З деякими легендами про вовків і ставленням до них великомученика Георгія та святителя Миколи ми ще зустрінемося нижче, а тут згадаємо тим часом про оригінальне повір'я, яке побутує в Олександрівському повіті, мовби вовчиця приводить дітей всього лиш раз на своєму віку, й до того ж стільки, скільки того року буває тижнів Різдвяної м'ясниці разом з масницею.
Українські легенди про походження ведмедя варіюють на різні способи загально-арійське вірування про нього. У деяких народів та народностей є навіть і понині особливий культ ведмедя, який мав величезне значення в давні часи. Такий культ, зокрема, є й досі ще в обських остяків Тобольської округи, сургутських остяків, айнів і гиляків, лопарів, бурятів, кавказьких горців, фінів, вогулів, алтайців, урянхайців (сойотів), сибірських киргизів, самоїдів, росіян тощо; залишив цей культ більш чи менш помітні сліди і в різних західноєвропейських народів, причому він часто змішується з культом вовка, собаки та ін. Ведмідь був для первісного дикуна найгрізнішим з усіх звірів, яких лише зустрічав він у лісі. На півночі це був цар лісів, який, окрім сили, розуму і хитрості, вражав ще тим, що міг ставати на задні лапи, нагадуючи собою людину, і особливо тим, що підошви його задніх лап дуже схожі на підошви людини. Звідси був уже один лише крок до визнання ведмедя перевертнем людини, що ми й справді бачимо в легендах і казках різних народів. До найхарактерніших українських легенд про походження ведмедя належить така. Коли Господь ходив ще по землі з апостолами, йшли вони одного разу через якусь річку біля млина, і треба їм було переходити місток. А мірошник узяв та й сховався під містком, щоб налякати їх. Він одягнув кожух вовною назовні і несподівано вискочив з-під містка. Тоді Господь мовив до нього: «Та щоб ти так бігав, доки твого віку!» З того часу й повелись на світі ведмеді (м. Тараща, Холмська Русь, Ушицький та Олександрівський повіти).
Йшов якось Господь зі святим Петром через міст. Раптом з-під мосту вискакує чоловік у вивернутому кожусі — він сховався туди раніше, щоб налякати Ісуса й Петра — та як гаркне: «Ве!.. » А Господь одвернувся від нього, сплюнув і каже: «Ну, то іди ж тепер у цій шкурі в усі краї світу, лякай людей, а люди лякатимуть тебе». Пішов тоді той чоловік ведмедем, а від нього вже розмножився й по всьому світу ведмежий рід. Ось тому ведмеді й схожі на людину (Старобільський повіт).
У ті щасливі часи, коли Господь був у безпосередньому спілкуванні з людьми й часто, напевно, являвся їм, один мірошник, одягнувши навиворіт кожух, хотів з-за рогу налякати «жида-мірошника». Сталося так, що цієї хвилини проходив Господь, і той мірошник наткнувся на нього. За таке нерозважне зухвальство, за повелінням Божим, він лишився назавжди ведмедем.
Ведмеді колись давно були звичайними людьми. Жили вони в лісі й нікого до себе не приймали, ні з ким не хотіли знатися. Ось зайшов якось туди один чернець. Усе село обходив — просився, аби пустили в хату. Але ніхто йому не відчинив дверей. Тоді чернець прокляв тих людей. Вони й зробилися ведмедями (м. Тараща).
Раз якось прийшов в одну хату збирач на церкву, а господар, щоб налякати його, сховався на покутті, за образами. За це Господь обернув його на ведмедя. Через те ведмідь і рветься завжди на покуття, коли його приведуть в хату (Старобільський повіт).
У Житомирському повіті кажуть, начебто ведмідь і мавпа виникли з людини-чаклуна, що обернувся раз назавжди в цих тварин, здатних, подібно до людини, лазити по деревах і споживати однакову з нею їжу.
Нарешті, в місті Куп'янську записано ще дві легенди про походження ведмедя на мотив відомої казки Пушкіна «Про рибалку й золоту рибку». За цими легендами, на ведмедів були перетворені чоловік та його жінка (за другою легендою, — й дитя їхнє), що виявили ненаситну жадібність.
Не можна не згадати тут, що деякі з наведених вище українських легенд про походження ведмедя мають доволі близьку схожість з литовськими легендами. Так, легенда, записана в Трокському повіті, розповідає, що коли Спаситель ходив по землі зі Своїми учнями, йому якось довелося йти з одного містечка в інше, коли вже смеркалося. Татарин (Кйогіш), а інші кажуть — гудас, тобто білорус, маючи намір налякати їх, вліз під міст на тому шляху, де вони мали йти. Як тільки Спаситель з апостолами підійшов до мосту, татарин почав ревти (шигтеї) по-ведмежому. Учні, які вперше почули той рев, спитали Господа: «Вчителю, хто це так реве (щита)?» Спаситель відповів, що це реве такий звір, якого вони ніколи ще не бачили. Звір цей зветься ведмедем (тезгка). За хвилину учні побачили кошлатого ведмедя, який вибіг з-під мосту і зі страшним ревом зник у лісі. Через те ведмеді, як перевертні з людей, мають підошви, дуже схожі на людські. Кожну людину ведмеді вважають за кривдника і, зустрівшись з нею в лісі, не випускають живою за те, що людина зробила ведмедя перевертнем. Ось чому людині ніколи не можна насміхатися з ведмедя, бо не відомо, хто він такий.
Литовська легенда, яку наводить Фекенштедт, дуже нагадує легенду про походження «хохлів і москалів».
В Олонецькій губернії на підтвердження того, що ведмідь є насправді перевертнем, серед різних інших доказів посилаються, між іншим, і на те, нібито було безліч випадків, коли при здиранні шкури з убитого ведмедя виявлялося, що тіло його під шкурою було оперезане чоловічим пасом або знаходили під нею рештки білизни, вбрання, прикрас і т. ін.
Громада селян у кожухах вирушила в зимовий час на весілля, витіваючи різні штуки. Спаситель і святий Петро випадково йшли тією ж дорогою. Селяни, побачивши гаданих прочан, надумали з них посміятися. Злізли з возів, одягли кожухи навиворіт і загородили їм шлях на мосту, через який ті мали проходити. Не зважаючи на прохання подорожніх дати їм дорогу, селяни й далі знущалися, так що Спаситель розгнівався врешті і промовив: «Якщо ви хочете бути ведмедями, то будьте ними!» Щойно він вимовив це, як селяни відразу ж перекинулися на ведмедів.
Дещо вище в того ж Фекенштедта йдеться про те, що до Христа ведмедів не було. Під час Його земного життя один чоловік став лякати людей хутром, яке він одягнув навиворіт. Господь і перетворив його на звіра з хутром, тобто на ведмедя.
За іншою оповіддю, ходив старий чоловік по людях, роблячи їм добро. І довелося йому переходити міст. Коли старий був на мосту, якийсь невідомий чоловік виліз рачки і став рикати по-ведмежому. Старий промовив: «Якщо хочеш бути ведмедем, то й залишайся ним». Старий пішов собі далі, а чоловік той перекинувся на ведмедя і втік до лісу. Через те задні лапи у ведмедя й залишилися схожими на людські ноги.
До тварин-перевертнів, за українськими легендами, належить також і кріт . В одного багатія, — розповідає легенда, записана в Подільській губернії, — була якось спільна із злидарем нива. В один і той же час вони її засіяли, і навіть одним і тим же насінням. Засів злидаря Господь благословив, і на його ділянці ниви вродило, а на ділянці багатія зовсім не вродило.
Але багатий став відмовлятися від своєї ділянки й каже бідному: «Це на моїй ділянці вродило, а на твоїй не вродило». Які докази злидар не наводив багатієві, той і слухати нічого не хоче, а тоді пропонує йому для розв'язання суперечки таке: «Якщо ти вбогий, не віриш мені, то завтра вранці підемо на ниву, і нас сам Бог розсудить». На тому злидар і пішов собі додому. А багатій узяв та на ділянці злидаря викопав яму, посадив у неї свого сина й каже йому: «Дивися ж, синку! Коли я завтра спитаю, чия це нива, то ти відповідай, що це нива не вбогого, а багатого». Тоді прикрив сина в тій ямі соломою й пішов додому. Рано вранці зібрали громаду. Приходять на ниву. Багатий і питає: «Скажи, — каже, — Боже, чия це нива: багатого чи вбогого?» — «Багатого! Багатого!» — лунає голос з середини ниви. А Господь каже з гурту людей: «Не слухайте його: нива — вбогого!» І тоді Господь усе розповів людям, а синові багатія каже: «Ото сидітимеш ти під землею поки світу й сонця!» Отак і зробився кріт із сина багатія.
В Ушицькому повіті цю легенду переказують дещо інакше. Один багатій надумав стати мудрішим за Самого Бога. Для цього він загорнув сина свого й спитав Бога: «Вгадай, що тут загорнуто?» Господь відповідав йому: «Загорнуто крота». Багатій розгорнув і побачив, що його син справді зробився кротом.
Невеличкі звіренята сліпці (зінські щенята — жіночі щенята — Spalax typhus) народжуються від жінки за її гріхи (Літинський та Проскурівський повіти). Вони страшенно злі й дуже отруйні, через що Бог позбавив їх зору, аби вони не завдавали надто вже багато шкоди. Якщо б у них були здорові очі, вони б і людей їли. (Старобільський повіт). Той, кого вкусив сліпець, неминуче вмирає (Літинський та Проскурівський повіти).
Зінське щеня просило в Бога таких очей, як у вола. Бог сказав йому: «Нарий стільки купок, скільки зірок на небі, тоді дам». З того часу воно й намагається якомога більше нарити купок, щоб отримати такі, як у вола, очі (Харківський та Старобільський повіти).
Хто знайде де-небудь зінське щеня, притисне його до землі палицею і тоді задушить, притиснувши хребта двома пальцями — великим і мізинним, той з успіхом буде «давити заушниці» (залозки), допомагатиме при лікуванні «завалів» (Харківський, Літинський та Проскурівський повіти).
Щодо зайця (русак — Lepus vulgaris, біляк — Lepus timidus) на Україні кажуть, що він не тільки створений чортом, а й завжди є звичайно його передовим. Ось тому, якщо заєць перебіжить комусь шлях, то з тією людиною неодмінно станеться лихо, або ж на неї чигає невдача в тій справі, в якій вона йде. Коли побачиш зайця, який перебігає шлях, одразу ж для попередження лиха треба викинути з возика віхоть сіна, і заєць тоді повернеться назад (Літинський та Старобільський повіти).
У Черкаському повіті записано таку оповідь про зайця, що її часто наводять у дитячих читанках. Думає одного разу собі заєць: «Я — безсиліший за всіх на світі: всього боюся; пташка злетить — я й тієї жахаюся... Піду ліпше втоплюся!» Ось іде він до болота, йде берегом і шукає, де б краще кинутися у воду. Коли раптом жаба — шубовсь у воду! «Еге! — думає заєць. — Не стану ж я топитися, бо виявляється, є й таке на світі, що мене боїться!»
Щодо кажанів , тобто летючих мишей (звичайний кажан — Vesperugo noctulo), у Старобільському, Костянтиноградському, Ушицькому, Луцькому та Таращанському повітах кажуть, що кажани походять з простих мишей, які з'їдять паски чи взагалі чогось свяченого на Великдень. Тому біля церкви й буває багато кажанів, бо там після освячення завжди залишаються шматочки паски, які з'їдаються простими мишами, що відразу ж обертаються на кажанів. Коли зловиш кажана, то треба зварити його й розібрати кісточки. Поміж багатьма кісточками в нього є одна — грабельки і друга — вилки. Варто лише тими грабельками зачепити яку завгодно дівчину, і вона буде твоєю. Однак вона недовго житиме — всього один рік, і потім помре. Як тільки почне виходити рік, слід відштовхнути її вилками, — тоді вона відстане, і вже не помре (Київський та Проскурівський повіти).
У Старобільському повіті кажана засушують і носять від лихоманки. Якщо худобу, призначену на продаж, загодувати засушеним кажаном, то вона сильно й швидко товстішає. Та це — великий гріх: така худоба скоро пропадає. Людина, яку вкусить кажан, помирає. Якщо кажан «опакостить» голову, то буде лисина (Проскурівський повіт).
Про деяких інших тварин є тільки різні повір'я, що стали наслідком багатовікових спостережень й часто забарвлені християнським елементом. Так, щодо звичайних мишей (домашня — Mus musculus, лісова — Mus sylvatisus, польова — Mus agrarius) є прикмета, що коли їх багато буває взимку, то наступного року буде врожай; якщо вони частіше гризуть верхню частину печеного хліба, то це на врожай, а якщо нижню — на недорід. А щоб миші не знищували хліб, треба на Маковія (1 серпня — за старим стилем. — Ред.) принести освяченої в цей день води, піти з нею у комору, окропити її й промовити: «Миші! Не ходіть у комору: вас не пустить туди маковійська вода!»
Коли зловиш мишу, треба її присмалити й тоді пустити: всі перекочують з двору; а коли підкурювати їх тютюновим димом, то вони пропадатимуть (Старобільський повіт). Коли миші величезними стадами переселяються до невідомих країв, то це провіщає війну (Проскурівський повіт).
Байбак
(Arctmomis bobac) на зиму засинає, на Стрітення перекидається на другий бік, а на Явдохи (1 березня — за старим стилем. — Ред.) свисне вперше і знов засне, якщо холодна погода, а коли погода тепла,
29-04-2015, 02:35