Українські легенди та перекази про комах, риб та раків

постом. Колись, — говорить легенда, — було так, що вівці дрочились, а рогата худоба спокійно стояла собі в гурті, як тепер спокійно стоять вкупі вівці в дроковицю. Та ось якось святий Петро йшов полем і страшенно схотілося йому пити — зовсім у горлі пересохло. Підійшов він до чередника, котрий пас рогату худобу. Чередник ледаче носить за собою ослінця, всядеться на нього й сидить собі: худоба не бігає, стоїть на одному місці, як укопана. Діло було якраз у Петрівку. Підійшов оце святий Петро й каже: "Дай мені, чоловіче добрий, води напитися!" А чередник у цей час сидів на ослінчику й латав свиту. "Багато, — каже, — вас таких вештається тут, які просять води напитися, — де ж мені наноситися її для всякого пройди! Йди собі геть!.. А втім, коли вже хочеш напитися, так бачиш, де вода?" — і при цьому, не підводячись з ослінця, вказав ногою на глек з водою, який стояв тут же біля нього. Тоді святий Петро пішов до вівчаря, котрий неподалік пас овець. Бідний вівчар тільки й знає, що все бігає за вівцями та переймає їх нема йому ні хвильки спокою. Підійшов до нього святий Петро та й каже: "Дай мені, будь ласка, води напитися, а то зовсім помираю від спраги!" — "Та в мене й була вода, відповідає вівчар, — та недавно я всю випив". — "То піди принеси". — "Я пішов би й приніс, та ось, бач, лихо яке: якщо тільки я піду, то всі вівці розбіжаться, так що я потім жодної не знайду". — "Йди, — каже святий Петро, вівці не розбіжаться, спокійно стоятимуть, поки ти вернешся". Вівчар швидесенько побіг і приніс води. Святий Петро напився, подякував йому й каже: "З цього часу вівці ніколи вже більше не будуть дрочитися, а стоятимуть і пастимуться спокійно, на одному місці; а рогата худоба буде сильно дрочитися, так що її й не перейме ніхто". Тільки-но він вимовив це, як ураз і почала бігати на всі боки худоба чередника, котрий не дав святому Петру води напитися. Чередник кинув і свого ослінця та весь час бігає за худобою, не маючи ні хвильки спокою; а вівці стояли на місці, спокійно собі паслися й більше вже не дрочились. Відтоді рогата худоба дрочиться, а вівці — ніколи. І сьогодні, коли дрочиться рогата худоба, то всі пастухи проклинають того чередника, котрий не дав води святому Петру і тим розсердив його. А якби він не розсердив святого Петра, то рогата худоба ніколи б не дрочилася, а то ось через одного та й усім лихо.

2. Українські легенди та перекази про риб і раків

Хоч слова "рибка", "рибочка", "рибонька" досить часто зустрічаються в українських народних піснях як найсердечніші найменування палко коханої дівчини, попри все це розділ легенд і вірувань про риб є вкрай бідним і ґрунтується виключно на апокрифах. Українські легенди та перекази стосуються тільки лиш "однобокої" риби — камбали; почасти в'юна, скойок і раків.

Про походження "однобокої" риби (певно, мала плоскуша, або мала камбала — Pleuronectes flesus, passer, roseus, Platessa flesus, marmorata) легенда, записана в Канівському повіті, розповідає таке. Коли Спаситель був розіп'ятий на хресті і вже віддав Свій божественний дух, у суботу явився до Божої Матері архангел Гавриїл і сказав їй: "Твій Син воскресне з мертвих". Матір Божа саме в цей час снідала маленькою рибкою, причому так об'їла на ній м'ясо, що лишились самі лиш реберця. Почувши чудесне благовістя архангела, Вона перехрестилась та й каже: "Тоді Мій Син воскресне, коли оживе ця рибка". А рибка раптом — плюсь!., і ожила... "Однобока" риба зустрічається іноді в Дністрі. Один бік у неї — зовсім як у звичайної живої риби, а на другому видно самі лиш реберця, наче їх об'їдено кимось, — так вона боком і виляє по воді.

До часу хресних страждань Спасителя відносить легенда, записана в Подільській губернії, й походження камбали (справжня плоскуша, або справжня камбала — Pleuranec- tes platessa, Platessa vulgaris). Сиділа якось Матір Божа понад морем і їла сушену рибу. Щойно Богоматір з'їла половину риби, як раптом їй кажуть, що її Сина розп'яли. Вона як тримала ту рибу, так і впустила її в море. Рибка зразу ж ожила, з неї й пішла камбала.

В Ушицькому повіті кажуть, що камбала перш мала звичайний вигляд і два ока; а теперішнього плоского вигляду набула і з одним лиш оком лишилась після того, як була проклята Божою Матір'ю. Якось Божа Матір їла камбалу, і коли ввіткнула їй в око виделку, то камбала впала з тарілки на землю. Матір Божа прокляла її, і це прокляття тяжіє на камбалі й досі, через що вона постійно перебуває на дні моря й ніколи не бачить сонця.

Легенди як про "однобоку" рибу, так і про камбалу, відомі лише в південно-західній Русі, легко могли скластися під впливом римсько-католицьких зображень Пресвятої Богородиці з рибою, найкращим взірцем яких є відома картина Рафаеля в мадрідському Прадо.

В'юнів (в'юн-пічкур — Misgurnus fossilis, Acanthopsis, Cobitus fossilis) у деяких місцевостях зовсім не їдять через їхній зовнішній вигляд і вважають, що вони — "гадючі породи" (Старобільський повіт).

Походження скойок (річковий молюск з роду Anadontu Unio) пов'язується легендою з ходінням Спасителя по землі. Приходить, — говорить легенда, — якось раз Господь до одного чоловіка під виглядом жебрака, немовби, значить, попросити милостині в нього. Чоловік подав йому хліба й каже: "Дав би дідусеві й поїсти, та нема нічого сьогодні". А в самого на полиці стояла ціла макітра вареників. Господь і питає: "А то що ж у вас у макітрі?" — "То? Нічого! Це, — каже, — жінка скойки намочила". — "Нехай будуть і скойки", — промовив Господь і пішов з хати. Коли той чоловік до макітри з варениками, а там і насправді мокнуть скойки.

Своєрідний вид рака (Cancer), що спричинився до загальновідомого непорозуміння, наче в нього очі зовсім не на місці, і наче, рухаючись, він повзе не вперед, а задкує, породив на Україні вельми оригінальну легенду про те, чому в рака опинились очі зовсім не на тому, де треба, місці. Рак весь час просив Бога, аби Господь дав йому волячі (тобто величезні) очі, а Господь приніс йому рачачі (маленькі) — "Заткни їх, — сказав ображений рак, — у...!" Господь узяв і заткнув раку в... очі (Ізюмський повіт; цю ж легенду в цілком тотожних виразах ми особисто чули в Бердянському повіті).

Українське прислів'я говорить: "Змилувавсь Бог над раком, та дав йому очі не там, де треба".

29-04-2015, 02:35