мітингова й інші.

Приступаючи до розробки тексту, необхідно визначити мету виступу. Виступаючий повинен ясно представляти, якої реакції він домагається. Основні цілі публічного монологу - повідомлення і вплив. Оратор може поставити задачу інформувати слухачів, дати певні відомості. Або він розраховує схвилювати аудиторію, сформувати у людей переконання, уявлення, що стануть мотивами їх поведінки, тобто призиває до будь-яких дій. Часто ці цілі перехрещуються, сполучаються в одному виступі. Свої цілі і задачі варто повідомити слухачам.

Важливо оцінити склад майбутньої аудиторії, заздалегідь настроїтися на своїх слухачів, з огляду на такі фактори: освітній рівень, напрямок освіти (гуманітарна, технічна ...), пізнавальні інтереси, стать, вік, ставлення до теми і до оратора.

Завжди легше говорити, звертаючись до однорідного (гомогенного) складу (дилетанти, фахівці, колеги, студенти, люди однакових політичних поглядів і т.д.). Ніж однорідніше аудиторія, тим однодушніша реакція на виступ.

Звертаючись до молоді, не можна загравати, лестити, повчати, дорікати в незнанні, некомпетентності, підкреслювати свою перевагу, ухилятися від гострих проблем і питань.

Перед слухачами з високим рівнем професійної чи наукової підготовки не можна виступати, якщо немає нових поглядів, підходів до рішення проблеми, не можна допускати повтори, тривіальні судження, демонструвати свою перевагу, зловживати цифрами, цитатами, ухилятися від суті проблеми.

У неоднорідній (гетерогенній) аудиторії виголошувати промову сутужніше. Якщо публіка різна по складу, треба, по можливості, адресувати який-небудь фрагмент кожній групі. Варто заздалегідь подумати про те, що сказати окремим, особливо авторитетним, важливим персонам, якщо ви знаєте, що вони прийдуть.

Необхідно також з'ясувати чисельність аудиторії. Великою кількістю слухачів складніше керувати. У величезній масі людин легковірний, схильний до знеособлювання, не здатний до критики, бачить усе в чорно-білих фарбах, реагує на емоції. Чим більше аудиторія, тим простіше, наочніше, образніше варто говорити.

Знання своїх слухачів, "прицільна" підготовка промови набувають особливе значення під час обговорення якого-небудь важкого питання у вузькому колі фахівців, ділових людей.

Варто довідатися, у якій обстановці буде проходити виступ - у залі, у кабінеті, чи є там кафедра, стіл, мікрофон ...

Кафедра допомагає сконцентрувати увагу на ораторі, за нею треба розташовуватися вільно, невимушено, установивши і намагаючись зберігати постійно відстань у 20 - 30 сантиметрів між ротом і мікрофоном.

Важливе значення має і розміщення слухачів в аудиторії. Проксеміка - наука про часову і просторову організацію спілкування - описує наступні способи:

Спосіб Схематичне зображення Коментарії
Аудиторне розміщення Визначає оратора від аудиторії. Зворотній зв’язок утруднений. Велика кількість учасників.
"Конференція" Офіціально. По субординації. Може визвати конфронтацію, протистоянь думок
"Підкова" Сприяє взаємодії. Доступний візуальний контакт. Хороші можливості контролю
V – образне розташування Дозволяє створити обстановку співробітництва між тими хто спілкується при домінантній ролі ведучого
"Круглий стіл"

Об’єднує людей, демократизує обстановку обговорення проблем.

"Кабаре" Для роботи маленькими групами. Можливі труднощі фокусування уваги

Треба з'ясувати також після яких інших промов планується ваш виступ. Адже кожна наступна промова повинна бути цікавіше по змісту і формі, ніж попередня.

Наступна ступінь докомунікативного етапу - "кодування" - складання тексту - починається з добору матеріалу. Щоб виступ вийшов змістовним, краще використовувати не одне джерело, а кілька. Джерела матеріалу підрозділяються на групи:

1. Безпосередні - матеріал, добутий автором з життя шляхом спостережень, власного досвіду:

· знання, практика;

· особисті контакти, бесіди, інтерв'ю;

· уява - уявне створення нових картин, образів, проектів на основі минулого досвіду з елементами творчості.

2. Опосередковані :

· а) офіційні документи:

· б) наукова і науково-популярна література;

· в) художня література;

· г) статті газет і журналів;

· д) передачі радіо і телебачення;

· е) довідкова література: енциклопедії, словники;

· ж) результати соціологічних опитувань.

Варто пам'ятати, що "живий" досвід завжди добре сприймається слухачами, він переконливий і йому вірять.

Матеріал публічного виступу може бути теоретичним і фактичним. Насиченість промови тим або іншим типом матеріалу залежить від жанру. Так, у звітній доповіді потрібно приводити безліч фактів, щоб довести положення і переконати слухачів. Матеріал виступу повинен бути достовірним. Попередньо перевіряють точність інформації, цифр, дат, цитат, імен.

Систематизуючи матеріал, оратор створює план, продумує композицію, логіку викладу, складає і редагує текст.

Підготовка письмового тексту має багато переваг. Написану промову можна перевіряти, виправляти; вона легше запам'ятовується і довше утримується в пам'яті. Писати слід на окремих аркушах, на одній стороні. Досвідчений оратор може обмежитися складанням тез, конспекту або розгорнутого плану виступу.

Репетиція являє собою проголошення тексту думкою або вголос, краще перед дзеркалом. Треба знайти таку позу, у якій ви почуваєте себе легко і зручно, і постаратися її запам'ятати; вивчити обличчя - розправити нахмурені брови, мімічні зморшки, що набігають на чоло; продумати жести, прийоми встановлення контакту. Досвід показує, що на кожну хвилину виступу приходиться 20 - 25 хвилин підготовки. Якщо виступ ретельний розроблено, то в момент зустрічі зі слухачами виступаючий буде триматися впевнено.

3. Написати наказ про введення в дію нового цеху по виробництву побутових приладів.

З А В О Д І Н Ж Е Н Е Р Н И Х М А Ш И Н

Н А К А З

24.03.2004. м. Рівне №02-06/69

Про введення в дію цеху

по виробництву побутових

приладів

Згідно стратегічних планів розвитку підприємства та підвищення конкурентноздатності продукції, 18.02.2004 р. було закуплено нове обладнання для виробництва більш нового асортименту побутових приладів.

На підставі викладеного вище

Н А К А З У Ю:

1. Проектному відділу знайти і облаштувати окреме приміщення для встановлення нового обладнання.

2. Начальнику інженерного відділу Громову І.Т. організувати перевірку технічних креслень.

3. Головному конструкторові Яремчику В.А. ретельно перевірити конструкторську документацію.

4. Усім службам підприємства до 20.04.2004. виконати відповідну роботу для введення в дію нового цеху по виробництву побутових приладів.

5. Контроль виконання наказу доручити начальникові технічного відділу Карпенку С.В.

Директор (підпис) В. Святенко

Л І Т Е Р А Т У Р А:

1. Бабич Н.Д. Історія української літературної мови. –Львів: Світ, 1993.

2. Блик О.П. Українська мова: Підручник: В 2-ч. – К., 1997.

3. Голова щук С. Правописний словник. –К., 1999.

4. Зубков М.Г. Сучасний український правопис: Комплексний довідник. –Х., 1999.

5. Коваль А.П. Ділове спілкування. –К.: Либідь, 1992.

6. Паламар Л.М.; Кацавець Г.М. Мова ділових паперів. –К: Либідь, 1994.

7. Сучасна українська літературна мова (За ред. М.Я.Плющ). –К.: Вища школа, 1994.

8. Український правопис: 4-те видання. –К.: Наукова думка, 1993.




29-04-2015, 01:36
Страницы: 1 2
Разделы сайта