Від оранжереї спускаємось вниз і по дорозі ідемо в напрямку на захід до місця, де стояв старовинний явір (клен несправжньоплатановий), найстаріше дерево парку, яке в травні 1999 р. загинуло, і під яким, за оповідями місцевих жителів, створювалися поетичні рядки Тараса Шевченка:
Зупинившись на галявині біля ставу, можна послухати оповіді і легенди місцевих старожилів, і просто помилуватись водним плесом Панського ставка. Він був створений на річці Утка, яка була перегачена в кількох місцях і таким чином, утворилося кілька ставків загальною площею 200 га. Панський ставок, як частина Сокиринського парку, має площу близько 20 га. Він оточений навколо лісом, має дві дамби, які регулюють рівень води в ньому.
Пройшовши далі метрів з 200, у вузькій глибокій долині, яка починається від ставка і тягнеться в глибину парку, можна побачити готичний місток. Він складається з трьох стрілчастих арок, чотирьох гранчастих пілонів, оздоблених канелюрами і колонками. Місток мав дерев'яний настил. В минулому, спираючись на парапети відпочивали пани і панночки. Це було півтора століття тому. Нажаль сьогодні від нього залишилися тільки руїни.
Повертатись з даного маршруту можна в зворотному напрямку, або піднявшись на край долини, вийти на паркову дорогу і в східному напрямку, палацу Ґалаґанів.
Поруч з палацом, на Великій галявині як символ вічності і міцності родового маєтку Ґалаґанів, стоїть одиноке дерево платану східного. Воно має унікальну властивість – щорічно скидати кору з гілок і стовбурів, за це в народі його назвали «безсоромним деревом». Родом платан з півдня, у народів Кавказу, Киргизії, Середземномор'я є багато легенд, присвячених йому. Платан або чинара – досить поширене дерево біля джерел, колодязів, вздовж доріг (південний аналог нашої верби). Його поширили ще давні греки, які вважали платан одним з священних дерев. Довголіття і велич – це ознаки, які характерні для платанів. Великі, старі платани віком до 1000 років зустрічаються на Кавказі, в Середній Азії. Вік платану в Сокиринцях більше 200 років. Цікавою особливістю платана є те, що він легко розмножується вегетативне, за швидкістю вкорінення гонів може змагатися з тополями і вербами.
Біля самого краю Великої поляни, праворуч височить «жива стіна» змодрин. Належить модрина до хвойних видів дерев, але є оригіналом серед них. Вона, подібно до листяних деревних рослин, щороку на зиму скидає свою хвою. Саме з цим явищем скидання хвої (листу) і пов'язана російська назва модрини – «лиственница». На Україні, власне у Карпатах, в дикорослому стані зустрічається лише один вид – модрина польська. В культурі такі види як модрина сибірська, м. європейська [5, 78].
В Сокиринському парку зустрічається модрина європейська. В дикому вигляді вона росте в горах Західної та Середньої Європи. В парку – це струнке дерево до 20–25 метрів заввишки та до 50–70 см у діаметрі. До 50–70-річного віку крона модрини має конусовидну форму. Також вражає довговічність модрини: вона часто доживає до 600 років. Цьому сприяє добре розвинена коренева система, а потужний стрижневий корінь та добре розвинені бічні корені забезпечують стійкість модрини проти вітру.
Сам Сокиринський парк був створений на основі старого листяного лісу, в основному здуба звичайного. Про це свідчать дуби-велетні тих часів, які збереглися на території парку та прилеглого заказника «Галаганове». Дуби-велети є гордістю і окрасою парку. У спеку їх могутня крона дає жадану прохолоду і затримує пилюку, а в дощ служить надійною парасолею. Також слід зазначити, що дуб з давніх часів був деревом-символом у наших пращурів. З чистого дубового борошна вони навіть пекли хліб. Тепер жолуді – важливий корм, особливо для свиней – свійських і диких.
І небезпідставно, бо містять вони крохмаль, білкові речовини, цукор, жири. Ласує жолудями лісова звірина й птахи, зокрема сойки, сороки та галки. Іноді вони роблять великі «склади», запасають. жолуді в дуплах. Лікувальні властивості кори дуба зумовлені, головним чином, наявністю великої кількості дубильних речовин. Основна форма вживання – відвар кори, як радить медицина До цього вдаються при поносах, шлункових та кишкових кровотечах.
Явір (клен несправмсньоплатановий) був найстарішим деревом Сокиринського парку. Він зберігся ще з часів старого дерев'яного палацу (1780–1790 рр.).
В ці часи власник маєтку Іван Григорович Ґалаґан побудував двохповерховий дерев'яний будинок з просторими залами, вітальнями, світлицями. Будинок стояв на величезній галявині, яка полого спускалася до ставка. На ній поряд знаходився і явір. Дерево загинуло в травні 1999 р. Велич могутнього і довговічного дерева явора з давніх часів привертала увагу людей, його садили тих місцях, які треба було уславити навіки. Український народ не обійшов це дерево в піснях.
Явір має також і цінну деревина, через цінну її текстуру його називають «павиним» деревом».
Далі по стежці, яка повертає в напрямку до палацу, ви повертаєтесь. Поряд ви можете бачити старі дерева липи серцелистої, ясену звичайного, осики. Так, в пору цвітіння це дерево сповнює все довкола медовими пахощами. Це липа серцелиста Непоказні блідо-жовті п'ятичленні квіточки зібрані в невеликі напівзонтичні суцвіття з прозорим видовженим криючим листком при них, який наполовину приростає до спільної квітконіжки. Плоди у липи – горішки завбільшки з горошину – після достигання опадають з гілок, і тоді приквітковий листок править їм за парашут, а на сніговому черені стає парусом. Квітування липи лише частково припадає на липень, який мав би відповідати своєю назвою цвітінню липи. На широті Сокиринців цвітіння розпочинається 20–25 червня. Та й як же не згадати про цілющі властивості липового цвіту?! Квітки липи, зібрані в пору масового цвітіння, широко використовують у науковій та народній медицині як потогінний засіб. Саме липовий чай, і є еліксиром, який пом'якшує в горлі і грудях хворого при простудах. Це той випадок, коли ліки приємні. Липи добре розмножуються насінням, живцями й поростю пеньків. Здатність давати таку порість липа зберігає до глибокої старості, а доживають дерева липи до 300–400 років, окремі ж дерева – навіть до 600 років, не тільки медом славна липа, її плоди-горішки є ласощами для білок, сойок, дятлів, які й розносять їх. Містять горішки й жирну олію. Також вона – чудовий фільтр, який забезпечує чистоту повітря, адсорбує хімічні сполуки, а восени з листям скидає їх на землю. Період цвітіння липи – символ повного літа. Звідси й українська назва літнього місяця – липень. Але іноді виникає питання «Чому ж цвіте липа так пізно?» А причина в тому, що в її бруньках, які зимують, немає зачатків квітів; вони закладаються лише на однорічному прирості. Для багатьох комах цвітіння липи найбільш благодатна пора. Вчені підрахували, що квітучу липу відвідують понад 70 видів комах. З одного великого дерева бджоли беруть стільки меду, скільки з гектару гречки.
А липовий мед ароматний, золотаво-жовтий або зеленуватий. Недарма липу називають медовим деревом [5, 81].
Біля палацу Ґалаґанів можна знайти 3 дерева бука лісового, які також були висаджені в якості дерев-екзотів. Для парку і Чернігівщини – це екзотична рідкість, а ось в Карпатах і Криму букові ліси, бучини, вкривають схили гір і невеликих хребтів. Цікавими є плоди бука – тригранні горішки. В цілому це дерево є досить цінним для людини тому, що мас тверду гарну і міцну деревину, а букові горішки – поживний харчовий продукт (краще вони смакують підсмаженими).
Повертатись з даного маршруту можна і в зворотному напрямку, згадавши ще раз про тих живих свідків історії династії Ґалаґанів та враження, які дав вам цей чудовий день проведений у Сокиринському парку
2.3 Дендрологічний парк «Тростянець»
Дендропарк «Тростянець» знаходиться у селі Тростянець Ічнянського району. Його площа 204,4 га, підпорядкований Національній академії наук України.
Парк у Тростянці заснував Іван Михайлович Скоропадський (1804–1887) у 1830-х роках, – нащадок відомого гетьмана Івана Ілліча Скоропадського (близько 1646–1722).
Коли виникли земські установи, Іван Михайлович узявся за громадські справи, постійно був присутнім на земських зборах і з'їздах мирових суддів. Він був членом Училищної ради, сприяв створенню в Прилуцькому повіті чоловічих та жіночих шкіл, власним коштом допомагав народним вчителям.
Від батька Іван Михайлович успадкував більш як 3000 десятин землі в Чернігівській та Полтавській губерніях, а від матері – близько 2000 десятин в Чернігівській. Значний прибуток він мав від вирощування тютюну, винокуріння, виробництва цукру. Він сприяв покращенню вівчарства, свинарства та скотарства в своїх маєтках, купуючи племінних тварин на кращих заводах Росії, за кордоном, на виставках [10, 7].
Хутір Тростянець був викуплений у козака І. Хорунжия ще його батьками у 1820 р. Але І.М. Скоропадський докупив землі навколо нього і збільшив їх з 700 до 2600 десятин.
У 1829 р. Іван Михайлович одружився з Єлизаветою Петрівною Тарновською – родичкою господарів Качанівки. У 1830 р. він поселився з дружиною у батьківському маєтку Григорівка. Вже тоді Скоропадський мріяв про створення парку. Але в Григорівці для цього не було місця і тому він вирішив створити нову садибу у Тростянці. Принагідне зауважимо, що дружина Івана Михайловича не бажала жити у селі, вона приїздила в маєтки лише на літо. Шлюб проіснував тільки 10 років. Але їхні діти залишили по собі добру пам'ять. Донька Єлизавета (1832–1890), в заміжжі Милорадович, була україністкою, щедрим меценатом різних акцій щодо видання українських книжок, створення та підтримки шкіл, бібліотек. У 1873 Р. в роки реакції, які настали після 1862 р., пожертвувала 9 тисяч гульденів на створення у Галичині Товариства ім. Шевченка. Син Івана Михайловича та Єлизавети Петрівни Петро (1834–1885) був військовим (брав участь у війні на Кавказі, де відзначився хоробрістю). Після того, як покинув військову службу, багато зробив для ліквідації кріпацтва та займався просвітницькою діяльністю.
Хутір Тростянець Іван Михайлович обрав тому, що він був віддаленим від інших поселень, розташовувався на пересіченій місцевості з ярами, маленьким струмком Тростянець і ставком, невеликими групами багатовікових дубів. На користь Тростянця було й те, що його грунт–глибокий чорнозем – був надзвичайно родючим.
Палац та служби спорудили у 1833 р. За спогадами онука господаря П. Скоропадського, садиба складалася з великого дерев'яного будинку досить оригінального стилю, з приєднаними до нього двома великими баштами, що нагадували готичний стиль. Будинок був старий, зведений з чудової дубової деревини. В ньому були парадні кімнати і лише одна спальня, в якій жив Іван Михайлович. До будинку прилягала велика двоповерхова прибудова, на зразок шотландських замків, також з баштою. Була система коридорів на кожному поверсі, з окремими апартаментами. Біля будинку знаходився великий газон, а ще чотири красиві кам'яні флігелі різних стилів. Один – кухонний, дво для гостей і один великий для службовців, пральні та ін. У флігелях подовгу жили артисти, художники та інші видатні особистості. Зокрема, в Тростянці тривалий час жив відомий художник Микола Миколайович Ге. Згодом у палаці зібрали картинну галерею, яка складалася переважно з краєвидів України, намальованих уродженцем Ічні академіком Петербурзької Академії художеств В.М. Резаковим [10, 9].
Садиба знаходилася поруч із струмком, на якому якраз навпроти палацу була гребля. Іван Михайлович надбудував її, внаслідок чого утворився Великий ставок, який в подальшому поглибили та значно збільшили. Ще три греблі з шлюзами спорудили упоперек ярів поблизу Тростянця і таким чином створили ставки Куциха, Леб'яжий та Безіменний.
Садибу з трьох боків оточувала вода. В яру Богівщина та на 20 десятинах землі, приєднаних до нього у 1834 р., висадили перші насадження. Перевезли з Григорівки ялини та канадські тополі. У 1888 р. деякі з цих дерев ще збереглися і вражали своїми розмірами.
На колишніх ланах, схилах ярів та біля ставків були посаджені ялини з Григорівки, окремими групами – берези, липи, клени, дуби, які пересадили з лісу. Більшість цих дерев загинула, збереглося лише декілька.
Незадовільний результат від висаджування самосіву наштовхнув І.М. Скоропадського на думку про необхідність створення власного розсадника. В Богівщині висадили живці канадської та пірамідальної тополь, а також дворічні деревця, привезені з лісів.
У 1836 р. розпочали посадки на іншому від садиби боці ставка. Дерева брали з розсадника. Сосни і тополі розташовували групами, між якими лишали галявини для сінокосу. На цих галявинах висаджували окремі групи рідкісних цінних дерев. На ділянках, віддалених від палацу, розміщували берези, які дуже подобалися Івану Михайловичу, а також дуби, липи, різні види хвойних.
У кінці 1830-х років були влаштовані алеї з канадської тополі від кордонів володінь Скоропадського до господарської садиби.
У 1840-х та 1850-х роках площа парку поступово збільшувалася (кожен раз додавали ділянки в 10 і більше десятин, які засаджували деревами). Є дані, що у 1850-х роках проект парку розробляли відомі російські майстри з Петербургу брати Євстигнєєви. Найбільше землі Іван Михайлович додав до парку у 1861 р., яку з трьох боків засадив дворічною сосною, привезеною з лісів.
Велику увагу розсаднику, що розташовувався в Богівщині. Висівали у ньому дуб, ясен, берест, робінію звичайну, липу, всі види хвойних – переважно сосни та модрини. Тут же вирощували саджанці рідкісних видів дерев, які виписували з вітчизняних та закордонних розсадників.
Лише наприкінці життя Скоропадського Богівщина увійшла в парк, а розсадник було перенесено в інше місце»
Влаштуванню розсадника, оранжерей, теплиць, фруктового саду, вирощуванню багатьох рідкісних видів хвойних сприяв вчений-садівник, уродженець Ельзасу Карл Данилович Шлінглоф, якого у 1857 р. запросив до себе Скоропадський. К.Д. Шлінглоф був головним садівником Тростянця з 1857 р. по 1866 р., але й пізніше він продовжував стежити за створенням парку у Тростянці (К.Д. Шлінглоф працював управителем у Григорівні, яку Скоропадський передав одній із своїх доньок, а потім Шлінглоф узяв цей маєток в оренду).
І.М. Скоропадський в кінці 1840-х років почав створювати навколо парку окремі гаї. Особливо активно він займався цим в кінці 1860-х років, коли було завершене розмежування земель. Усього посадили 21 гай розмірами від 2 до 14 десятин (загальна площа – 155 десятин). 13 гаїв засаджені березою, або березою з сосною, 5 – сосною, 2 – канадськими тополями, 1 – ялинами. Назви гаїв – Іванове, Бабусине, Мечеть, Клин, Грицаєве, Лесеве, Керендаси, Ялини, Темні лавки, Прохолода, Вітерець, Михайлівський хутір, Попечительське яйце, Наташине, Петіне, Єльців яр, Лізине, Обіймись і притулись, Тополева альтанка, Катрина могила.
Під час першої поїздки до Парижу у 1857 р. Іван Михайлович ознайомився з багатьма парками і зокрема з нещодавно створеним парком Джеймса Ротшильда в Ферре. Його увагу привернув новий метод штучного формування рельєфу.
З 1858 р. в Тростянці почали впроваджувати цей метод. Але К.Д. Шлінглоф створив лише незначні підвищення, які не задовольнили господаря, і Скоропадський особисто взявся за цю справу.
Спочатку роботи проводилися напроти садиби на іншому березі ставка. За два роки було вкладено чимало грошей, але краєвид не покращав.
На початку 60-х років Іван Михайлович доручив інженеру М. скласти план і профілі насипних робіт. Але через рік стала очевидною непридатність проекту. Тоді Скоропадський звернувся до художника-пейзажиста Б., який мешкав у Тростянці. Останній намалював швейцарський ландшафт з різними загостреними пагорбами, які нагадували Альпи. Цей ескіз так сподобався Івану Михайловичу, що він відразу почав насипати за цим проектом справжні гори, дедалі вищі й вищі. Спочатку під насипання гір відвели 5 десятин, але цього здалося мало, і з 1861 р. по 1881 р. насипали підвищення майже на ЗО десятинах. При цьому викорчували або засипали багато цінних великих дерев, зокрема, посаджений ще у 1840-пі роки сосновий гай [10, 11].
Деякі гори насипали протягом двох років підряд 50 робітників з 20 кінними тачками. Гори насипали виступами із загостреними вершинами, декілька засадили соснами та іншими деревами й кущами.
На трьох найвищих горах збудували альтанки, але, не масштабно з горами, через що вони гарного ефекту не справляли).
Спочатку на спорудження гір потрібно було 2000 карбованців щороку, потім 6000, а всього витратили більш як 100 тис. карбованців.
Садивний матеріал у Тростянець закуповували переважно у садовій установі Вагнера в Ризі. Протягом певного часу придбали усі види з досить великого каталогу. З 1880 р., коли через старість Скоропадський зменшив обсяги земельних робіт, знову приділили увагу розведенню рідкісних видів дерев з розсадників Регеля і Кессельрінга в Петербурзі, Шоха в Ризі, Крістера в Києві, Васильчикова в Петрівці, Кру з околиць Парижа. Хвойні, привезені з Франції, чудово перенесли умови України. Серед висаджених рослин були й щеплені. І нині, коли минуло понад 100 років, на окремих деревах видно місця з'єднання підщепи з прищепою. Усього видів та форм дерев і кущів налічувалося 574, ялин і ялиць було 51 вид та форма, модрин – 6, сосен – 27, туй – 32, ялівців – 25, дубів – 50, кленів – 60, ясенів – 37, лип – 27, беріз – 16, в'язів – 34, вільх –
29-04-2015, 02:04