СУЧАСНІ НАПРЯМИ ЕТНОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ГРЕКІВ ПІВНІЧНОГО ПРИАЗОВ'Я
Вступ
Автор досліджує етногенез греків українського Приазов'я. Використовується компаративний аналіз специфіки діалектів румеїв та урумів, їх антропологічні та культурні відмінності. Робиться висновок, що одна з особливостей культури та історії маріупольських греків - вплив або безпосередня участь народів егейського світу у найтісніших зв'язках з народами Передньої Азії та Криму. У сфері наукових інтересів дослідників етнічної історії маріупольських греків повинні перебувати Кримсько-Малоазіатський і Балканський регіони.
Певна ізольованість від зовнішнього впливу, обумовлена в минулому соціально-економічними факторами, дозволила грекам Північного Приазов'я зберегти етнічні особливості національної культури та етнічне самовизначення. Ці фактори надають можливість внести ясність в деякі питання походження та етногенезу "маріупольських греків".
Сучасна українська етнологічна наука багато уваги приділяє висвітленню етнічної історії народів, які знайшли свою батьківщину на теренах України. Завдяки створенню передумов для всебічного розвитку етнічних спільнот в Україні помітно зросла їхня етнічна самосвідомість. Пробудження історичної пам'яті дозволяє відтворити цілісну картину історичного минулого та сучасного. Одним з таких народів є греки Північного Приазов'я. У 1778 році відбулося переселення греків-християн з Кримського ханства на територію Маріупольського повіту Катеринославської губернії. Очолювані ініціатором міграції митрополитом Ігнатієм, 18 тисяч греків покинули благодатний Крим і в Приазов'ї набули адміністративної і політичної автономії [1]. Маріуполь формується як центр грецької общини в Приазов'ї (на місці Кальміуської слободи) після їх переселення з Криму. На сьогоднішній день в етнічній структурі Донецької області греки посідають третє місце за своєю чисельністю (1,6%). За переписом 1989 р., греків нараховувалося 98 тисяч [2], а за переписом 2001 р. їх чисельність зменшилися до 92, 6 тис. [3].
Науковий інтерес до греків Приазов'я впродовж останніх століть пов'язаний з їх глибоким етноісторичним корінням. Греки входили до складу різних етносоціальних систем - Візантійської і Османської імперій, Кримського ханства, Росії, СРСР і сучасної України, а унікальність цього етносу полягає в тому, що вони змогли пронести крізь століття свою культуру, традиції і мову. Причому іншоетнічне середовище кардинально не вплинуло на трансформацію самосвідомості грецького населення [4].
Слід зазначити, що сьогодні існують лише праці з окремих проблем історії, культури, мови, побуту греків Приазов'я. В більшості своїй вони найчастіше висвітлюють лише окремі напрямки або сегменти етнічної історії маріупольських греків.
Мета праці - висвітлити основні проблеми та перспективи вивчення етнічної історії маріупольських греків у її міжетнічних аспектах, враховуючи особливості внутрішнього розвитку і зовнішні впливи. Крім того, в цій роботі ми вперше вводимо в науковий обіг фактологічні дані поєднані з матеріалами останніх експедицій у Приазов'ї, що дає можливість глибше і повніше проаналізувати сучасні дослідження.
Окремі періоди етнічної історії маріупольських греків відобразились у численних описах та дослідженнях. Заслуговують на увагу дослідження В.І.Наулко [5], Ю.В.Іванової [6], А.В.Гедьо [7], В.О.Пірка [8], М. А. Араджіоні, [9] , але є ще безліч питань, які потребують комплексного дослідження. Цілісного уявлення про етнічну історію греків українського Приазов'я поки ще не існує. Більшість праць орієнтована на висвітлення етноісторичних явищ у кримський та приазовський періоди. Практично недослідженими є питання походження та докримська історія маріупольських греків. Заслуговує на увагу сучасний стан грецької громади у Приазов'ї.
Для етнології недостатньо використовувати лише писемні джерела. Джерелознавчу базу дослідження складають передусім матеріали польових етнографічних експедицій, які проводилися у грецьких селах Великоновосілківського, Першотравневого, Старобешівського та Володарського районів Донецької області протягом 1990-2003 рр. Ці матеріали включають записи обрядів, звичаїв та вірувань, зразки музичного, танцювального і словесного фольклору, дані опитувань інформаторів. Збирання фактологічного польового матеріалу здійснювалося за заздалегідь розробленими програмою та запитальниками, фіксується шляхом фотографування, магнітофонних записів, зарисовок, причому як в румейських, так і в урумських селах [10].
Термін "маріупольські греки" об'єднує дві етнічні спільноти: румеїв-еллінофонів, мова яких має п'ять діалектів, що належать до грецької групи індоєвропейської мовної сім'ї [11], та тюркофонів - урумів [12], які говорять на чотирьох діалектах тюркської групи алтайської мовної сім'ї. Представники обох груп називають себе греками, але при цьому кожна група відокремлювала себе і не підтримувала зв'язків з іншою до початку ХХ століття, хоча обидві спільноти розумілися кримськотатарською мовою [13]. В Криму та в Приазов'ї румеї селилися окремо від урумів, не вступали в міжетнічний шлюб і мали різні етноніми. Але спільна конфесійна прихильність урумів і румеїв до православ'я є одним з основних критеріїв належності до грецького етносу. Польові етнографічні дослідження сучасного стану грецької діаспори підтверджують наявність вищевказаних явищ і в наш час [14].
Отже, постає питання: чому уруми та румеї мають особливості в традиційній культурі та говорять різними мовами? Чи це наслідок сусідства з кримськими татарами, чи свідчення того, що вони переселились у Крим з різних територій і в різний час? Наукові дослідження, які ми маємо в сучасності, не в змозі відповісти на поставлені запитання. Щоб створити вірогідні гіпотези походження маріупольських греків, слід провести комплексні дослідження на можливому історико-етнографічному матеріалі з їхньою обов'язковою прив'язкою до певної території та конкретно-історичних подій. Витоки етнічної історії маріупольських греків слід шукати в глибокій давнині, де вона ввібрала в себе нашарування різних епох і народів.
Реконструкцію всіх даних, які могли вплинути на формування урумів та румеїв як спільноти, необхідно пов'язувати з етнічними процесами в Кримсько-Малоазійському регіоні. Цей регіон являє собою класичний приклад найскладнішого переплетіння етнічних, політичних, соціально-економічних та культурних феноменів. Розташований на шляхах перетину торгових магістралей, відіграючи роль мосту між Європою та Азією, регіон увібрав у себе явища Сходу і Заходу. Тому слід дуже уважно дослідити форми взаємодії, збагачення і кореляції на міжпредметному рівні, що дасть можливість висвітлити етнічну історію народів.
Для висвітлення етнічної історії греків Приазов'я слід розглянути комплекс наукових досліджень, враховуючи їх безписемність. Без сумніву, для цього необхідно проводити ареальні вивчення етнічних процесів у Чорноморсько-Середземноморському регіоні. Такі дослідження повинні виходити за межі вивчення лише греків, охоплюючи сусідні народи.
Велику користь дасть розгляд регіональних етнокультурних взаємодій народів Азовсько-Чорноморського та Середземноморського регіонів. Актуальною є можливість дослідити існування грецьких культурних ізоглос - ліній на карті, які вказують на територіальне розповсюдження певних етнічних явищ. З урахуванням історичних реалій етноісторія маріупольських греків пов'язана з народами Балкан, Малої Азії, Криму та Приазов'я. Тому матеріали, які є у нашому розпорядженні, доречно співставляти з історичними, етнографічними, лінгвістичними, фольклорними та антропологічними даними перелічених регіонів.
Спробуємо віднайти відсутні ланки єдиного ланцюга, які є дуже важливими для етнічної історії, з урахуванням періодизації, що відображає якісні зміни основних ознак етносу.
Без відомостей про мову важко простежити етногенез греків і з'ясувати їх походження. Дані лінгвістики допомагають встановити спорідненість мов, вивчати міграційні процеси та умови життя "еллінофонів" і "тюркофілів". Найбільш вивчена тема в галузі мовознавства - діалекти греків Приазов'я. На сьогоднішній день є досить значна кількість досліджень з порівняльного аналізу діалектів мови румеїв та мови урумів. Румейські діалекти розподілені лінгвістами на групи, залежно від ступеня побудови слів тюркського і арабського походження, що свідчить про рівень економічних і культурних зв'язків з цими народами в минулому, хоча сучасні дослідники констатують розбіжність їхніх етнічних і лінгвістичних показників. Урумські говори, після детального вивчення, сучасний мовознавець О.Гаркавець [15] розподілив на групи у порядку наростання огузьких елементів. Він же характеризує їх як кипчацько-огузьку діалектну спільність. З іншого боку, відомий російський дослідник тюркських мов Н.А.Баскаков [16] відносив урумські діалекти до огузосельджукської підгрупи огузької групи, тоді як мова кримських татар, як відомо, належить до кипчацько-огузької підгрупи кипчацької групи. Зазначене дає підставу твердити, що урумська мова формувалася у надрах Османської імперії на теренах Малої Азії. Але в цілому треба відзначити, що недостатньо досліджується структурна подібність мов приазовських греків з мовами греків балканських, понтійських, малоазіатських.
Другий аспект мовної проблеми маріупольських греків - це мовне розмаїття. Ще на порозі ХХ століття уруми називали своєю рідною мовою "татарську" або "турецьку", румеї - грецьку [17], а розумілися між собою російською, забувши кримськотатарську. Діалекти використовують і до сьогодення, в основному, в побуті. Неодноразові спроби грецької інтелігенції відродити свою мову, розвинути грецьку літературу не приносять суттєвого успіху [18]. Рідну мову вивчають у недільних школах [19], але увага більше приділяється вивченню новогрецької мови.
Останній перепис 2001 року відобразив зменшення чисельності греків в Україні, в тому числі і за рахунок зниження етнічної свідомості, на яку не могла не вплинути державна політика 20-х рр. XX ст., спрямована на еллінізацію та вивчення новогрецької мови, фактично чужої для греків Приазов'я. Відсторонення грецького населення від вивчення саме своєї рідної мови призвело до руйнування діалектів і до розмивання етнічної самосвідомості. Сучасне опанування новогрецької мови пов'язано із міграціями урумів та румеїв до Греції.
Одне з найважливіших і найскладніших питань етнічної історії кожного народу - це його походження. На сьогоднішній день не існує обґрунтованої теорії походження маріупольських греків з урахуванням їх поділу на етнічні групи - румеїв (еллінофонів) та урумів (тюркофонів).
Це питання було неодноразово порушене дослідниками кінця XIX ст. В.І.Григорович [20] співвідніс урумів до аланів, Ф.Браун до готів [21]. Гіпотеза тюркського походження урумів сформульована І.А.Кореловим [22] та А.Н.Гаркавцем [23]. Але більшість дослідників ХХ ст. - А.Л.Берт'є-Делгар [24], А.І.Маркевич [25], Н.І.Соколов [26], М.Арджиіоні [27] - дотримуються гіпотези етнічної цілісності і єдиних коренів походження урумів і румеїв. А з причин вибіркового використання джерел та відсутності комплексного підходу вчені не в змозі зробити критичний аналіз багатьох вузлових моментів в історії приазовських греків. Лише йдучи шляхом співставлення численних джерел та літератури, можна відповісти на питання про походження саме греків Приазов'я.
Дослідження раннього етапу етнічної історії греків Приазов'я завжди були пов'язані із значними труднощами. Одним з нечисленних джерел, які дозволяють наблизитися до вирішення даної проблеми, можуть бути дані антропології. Це якраз той випадок, коли антропологічні матеріали мають певні переваги серед інших категорій джерел. Дані антропології дадуть змогу підтвердити гіпотези, що висвітлюють питання про поділ греків за мовними ознаками. На сучасному етапі досліджень важко зробити певні висновки через недостатність антропологічних характеристик приазовських греків. У 50-60-х роках ХХ ст. обстеження грецького населення Приазов'я проводили український антрополог В.Д.Дяченко [28] та грецький антрополог А.Н.Пулянос [29]. Обстеження проводились лише в двох грецьких селах, тому не було змоги зробити об'єктивні висновки про антропологічні відмінності між урумами та румеями. І лише в наш час з'явилася можливість більш глибокого вивчення антропології греків. Протягом 2002 року було проведене обстеження грецького населення Приазов'я професором С.П.Сегедою в урумських та румейських селах. У програмі антропологічних досліджень були використані одонтологічний та дерматогліфічний методи, що дало можливість на основі комплексу ознак визначити ступінь подібності та відмінностей між представниками двох етнічних груп. В результаті експедиційної роботи укладені каталоги антропологічних типів маріупольських греків за місцем їх проживання (більше 1000 фенотипів).
Почалася обробка зібраних даних і продовжується підготовка до наступних етапів антропологічних досліджень.
Узагальнюючи на першому етапі наявні матеріали, можна простежити етногенетичні зв'язки греків Приазов'я. Беручи до уваги фізичний вигляд маріупольських греків, можна визначити, що антропологічно вони зв'язані, по-перше, з місцевим населенням Балкан та "досельджукським", "доосманським" населенням Малої Азії, по-друге, з прибулими елементами, так званими "східними" - огузо-тюркськими. Загалом обидві групи належать до південноєвропейського типу великої європейської раси, причому присутні риси середземноморського, малоазійського та східного антропологічного типу [30].
Протягом останніх двох років провадиться велика експедиційна робота по вивченню сучасного стану греків Приазов'я. Одним з напрямків дослідження були ономастичні дослідження і конкретно етнонімів, розповсюджених серед грецького населення: греки, еллінці, румеї, уруми, тати, базаріоти та інші. Викликають зацікавленість дослідження філолога Є.І.Назар'єва [31], який простежує ізоглоси етнонімів. Це значно розширює діапазон можливостей побудови моделей етногенетичних зв'язків. На прикладі розповсюдження терміна "тати", який побутує в середовищі греків Приазов'я, можна зобразити ізоглосу таким чином: іранці (Передня Азія) → тюрки (Передня Азія і Мала Азія) → турки-османи (Мала Азія) → татари (Кримський півострів) → греки (Крим і Приазов'я).
Дослідження традиційної культури і стан сучасної культури, без сумніву, тісно пов'язані з етнічними процесами. Для вивчення етнічної історії традиційна культура є дзеркалом, яке відбиває етноісторичні реалії. Можна говорити про цей матеріал як базовий. Але дослідники цього напрямку в основному лише фіксували й описували матеріальну та духовну культуру греків Приазов'я, практично не порівнюючи і не поділяючи її на урумську і румейську. В наш час дослідження практично всіх аспектів етнології греків Приазов'я орієнтовані на об'єкти і форми прояву: увага приділяється опису та систематизації, але не семантиці явищ матеріальної і духовної культури. Винятком є праці Ю.В.Іванової [32], в яких дослідниця фрагментарно співвідносить явища культури греків Приазов'я з аналогічними, що зустрічаються на території Малої Азії, Закавказзя, Криму та Балкан.
Як результат тривалого перебування в межах Османської імперії і на території Приазов'я в обох групах сформувалися спільні культурно-побутові риси. Особливо це відобразилося в матеріальній культурі - житлі, одязі, їжі, де превалює східний вплив [33]. В цих явищах простежуються риси татарської, османської та грецької традиційної культури. За групами ознак можна позначити певні ареали, які свідчать про етногенетичну і етнокультурну спорідненість народів регіону.
Давні зв'язки кримських греків з Турецькою імперією простежуються й у творах усної народної творчості ("Що ви сидите, діти архонтів?", "Плач на взяття Константинополя" [34], "Пісня про Кафу" та ін.) [35], де відображені конкретно-історичні події життя греків у кримський період. Матеріали польових досліджень підтверджують факти писемних джерел, що лише із завоюванням Візантії і падінням Константинополя грецьке населення постійно відчувало гноблення з боку турків. Татари ж відрізнялися певною віротерпимістю до християн. Усна народна творчість урумів та румеїв багата за змістом і різноманітна за жанрами [36]. Але на сьогодні поки що лише фіксуються окремі взірці народної творчості, хоча деякі дослідники відзначають відмінність епічного і пісенного жанрів урумів і румеїв, акцентуючи увагу на зовсім різні генеалогічні корені [37]. С.І.Марков відзначає запозичений характер фольклору урумів і пов'язує його із Сходом [38].
А А.Н.Гаркавець, досліджуючи діалекти урумів, звертає увагу на їхню фольклорну мову, яка має турецько-османську основу. Загалом османська традиційна поезія вплинула і на кримськотатарську пісенну творчість [39]. Це і є відповідь на питання: "Чому багато румейських історичних пісень такі незрозумілі за змістом?" Більшість з них запозичена у татар. Тому мова османcької поезії, як складова частина татарського фольклору, для еллінофонів зовсім незрозуміла. Серед урумів такого не спостерігається, бо османська мова їм близька і зрозуміла.
Багатим джерелом етнічної історії є обряди. Це багатогранний, різнобічний прошарок народної культури, в якому виявились явища різних історичних епох і етнокультур. У народній культурі урумів та румеїв персоніфіковані відтини часу, серед яких важливе місце посідають уособлені свята. Особливо вшанованими, окрім святого Георгія, є святі Федір, Трифон, Харлампій, Стратилат, Костянтин, Пантелеймон, які слов'янам маловідомі, хоча ці свята не пов'язані з християнською церквою, вони мають давньогрецький стрижень і в далекому минулому називалися "еорте", а у мовленні маріупольських греків - "юрти" або "йорти". Вони отримали свою назву в Давній Елладі і були посвячені особливо шановним божествам. Але "йорти" обов'язково святкується з "панаїром" - престольним храмовим святом, яке в наш час поєднує елементи язичества і християнства. До складу свята входять обов'язкові елементи: обітниця, жертвоприношення, колективна трапеза, молебень та спортивні змагання [40]. Це свято, завезене греками з Криму, є класичне переплетення етнокультур. Загалом слід відзначити, що в обрядовості греків Приазов'я в більшій мірі проявився вплив Балканської Греції, ніж Сходу.
Танцювальне мистецтво дотепер залишається маловивченим. Слід відзначити, що грецькі танці відрізняються складністю ритміко-метричного малюнка. Для багатьох з них є характерною невідповідність музичної і танцювальної форм. Поруч з такими розмірами, як 2/4 і 4/4, існують і так звані несиметричні - 7/8 і 9/8.
Складні ритми сприяли збагаченню грецького танцю. Одним із найдавніших танків, що дійшли до наших днів, є "Хоро", описаний ще в "Іліаді".
Танок потрапив до Туреччини за часів Олександра Македонського і отримав назву "Хорон". Практично всі інші танці мають тюркську основу.
Найпопулярніші з них - "Хайтарма" в урумів і "Бувданка" в румеїв - походять від татарської "Кайтарми". Те саме можна сказати й про танці чабанів: "Джаванава", "Триєтку", "Бойім-одаман" [41]. Водночас у традиційному побуті греків були практично відсутні танці слов'ян.
Висновки
Як бачимо з вищенаведених прикладів, одна з особливостей культури та історії маріупольських греків - вплив або безпосередня участь народів егейського світу у найтісніших зв'язках з народами Передньої Азії та Криму. Тому Кримсько-Малоазіатський і Балканський регіони повинні перебувати у сфері наукових інтересів дослідників етнічної історії маріупольських греків. І лише ареальні дослідження вищевказаних наукових предметних напрямків допоможуть відповісти на багато питань.
Щодо подальших перспектив, то тільки комплексне дослідження історичних, етнографічних, лінгвістичних, антропологічних і фольклорних матеріалів допоможе розкрити складні явища етнічної історії греків та їх міжетнічні контакти.
Література, джерела
1. Дубровин Н. Присоединение Крыма к России: Рескрипты, письма, реляции и донесения.
29-04-2015, 01:49